ІІ Всеукраїнська учнівська конференція «Мистецтво без меж: шлях до науки», що відбулася цієї осені в рамках ХХХІ фестивалю сучасної академічної музики «Київ Музик Фест», репрезентувала цікавий формат взаємодії українських митців та учнів мистецьких шкіл – діалог із композитором. Упродовж конференції діти провели чотири онлайн-бесіди. Гостями зустрічей послідовно стали Леонід Грабовський, Олександр Козаренко, Ігор Стецюк та Іван Небесний. Розмову із останнім учасником цих діалогів пропонуємо увазі читачів.

Іван Небесний – яскрава творча особистість. Композитор реалізує себе як в академічних жанрах, так і в сфері музики до телешоу, рекламних відеороликів. А відтак, постать митця зацікавила дітей.

Зустріч із композитором модерували Анастасія Крафта (Дубенська школа мистецтв, Рівненська обл.), Глєб Марченко (Сумська ДМШ №3) та Сергій Ілларіонов (КДМШ №33 ім. В. Пухальського).

 – Іване Васильовичу, вітаємо Вас на нашій конференції.

– Добрий день. Дуже приємно брати участь у конференції. Хочу подякувати її організаторам за такий важливий і чудовий захід, за надану можливість обмінюватися думками, знаходити нову інформацію, осягати нові істини. Дякую юним науковцям-спікерам, які підготували цікаві змістовні доповіді. Спостерігаючи за ходом конференції я з упевненістю можу сказати, що Україна має потужне музикознавче майбутнє. Бажаю усім учасникам займатися улюбленою справою, розвиватися, навчатися, йти вперед до вершин.

– Дякуємо. Розкажіть, як Ви прийшли у світ музики? Кому Ви завдячуєте вибором саме цього шляху?

– До занять музикою мене спонукали мої батьки. Я, як і усі ви, ходив до звичайної музичної школи. І якось так природньо сталося, що дорослішаючи, я все більше і більше захоплювався музикою, відкривав для себе різні стильові напрями, зокрема і поп-, і рок-музику. І до сьогодні мені подобаються такі рок-гурти, як Scorpions чи Rammstein. Перш за все, тому, що вони оригінальні у своєму жанрі. Можна включити будь-який трек із їхніх альбомів і бути абсолютно впевненим, що не сплутаєш цю музику ні з ким більше. Так, захоплюючись, я поступово усвідомив, що хочу пов’язати з музикою все своє життя.

Подальший процес становлення мене як професійного музиканта традиційний: спочатку – музичне училище, потім – консерваторія, аспірантура-стажування, ну і, звичайно, постійна праця.

– Ви стажувалися у Богуслава Шеффера в Австрії. Розкажіть про цей досвід.

– Мені дуже поталанило з викладачами. Моїм першим учителем був легендарний Мирослав Михайлович Скорик, який дав мені абсолютно шикарну класичну освіту, навчив справжній ремісничій композиторській справі. Потім я досить довго навчався у Юрія Євгеновича Ланюка. Він перший познайомив мене з новітніми техніками, власне, з «повітряними» звуками і можливостями інструментів. Я дуже вдячний йому за цей досвід.

У 1990-х роках з’явилося багато грантових можливостей поїхати на навчання за кордон і мені дійсно поталанило вчитися у Богуслава Шеффера. Львів’янин від народження, він навчав мене сучасному композиторському ремеслу українською мовою, що значно полегшувало мою адаптацію за кордоном, оскільки на той час я ще не володів на достатньому рівні іноземними мовами. Також я пройшов курс електроакустичної музики у Марека Холонєвського, відомого польського  композитора.

Кожен із моїх учителів – це окрема віха у формуванні мене як композитора. Іноді здається, що навчання це нудна технічна робота. Але без неї становлення у професії неможливе. Звичайно, треба мати терпіння, бути наполегливим. Проте якщо пройдеш цей шлях, набудеш великий досвід.

– Чи допомагає Вам знання теорії при створенні музики?

– Звичайно. Без знання теорії ніколи не станеш професійним музикантом. Скажу для когось, можливо, сумну річ: згідно з відомою теорією про 10 тисяч годин, поки людина не відпрацює своїх 10 тисяч годин, вона не матиме необхідної бази, щоб почати творити з легкістю. Дуже важливо мати ґрунтовну освіту. Тому я бажаю усім терпіння і наполегливості.

– Серед Ваших творів увагу привертає «Небесний Щедрик» для карильйону, мішаного і дитячого хору, симфонічного оркестру та мультимедіа. Розкажіть, будь ласка, як з’явився цей твір?

– Його замовили до святкування Дня Незалежності України у 2016 році. Керував цим процесом режисер Сергій Проскурня. Було вирішено, що під час святкування на Майдані, окрім традиційного концерту популярної музики, має звучати і академічний симфонічний твір. За умовами організаторів мала прозвучати композиція, присвячена героям Небесної Сотні. Так з’явився «Небесний Щедрик».

Під час концерту ця музика сприймалася як символ нашої державної єдності, власної ідентифікації. Виконання твору доручили оркестру «Народжені вільними». Це новий унікальний творчий колектив. Його створили з музикантів, які народилися 1991-го, у рік, коли Україна стала незалежною державою, що було глибоко символічно. Спочатку твір мав іншу назву. «Небесний Щедрик» – це назва, яку придумали самі виконавці і вона прижилася, органічно вплелася у контекст твору. Диригував тоді Кирило Карабиць.

– У Вашому доробку є симфонічний твір «Меседж з України», що датується 2014 роком. Чи пов’язаний цей твір із Революцією гідності? І яке повідомлення зашифроване у ньому?

– Насправді я написав цей твір набагато раніше, ніж сталися події на Майдані. Мені було важливо зафіксувати у творі музичні меседжі, характерні, з мого погляду, для української музичної культури. Людям стає все важче і важче слухати академічні твори у класичному форматі по 40-50 хвилин. Адже ми вже звикли сприймати велику кількість інформації за дуже короткий проміжок часу. Тому я намагався у формі короткого меседжу (7-8 хвилин), позначити основні тенденції, які на мій погляд, були характерними на той час для української музики.

– У творі «Сім послань дикої природи» здається Ви хотіли відобразити шуми та звуки навколишнього світу. Напевне саме тому Ви вдалися до використання нетрадиційних способів гри на інструментах і, власне, звучання зовсім немузичних предметів? Розкажіть детальніше про цей твір.

– У своїх творах я намагаюся використовувати ті засоби, які розкривають ідею самого твору. Поява «Семи послань…» припала на той період, коли я писав, скажімо так, «повітряну» музику. Спосіб гри у цьому творі не самоціль. Звичайно, мені хотілося написати щось таке, що було б модним і сучасним, але я намагався вибирати ті способи звуковидобування, які були б в контексті конкретної ідеї, були б органічними і доречними. «Сім послань дикої природи» – це музика про природу. Так, при виконанні твору музиканти дують у пляшки, тенісний м’ячик використовується як ударний інструмент. Але все це доповнює ідею твору.

– Ви багато і плідно працюєте у жанрі музики для драматичного театру. Серед Ваших робіт є музика до вистави «Незрівнянна». У ній розповідається про жінку без жодних музичних даних, яка бачить у собі велику співачку. Яким чином Ви передали її музичний образ?

– Робота в театрі чи кіно для композитора та музиканта має певну специфіку. Композитор повинен чітко розуміти: він – частина команди, а тому – мусить працювати, іноді навіть, наступаючи на власні композиторські принципи. Найчастіше, створюючи музику до вистави або до кінофільму, доводиться займатися стилізацією, тобто написати ще одну сонату Гайдна, або симфонію Моцарта, або ж іще один варіант П’ятої симфонії Бетховена.

У виставі «Незрівнянна» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка переді мною було поставлене чітке завдання: «пристосувати» відому арію Цариці Ночі Моцарта до виконання конкретною актрисою – Наталією Сумською. Вона повинна була проявити себе як героїня, яка за сюжетом не вміє співати, але може собі дозволити найняти артистів і виступити в Карнегі-Холі. І звичайно, у даному випадку, я підлаштовувався під можливості конкретної виконавиці.

– Розкажіть про твір «Тільки у Львові». Ви дали йому цікаве жанрове визначення – щось на зразок камерної опери для 12-ти акторів і камерного ансамблю…

– Це твір авангардного спрямування. Справді, він подібний до камерної опери, але у ньому немає слів. Замість слів актори виконують щось на кшталт звуків «Бу», «Ха», «Ци», «Чи». У такий спосіб вони передають свої емоції, і за допомогою пантоміми доносять певну інформацію до глядача. Про це, на жаль, складно розказати. Зрештою у кінці твору з’являється цитата – чудова мелодія львівської батярської пісні. Вона дуже органічно вплітається в контекст усього твору, несе певний зміст. До слова, я абсолютно випадково відкрив для себе батярський фольклор. Це яскраве українське явище.

– У своїй нещодавно створеній опері «Лис Микита» до оркестрової групи Ви включили народні інструменти – трембіту, дримбу, цимбали. Якої мети Ви хотіли досягти?

– На мій погляд, немає нічого надзвичайного у використанні інструментів того регіону, в якому відбувається дія спектаклю. Цей прийом підкреслив географію тексту Івана Франка. Тому ми одразу розуміємо, що дія відбувається в Західній Україні. І мені іноді дуже прикро через рівень культури наших слухачів, які сприймають використання своїх рідних інструментів у творах як екстраординарну подію. Але маємо те, що маємо.

– Хто з літераторів надихає Вас найбільше?

– Мені пощастило спілкуватися з багатьма літераторами. Усі вони настільки цікаві особистості, що я не можу сказати, хто з них кращий чи гірший як для мене. Я працював із Віктором Небораком, Юрком Покальчуком, Іваном Малковичем, зараз працюю із Миколою Бровченком. Повторюся, їх неможливо поставити в один ряд, усі вони яскраві і неповторні особистості, спілкування з якими збагачує, надихає на пошуки.

– У Вашій творчості чільне місце займає музика до кінофільмів, мультфільмів, реклами. Як саме протікає процес створення такої музики?

– Усе дуже по-різному. Навіть звертаючись до одного різновиду комерційної музики – реклами, ми бачимо як багато існує видів рекламної музики. Наприклад, є завдання придумати якусь мелодичну лінію, яка б запам’ятовувалася та асоціювалася із певним телевізійним продуктом. Тоді за звучанням конкретного треку ми однозначно розуміємо, що почалися, наприклад, новини. Тобто дає умовний сигнал слухачеві для сприйняття певної інформації. У написанні такої музики перед композитором ставиться конкретна мета, щоб музика спрямовувала реакції людей.

Інший вид рекламної музики – це музичні анонси, завдання яких зацікавити подією, звернути увагу слухача, переконати відвідати подію та отримати задоволення. Принаймні, так кажуть ті, хто рекламують.

А є, звичайно, музика, яка має суто акомпануюче призначення. У телевізійників це називається модним словом «замузичення». Для цього часто пишуть мінімалістичну музику в стилі Філіпа Ґласса чи Валентина Сильвестрова. Така музика – це тло, вона не заважає доносити якусь візуальну ідею, але, якщо її прибрати, то виникає порожнеча.

– А якими комп’ютерними програмами Ви користуєтеся, коли пишете музику саме до телепроєктів чи реклами, і які труднощі доводиться долати?

– Усе залежить від конкретного завдання. В одних програмах музику набирають, в інших – редагують. Якщо завдання доволі просте, використовується програма Cubase. Також активно працюю в програмі Logic Pro в плані набору музики. А ось коли записуються живі музиканти, працює команда звукорежисерів у програмі Pro Tools. Усі ці програми приблизно однакової функціональності. Головне – що записувати, який матеріал. І коли до справи береться професіонал звукорежисер, я довіряюся його фаховості.

– У нас запитання з чату. Його поставив Олексій Ховзун, учасник флешмобу для бандуристів у Львові. У заході взяли участь 480 бандуристів. Прозвучали Ваші обробки відомих творів «Заповіт» і «Реве та стогне Дніпр широкий». Слухач питає, як Ви познайомилися з бандурою?

– Моя відповідь буде банальною і простою. На уроках з інструментовки у Львівській консерваторії. А стосовно флешмобу, про який згадав слухач… Це був типовий комерційний проект. Львівська обласна рада вирішила встановити рекорд масовості виконання «Заповіту» Тараса Шевченка і зафіксувати його в Національному реєстрі Рекордів України. Тому запросили усіх бандуристів Львівської області і звернулися до мене як композитора, щоб я зробив обробки відомих творів.

– Інша слухачка запитує, чи маєте Ви улюблений музичний жанр?

– Якогось конкретного улюбленого немає, усі жанри дорогі. На мій погляд, усе залежить від ідеї. Композитор завжди хоче створити щось оригінальне, корисне у будь-якому жанрі.

– Якби у Вас була можливість слухати лише музику, написану до 1950 року, чи музику, створену після цієї дати, – яку б Ви обрали і чому?

– Як на мене, зовсім неважливо, в якому жанрі чи стилі звучить музика. Якщо вона цікава, містить елемент оригінальності, тоді вона має право на існування і її хочеться слухати.

– У попередній зустрічі один із композиторів розповідав, що міг стати біологом, але усе склалося на користь музики. А яка альтернатива була у Вас, якби Ви не стали композитором?

– Мені дуже пощастило: у мене і професія, і хобі, – усе поєдналося. Єдине, що я чітко розрізняю, це музику академічну і комерційну. Я дякую долі за те, що мені вдається займатися музикою, заробляти цим гроші, розвивати себе і допомагати розвиватися іншим.

 Матеріал підготувала
Алла Ковальова

Фото: зі сторінок у Facebook Івана Небесного, Руслани Лижичко та Pro Production Ukraine, Прес-служби ЛОДА, Мирослава Трофимука, UCMFNYC