«Горовиць-Дебют-2011»

0
Share Button

Запорука успішного розвитку сучасної української культури – відповідність її досягнень європейським і світовим стандартам. Шлях до євроінтеграції, який обрала наша держава, спонукає вітчизняних митців спрямовувати стратегії еволюції національної культури і мистецтва у напрямку європейської системи координат. Проте інколи ми навіть і не помічаємо, що процеси культурної євроінтеграції ініціюються й активізуються на теренах самої України без зайвих помпезних маніфестацій. Власне, йдеться про унікальний Міжнародний конкурс піаністів пам’яті Володимира Горовиця у категорії «Горовиць-Дебют» і молодшій групі, який весною 2011-го вдев’яте блискуче пройшов у столиці

Бажання взяти участь у престижному турнірі виявили 83 юних виконавці з чотирнадцяти країн світу: Великої Британії, Канади, Китаю, Латвії, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, США, України, Франції, Швейцарії, Японії.

ivan-samorodyn

Уперше «Горовиць-Дебют», як версія однотурного змагання, з’явився на світовій конкурсній арені ще 2000 року. На думку організаторів, саме ця модель якнайкраще узгоджується із перспективною ідеєю конкурсу: надає унікальну можливість розпізнати талант майбутнього віртуоза вже в ранньому віці. Адже, опікуючись юними музикантами змалку, спостерігаючи за ними й супроводжуючи їх у мистецькому зростанні, значно легше поетапно виводити молодих артистів на зіркову стежину світового фортепіанного виконавства. Як самодостатній творчий організм, що має авторитетний міжнародний статус і високий рейтинг, неповторний творчий імідж, міцні традиції й переконливі набутки, Конкурс піаністів пам’яті Володимира Горовиця привертає увагу передусім професіоналів – учнів і викладачів спеціалізованих музичних шкіл, педагогів училищ, студентів і професорів музичних вишів.

Журі конкурсу – завжди високоповажне і представницьке. 2011-го до його складу входили: Валерій Козлов (голова) – заслужений артист України, професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, Валіда Расулова-Сук – професор школи музики в Нью-Йорку (США), Грехем Скотт – завідувач фортепіанного відділу Королівського північного коледжу музики (Велика Британія), Барбара Щепанська – професор Вищої школи імені Роберта Шумана в Дюссельдорфі (Німеччина), Лев Шугом – народний артист Російської Федерації, ректор і професор Саратовської консерваторії імені Леоніда Собінова.

van-inyo

Конкурс за багатьма параметрами став буквально «вибуховим». Передусім він відзначився приголомшливим успіхом юних українських виконавців, так би мовити, в «командному заліку»: у різних номінаціях вони отримали 17 (!) нагород – найбільше серед призерів. Можна прогнозувати: поміж цих «зірочок» за кілька років з’являться справжні дорослі «зірки», які впевнено обертатимуться на європейській або й навіть світовій орбітах. Ось імена юних переможців: Микита Бурзаніца, Ерік Ткаченко, Анна Наконечна, Микола Пушкарьов, Марія-Луїза Плєшакова, Катерина Хомякова, Олексій Канке та інші. Такий яскравий результат дав привід членам журі із захопленням говорити про вражаючу обдарованість і високопрофесійну підготовку українських піаністів. Зокрема, Валіда Расулова-Сук наголосила, що «Україна є особливою країною, – у ній надзвичайно багато талановитих дітей, і вони зростають, як гриби».

maria-luiza-pleshakova

Грехема Скотта приємно здивувала виняткова майстерність, зрілість інтерпретацій зовсім іще юних піаністів. Солідаризуючись із колегами, Барбара Щепанська зауважила, що для неї особисто було надзвичайно цікавим і корисним ознайомлення із наразі мало відомою на західноєвропейських теренах фортепіанною музикою українських композиторів. Певна символіка простежується в тому, що шестирічна Цзан Сіжань із Китаю – наймолодша учасниця турніру, якій вручили приз «Надія», – зіграла п’єсу «Український танок» Михайла Степаненка. Приз Міністерства культури України «За виконання твору українського композитора Мирослава Скорика – Концерту № 1» отримав донеччанин Микита Бурзаніца.

Водночас справжню «експансію» китайсько-японської «збірної» у нинішньому змаганні продемонстрували блискучі перемоги представників саме цих піаністичних шкіл у молодшій групі. Цао Болай (Китай), золотий призер турніру, підкорив суддів і присутніх у залі витонченим, напрочуд шляхетним прочитанням фортепіанного Концерту Вольфґанґа Амадея Моцарта, феноменальною технічною досконалістю у виконанні супервіртуозної «Тарантели» Ференца Ліста й у цілому еталонною довершеністю гри. Тянь Юань Лю і Ван Іньо (Китай) – володарі 2-ї й 3-ї премій, відповідно, – полонили аудиторію неабияким професіоналізмом емоційного донесення образного змісту «дорослих», гранично складних творів Ференца Ліста (Рапсодія № 12), Клода Дебюссі («Феєрверк»), поліфонічних п’єс Родіона Щедріна. Мацуда Канон, лауреат 3-ї премії (Японія), котра презентувала московську піаністичну школу, вразила слухачів вибуховим темпераментом, щирістю й віртуозністю, достойними самого маестро Володимира Горовиця.

tszan-sizhan

Під час конкурсу працювала і група незалежних експертів – студентське журі. Приз від нього отримав юний швейцарський піаніст Бюркі Сімон.

У високій оцінці організації й проведення конкурсу журі було одностайним. Усі відзначали бездоганну роботу, злагодженість різноманітних ланок складного механізму, яким є цей престижний турнір на чолі з незмінним генеральним директором Юрієм Зільберманом. Європейський стандарт заходу унаочнився й транслюванням двох останніх турів у режимі on line в Інтернеті. Не менш приємно було, що майже вперше за історію конкурсу організатори не скаржилися на фінансові труднощі.

Цей конкурс засвідчив також нову важливу тенденцію: надзвичайно піднявся рівень професійної підготовки юних піаністів із периферійних осередків. Їхня конкурентоспроможність у порівнянні зі столичними та іноземними учасниками дозволяє говорити про зникнення синдрому провінційності.

Щороку організатори змагання підтверджують свій великий креативний потенціал новими ініціативами. Це зміцнює навколо турніру потужне мистецьке енергетичне поле, яке виходить далеко за межі України. Так, іще 1998 року при конкурсі було започатковано «Школу виконавської майстерності», що згодом дістала назву міжнародної «Літньої музичної академії».

erik-tkachenko

Власне, й улюблена киянами давнішня традиція проведення концертів просто неба, на літньому майданчику Центрального парку культури та відпочинку, завдячує своїм відродженням саме Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця. Широкий кроскультурний контекст цих заходів промовляє сам за себе: впродовж уже тринадцяти міжнародних фестивалів «Київські літні музичні вечори» відбулося близько 350-ти концертів за участю 786-ти солістів і 166-ти колективів з України та майже тридцяти зарубіжних країн: Австрії, Великої Британії, Греції, Ізраїлю, Італії, Китаю, Норвегії, США, Франції, Японії, Білорусі, Росії та інших.

Саме численні ініціативи, народжені конкурсом, стали 2004 року найпереконливішим аргументом на користь затвердження його членства у Всесвітній федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMC). І вже рік по тому ця інституція підтримала чергову перспективну ідею – проведення фестивалю «Віртуози планети». До участі в ньому пропонувалося запрошувати лауреатів міжнародних конкурсів – членів WFIMC.

Наші юні переможці все активніше долучаються до процесів загальносвітової культури, отримуючи унікальний шанс гастролювати у різних куточках планети. Своєрідний концертний «бартер» відбувається між лауреатами Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця й переможцями багатьох відомих світових турнірів, зокрема у Данії, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Італії. За авторитетними твердженнями міжнародних експертів, концерти фестивалю «Віртуози планети» належать до кола найпрестижніших культурних акцій в Україні.

bolay-tsao

2000 року Конкурс пам’яті Володимира Горовиця виступив одним із співзасновників Асоціації українських академічних музичних конкурсів, до якої увійшли найвизначніші змагання країни. І тут не можна пройти повз той факт, що Україна є насправді конкурсною державою. Сьогодні в нашій країні функціонують піаністичні турніри, що носять імена найвидатніших музикантів минулих століть: Миколи Лисенка, Сергія Прокоф’єва, Святослава Ріхтера, Еміля Гілельса, Генріха Нейгауза, Василя Барвінського, Віктора Косенка, Фридерика Шопена. Так само очевидно, що Україна стає центром, який приваблює піаністів дуже високого професійного рівня. Адже сюди приїздять виконавці, багато з яких уже й до того не раз отримували лаври переможців світових змагань.

У нас прагнуть «засвітитися» не лише піаністи дорослої групи, котрі цілком сформувалися як зрілі музиканти й набули, так би мовити, міжнародного «зіркового» статусу. Для численних юних талантів саме Конкурс пам’яті Володимира Горовиця стає своєрідним трампліном на шляху до Олімпу світового фортепіанного виконавства. У рамках цього багатоетапного змагання поступово розкривається їхній виконавський потенціал і вимальовується реальна перспектива становлення майбутньої артистичної індивідуальності.

Цікаво, що віковий ценз учасників конкурсу поступово знижується. Проте кількість юних претендентів на призи із часом не зменшується. І аншлагове закриття конкурсу-2011 переконує: у недалекому майбутньому можна сподіватися на нову хвилю популярності фортепіанного виконавства у професійних і аматорських колах нашої країни.

Наталія СЕМЕНЕНКО

Фото Романа РАТУШНОГО

На фото:

Церемонія нагородження лауреатів

Іван Самородин (Україна)

Ван Іньо (Китай)

Марія-Луїза Плєшакова (Україна)

Цзан Сіжань (Китай)

Ерік Ткаченко (Україна)

Болай Цао (Китай)

Друковану версію читайте: Наталія Семененко. Україна – конкурсна країна // Музика. – 2011. – № 3. – С. 14–21.

Share Button