Комічні прем’єри у Національній опері

1
Share Button

30 жовтня і 1 листопада у Національній опері України відбулися довгоочікувані прем’єри одноактних комічних опер – «Служниця-пані» Джованні Перголезі та «Джанні Скіккі» Джакомо Пуччіні

Твори двох італійських класиків за часом написання розділяють майже 200 років, але вони абсолютно актуальні, як і будь-яке справжнє мистецтво. Постановки здійснено за підтримки Посольства Італії в Україні та Італійського інституту культури в Україні.

sluzhanka-gospozha2
Сцена з вистави “Служниця-пані”

Головний режисер театру Анатолій Солов’яненко вирішив (і доволі далекоглядно) надати право висловитися двом жінкам-режисерам – Тамарі Труновій та Оксані Тараненко. Трунова – успішний режисер Київського театру драми і комедії на Лівому березі, ії вистави «Близькість» і «Дві дами у бік вітру» йдуть з аншлагами, вона готується до постановок у містах України та Великої Британії. Тараненко – головний режисер Одеської опери, також один із провідних режисерів свого покоління.

Нестандартний хід головрежа цілком удався – обидві вистави із захопленням сприйняла публіка.
У Європі ці опери досить репертуарні, у нас трохи менше, але все ж таки «Скіккі» не так уже й давно йшла в Одесі, років із 10 тому її ставили в оперній студії Національної музичної академії України імені Петра Чайковського силами студентів. Добре пам’ятаю ту виставу, вона була досить колоритною, однак у репертуарі не втрималася.

«Служниця-пані» – знакова опера Джованні Перголезі, чия постать унікальна в історії музики. Він прожив усього 26 років, із яких активно писав лише 5. Написав 10 опер, велику кількість мес, ораторій, кантат, камерної музики. Досі викликає сльози слухачів його «Stabat mater». «Служниця» задумувалася як інтерлюдія між актами опери-seria «Гордовитий полонений», але з часом виокремилася. Вона започаткувала так звану війну буфонів – естетичну полеміку в середовищі французької інтелігенції, у якій взяли участь енциклопедисти Дені Дідро і Жан-Жак Руссо, котрі вітали появу нового жанру опери-buffa.
«Джанні Скіккі» – єдина комічна опера корифея жанру Джакомо Пуччіні – входить до тріади разом з одноактними «Плащем» і «Сестрою Анжелікою». Прем’єра з успіхом пройшла у 1918 році на сцені нью-йоркської Метрополітен-опера. Літературна основа лібрето – ХХХ пісня «Пекла» «Божественої комедії» Данте, хоча музикознавці вважають більш імовірними реальні події у Флоренції 1299 року.

Цікаво, що у багатьох бачених мною постановках «Скіккі» співаки завжди вдягнені або у сучасні костюми, або, найчастіше, а-ля ХІХ століття. У Києві було те саме, лише головний герой – італійський баритон Серджіо Болонья був убраний у стилі Середньовіччя. Те, що італієць виявився найорганічнішим персонажем, не дивно. Але наші співаки коментували: звичний для наших артистів графік репетицій – по дві на день у повний голос для нього виявився занадто насиченим. На замітку українським диригентам і постановникам – у Європі дбайливіше ставляться до голосів.

janni-skikki
Сцена з вистави “Джанні Скіккі”

Репетиційну роботу провадили диригенти Володимир Кожухар і Микола Дядюра, прем’єрою диригував італійський маестро Данієле Аджиман, знайомий публіці з минулих постановок. Розкішними, як завжди, були декорації і костюми (художник-постановник – Святослав Петровський, художник костюмів – Наталя Кучеря), – особливо у «Служниці». На сцені – гобелени з пасторальними сюжетами, що «оживають» у ході дії завдяки хореографічній пластиці нечисельного балету.

Я мав можливість послухати обидва склади виконавців. Порівняти їх легко, тим більше, що у Перголезі лише три актори (один із них – Веспоне – німа роль). Виконавці першого вечора Сусанна Чахоян і Андрій Маслаков сподобалися більше, ніж другий склад – Ольга Нагорна та Олександр Бойко. Сусана Чахоян поєднує чудовий вокал із витонченою грою у стилі порцелянової статуетки, у Маслакова не завжди гладко зі співом, але як актор він винахідливіший, ніж Олександр Бойко. Проте у Бойка – благополучніше з вокалом. Як не крути, виходить гоголівське «Одруження»: «Якби губи Ніканора Івановича та приставити до носа Івана Кузьмича…»

skikki
Сцена з вистави “Джанні Скіккі”

За вдалим задумом режисера клавесин стоїть на сцені й концертмейстери театру Ліана Косович і Анастасія Титович безпосередньо беруть участь у дійстві.

«Джанні Скіккі» – складніший твір у постановочному аспекті, тут багато дійових осіб. Немає гобеленів, перед нами – ніші-футляри, в яких ховаються і переміщуються родичі Буозо Донаті, котрі жадають вигідно поділити його немалий спадок, а також велична панорама червоночерепичної Флоренції. Безумовною окрасою першого вечора був спів сопрано Лілії Гревцової і тенора Валентина Дитюка (італійський маестро незмінно на репетиціях розсипався у компліментах на його адресу). Решта співаків не у захваті від цієї партитури Пуччіні, бо розспіватися там ніде, – партії, в основному, речитативні. Чудово звучало найвідоміше пуччініївське аріозо «O mio babbino caro» у Гревцової, а також дуже добре, але по-іншому – в Ольги Фомічової.

У відтворенні такого суто європейського репертуару завжди є небезпека «пережати», привнести наші слов’янізми (нікуди не подінешся). В одного – з італійською вимовою краще, у другого – гірше, й на це слід зважати. В опері Пуччіні за сюжетом багато біганини та метушні. У наших, як завжди, виходить перебір – набагато скоріше. Це – докір режисерам.

Загалом – безумовний успіх театру і нова яскрава сторінка українсько-італійських культурних відносин.

Юрій РУЦИНСЬКИЙ

Нв головному фото – сцена з вистави “Служниця-пані”

Фото Ксенії ПАНЧЕНКО

Share Button