Мало хто сперечатиметься з тим фактом, що Київський національний театр оперети нині переживає небувалий підйом. Яскраве свідчення тому — хоча б результати цьогорічної “Київської пекторалі”, коли оперета зібрала небувалий врожай призів, як би це комусь не подобалось, у тому числі в головних номінаціях.
Наразі кожна прем’єра в театрі стає, без перебільшення, сенсацією. Не становила винятку і вистава “Sugar, або В джазі тільки дівчата”.
Ну, хто не знає сюжету, відомого усім зі знаменитого американського фільму з однойменною назвою у нашому прокаті (хоча, мушу визнати, молодь не так уже й обізнана з цією стрічкою, попри наші сподівання)? В оригіналі вона звучить, як “Дехто любить погарячіше”. Двоє найкращих друзів-музикантів у пошуках заробітку та ще й переслідувані мафією опиняються у дівочому джаз-оркестрі, переодягнені у відповідне вбрання…
Театр оперети звертається до широко відомої тематики, причому успішно апробованої у кінематографі, далеко не вперше. Досить згадати мюзикли “За двома зайцями”, “Мадемуазель Нітуш” (більше відомий загалові як “Небесні ластівки”), “Труффальдіно із Бергамо”. От і нова прем’єра сприйнялася як дещо провокативне.
Але скажу одразу: якщо спектакль “Труффальдіно із Бергамо” усе ж викликав асоціації із відомим телепродуктом, то цього разу все було інакше. З перших хвилин захопило саме дійство (режисер-постановник — Богдан Струтинський). Я, знаючи фільм напам’ять, практично забула про нього, просто отримуючи насолоду від побаченого.
Про що хочеться сказати щонайперше — відмінна пластика персонажів, у чому вбачаю заслугу головного балетмейстера театру Вадима Прокопенка. До слова, він і на прес-конференції визнав, що бродвейський стиль хореографії є його найулюбленішим, оскільки впродовж чотирьох років сам цьому навчався у Нью-Йорку.
Приємно вразили костюми, як завжди ретельно продумані Іриною Давиденко.
Оркестр, на жаль, не перевершив сподівань, і тут колективу є ще над чим працювати.
Із головних солістів дуже порадував Арсен Курбанов (Джеррі-Дафна), який просто-таки купався у ролі, був дуже органічним, відчувалося, що він отримував задоволення від неї. Гарно, достойно виглядав і його партнер, до того ж дебютант, Андрій Григоренко (Джо-Джозефіна). А от талановитій Ользі Федоренко (Дана Ковальчик-Душечка) поки так і не вдалося, на мій погляд, вирватися із тенет академізму в інтерпретації образу.
Як завжди, був неперевершеним Микола Бутковський. Його персонаж — мільйонер Осгуд Філдінг — підкуповував безпосередністю, розкутістю та органічністю. Запам’ятався й Максим Булгаков (Палаццо) виразністю та рельєфністю образу.
Прем’єру, взагалі-то, як правило, переглядаєш зі “знижкою” на короткий час підготовки, потребу апробування на публіці, адаптацію виконавців тощо. Цього разу недоопрацювання, сирості не відчувалося! Усе було зроблено “на совість”. Хоча, звичайно, якісь моменти ще дошліфуються з часом.
У будь-якому разі першопоказ вийшов феєричним. Поки чоловіки у ньому перемагають, але, як жінка, я все-таки сподіваюся на реванш!
Ольга ГОЛИНСЬКА
Фото Анатолія ФЕДОРЦІВА
