«Iyov»: тіло за душу

0
Share Button

Сучасне українське музично-театральне мистецтво, правду кажучи, переживає таку собі сонну фазу. І новинки тут з’являються надто рідко. А тому кожен свіжий оперний плід є особливо очікуваним і викликає підвищений інтерес.

Нова українська опера «IYOV» стала саме такою вибуховою новинкою, яку представляли вже тричі за останніх півроку і завжди з феноменальним успіхом. Що це за твір? Якого формату? Які його ідея і вирішення? Та й узагалі, якою мірою це дійсно опера?

Розкріпачення опери

Жанр «IYOV’a», вже охрещеного потрійним визначенням «опери-ораторії-реквієму», асоціативно відсилає нас до певних сталих традиційних установок. Однак це масштабне дійство перетравило традиції, редукувавши ряд характерних жанрових ознак.

IYOV2

Великий оркестр підмінюється камерним ансамблем із нетиповим складом інструментів – фортепіано, віолончель, ударні. У цьому випадку композитори з усього існуючого арсеналу інструментів обирають саме той склад, який вважають необхідним для передачі сутності композиції. Трактування фортепіано та віолончелі включає усі існуючі координати виконавства: звуковидобування по-класичному; звукодовбання по-стравінськи; звукомахінації по-авангардному (у рояля звучали струни, дека і всілякі деталі, про існування яких знають навіть не всі піаністи).

Традиційний для опери великий хор замінює ансамбль солістів із гнучкою темброво-стильовою палітрою голосів.

Форма типу арії, функціонуючи у різні часи по-різному, все ж завжди була і є. У матерії «IYOV’a» клітини сольного співу плавно проростають із колективного інтонаційного образу і так само органічно вживлюються у нього назад.

Слово і музика. Вербальний ряд в опері подвійний: текст біблійної історії (декламація) і текст реквієму (вокал). Музика не прямо виражає слово, але безпосередньо взаємодіє і поєднується зі словом в асоціативно-смисловому просторі. Наприклад, музична деструкція епізоду «Dies Irae» втілює сюжетну ідею горя і руйнування, хоча не зображує смерть кожної овечки. І зовсім не обов’язково проспівувати сюжет, щоб відтворити в музиці його ідейну суть. Музика тут – це смислова паралель до біблійного сюжету.

iyov3

Душа опери як масштабного, глибоко концепційного дійства зберігається. А от тіло (зовнішня конструкція, жанрові та стилістичні ознаки) деформується. У цьому творі з української опери зриваються пута традиційності. Через описану трансформацію жанрових ознак і, окрім того, через відсутність типових сюжетних ліній і типових образних амплуа.

Перехрестя

«IYOV» – це мистецтво на перехресті, де водночас перетинаються вічне і сьогоднішнє, глибоке і банальне, духовне і побутове, древнє і сучасне.

Музична драматургія посилює сюжетну дилему. Основний її принцип – контрасти. В одній музичній тканині, в єдиному театральному просторі накладаються різнотипні стилістичні координати. Древній фольклорний, шаманський горловий, аріозний і хоровий види співу. Тональність, авангард, мінімалізм і сонорика на рівні технік. Академізм і попсовість на рівні стилю.

Ще одне об’єднуюче перехрестя – мовне: наша рідна і локальна українська та інтернаціональна латинь.

Містерія

Двопластова сакральність опери відображає вічну дилему життя і смерті: древньоєврейський сюжет, історія життя накладається на заупокійну християнську месу, посмертну службу. Історія Йова, одна з найдавніших біблійних історій, оголює християнські пріоритети за тисячі років до появи християн. Чиста душа, віра і терпіння перемагають земні, тілесні страждання, а невинність і любов – дорожчі за біль і втрати, навіть за смерть. Адже сам Христос пройшов через муки і так переміг смерть.

Закінчується драма умиротворенням в «Agnus Dei». Бог-Агнець – це не караюча сила, а символ жертовної любові, терпіння, віри в добро і гуманізм.

iyov5

Символізм

Сценічна конструкція вирішена особливо символічно. Таким чином, що виникає алюзія подвійної сцени. Внутрішня мала сцена – це місце, де живе музика: 11 виконавців, вокалістів та інструменталістів, виступають одночасно як актори і як силуети-символи в режисерському конструкторі. Утворювані ними фігури завжди симетричні. Інструменти на сцені складають символічний нерухомий трикутник – віолончель, рояль та ударна установка. Шеститочкова лінія із вокалістів – це жива, гнучка конструкція, розміщена в межах трикутника півкругом, який то розтягується, то звужується, то виструнчується у пряму. Їхня пластика стримана, мінімальна. Балансом до цієї розміреності став «танець» диригента. Його пластика утворила динамічну опозицію загальній сценічній застиглості. Двома словами, інструментальний театр як один із прошарків «IYOV’а», тут дуже явно функціонує.

Друга, велика сцена – це гігантський екран, який ніби огортає малу внутрішню сцену. І тому здається, що вона знаходиться наче в середині цифрового оформлення, немов у якомусь позагравітаційному просторі. Безсюжетний, абстрактний кліп-фон, на відмінну від акторського темпоритму, дуже активний і яскравий, але так само символічний. Однак символіка тут динамічна (не як рушниця на стіні), – у постійному русі форм, структур, кольорів, текстур. Наприклад, гострі зигзагоподібні вигини в чорно-червоному кольоровому вирішенні були фоном деструктивного драматургічного повороту («Dies Irae»), а повільна течія зелених паралельних ліній наприкінці сприймалися як знак абсолютного умиротворення («AgnusDei»).

Читець, декламатор біблійної історії Єлизавета Курбанмагомедова, перебувала між двома сценічними просторами, ніби зависнувши в нерухомості над малою і всередині великої сцени.

IYOV 6

Постмодернізм

Якщо межа між сценою і залом була, то режисер натиснув на ній кнопку «Delete», ламаючи дистанцію і розширюючи сценічний простір. У кінці вистави виконавці, кожен узявши свою тарілку, розійшлися між рядами по залу.

Легкі удари лунали з усіх боків. І Йов, і я, і ви, і кожен переживає власні удари, несе свою біль, своє випробування і сьогодні, і вчора, і тисячі років тому. Інтертекстуальність, естетичний і стильовий плюралізм, залучення аудиторії до вистави – риси постмодерністські.

«IYOV»

Усе сказане – це про оперу «IYOV» Іллі Разумейка та Романа Григоріва, яку «Zefir.ua» вніс у список найочікуваніших музичних явищ семестру.

Оновлена прем’єра опери відбулася 1 березня у Палаці культури КПІ. Усі музиканти стійко і майстерно виклалися упродовж години (з плюсом) вистави: Жанна Марчинська (віолончель), Андрій Надольський (ударні), Мар’яна Головко, Анна Марич (сопрано), Олександра Мeльє (мецо-сопрано), Андрій Кошман, Руслан Кірш (баритон), Євген Рахманін (бас).

Особливо титанічною була робота композиторів, які виступали на сцені як виконавці: обидва як піаністи, а Роман Григорів також і як диригент. Творцями магічного видовища були Влад Троїцький (режисер), Марія Волкова (технічний директор і художник з освітлення) та Максим Капуста (звукорежисер). (Побачити чудовий фоторепортаж із події можна тут: http://officiel-online.com/sobytiya/iyov)

«IYOV» однозначно став знаковим феноменом українського театрального мистецтва. Цей твір виводить національну оперу на якісно новий рівень. «IYOV» відкриває шлюз до осучаснення традиційного оперного жанру як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях. І, головне, «IYOV» – це ривок на шляху демократизації сучасного українського театру.

Марина ГАЙДУК

Share Button