Борис Блох: Україна – світ – Україна

4
Share Button

Неординарна постать Бориса Блоха у світі фортепіанної музики займає своє почесне місце. Можна без перебільшення сказати що він є видатним піаністом нашого часу – думаю, зі мною погодиться більшість українських музикантів. У світі, а у нас в Україні особливо, артистів звикли признавати та оцінювати мінімум після ста років їх діяльності. Але давайте будемо гуманнішими та об’єктивнішими: визнаємо вже сьогодні видатний талант Бориса Блоха передусім як концертного піаніста, а також як педагога, диригента і навіть менеджера

Нечасто після закінчення концерту піаністів київська публіка встає з гучними «браво!». Таке трапилося на сольному концерті Бориса Блоха у Будинку актора в Києві. Спочатку наша дуже холодна і консервативна публіка (це були переважно студенти та професори консерваторії та Київського інституту музики імені Р.Глієра) навіть дозволила собі не аплодувати після першої п’єси – перекладення Ференца Ліста «Аве Марії» Франца Шуберта. Зрозуміло, що піаніст поставив її першою для «розігріву». Але усі чекали тільки віртуозних п’єс і лише після них почали аплодувати. Саме у такій поведінці я відчула різницю між європейською та українською публікою: у Європі публіка завжди аплодує виконавцю після гарно виконаного твору. Це є результатом естетичного виховання людини. У нас, підкреслю, – ні, тому що кожний глядач у залі вважає себе «другим Лістом». Звідси зрозуміла і проблема у недостатньому вихованні слухача серйозної музики. Давайте, панове, будемо людянішими…

Того вечора я мала змогу оцінити усю глибину і масштаб таланту Бориса Блоха. У програмі були оригінальні твори Ференца Ліста та Фридерика Шопена, а також дві лістівські обробки вокальних творів Шуберта, а саме – вже згадана «Аве Марія» та «Маргарита за прялкою». Твори Ліста піаніст виконав блискуче, продемонструвавши фантастичну техніку у трьох концертних етюдах («Шум лісу», «Хоровод гномів», «Заметіль») та неймовірно грандіозне, нібито оркестрове звучання у «Похоронній ході» й інших творах Ліста. Надзвичайно гарною можна назвати інтерпретацію чотирьох мазурок ор.33 Фридерика Шопена. Романтично ніжним було piano і pianissimo, якими маестро володіє досконало. Варто згадати, що у наш час вимоги до інтерпретації музичних творів зовсім не такі, які були у XVIII чи XIX століттях. Тоді піаніст дозволяв собі дуже вільно трактувати чужий текст. Зараз від виконавця вимагається точне виконання тексту з його темпами, штрихами, динамікою та іншими авторськими вказівками. Та це ще не все! Усім хочеться, щоб через академічне звучання класичної музики пробивалися паростки індивідуальності виконавця. Ця індивідуальність піаніста відчувалась у виконанні Борисом Блохом мазурок Шопена: з’явилися зовсім нові фарби звуку роялю «Steinway», які тут я почула вперше і навіть трохи здивувалася, подумавши про нові можливості старенького інструмента у Будинку актора. Не менш вражаючим стало і грандіозне звучання цього ж інструмента у шопенівському Скерцо сі-бемоль мінор, блискуче виконаному Борисом Блохом.

boris_bloch1На афіші київського концерту було написано: Борис Блох (Україна–США).Тепер важко сказати, представником якої країни він є, але назвати його громадянином світу вже без сумніву можна, незважаючи на те, що піаніст народився в Одесі. Згадаймо, скільки талановитих музикантів дала світу Україна: це кияни Володимир Горовиць і Микола Сук , харків’янин Володимир Крайнєв, одесити Еміль Гілельс, Яків Зак, Людмила Гінзбург, житомирянин Святослав Ріхтер, який із семи років жив та навчався в Одесі, потім працював в Одеській філармонії та Одеському оперному театрі.
Герой цієї оповіді – Борис Емілієвич Блох – також народився в Одесі, навчався у школі імені Петра Столярського у Елеонори Левінзон, а після того – у Московській консерваторії (1969 – 1974 роки) у видатних піаністів Тетяни Ніколаєвої та Дмитра Башкирова. Потім Борис Блох вирішив емігрувати.

Декілька слів про еміграцію. У 1970–1980-ті роки виїхала велика кількість музикантів. Після закінчення консерваторії, навіть такої, якою колись була Московська консерваторія, піаніст практично не мав шляхів реалізації, окрім викладання: можливість концертувати мали не всі, а якщо й мали, то тільки в межах радянського простору. Одна з відомих вітчизняних піаністок, нині громадянка Америки Оксана Яблонська відкрито заявляла у пресі, що головною причиною її від’їзду із Радянського Союзу стали постійні відмови їй у концертах на батьківщині. А виступи за кордоном були тоді майже недосяжною мрією. Отож, скориставшись політичною ситуацією, чимало музикантів емігрувало, але не усім вдалося реалізуватися на піаністичному шляху. Таким, як Микола Сук та Володимир Крайнєв еміграція пішла на користь. Молоде покоління нині відомих українських піаністів теж не відстає: Олексій Гринюк очікує англійського, Вадим Холоденко – американського громадянства, Олександр Гаврилюк має австралійське громадянство. Вчилися вони в Україні. Але завжди необхідно бути оціненим іншими, а відомий усім вислів, що у своїй батьківщині пророків немає, справджується і нині. Чимало наших музикантів продовжує емігрувати до Європи, але це не дає гарантій на успіх. Європа наповнилася багатьма музикантами, важко всіх перелічити у невеликій статті: Григорій Соколов, Раду Лупу, Андраш Шифф, П’єтро де Марія – ось далеко не повний список відомих піаністів, які кожного року виступають в одній лише Італії з величезним успіхом.

Музикантська кар’єра Бориса Блоха за кордоном – в Америці та Європі складалася якнайкраще. Винятково позитивну роль для молодого митця мали зустрічі у 1977 році з Артуром Рубінштейном та Володимиром Горовицем. Прослухавши у виконанні Блоха надзвичайно складні з точки зору фортепіанної техніки й інтерпретації Сонату Роберта Шумана та «Іспанську рапсодію» Ференца Ліста обидва великі піаністи були у захваті. Блох на той час вже був лауреатом другої премії на конкурсі у Мінську (1972) та лауреатом міжнародного прослуховування молодих піаністів у Нью-Йорку (1976). Отож, ніби ще раз підтверджуючи слова Артура Рубінштейна про своє неабияке концертне майбутнє, молодий піаніст завойовує срібну медаль на конкурсі імені Артура Рубінштейна у Тель-Авіві (1978). Начебто не вірячи своєму власному успіху чи прагнучи отримати все ж таки першу премію, Борис Блох їде на відомий і дуже престижний конкурс імені Ферруччо Бузоні в Італії у місті Больцано, де отримує першу премію. Зрозуміло, що двері концертних організацій перед ним одразу ввічливо відчинилися, і це додало впевненості у власних силах і бажання ще більше працювати на ниві фортепіанного мистецтва. Ім’я Бузоні йтиме поруч майже 10 років, які увінчаються записом Фортепіанного концерту Бузоні у 1985 році разом з талановитим диригентом Кристофом Ешенбахом для фірми «Aperto».

boris_bloch21985 року піаніст залишив Америку і мешкав у Німеччині, у місті Ессен, а потім у Дюссельдорфі. Концертну діяльність із знаменитими оркестрами молодий виконавець почав на Берлінському, Меранському фестивалях, на фестивалях Шопена у Польщі, Артуро Бенедетті Мікеланджелі в Італії. Його регулярно запрошують на літні фестивалі до Варни (Болгарія), до санкт-петербурзьких палаців, на «Ruhr Piano Festival». Цікавим у піаністичній діяльності Бориса Блоха є те, що паралельно з творами Баха, Скарлатті, Шуберта, Шумана, Шопена, і особливо – Ліста, традиційними для репертуару піаністів, він виконав усі концерти Сергія Рахманінова разом з Zurich Tonhalle й усі концерти Петра Чайковського з філармонічним оркестром міста Дуйсбург (Німеччина). Його дискографія включає записи з такими фірмами як «Danacord», «Nuova Era», «Accord», «Aperto».

Якщо ж продовжувати список премій, треба згадати ще гран-прі від Будапештського товариства імені Ференца Ліста у 1988 році та почесну Золоту медаль Лістівського товариства у Відні. Але премії Борис Блох отримував не тільки за свою піаністичну діяльність. Поряд з концертами йшла і педагогічна робота у місті Дуйсбург (з 1985 року), за яку 2007 року він отримав премію від міста. Як педагог Борис Блох веде майстер-класи в Академії фортепіанного мистецтва на Сицилії, у Міжнародній літній академії «Моцартеум» у Зальцбурзі та майстер-класи у Ваймарі. Його часто запрошують в журі таких конкурсів, як імені Карла Бехштейна, імені Клари Шуман, імені Ференца Ліста, відомого конкурсу імені Джованні Баттісти Віотті в італійському місті Верчеллі, тощо. Німецьке місто Ессен, де піаніст проживав довгий час, також вручило йому премію від Ессенської академії музики, танцю і театру.

Тільки наприкінці 2014 року піаніст переїхав до своєї рідної Одеси, де обійняв посаду художнього керівника Одеського національного академічного театру опери та балету. За два неповних роки його роботи у театрі збільшилася кількість концертних заходів із фотовиставками, серед яких – святкування 100-річчя знаменитих одеситів Святослава Ріхтера чи Леоніда Утьосова.

Про диригентську діяльність Бориса Блоха слід сказати окремо. Її він розпочав 1990 року, коли вперше став за диригентський пульт. А у 1993–95 роках він вже диригував «Орлеанською дівою» Петра Чайковського в Італії і на деякий час очолив одеську оперну трупу на посаді художнього керівника. Потім диригував австрійським державним оркестром Тіроля і знову – в Італії у регіоні Емілія Романія. Оперний репертуар Бориса Блоха складається з «Орлеанської діви», «Мазепи» Чайковського, «Бориса Годунова» Мусоргського, «Моцарта і Сальєрі» Римського-Корсакова. Інтерес до опери відбивається і в фортепіанному виконавстві піаніста. Поєднуючи захоплення музикою Ліста і любов до опери, Борис Блох об’єднує ці свої дві великі пристрасті, формуючи фортепіанний репертуар із лістівських перекладень фрагментів оперних творів. Крім великого серйозного захоплення оперним мистецтвом Блох-диригент вивчає оркестрові партитури Моцарта, Бетховена, Рахманінова. У Німеччині диригував операми «Моцарт і Сальєрі» Миколи Римського-Корсакова та «Кам’яний гість» Олександра Даргомижського в італійському регіоні Лаціо.

Менеджерська діяльність музиканта пов’язана із гастролями Одеського оперного театру в Італії, з організацією у Німеччині івентів із назвами «Новий рік з Борисом Блохом» та «Зимові вечори». Борис Емілієвич досить вдало поєднує посаду художнього керівника оперного театру і концертну діяльність у Німеччині. Він, повний сил та енергії, планує цікаві проекти в Одеській опері. Будемо сподіватися, що колектив Одеського оперного театру та його керівництво оцінили таланти і можливості цього чудового митця і мають серйозні наміри продовжувати співпрацю. Побажаємо їм успіхів та нових досягнень на творчій ниві.

Аліна ГРЕГУЛЬ,
музикознавець, Італія

Share Button