«Червона рута» – фестиваль-довгожитель

2
Share Button

З 18 до 20 вересня у Маріуполі проходив XIV Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута»

У фінальних прослуховуваннях взяли участь 350 молодих виконавців – переможців відбірних конкурсів 2014 року з усіх регіонів України включно з Кримом. Змагання проходили у шести музичних жанрах (популярної, сучасної танцювальної, акустичної, експериментальної і рок-музики, а також українського автентичного фольклору).

Конкурсні перегони відбувалися в приміщенні Маріупольського театру. Їх відвідували воїни АТО. Заключний гала-концерт можна було послухати на Театральній площі в рамках Дня міста 20 вересня.

"Червона рута" в Маріуполі
“Червона рута” в Маріуполі

14 і 15 жовтня у Київському муніципальному театрі опери та балету для дітей і юнацтва виступлять переможці «Червоної рути-2015». Концерти відбудуться на честь Свята Покрови й Дня захисника України.

14 жовтня звучатимуть пісні Володимира Івасюка, а 15-го – пісні Української Повстанської Армії в аранжуванні львівського композитора Романа Мельника (1959–2015). Легендарні композиції постануть у сучасному прочитанні – з використанням стилістики симфо-року, джазу тощо.

Організатори концертів: Київський муніципальний театр опери і балету для дітей та юнацтва, дирекція фестивалю «Червона рута» за сприяння Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Технічну підтримку заходу надасть Українсько-британське спільне підприємство «Комора».

За матеріалами сайту «Червоної рути»

Користуючись нагодою, пропонуємо статтю з архіву журналу «Музика», присвячену одному з попередніх фестивалів. Її авторка – учасниця фестивалю від початку його заснування, відповідальний секретар журі цьогорічного турніру, відомий український музикознавець, кандидат мистецтвознавства Ірина Сікорська.

Звичайно, фестиваль, який весь час розвивається, відтоді змінився, але, погодьтеся, є багато чого, що не втратило актуальності й сьогодні

Print

У листопаді в Києві за підтримки Міністерства культури України пройшов ХІІ Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута-2011»

Від першого фестивалю минуло 22 роки, а «Рута» ставить перед собою нові, не менш важливі завдання, ніж у 1989-му, коли здійснила справжню музичну революцію, відкрила нову епоху української поп- і рок-музики. Тоді фестиваль дав світові багатьох яскравих артистів, змінив свідомість цілого покоління людей. Нагадаю, що саме «Червона рута» свого часу відкрила «Братів Гадюкіних», «ВВ», «Кому вниз», Марію Бурмаку, Андрія Кузьменка («Скрябін»), «Табулу расу», «Плач Єремії», сестер Тельнюк, «Братів блюзу», Олександра Пономарьова, Руслану, Віктора Павліка, «Піккардійську терцію», «Мотор’ролу», «Танок на майдані Конго», «Тартак», «Гайдамаків», «Крихітку Цахеса», Анастасію Кочетову (Еріку), Олену Кучер (Alyosh’y), Младу, «Даху Браху», «Полікарпа», «Коралі» та багатьох інших, ким сьогодні по праву пишається молодіжний музичний Олімп.

Сумно, але факт, що «Рута» й досі залишається єдиним виключно україномовним молодіжним музичним фестивалем в Україні, де головними критеріями оцінки є національна визначеність, новизна, оригінальність. До того ж, вона – фактичне віддзеркалення музичного сьогодення української молодіжної аудиторії: тут звучить те, що чують і хочуть слухати нинішні тінейджери, і в цьому унікальність фестивалю. Як і раніше, основне його завдання – пошук молодих талантів, їхнє навчання та представлення широкій аудиторії.

Конкурс проходив у шести номінаціях: поп-музики (26 солістів і гуртів), сучасної танцювальної музики (6 солістів і гуртів), року (27 гуртів), акустичної музики (12 солістів і гуртів), іншої музики (7 гуртів). Уперше на «Червоній руті» презентувався український автентичний фольклор, і тут у фінальних прослуховуваннях взяло участь найбільше учасників – 67 солістів і колективів (понад 560 осіб). Конкурсанти демонстрували практично всі напрямки музичної народної творчості: сольний спів (14 солістів), гуртовий спів (21 гурт), виконання обрядів (18 колективів), ансамблева інструментальна музика (5 гуртів), сольна інструментальна музика (2 особи), кобзарсько-лірницьке виконавство (7 солістів).

Ноу-хау «Червоної рути-2011» було також започаткування нового жанру – української музики усно-писемної традиції. Першу премію здобув широко відомий у країні та за її межами ансамбль давньої музики «Хорея козацька».

Численні слухачі мали нагоду спостерігати за змаганнями у Конгрес-холі «Президент Готелю» та Київському академічному театрі юного глядача на Липках. Загалом, як підрахували організатори, до фіналу було допущено близько 850-ти молодих виконавців з усієї України. Від конкурсантів не вимагалося жодних вступних внесків, а вхід для глядачів був вільним. Гала-концерт переможців (понад 40 солістів і гуртів) транслювала Національна телекомпанія України.

Варто зазначити, що підготовка до фіналу «Червоної рути-2011» розпочалася ще в – 2010 році. Тоді в усіх обласних центрах, АР Крим, містах Севастополі та Києві провели 27 відбірних конкурсів, у яких взяло участь понад 5000 осіб – це біля 2000 гуртів і солістів. Спеціально для фестивалю було створено і виконано майже 300 нових пісень українською мовою. Молодіжна музика постала у широкому спектрі сучасних жанрів і стилів: ейсід-джаз, тріп-хоп, даб-хаус, соул, фанк, диско, регі, джангл, драм’н’бас, грув, діп-хаус, ембієнт, транс, рейв, рок, грандж, індастріал, психоделія та інші.

«Вершки», зібрані у фіналі, вражали потужними вокальними здібностями, беззаперечною наявністю таланту, сценічного потенціалу. Порівнюючи різні номінації, мушу констатувати, що, як і в минулі роки, перед вела рок-музика.

Рокери вирізнялися професійністю, драйвовістю і з перших тактів «заводили» аудиторію. Судіть самі: з 27-ми «виконавських одиниць», що представляли найрізноманітніші куточки України, 26 отримали нагороди (6 стали лауреатами, 7 – дипломантами, решті вручили спеціальні відзнаки). Ми побачили старих знайомих – гурти «Пестициди» (м. Чернівці), «Еплсин» (м. Миколаїв), «ДТ-75» (м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської обл.), які брали участь у «Руті-2009» і спробували продемонструвати нові досягнення. Розширилася «географія» конкурсу – все більше яскравих рок-команд з’являються у маленьких містечках, причому дуже багато на Півдні й Сході України: у Татарбунарах («Фреда лута»), Каховці («Red Fox»), Цюрупинську («Час уперед»), Змієві («Маєш рацію») тощо. Водночас потужним рокерським центром, як і завжди, виступив Київ.

Як і раніше, гурти вражали розмаїттям назв, що наперед налаштовували на філософський лад: «F.A.T.» (від «fat – грубий», м. Луцьк), «Ad fontes» («До джерел», м. Глухів Сумської обл.), «Jump to sky» («Стрибай до неба», м. Дружківка Донецької обл.), «On the Edge» («На краю», м. Стрий Львівської обл.), «Гра втемну» (м. Миколаїв) тощо.

Протест, протест і ще раз протест проти усіх видів байдужості, щоденної рутини, підміни справжніх почуттів ерзацом – це девіз рок-музики. Найпоказовішими в цьому плані були композиції «Вставай!» – «ДТ-75», «Ненавиджу» – «Jump to sky». Хоча патріотичних композицій прозвучало небагато, були вони «міцними» і якісними («Козак» – гурт «Еплсін»). Цікаво, що пісні кількох гуртів мали назву «Патріот» («Комільфо», м. Суми та «Бензопілін», м. Хмельницький). З огляду на наше сьогодення, думається, це була зовсім не кон’юнктура.

Іще один позитив – рок-інтерпретація українського фольклору, як-от: «Била мене мати» («Соніз», м. Чернігів), «Ой що ж то за шум?» («Час уперед») тощо. Водночас рок «ліризувався», «мелодизувався», тобто активізувався попсовий його різновид, насамперед, в особі голосистих front-women («Red Fox», «Екліпс», «Гра втемну», «Мері-блюз» (м. Алчевськ Луганської обл.), «On the Edge». Поряд із навалою добротного, але такого старого хард-року (на кшталт київських «Трутнів», які зібрали мало не повний зал), поодиноких зразків фанку (як наприклад, «Каліка-бенд», Київ), вельми поширеного раніше етно-року було зовсім небагато і він дуже вже вирізнявся. Відтак другу премію у рокерській номінації поділили хмельницький «Чумацький шлях» і мукачівський «Рокаш». Обидві команди запам’яталися хітами, проте останній гурт був оригінальнішим за рахунок надзвичайно вдалого конгломерату з попсово-шлягерних мелодичних зворотів та успішно засвоєного фолк-міксту багатонаціонального Закарпаття (включно з русинським діалектом).

«Провальною» в сенсі репертуару вийшла номінація «поп-музика»: за наявності непоганих голосів, навіть і вокально навчених (хоча таких було менше), сценічної зовнішності, рухливості, з’ясувалося, що їм нема чого співати! Лунали народні пісні в більш чи менш вдалих аранжуваннях, пісні з репертуару Софії Ротару, Володимира Івасюка. Але ж навіть класичний «Зелен клен» звучав а’la Тіна Кароль! Не кажучи вже про копії Шаде, Аґілери чи Бейонсе. Тетяна Радостєва (м. Київ), виборовши другу премію, з-поміж усіх виглядала не надто оригінальною, але найпрофесійнішою.

Сучасна танцювальна музика чомусь звелася до суцільного начитування текстів, а акустична по суті втратила українську авторську пісню. Хоча тут не можна не відзначити регі-гурт «Вперше чую» (м. Київ), прикольну «Крапку» із Запоріжжя, яскравий житомирський «Бардрок» і клонів «Менсаунда» – чернігівський гурт «Рейнмен».

Натомість, як альтернатива засиллю безголосої неяскравої попси, «вибухнула» «інша музика», продемонструвавши непересічні прояви молодіжної творчості. На голову вище від усіх за рівнем професіоналізму й виконавської майстерності виступила добре розкручена Ілларія – потужний київський проект, де фронтвумен (струнка й тендітна Катерина Прищепа) вражає неповторним вокалом, у якому академічна манера змінюється автентичною, джазова імпровізація сусідить із роковим драйвом. На відміну від більшості виступів, де з-поміж заявлених вирізнялася лише одна композиція, проект «Ілларія» може похвалитися: «Вільна», «Долиною», «Відьма», а також додаткова пісня «Ангел» звучали просто чудово. До того ж, деякі з них виконували інші конкурсанти, а отже, вони зажили власним життям. Беззаперечні плюси Ілларії – яскраво національне обличчя.

final

Слухачів абсолютно зачарував київський гурт «Сюрбенд», представивши цілісну дванадцятихвилинну композицію з трьох «фаз»: «Життя в машині», «Не хворій» і «Безхмарне небо». Це був справжній театр абсурду в дусі постановок Андрія Жолдака. На загальну концепцію працювало все: головні убори футбольних фанатів, звірячі маски, «абракадаброва» скоромовка японської гейші, звуконаслідування автомобільних клаксонів чи гуркоту важких літаків-бомбардувальників. Музикантам вдалося дотепно, з гумором показати музичні картинки з життя сучасного мегаполіса, винайшовши новітні форми символізму.

Сподобалися глядачам також ефектний гурт «Рома Малеротта» із Севастополя, «стьобна» «Бобовата» з Івано-Франківська та азартний «Забава-Brass» із Кам’янця-Подільського – такий собі подільський Брегович, якому зовсім «неслабо» «на біс» утнути запальну подільську польку.

Отже, як і раніше, «Червона рута» виступила головним постачальником нових імен і пісень для України, відкривши цілу плеяду молодих талановитих виконавців. Серед найкращих були визначені лауреати (57 солістів і гуртів), дипломанти (34 солісти та гурти), а також нагороджені спеціальними відзнаками (32 солісти та гурти) й грамотами (7 солістів і гуртів).

Звичайно, у порівнянні з попереднім – ювілейним – фестиваль вийшов дещо скромнішим, я б навіть сказала домашнім (через те, що проходив у Києві), і зовні мало чим відрізнявся від відбірних прослуховувань: той самий Конгрес-хол «Президент Готелю», знайомі обличчя в журі, не святкова, а, швидше, робоча атмосфера: вийшли на сцену – відспівали – вклонилися – зійшли. Та й зал, незважаючи на тривалу попередню рекламу і вільний вхід, рідко бував заповнений більше ніж на половину. Утім… «Рута» розміняла третій десяток, і те, що фестиваль, усупереч усім негараздам, продовжує жити, – велика перемога його організаторів.

Сьогодні «Червона рута» перейшла до розряду фестивалів-довгожителів. Тим не менше, як і в далекому 1989 році, мета форуму – стимулювати розвиток сучасної україномовної молодіжної музики і формувати її яскраво національне обличчя. «Рута» залишається потужною творчою лабораторією, де «виковуються» нові зірки. За умови подальшої державної (а також і спонсорської – почесно ж бо вкладати гроші у майбутнє!) підтримки, впевнена, їй це до снаги.

Фото Олександра СІКОРСЬКОГО

Друковану версію статті див.: Ірина Сікорська. Фестиваль-довгожитель // Музика. – 2012. – № 1. – С. 38, 39.

Share Button