Дрогобицький музичний коледж – кузня мистецьких талантів

350

У житті кожного навчального закладу ювілейна дата – значна подія. Для мистецької інституції вона обростає зрозумілим суспільним резонансом, адже музиканти, художники, актори цікавлять людей чи не найбільше. Дрогобицький музичний коледж імені Василя Барвінського (в недавньому минулому Дрогобицьке музичне училище) перейшов рубіж 75-річчя

«Спочатку тут готували хорових дириґентів і виконавців на народних і духових інструментах, з 1959 – піаністів і струнників, а з 1964-го і теоретиків-музикознавців», – пише про Дрогобицьке музичне училище Богдана Фільц в Українській музичній енциклопедії (УМЕ, т. 1, 2006, с. 697). Відбувалися зміни і в назві: від 1995 року музичне училище отримало ім’я Василя Барвінського, а кілька років тому, як і більша частина музичних училищ України (їх було понад 30), було перейменовано на музичний коледж.

Передісторія закладу має цікаві сторінки. Невелике місто у передгір’ї Карпат – Франковий край, Бойківщина, – звичайно, мало музичні традиції. Як і в більшості містечок міжвоєнної Галичини – Стрий, Самбір та інших, у Дрогобичі була низка невеликих приватних музичних шкіл, успішно діяла «Просвіта», лунали українські та зарубіжні твори у виконанні славного хору «Боян Дрогобицький», від 1922 року молодь мала змогу вивчати музику в стінах Дрогобицької філії Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка під проводом корифеїв Станіслава Людкевича і Василя Барвінського.

Друга світова війна, що завершилася перемогою одного тоталітарного режиму над іншим, істотно змістила акценти в історії творення національної культури. У 1945 році рішенням уряду УРСР музичне училище розпочало своє життя. До речі, Дрогобич у той час став обласним центром, що, очевидно, й переважило на користь рішення про заснування в місті навчального закладу.

Власне хорове мистецтво Дрогобича і Дрогобиччини, осягнувши високі здобутки ще на початку минулого сторіччя, нині продовжує розвиток у нових умовах постмодерного, і, як наголошують, постколоніального суспільства. Саме зі стін ДМУ вийшла низка майстрів хорової музики, котрі відомі нині далеко за межами міста та України.

Серцевиною – промоутером, рушійною силою навчальної інституції є педагог. У музичному коледжі – це викладач, який не лише знає предмет, а й володіє розлогим спектром знань із царини музичного мистецтва. Більше того – він запалює вогонь любові до майбутньої професії. Але в далекі 1940–1950-ті роки діяльність музичного училища проходила в інших умовах. Тепер, повертаючись у минуле, з вдячністю пригадуємо імена особистостей, що залишили слід у вихованцях, які несли зерна музичної культури в найширші простори насамперед України – села, містечка, міста… Це – О. Микласевич, М. Коробань, І. Байцар, Я. Сорокер, Ф. Скоріна, Х. Сковронська, А. Вояджис, С. Загорцев, С. Ястребцев, Ю. Кльосов, М. Мамайчук, А. і В. Кондратьєви, Т. Фойдер, А. Шраєр, Г. Теслюк, Я. Гольдберг, Є. Бернацька, О. Нижник, З. Папка, В. Пилипюк, В. Чумак, Н. Садовська, В. Бабяк, А. Мельник, О. Ярко, Ю. Сеньо, Я. Бодак, Н. Мойсеєнко.

Неповний перелік відомих учителів, що віддавали серце й знання молодим поколінням служителів музичного мистецтва, можу оцінити словами: одних нема, а ті – далеко. Саме педагоги-особистості, маючи перед собою вихованців – вихідців із сіл і містечок, – відчували, мабуть, свою місію у творенні національної культури. Втім часи змінюються, нові покоління талановитої молоді продовжують славні традиції музичної педагогіки Дрогобиччини, України. Ядром музичного коледжу залишаються вихователі, котрі мають величезний досвід і як музиканти, і як викладачі. Дехто з перелічених нижче пам’ятають давні часи історії музичного коледжу, його історії. Це – К. Сюта, М. Штепура, Є. Косинська, М. і Ф. Феньвеші, С. Кальченко, Е. Чехаровська, Л. Пукас, Т. Вереш, М. Бринич, Л. Гайдук, В. Гущак, Н. Кольга, Б. Щурик, О. Верещинський, І. Захарій, Л. Давидчак, М. Бурцев, О. Когут, В. Козлова, М. Ільчишин, В. та І. Циклінські, М. Гірняк, С. і Т. Кисилевичі, О. Дмитрієва, Я. Бондзяк, Я. Соляр, Л. Мішалова, С. і А. Далекі, О. Пришляк, С. Грабовська, Г. Угрин, Б. Жукевич, О. Томашук, Б. Заяць…

Список цих імен далеко не повний, враховуючи, що плеяда педагогів поповнюється молодшими, активними знавцями підготовки спеціалістів музичного мистецтва. А якщо зважити, що за роки діяльності ДМК з його стін вийшло кілька тисяч фахівців, переважне число яких працює у музичних школах, студіях, клубних і дошкільних установах, церквах тощо, – називаю осередки, де трудяться вихованці коледжу, – то це, можливо, віддзеркалює належне функціонування усіх щаблів національної культури.

Проте в мистецтві взагалі, й у музиці особливо, важливою є так звана висока планка. Йдеться про відомих солістів опер/філармоній, дириґентів симфонічних оркестрів, хорів, діячів музикології та мистецтвознавства, відомих в Україні та далеко за її межами. Серед випускників ДМК є чимало особистостей, які опанували наукові ступені, нагороджені почесними званнями та високими державними відзнаками. Крім суто музичних здобутків, вони яскраво виявляють себе і як мистецько-культурні діячі, організатори чи керівники мистецьких установ, інституцій. Серед них – М. Гобдич, Я. Скибінський, Н. Кос, С. Орлюк, Б. Сюта, Б. Луканюк, О. Бенч, З. Корінець, М. Юсипович, В. і Ю. Курачі, В. Федоришин, В. Качмарчик, Н. Дика, В. Сивохіп, Ю. Бервецький, Р. Стельмащук, Я. Горбаль, М. Кулиняк, М. Кисилевич-Тейлор…

Дрогобицький музичний коледж імені Василя Барвінського – один із центрів культури не лише в місті й регіоні: його діяльність зацікавлює діячів культури всієї України та зарубіжжя. Постать Василя Барвінського – композитора, видатного діяча української культури – увіковічена присвоєнням його імені музичному коледжу в Дрогобичі. Це поклало на всіх, причетних до нашого навчального закладу, особливу відповідальність.

Поширенню спадщини композитора сприяє видання низки збірників про його творчість, організація фортепіанних конкурсів юних музикантів, міжнародних наукових конференцій тощо. Закономірно, що це, з одного боку, викликає інтерес до мистецтва молоді з позамузичних кіл міст Дрогобиччини, з іншого – спонукає опановувати нові сфери музичного мистецтва. Маю на увазі приїзди до Дрогобича відомих композиторів: М. Колесси, А. Кос-Анатольського, А. Хачатуряна, М. Скорика, Т. Хрєнникова, М. Кузана, В. Балея, Л. Грабовського, Б. Чайковського, Р. Керера, Л. Дичко, Б. Фільц, М. Степаненка, В. Годзяцького, Р. Савицького, М. Крушельницької, Ю. Луцюка, Є. Станкєвіча, С. Крутикова та інших. Авторські концерти, творчі зустрічі видатних музикантів України, зарубіжжя та української діаспори – яскраві сторінки в історії музичного закладу.

У різні роки директорами музичного училища в Дрогобичі були енергійні, діяльні постаті: О. Рябоконь, Е. Поліванова, А. Мішньов. Особливу роль у розбудові закладу в умовах тоталітарної держави відіграв Роман Гітлін, який ініціював істотну модернізацію будівлі, також Роман Пукас і Микола Ластовецький (керував училищем понад 30 років). Нині музичний коледж очолює Юрій Чумак.

Умови статті не дозволяють широко змалювати різні сторони діяльності коледжу. Багато цікавих сторінок неминуче залишаться поза межами цих рядків. Можна було б розповісти про плідні виступи наших хорів, оркестрів, ансамблів, солістів, число яких, на щастя, не зменшується. Ці творчі об’єднання сприяють набуттю досвіду і знань під час практики участі в мистецьких змаганнях, у тому числі й міжнародних.

До ювілею Дрогобицького музичного коледжу імені Василя Барвінського готується випуск збірника з науково-методичними, публіцистичними та іншими матеріалами. Не можу не згадати унікальні виїзди молодих музикантів ДМК на схід, у Донеччину. В умовах війни з агресором митці з Дрогобича не раз несли перлини української музики слухачам Сєвєродонецька та інших міст Донбасу.

Володимир ГРАБОВСЬКИЙ