«Хорові акварелі» від Академічного хору імені В’ячеслава Палкіна

153

Теплої останньої п’ятниці лютого харків’яни отримали рідкісну в нинішній час змогу доєднатися до магії живого хорового звучання у стінах Органної зали Харківської філармонії. Концерт Академічного хору імені В’ячеслава Палкіна став частиною програми ювілейного сезону колективу, який святкує 40-річчя, а також 85-річчя його засновника – В’ячеслава Сергійовича Палкіна

Уже впродовж 12 років художнім керівником хору є лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів Андрій Сиротенко. Як головний хормейстер і хормейстер над підготовкою концерту працювали відповідно Ірина Артеменко й Дмитро Дурсенєв. Вечір хорової музики був присвячений творчості трьох харківських композиторів: Тараса Кравцова, Валентина Бібіка та Олександра Щетинського.

Цикл Тараса Кравцова «Хорові акварелі» увібрав найкращі традиції українського хорового мистецтва, що проявили самобутність іще на початку минулого сторіччя. Але водночас у творі яскраво виражається авторське «я» митця. Його назва (яку, до речі, запозичили для назви концерту) може дати нам ключ до розуміння на різних рівнях.

Композитор немов прагне «схопити» момент, – настрій і тон кожної пори року, місяця, створивши серію пейзажних замальовок. Сама ж робота аквареллю передбачає баланс між кольором і прозорістю, красу шарів та завжди момент непередбачуваності. Дивовижним чином ці риси втілені в циклі Тараса Кравцова на тексти Володимира Сосюри.

Безперечно, імпресіоністичні штрихи поезії довершили виразну образну наповненість циклу. Світла ніжність, блакитна меланхолія, похмура туга чи дитяча захопленість, – у живому звучанні Хору імені В’ячеслава Палкіна слухач міг відчути широкий емоційний діапазон твору, втілений як за допомогою блискучої техніки хорового письма композитора з умілим застосуванням тембрових і динамічних можливостей цього «інструмента», так і завдяки майстру Андрію Сиротенко, котрий зумів передати «рельєф» цих замальовок, підкреслити основну ідею певної частини циклу.

Живопис іншого роду пропонують нам «Хорові картини» Валентина Бібіка, що прозвучали наступними в програмі (солісти: І. Тарасенко, М. Замула, М. Ліщук, Д. Дурсенєв, І. Артеменко, В. Зеленєв). Цікаво, що твір написано лише роком пізніше циклу Тараса Кравцова, у 1975-му, але різниця у стилях авторів вражає.

Перша частина під назвою «Благословилося» на прозовий текст Остапа Вишні створює магію присутності життєдайного небесного світила на сцені. У музиці немає і натяку на дещо іронічну природу слів письменника, проте його соковита мова надала необхідний імпульс для втілення непересічного зразка музичного звукопису.

Уже з перших нот можна одразу ідентифікувати автора за перемінними секундовими розгойдуваннями у низьких чоловічих голосів, які передають жевріння світла на початку світанку. Поступово, з лінеарними нашаруваннями теми, промені сонця розповсюджуються усюдибіч більше і яскравіше, розкидуючи «бризки гарячого золота», заповнюючи простір. Музика картини у виконанні колективу змусила відчути захоплення хвилинами сходу сонця, велич цього буденного, а втім дивовижного та прекрасного дійства, дозволила бути поглинутими звуками хорового співу, немов у сяйві сонячного проміння.

Інакші звукові мікрокосми пропонуються у другій і третій картинах на тексти Остапа Вишні й Степана Васильченка. Так, після величної картини світанку ми переносимося до метушливо-галасливого людського натовпу, адже перед нами – динамічна замальовка ярмарку. Гул, вигуки, сміх і сварки перемежовуються зі скандуванням усім хором «Ярмарка!»

Окрім майстерності у вокальному та ансамблевому планах, хористи проявили акторські навички. Передаючи динамічну природу твору, вони полишали свої місця у рядах хору та дещо хаотично переміщувалися по сцені, взаємодіючи між собою і слухачем, що спонукало останнього до живої реакції та відчуття залученості.

На зміну пульсуючому людському святу в останній картині твору Валентина Бібіка прийшов нічний пейзаж, що немов замикає цикл одного дня. Статика, обмежена динаміка дозволяють зазвучати хорові іншими фарбами, де у прозорій фактурі майстерно висвітлено кожне секундове напластування. Виконавці вразили й іншим способом задіяння простору, адже двоє із трьох солістів перебували у різних кутках зали. Їхня «перекличка» на тлі витриманих звуків хору створили особливу містичну атмосферу, в якій хотілося затамувати подих і стежити за кожною зміною тону, рухами диригента.

Заключним номером програми став «Реквієм» Олександра Щетинського у версії для хору та органа в шести частинах (солісти М. Ліщук, С. Пержинська, Д. Дурсенєв, Л. Сухова, партія органа – С. Калінін). Як зазначила чудова ведуча концерту Ольга Губко, процитувавши композитора, він у музиці прагне створити метамову. Можливо, в цьому жанрі такий підхід є одним із найвлучніших, адже поєднання стилів різних музичних епох в один неподільний звуковий континуум породжує відчуття надчасової об’єктивності, що є доречною для даного жанру, але, з іншого боку, таке поєднання стилів змушує сприймати його по-новому.

Особливого тону звучанню хору додав органний супровід. Якщо струнний оркестр, який включений до партитури в альтернативній версії твору, все ж наближає слухача до більш теплого, «людського» висловлювання з емоційними драматичними сплесками, що нагадують про барокові концертові традиції, то прохолодний тембр органа зі специфічною палітрою регістрів сприяє інакшості звучання, подеколи більшій стриманості та віддаленості від теперішнього, нагального.

Так Реквієм Олександра Щетинського стає носієм універсальних ідей. Враховуючи певну стильову еклектичність твору, перед виконавцями виник ряд викликів.

Керівникові колективу Андрію Сиротенку все ж вдалося знайти необхідний тонус, за умов якого драматизм твору передався у балансі між відкритою експресивністю (яка, втім, також характеризувалася стриманістю) й аскетичним лаконізмом.

А заключний «Lux aeterna» утворив арку з весняним зачином «Акварелей» Тараса Кравцова і з ранковою картиною «Благословилося» Валентина Бібіка. І якщо у перших двох випадках ми чули молоде завзяття «Люблю» (=«Хочу»), пантеїстичне захоплення красою природної сили, то цього разу хвилювання викликає чудесність Божественного світла, і це захоплення переходить у свого роду екстатичне прославлення.

Майстерно зібрана програма концерту об’єднала музику представників трьох поколінь харківської композиторської школи в один звуковий універсум. Своєрідним чином поєднала ці твори і їхня тематика: різні стадії життя людини й природи у циклі Тараса Кравцова, яскрава замальовка одного дня – від його початку і до завершення – у творі Валентина Бібіка та філософський роздум на теми вічності та місця в ній людини у Реквіємі Олександра Щетинського.

Безумовно, цілісність звучання трьох самобутніх циклів могла бути досягнута завдяки таланту й професіоналізму колективу виконавців на чолі з керівником. Це саме той випадок, коли один і той самий концерт ти хочеш відвідувати знову і знову.

Ангеліна МАМОНА

Фото люб’язно надані Академічним хором імені В’ячеслава Палкіна та Олександром Щетинським