Cтатуси першості Василя Барвінського: світові винаходи та національні пописи

8
Share Button

У лютому цього року у Львівській обласній філармонії відбулося відкриття меморіальної дошки Василя Барвінського. Цей акт вшанування пам’яті митця супроводжував концерт, під час якого прозвучали два монументальні твори композитора – Концерт для віолончелі та Концерт для фортепіано з оркестром.

Світ з успіхом користується українськими винаходами в безлічі наукових галузей, шануючи нас поза нашою на те згодою, бо меншовартість рабського плебейства часто підшіптує: «навіщо нам це знати», «то якісь дивні були люди», «та ви що?! – не знав/не знаю/не хочу знати» – вищий час пишатися винаходом телебачення Борисом Грабовським, космічними теоріями Юрка Кондратюка, променями Івана Пулюя, які загальновідомі як рентгенівські (перелік імен українців, які прислужилися людству – більш як солідний і вимірюється тисячами). З огляду ж на останнього великого винахідника, який окрім не одного досягнення у фізиці, ще й уперше разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав Біблію на українську мову, а в листуванні з Альбертом Ейнштейном обговорював статус винаходу, а саме – проблему бездержавності України, рівно ж Ізраїлю та повернення авторських прав. Так-так, саме з тим великим Ейнштейном, який за посередництвом Івана Пулюя став ґоноровим членом … Львівського НТШ – Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, а одним з авторів його прообразу, по-суті Академії Наук, був батько композитора Василя Барвінського Олександр Барвінський. До слова, першим українцем-ректором Львівського університету також був один із предків роду Барвінських – Мартин Барвінський…

Родина Пулюїв. Стоїть праворуч – Наталя Пулюй

За дивним збігом обставин і з Божої волі, наш композитор пошлюбив найстаршу доньку видатного фізика Пулюя – піаністку Наталю Пулюй, рука якої з підкладеною шпилькою є першим у світі променевим знімком 1895 року. Ця піаністка пройшла з Василем Барвінським крізь усе життя, переносячи радості і втрати; навіть сиділи поруч себе у сусідніх концтаборах Мордовії, щоправда вісім років про це не знали, позбавлені права переписки. Повернулися після 10 років заслання: вона – паралізована (а яка ж віртуозна була далькрозистка! – обидвоє були активними учасниками празької групи Далькроза, який на користь танцівника-Барвінського вирішив грати сам особисто на фортепіано в запланованих гастролях до Лондона), а він став «композитором без нот», бо вони підлягали, на думку режиму, спаленню. Ймовірно тому, що в цих нотах не лише звучала Україна, але й тому, що було достатньо підстав і для наукової значимості, а може й зі злості – світовий резонанс музики Барвінського надзвичайний. Отже, у науковій ділянці музики:

Василь Барвінський – винахідник кластера, тобто проклав шлях сонористиці – одній із провідних технік музики ХХ–ХХІ століть. Майже рівночасно з Чарльзом Айвзом та Герні Коуелом, англійцем Дж. Антґайлем застосовує кластери та гру затисненим кулаком у жартівливому «Жаб’ячому вальсі» (1910 р.), представленому у «Подскальській філармонії» в Празі. Саме з цього факту Василь Барвінський починає свій «Коментований список творів» – і це означає, що автор добре розумів значимість свого винаходу. Мотиви «ходи ведмедів» чи «квакання жаб» належать узагалі до дитячої творчості композитора, і як влучно висловився професор Ярема Якуб’як про те, що виправдані знайдені нетипові музичні засоби іноді натуралістичної звукозображальності часто здатні «провокувати й відкривати нові обрії в розширенні та оновленні музичної мови. Отакар Шін – визначний чеський теоретик віддавав пальму першості цього винаходу українцеві Барвінському. Та синдром Пулюя спрацював і в іншому випадку.

Василь Барвінський – першим у світі використав перемінну систему метрів у «Прелюдії методом Далькроза» (1915 р.). Цей твір, демонструючи вартості нової системи руху, майже на сорок років випередив знамениту систему варіабельних швидкостей Бориса Бляхера. Однак, Прелюдія спломеніла у вогні, хоч залишився опис техніки самого композитора. Застосування ж власних інтенцій у творчості митця настільки дискретне та неафектоване, навіть приховане, адже, ймовірно, він дотримувався насамперед вищої художньої доцільності, а не технічної перверзії.

І одна, і друга техніка прослідковуються не в одному творі композитора (гіпервіртуозна фортепіанна партія обробки народної пісні «Вийшли в поле косарі» побудована на варіабельних перемінних метрах, також неопублікована фортепіанна Прелюдія Cis-dur з ознаками конструктивізму та інші; а кластери дуже вишукано використані в Сонаті для фортепіано, ревелятивних фортепіанних обробках коляд і щедрівок, у чудом врятованих хорових партіях Кантати, присвяченої Митрополитові Андреєві Шептицькому та інших творах). Ймовірно, що це було відчуття «повітря культури», адже Барвінський входив до складу товариства чеських авангардистів – бував удома в братів Габів, які експериментували з препарованим фортепіано, добре знав чвертьтонові досліди Лео Яначека. До слова, молодим студентом Барвінським у Празі опікувався усесвітньо відомий український математик Іван Горбачевський. Та якщо врахувати, що кластери брав (як пише сам композитор) у віці 4-5 років, то дійсно, його музичні винаходи збігаються із відкриттям променів його тестем Іваном Пулюєм. Зрештою, не лише ці винаходи (навіть якщо до кінця не усвідомлені) набрали чинності світових музичних явищ, симптоматично становлячи внесок української музики у світову культуру.

Барвінський – перший український композитор, ноти якого видавалися в Європі, США, Японії (видання «Рeters», «Universal Edition», «Nakamura»). Його «Шість мініатюр на українські теми» набрали такої популярності, що 1000 примірників розійшлися всього за 4 місяці (!!!) по Європі, що було у 1925 році явищем нечуваним. Бела Барток високо оцінив ці та інші композиції Василя Барвінського. Відтоді почався «тріумфальний хід “Мініатюр”, розносячи славу нашого земляка по цілому світі, так що був “Український танок” надрукований аж у Японії – накладня Накамури (знайшов ці ноти київський антиквар Салтиков після 1931 р. – рік видання). Японці поряд із Вагнером, Грігом, Дебюссі, Бізе, Шубертом, Бартоком, Бузоні, Шопеном і Скрябіним умістили Барвінського» (за «Українським календарем». – Варшава, 1970 р.), – непогане товариство для нашого композитора! Так, «Мініатюри на українські теми» звучали в Європі, чому свідченням є переклади для різних інструментів і складів, навіть для духового оркестру.

Подружжя Барвінських після заслання

Окрасою свого репертуару вважали композиції Василя Барвінського провідні українські та іноземні виконавці. Серед них піаністи Нестор Нижанківський, Любка Колесса, Галя Левицька, Роман Савицький, Дарія Каранович, Дарія Герасимович, Григорій Бєклємішев, Ян Горбати, Флоренс Бокаріус-Сагайдачна, Лідія Артимів, Роберт Дурзо, Марія Крушельницька, Олег Криштальський, Марина Крих-Угляр, Міхаель Грілль, Йожеф Ермінь, Етелла Чуприк, Оксана Рапіта, Мирослав Драган, серед яких і безпосередні учні композитора; скрипалі Роман Придаткевич, Леся Деркач, Лідія Футорська; віолончелісти Богдан Бережницький, Христя Колесса, Тарас Менцинський; диригенти Лев Сірота, Антін Рудницький, Вацлав Таліх, Микола Колесса, Юрій Луців; вокалісти світової слави Модест Менцинський, Михайло Голинський, Міро Скала-Старицький, Орест Руснак, Анна Крушельницька, Марія Сокіл, Іра Маланюк, Євгенія Зарицька, Іван Козловський, Ія Мацюк, Іванна Мигаль, Павло Плішка, Йосип Гошуляк, Павло Гунька, естрадні співачки Едіт Супрун і Квітка Цісик. Це – далеко не повний перелік виконавців-адептів музики Василя Барвінського, завдяки яким вона звучала по всіх континентах.

Твори Василя Барвінського транслювалися і в радіо- та телепередачах свого часу (Відень, Ляйпціг, Берлін, Стокгольм, Турін, Прага, Варшава, Лондон, Нью-Йорк, Краків та інші міста). Знаменним є той факт, що в одній із перших телепрограм Лондона на зорі розвитку телебачення 21 травня 1937 року транслювався концерт із творів Василя Барвінського та Нестора Нижанківського у виконанні відомої в усьому світі піаністки Любки Колесси, яка презентувала, окрім усього, ще й український народний одяг перед англійською публікою і телеглядачами. Уже в 1970-х роках німецький органіст Міхаель Грілль переклав вагому частку фортепіанних творів композитора для органа та записав платівки з фортепіанними творами, а в міжнародному конкурсі коляд у 1998 році перше місце в Європі посіла «Небо і земля» Василя Барвінського у виконанні хору Мюнхенського радіо.

Особливу сторінку визнання творів Барвінського становить його «Колискова», яку Кошиць «оркестрував» для свого живого фантастичного оркестру. Поряд зі «Щедриком» Миколи Леонтовича вона була «хітом» Республіканської капели, а часто рівень виступів Олександр Кошиць і оцінював за успіхом цього твору. Так, у тріумфальний хід капели було включено музику Василя Барвінського. З книги Олександра Кошиця «З піснею через світ» наведу кілька цитат, що стосуються «Колискової»:

«Оплески гриміли після кожного номера, а після виконання “Колискової” вони вибухнули з такою силою, що ніякими словами передати це не можливо. “Колискова”, з її чарівною наспівною мелодією і хоровим супроводом, заколихала слухачів до такої міри, що треба було чекати цілу хвилину, поки оплески розірвали тишу, що запанувала в залі після того, як голоси співаків завмерли. Це був єдиний незабутній концерт в житті» («Austin American», Техас, 8 грудня 1922 р.);

«Кілька слів мушу сказати і про надзвичайно чудову “Колискову” Барвінського в обробці Кошиця. Хор виявляв у пісні такі неймовірні моменти, що їх неможливо описати. Атака звука, легато, піанісимо невимовно чіткі, вражаючі. Для опису тих вражень, які довелося пережити, треба шукати нових, ще не знаних слів! Публіка, яка так легко комунікується зі справжнім мистецтвом, кричала від захоплення. Та інакше вона і не могла, коли таке чудо, така краса і багатство твору досконало поєднується з небесним виконанням!» («El Herald», Мехіко, 22 грудня 1922 р. Ріголетто);

Українська республіканська капела

«Колискова» Барвінського… врізується в нашу пам’ять як найбільше осягнене коли-небудь чоловіком чудо» («Correio Paulistano», Сан-Паулу, 17 вересня 1923 р.);

«Не можу оповісти, що мені спадало на гадку, коли вперше слухав музику України. Знаю тільки, що мимоволі разом зі співаками я страждав і переживав їхні душевні болі, а то переносився в ті краї, звідки вони приїхали, і милувався їх красою, то линув разом з ними туди, куди злітали і де творилися їхні пісні, куди і сам не знаю, в країну найбільшої насолоди, яку ніколи не бажав би залишити!. Вигляд цих людей – безжурний, поважний. Обличчя жінок лагідні, ніжні, ангельські, як псалом. Спів для них – молитва душі, необхідна, щоб заспокоїти серце; то він звучить як утіха, то як переживання, а у “Колисковій” перетворює артисток в матерів» іо-де-Жанейро).

32 тисячі 600 слухачів – позначено на одній зі світлин виступу Республіканської капели в Мехіко! Для 1922 року – нечувана кількість! І от уся ця публіка, і ще, ще, ще – по різних континентах –аплодувала «Колисковій». Хтозна на якому з концертів Кошицевої капели в США був присутній молодий Джорж Ґершвін, але достеменно, що старший брат Айра Ґершвін у щоденниках описує враження, яке на Джорджа справила «Колискова» Барвінського-Кошиця і згодом була переосмислена в опері «Поргі і Бесс», перетворившись на культовий джазовий стандарт «Summertime» (за Романом Савицьким-молодшим). Можливо, що Ґершвіни придбали і невеличкий сингл, випущений у США, де було уміщено також «Щедрика» і «Колискову» Барвінського.

Уперше в українській музиці… Усі вищенаведені факти «працювали» і на українську музику, проте, це зовнішній глобальний вимір «звукової дипломатії», але були разом із цими й інші, дуже вагомі внески у розвій національної культури. Патріарх професійної композиторської і піаністичної школи на Галичині першої половини ХХ століття, видатний композитор, педагог, піаніст, музиколог, критик, культурно-громадський діяч (33 роки очолював Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, згодом консерваторію), Василь Барвінський, скерований на музичну дорогу Миколою Лисенком, був одним із найяскравіших аніматорів тогочасного музичного життя Західної України, творцем найширшого масштабу, що охопив багату жанрову палітру. Так, Василь Барвінський є автором перших в українській музиці фортепіанних Прелюдій (1908 р.), першого українського Секстету (1915 р.), першої Сонати для віолончелі (1926 р.), загалом його можна вважати основоположником українського віолончельного репертуару (сюїта, варіації, п’єси), першої в ХХ столітті української Сонати для фортепіано (1910 р.), першим почав роботу над українським фортепіанним концертом (1917 р. – закінчив 1937-го), вперше використав перекомпоновану наскрізну партію фортепіано в обробках народних пісень;одним із перших звернувся до жанру симфонічної сольної вокальної поеми, – наприклад, грандіозний «Місяцю-князю» на вірші Івана Франка, оркестрований автором.

Подостатком для одного композитора, якщо ж врахувати його здобутки на педагогічній, публіцистично-критичній, адміністративній, громадсько-культурній ниві, то мимоволі знімається питання «спалення нот» і перетворення одного з найінтелігентніших, найяскравіших, найвідданіших справі розвитку української культури митців у «заключонного» Дубровлага Мордовської АССР. Адже кожна з цих ділянок, рівно ж як і новаторство композиторської стилістики, заслуговує і на фундаментальні наукові дослідження, і на якнайширшу актуалізацію.

Стефанія Павлишин

У лютому цього року одним з актів вшанування пам’яті митця у Львові стало відкриття пам’ятної дошки Василя Барвінського у філармонії, в подвір’ї якої (тоді приміщення належало консерваторії) і стався цей нелюдський факт – спалення нот у 1948 році. З великим пієтетом і шаною культурна громадськість міста зібралася у фойє, де й розмістили барельєф роботи молодих львівських скульпторів Лариси Романюк та Ореста Канича під керівництвом Ярослава Скакуна. Ініціаторами ідеї виступили віддані учні композитора – Наталя Кашкадамова та Дарія Личковська-Коржинська. Шлях до цієї події був нелегкий, та спільними зусиллями насамперед музичної громади міста все ж таки акт пошани відбувся. Про значення Василя Барвінського для української культури, його нелегкий життєвий і творчий шлях, який проліг не лише через терени європейської слави та визнання, але й мордовські концтабори, спалення нот і повернення його музики знову до життя, говорили з великим пієтетом професор Стефанія Павлишин, яка знала митця особисто і стала піонером у справі відродження його забороненого на довгі роки імені, директор філармонії Володимир Сивохіп, видатний поет Ігор Калинець, ректор Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка професор Ігор Пилатюк, жертводавці, представники влади. Відкрили пам’ятну таблицю учні Василя Барвінського Марія Крушельницька, Марія Крих-Угляр, Наталя Кашкадамова, Дарія Личковська-Коржинська, Мирон Кушнір.

Наталя Кашкадамова

В урочистому концерті, який провела з яскравими і цікавими анотаціями професор Наталя Кашкадамова, було виконано дві найбільші монументальні композиції Василя Барвінського – Концерт для віолончелі та Концерт для фортепіано з оркестром. Оксана Рапіта (фортепіано) і Тарас Менцинський (віолончель) у супроводі симфонічного оркестру оперної студії ЛНМА імені Миколи Лисенка під батутою Богдана Дашака на високому художньо-мистецькому рівні репрезентували публіці ці твори, які мають хвилюючі історії чи написання чи й навіть свого існування.

Ось яку інформацію було знайдено про Віолончельний концерт композитора. «В 1970 р. в резиденції Білого Дому Президента США при високих достойниках – дипломатах, культурних аташе Швеції, директора Культурологічного Інституту Австрії, спеціального Референта Генерального Секретаря ООН, при привітанні тодішнього Президента США Джиммі Картера було організовано “МУЗИЧНИЙ САЛЮТ УКРАЇНІ” в честь журналіста Петра Сагайдачного. Тут відбулася світова прем’єра “Ліричного концерту” для віолончелі з оркестром В. Барвінського у виконанні видатної челістки Бригіти Грюнтер та Дарії Каранович. Цей концерт був написаний в концтаборі і засвідчував незламний дух України. В Білому домі виконували українську музику не лише українці. У концерті брав участь Стівен Гіро – знаменитий скрипаль світової шкалі. Американський уряд і дипломатія склали найвищі вітання» (Музичний салют Україні // «Свобода», 14.06.1970 р.).

Барвінський, перебуваючи на засланні, дуже тяжко переживав розлуку з рідними. Особливо хвилювався за старшого сина Івана-Себастьяна, названого другим іменем на честь Йоганна Себастьяна Баха. Відмінний віолончеліст, талановитий і перспективний, він вразив свого часу іменитого Пабло Казальса, який гастролював у Львові й запропонував узяти Івана Барвінського до себе в науку, однак фінансові труднощі не дозволили родині стягнутися на таку пропозицію. Із концтабірних листів композитора до дружини 1956–1958-х років довідуємося, що йому часто сняться діти, особливо Іван, і тому починає працювати над Віолончельним концертом. Можна лише уявити в яких важких умовах писався цей твір – одне з найдраматичніших полотен композитора. Дослідниця віолончельної творчості Барвінського і перша виконавиця концерту в Україні Галина Жук порівнює це полотно з іще одним концтабірним твором ХХ століття – Квартетом «На кінець часу» Олів’є Мессіана, який був написаний митцем в ув’язненні.

«Ліричний концерт» Барвінського, для якого питомий кордоцентризм і лірика є загалом центробіжною віссю світогляду, дає, подібно як у Квінтеті (теж скомпонований на засланні), дещо інший вимір ліричності: з одного боку – глибоко-трагедійний, який проступає крізь «больові пороги» водоспадів сліз у стрімких карколомних пасажах-злетах сотень тисяч поламаних доль і життів, з іншого – це зони надзвичайно теплої, глибоко сердечної, дещо затаєної і медитативної лірики, яка, немов острови любові, прозирає крізь магму суцільного хаосу і відчаю. Надзвичайно складна концепція в драматургічному плані була осмислена і аранжована Віктором Камінським, який оркестрував твір, по-суті ґрунтовно його редагуючи, адже з концтабору автор привіз лише дві частини з фортепіанним супроводом (чи задумував він третю, чи вирішив, як Шуберт, не закінчувати – невідомо). Але навіть дві частини цього концтабірного концерту для віолончелі – вражаючі документи стійкості людського духу на межовому полюсі страждань, його незламності та віри у життя.

Віолончеліст Тарас Менцинський. За диригентським пультом – Богдан Дашак

Тарас Менцинський – один з активних пропагандистів музики Василя Барвінського, її хранитель, як назвала його професор Наталя Кашкадамова, з великою вдумливістю і шаною підійшов до інтерпретації полотна. Можливо не так драстично і гостро Тарас Менцинський розіграв цю драму, як продемонстрував більш філософсько-рефлективний, споглядальний тип прочитання, обдаровуючи слухачів оксамитовими звуками гіперліричних сторінок музики Барвінського.

Богдан Дашак, який вів оркестрову партію, співпрацював із солістом, вибудовуючи єдине ціле, тонко переплітаючи складні поліфонічні потоки поліплощинного, насиченого великою кількістю знаково-смислових семантичних ідіом, симфонічне полотно. У переповненому вщерть залі люди плакали, проживаючи разом зі звуками віолончелі трагічні сторінки нашої історії, осягаючи «звуковий документ» мільйонів поневолених у радянських тюрмах і концтаборах. Але і здіймалися духом до оптативних висот, зливаючись зі звуками фортепіано у величному сонцесяйному апофеозі віри в прийдешнє, у життя, яку сповідував разом із пророчим кредо Кобзаря і Василь Барвінський.

Квінтесенцією вітаїстичного світобачення, своєрідним естетичним універсалом Василя Барвінського став один із найбільших творів композитора – Фортепіанний концерт f-moll. Задуманий і розпочатий у 1917 році, концерт був вивершений двадцять літ опісля. «Над цим твором я почав працювати в 1917 р., однак, дійшовши більш-менш до розробки, перервав роботу і щойно на межі 1937–1938 рр. почав знову працювати над цим твором, – пише композитор у «Коментованому списку творів», продовжуючи, – концерт був перероблений дещо і викінчений для програми концерту в пам’ять Т. Шевченка. У березні 1939 р. його виконав проф. Р. Савицький і симфонічний оркестр під диригуванням М. Колесси».

Відгуки в пресі на цей концерт не забарилися, а твір був високо оцінений сучасниками. «5-го березня ц. р. в салі “Атлянтік” відбувся урочистий Шевченківський концерт. Для львівської громади була це справді урочиста подія, бо в цьому концерті збіглися три святочні моменти. По-перше – 125-ті роковини народження Поета, по-друге – така рідка й небуденна подія, як український симфонічний концерт, і по-третє – два нових українських симфонічних твори (мова йде про молодечий твір С. Людкевича – Фантазію на теми лисенківських веснянок «Веснянки»). Вже той один факт, що завдяки Барвінському можемо до нашої музичної літератури додати ще один фортепіановий концерт, повинен наповнити гордощами кожного українця, який дорожить своєю культуроюВиконання фортепіанного Концерту fmoll Василя Барвінського запишеться в історії нашого музичного життя як перше в Галичині виконання концерту – твору українського композитора. Питомий для концертного стилю елемент суперничання між сольним інструментом – фортепіано – і оркестром погоджує композитор із питомим для себе самого стремлінням до узгіднювання противенств, до гармонійності. У великому ступені зацікавлює нас те, що великий натиск саме на оркестр і робить з нього чинник наскрізь рівнорядний із сольним інструментом. Навіть у формальній будові бачимо це в тому, що майже цілу середню частину, себто так зване перетворення провадить оркестр. Мелодика концерту – це витвір шляхетної інвенції, прегарно широкими лініями начеркнена друга, лірична тема (в тонації Adur!) і з неї виведена третя, кінцева», – писав Василь Витвицький у «Новому часі» від 10.03.1939 р.

Роман Савицький

Не менш цікаві думки висловлює і Зіновій Лисько: «Барвінський і далі лишився ліриком, глибоким, вдумливим, широким мельодистом і майстром краси звуку. Його кожна фраза і кожний акорд на фортепіані та в орхестрі – це культура звуку, з пієтизмом опрацьованого завжди до детайлів. Орхестра Барвінського уявляє собою тіло звучне, компактне, але мяке і чутливе». І далі: «Відограв концерт піяніст Роман Савицький з таким зрозумінням, розмахом і досконалим технічним опрацюванням, що кращого виконавця автор собі мабуть не може бажати. Коли ж додати, що в цьому Концерті й орхестра під проводом М. Колесси мала свою найкраще виконану точку, то стане зрозумілим, чому публика найбільше вітала твір і його виконавця».

Вітальною, життєствердною силою, захоплюючим виром подій і грандіозним вивершенням цей концерт здобув небувалу популярність свого часу. «Р. Савицький виконує концерт з великим успіхом около 20 разів у Львові, Станиславові, теж у Києві, Дніпропетровську та в інших містах, теж у радіо. Соліст ввесь час – Роман Савицький; симфонічні оркестри різні; диригенти – Микола Колесса, Лев Туркевич, Ісаак Паїн», – пише син піаніста Роман Cавицький-молодший у «Хронології фортепіанового концерту f-moll Василя Барвінського» (Копія клавіру, подарованого композитором піаністці Володимирі Кисілевській-Елізабет, США, 1993 р.).

У вступі до цієї копії дослідник подає трагічну історію новонародження концерту. Неймовірно складний шлях пройшов цей твір, опинившись аж в Аргентині у Буенос-Айресі в архіві галицького вундеркінда, унікального піаніста з винятково трагічною долею Северина Сапруна-молодшого, який емігрував із Галичини до Парижа, а згодом до Буенос-Айреса. Виїжджаючи за кращою долею до США, він залишає архів на зберігання адвокатській родині Гедіні-Сікорських. Настирливими стараннями Романа Савицького-молодшого, який від Володимири Кисілевської має достеменну інформацію про те, що вона передала відпис концерту о. Сапрунові – батькові піаніста, поновлено пошуки. «Савицький друкує (березень 1993 р. ) у “Свободі” тричастинну статтю-спомин про Концерт В. Барвінського під назвою “Загублений шедевр”, де доказує, що ноти Концерту десь-таки існують на Заході, дуже правдоподібно в архіві о. С. Сапруна. Стаття пройнята глибоким сумом, але все-таки закінчується іскоркою надії». Статтю читає аргентинський видавець Юліан Середяк …і «6-го червня 1993 р. (точно в 30-ліття смерти В. Барвінського) до порога хати схвильованого Р. Савицького-мол. доходить сенсаційна звістка з далекої Аргентини, що Концерт віднайдено»!!!

Символом невмирущості, Феніксом, посталим із попелу (це абсолютно буквальні слова стосовно рукописів Василя Барвінського), став цей, без перебільшення, грандіозний твір – один із найцікавіших українських фортепіанних концертів. Постає закономірне питання: яке найбільше полотно мав би залишити в спадок майбутньому піаніст-композитор? Очевидно концерт. Належачи плеяді композиторів-виконавців, Василь Барвінський симптоматично продовжує характерну виконавсько-композиторську традицію. Однак даний твір – це потужне симфонічне полотно, навіть візуально з перебільшеною партією оркестру (можливо це туга за нездійсненними симфонічними задумами, хоч симфонізація фортепіанних жанрів у Василя Барвінського – факт незаперечний) є рівночасно і віртуозним фортепіанним колосом, найбільш вагомим і масштабним у творчій спадщині композитора.

Епохальна подія відбулася у Львові 1999-го до 111-річниці від дня народження композитора. Пройшло рівно півстоліття від прем’єри Концерту для фортепіано з оркестром Василя Барвінського. Народна артистка України, видатна піаністка, учениця Василя Олександровича, професор Марія Крушельницька відродила це нововіднайдене полотно з оркестром оперної студії ЛДМІ імені Миколи Лисенка під батутою народного артиста України, лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, професора Юрія Луціва. Відроджинецький дух концерту, поривання молодих творчих сил і разом із тим глибоке застановлення й натхненна лірика ставлять це полотно в ряд найкращих здобутків української музики в цьому жанрі.

Оксана Рапіта виконує Концерт для фортепіано Василя Барвінського

Героїнею ж цьогорічного виконання була відома українська піаністка, заслужена артистка України, чий потужний енергетичний заряд, життєлюбність, натхненність якнайкраще відповідали повнокровній і яскравій репрезентації твору. Оксана Рапіта (їй належить честь першовиконання трьох неопублікованих гіпервіртуозних прелюдій Барвінського) з властивим їй блиском і глибокою художньою проникливістю заекспонувала нове оптативне вирішення цієї шевченківської концепції. Рафінована, витончена техніка і масштабний фресковий розмах, досконале володіння барвистою палітрою інструмента дозволили піаністці відтворити чільні драматургічні стадії сходження-підняття, замилування-окрилення, віддаючи оркестрові цілу кадрову стрічку різнобічної драматичної картини життєвих вихорів, приходячи у коді концерту до апофеозного благословення, теми-Pronunziata – теми благої звістки, теми-запоруки, теми-надії.

Додам, що Оксана Рапіта – спадковий барвінськіанець, адже її педагог – професор Лідія Крих – похресниця композитора, а Богдан Дашак – питомець Юрія Луціва, який диригував тим же оркестром оперної студії ЛНМА імені Миколи Лисенка, звісно, суттєво омолодженим (директор М. Заборський, художній керівник Ю. Бервецький). Варто підкреслити, що Богдан Дашак упевнено та з фаховим відчуттям оркестру вибудував справжнє симфонічне полотно: широкозакроєну епічну картину, сповнену розмаїття барв і кольорів, драматичної напруги і гону, яскраву полісемантичну концепцію неоромантичного плану. Відточеність штрихів, тембральне багатство, відчутний локальний колорит, повнозвуччя і водночас гармонійна ясність оркестрування Василя Барвінського були стовідсотково зреалізовані Богданом Дашаком, так що ревеляційні відгуки на перше виконання сміливо можна було б і віднести до сучасних виконавців. Дійсно – молодечим духом, подвижництвом, непереборною вірою у життя артисти разом із музикою фортепіанного концерту Барвінського заполонили слухачів.

Хвиля високого емоційного піднесення охопила зал (так, що Оксана Рапіта блискуче повторила на вимогу публіки фінал концерту), який невгамовно аплодував виконавцям, аплодував композиторові, музиці, яка не згорає…

І знову варто повторити пророчі слова Василя Барвінського з його фортепіанного циклу «Любов», дещо перефразовуючи:
«Хоч завжди буде БІЛЬ
І завжди буде БІЙ
Та завжди ПЕРЕМОГА ЛЮБОВІ»

Лілія НАЗАР-ШЕВЧУК

На центральному фото: учні Василя Барвінського біля пам’ятної дошки. Фото А. Куб’яка

Share Button