Джакомо Пуччині: «Приготуйте мені щось таке, щоб я змусив світ заплакати…»

51
Share Button

29 листопада виповнюється 95 років від дня смерті Джакомо Пуччині

Йому завжди не щастило на об’єктивну оцінку оперних фахівців і театральних снобів, ті вважали творчість Джакомо Пуччині виявом дурного смаку натовпу. Ще за життя композитора критик Фаусто Торрефранка у своїй полемічній праці «Пуччині і міжнародна опера» зазначав, що автор «Богеми» – космополіт, який дискредитував оперні традиції Італії. «У жінок і неосвіченої публіки, – стверджував синьйор Фаусто, – він може мати успіх, проте у нас, серйозних фахівців, – ніколи!» Таку ж думку мали й інші музикознавці, які необачно пояснювали незмінний успіх опер Пуччині сентиментальністю і пікантністю його творчої манери. Однак у широкого загалу склалася зовсім інша думка щодо опер італійського maestro – вони були популярними навіть серед неписьменних італійських селян. Час показав, що музику Пуччині не просто не забули, вона повсякчас хвилює серця й сучасних слухачів. Поряд із шедеврами Верді та Россіні опери Пуччині як найбільш популярні посідають чільне місце у репертуарах оперних театрів усього світу.

 «Опера має бути мелодичною»

Біографія Пуччині – це, перш за все, біографія його оперних шедеврів. Але на творчість митця суттєво впливають різні обставини його життя. Отже, поглянемо у минуле…

Родинне коріння Пуччині – з Тоскани, містечка Лукка, де у ХVІІІ столітті оселився його прапрадід Джакомо Пуччині-старший, церковний композитор і диригент. Із нього й розпочався родовід потомственних музикантів Пуччині, до якого належить і герой цього нарису. Майбутній композитор мріяв також стати музикантом, але доля мала зовсім інший сценарій. Зі смертю батька багатодітна родина лишилася без коштів і семирічному Джакомо довелося заробляти собі на власний шматок хліба: співати у церковному хорі та грати на органі у церкві Бенедиктинського ордену. Проте його мати зробила усе можливе, аби її талановитий син отримав вищу музичну освіту.

Шлях до мистецького Олімпу молодого Пуччині не був усипаний трояндами. Напівголодна юність збіглася із навчанням у Міланській консерваторії, де талановитим студентом опікувався Амількаре Понк’єллі, видатний музикант і композитор, автор опери «Джоконда», який одразу розгледів характер обдаровання учня. Про це maestro із посмішкою згадував на схилі віку. «Доторкнувся до мене святий отець своїм мізинцем і порадив мені: “Пиши для театру і тільки для театру”». Ось так і визначився його творчий шлях…

Вимогливий театрал і драматург Пуччині ще на початку творчого шляху визначив головні принципи своєї оперної естетики: зацікавлювати, вражати і зворушувати серця. І цим принципам лишався вірним усе життя. Багато років по тому, працюючи над оперою «Турандот», наказав він своїм лібретистам: «Приготуйте мені щось таке, щоб я змусив світ заплакати». Він активно працював над драматургією творів, про що свідчать оперні партитури, які покреслені не тільки вказівками виконавцям оперних партій (con anima, con passione, con forza), але й режисерськими ремарками, що визначають усі деталі сценічної поведінки акторів. Відчувається, що автор приміток у партитурах поєднував у власнїй особі не тільки музиканта і драматурга, а й вимогливого режисера.

«Якщо я не можу уявити перед собою сцену, – зізнався якось митець, – я не пишу, не можу написати жодної ноти». Він завжди прагнув писати про те, що сам пережив, відчув серцем. Зокрема, звертаючись до сюжету опери «Богема», Пуччині згадував студентські роки навчання у Міланській консерваторії. Деякі сюжети його опер склалися під враженням від театральних постановок (зокрема «Тоска» за п’єсою Віктор’єна Сарду або «Мадам Баттерфлай» – за творами Девіда Бєласко і Джона Лютера Лонга).

Незрівнянний мелодист, Пуччині ще на початку творчого шляху висловив творче credo: «Contro tutto e contro tutti fare opera di melodia!» (тобто, опера перш за все має бути мелодичною). Головним чином це вокальна мелодія, по-італійськи темпераментна, насичена палким почуттям. Пуччині володів усіма таємницями bel canto, він був глибоко обізнаний із вокальною майстерністю зірок італійської опери 90-х років ХІХ та першої чверті ХХ століття. Йому пощастило працювати з такими уславленими майстрами сцени, як Енріко Карузо, Франческо Таманьйо, Маттіа Баттістіні, Беньяміно Джильї, Тітта Руффо та ін. Кожну вокальну партію писав він, розраховуючи на вокальну майстерність конкретного співака. З деким із них (зокрема з Енріко Карузо) композитор мав дружні стосунки. Співаки, зі свого боку, відчували творчу наснагу від співпраці з maestro та гідно підтримували традиції італійської вокальної школи.

Театр Пуччині спирався на різноманітну сферу побутової музики того часу – мелодії міських італійських пісень і романсів, танцювальних ритмів і навіть популярних оперет (зокрема Франца Легара). Він сміливо використовував мелодії сучасного ліричного вальсу (зокрема у «Богемі» – вальс Мюзетти). Ось такий синтез міської пісні з симфонізованою мелодією опери й викликав нарікання оперних фахівців і театральних снобів.

Свято муз річної давнини

У Києві – зимова казка. Сніжне вбрання прикрашало місто, яке готувалося до різдвяних і новорічних свят, адже 160-річний ювілей Пуччіні припав на 22 грудня. У той суботній вечір біля каси Національної філармонії ще чергували шанувальники опери, сподіваючись на щасливий квиток. Але у Колонному залі імені Миколи Лисенка вже розпочинався концерт «Viva Puccini» у супроводі Національного президентського оркестру під орудою народного артиста України, диригента Василя Василенка.

До проекту «Viva Puccini» були залучені виконавці найпопулярніших опер Пуччині: заслужений артист України, тенор Микола Шуляк, заслужена артистка України, солістка Національної опери України, сопрано Катерина Стращенко, заслужений артист Автономної Республіки Крим, соліст Національної філармонії України, баритон Анатолій Юрченко. Учасники концерту порадували шанувальників натхненним виконанням програми, яку складали арії, дуети й фрагменти з опер «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфлай», «Турандот», «Манон Лєско» та «Джанні Скіккі». У цьому допомагала їм досконала акустика Колонної зали, де виступали найвидатніші виконавці ХХ століття – Святослав Ріхтер, Давид Ойстрах, Ван Кліберн, Зара Долуханова, Мстислав Растропович, Олена Образцова, Сергій Скринченко та ін.

Микола Шуляк розпочав із «Богеми», партії Рудольфа «Che Gelida Manina», своєї найулюбленішої, а потім виконав технічно складну оперну арію «Nessun Dorma» – гімн кохання принца Калафа до жорстокої Турандот. Меломани тепло привітали співака, якого давно знають по виступах у Національній опері України. Маючи лірико-драматичний тенор широкого діапазону, Микола Шуляк успішно виступає з оперним і концертним репертуаром у багатьох театрах і концертних сценах Європи й світу. Він гість різноманітних фестивалів: «Найкращий Ленський» у міжнародному фестивалі імені Сергія Рахманінова, лауреат II Міжнародного фестивалю в Узбекистані «Ріголетто», лауреат Міжнародного вокального конкурсу імені Івана Алчевського (Україна, І премія і золота медаль), фіналіст «Світового оперного конкурсу Пласідо Домінго» (США, Вашингтон).

Катерина Стращенко майстерно виконала оперні арії Мімі з «Богеми», Манон Лєско, Тоски та Лауретти з опери «Джанні Скіккі». Вона – учениця легендарної Євгенії Мірошниченко, лауреат ІV Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької у Львові 2009 року.

Демонічний образ барона Скарпіа, шефа таємної поліції з опери «Тоска», блискуче відтворив Анатолій Юрченко.

Ксенія Бахрітдінова-Кравчук

Того ж вечора відбувалася «японська трагедія» на сцені Національної опери України – «Мадам Баттерфлай» гаряче приймали оперні меломани. Найбільше оплесків дісталося на долю виконавиці головної ролі – Чіо-Чіо-сан Ксенії Бахрітдіновій-Кравчук. Ця вродлива артистка з лірико-драматичним сопрано красивого тембру вже полонила серця багатьох шанувальників опери. Її виразний голос в усіх відтінках яскраво відтворив трагедію зрадженого жіночого кохання («Addio, fiorito asil» – «Прощай, захист мирний мій»).

Випускниця Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, Ксенія Бахрітдінова-Кравчук отримала чимало винагород за свою вокальну майстерність, зокрема першу премію Всеукраїнського конкурсу вокалістів у Львові 2008 року та першу й другу премії Міжнародного Різдвяного конкурсу вокалістів у Мінську 2014 та 2017 років. Уродженка Узбекистану, вона із захопленням заглибилась в українську культуру і з радістю прийняла пропозиції співати в українських оперних театрах – спочатку в Харкові, а потім у Києві. (13 грудня 2018-го року її Чіо-Чіо-сан почули на сцені Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.)

Шляхами «Мадам Баттерфляй»

Під час роботи над «Мадам Баттерфлай» Пуччині відкрив для себе загадковий світ японської культури, який вразив його первозданною свіжістю і надзвичайною поетичністю. Композитор збирав різноманітний матеріал – музичний, етнографічний і літературний, прискіпливо вивчав історію японського мистецтва, знайомився з побутом і релігійними обрядами японців, прослухав більше 100 фонограм японської народної музики. Надзвичайну допомогу maestro отримав від японської драматичної актриси Сада Якко, до якої звертався, щоб відчути характерні інтонації та ритми японської мови. Риси японського музичного фольклору відчуваються в інструментальній частині опери і в пентатонному ладі окремих жанрово-побутових епізодів. Саме достовірна психологічна атмосфера, відтворена композитором у хвилюючій «японській трагедії», піднесла «Мадам Баттерфлай» до еталонів світової оперної сцени, а образ Чіо-Чіо-сан став найулюбленішим з його оперних героїнь. Навіть на батьківщині Чіо-Чіо-сан, у самій Японії, опера Пуччині здобула широке визнання та стала класичною.

Соломія Крушельницька

Тріумфальний шлях «Мадам Баттерфлай» розпочинався у театрі Grande міста Брешія, де партію Чіо-Чіо-сан виконувала видатна українська співачка Соломія Крушельницька, яка згадувала: «Публіка закидала нас квітами, скандувала, кричала від захоплення. Пуччині буквально влетів до моєї гримувальної з величезним букетом квітів. Він дякував мені за цей успіх. Ми міцно обнялися, розцілувалися і на радощах розплакалися…»

На згадку про ту незабутню подію безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфлай. Джакомо Пуччині. Торре дель Лаго. 1904» і подарував її Крушельницькій. Отже, був він людиною чуйною, щирою серцем, надзвичайної доброти і дещо сентиментальною. Це й відчутно у його оперних творах…

…В італійському містечку Лукка на вулиці Віа ді Поджіа зберігся будинок, де народився Пуччині 22 грудня 1858 року. Про це й свідчить меморіальна дошка на фасаді будинку. Текст нагадує про видатний внесок уславленого митця, який утвердив в усьому світі національний зміст італійського мистецтва. Та наостанок – слова подяки: «Місто, яке пишається своїм сином…»

Володимир СКРИНЧЕНКО

На центральному фото: сцена з опери «Мадам Баттерфлай» у постановці Національної опери України. Чіо-Чіо-сан – Ксенія Бахрітдінова-Кравчук

Share Button