Концерт Естебана Вальверде та Євгена Дашака в Національній музичній академії

93
Share Button

23 жовтня у Малому залі НМАУ імені Петра Чайковського відбувся концерт ректора Вищої консерваторії міста Віго (Іспанія), талановитого кларнетиста, професора Естебана Вальверде

Вечір розпочався урочистою церемонією: ректор НМАУ імені Петра Чайковського Максим Тимошенко вручив пану Вальверде диплом і відзнаку Почесного професора Національної музичної академії України та висловив надію на подальше співробітництво наших навчальних закладів у рамках програми «Erasmus+».

Концертну програму маестро Естебан Вальверде виконував у дуеті з відомим українським піаністом, лауреатом багатьох міжнародних конкурсів, провідним концертмейстером і викладачем Музичної академії імені Петра Чайковського Євгеном Дашаком.

Розпочався концерт циклом Роберта Шумана Три п’єси-фантазії, ор. 73 для кларнета in a і фортепіано. Якщо звернутися до нотного тексту п’єс, можна помітити, що серед авторських динамічних позначень переважає ремарка piano, тобто пропонується виконувати твір з особливою обережністю, ніжно, делікатно, цнотливо. Тихі, прозорі звучання – одна з найскладніших сфер у виконавстві на будь-якому інструменті. Це потребує особливої технічної майстерності й слухової чутливості.

Слід відзначити, що виконавцям циклу надзвичайно тонко вдалося передати внутрішній психологізм музики Шумана. В калейдоскопі образів циклу переважає відтінок світлої елегійності, в мажорних, піднесених епізодах якимось загадковим прихованим голосом звучать нотки глибокого смутку. Маестро Естебан Вальверде продемонстрував високу культуру звука, вишукану майстерність динамічних і тембральних градації у межах тихих звучань. Із витонченим, м’яким туше, з гнучким відчуттям різноманітних агогічних і динамічних нюансів акомпанував Євген Дашак.

Наступним твором програми була Фантазія на теми з опер Джузеппе Верді «Вердіана» для кларнета з оркестром Мікелє Маньяні. Це розгорнуте попурі на популярні теми з опер «Травіата», «Ріголетто», «Сила долі». Кларнет маестро Естебана звучав із вокальною наспівністю, м’якою атакою звука, витонченим фразуванням в аріозних фрагментах і бездоганним віртуозним блиском у складних технічних епізодах і каденціях, якими рясніє цей складний для кларнетиста твір. Рояль Євгена Дашака створював ілюзію справжнього оркестру: всі оркестрові tutti у виконанні піаніста – повнозвучні, по-театральному опуклі, виразні, але водночас не переобтяжені масою фактури, легкі, прозорі. Часом чулося під його руками звучання арфи, скрипок, дерев’яних духових, а оксамитові баси в тридольних акомпанементах («вердіївська гітара») напрочуд нагадували м’яке pizzicato струнних.

З особливим натхненням, теплотою і блиском прозвучала у виконанні музикантів Фантазія на Goyescas Гранадоcа для кларнета і фортепіано сучасного іспансько-каталонського композитора й піаніста Альберта Гіноварта. Цей опус невідомий нашому слухачеві, тому кілька слів про історію його створення.

Альберта Гіноварта захопив один із кращих фортепіанних творів Енріке Гранадоса – два цикли п’єс Goyescas («Гойєски»), музику яких Гіноварт обробив для кларнета і фортепіано. Назва походить від імені іспанського художника Франсіска Гойї, жанровий живопис якого і, зокрема, картини, пов’язані з життям махи і махос, надихнули Гранадоса на створення сюїт. Музика Goyescas має яскраво національний колорит, вона пронизана інтонаціями іспанських народних пісень і танців (серенада, тонаділья, фанданго), має вишукану гармонізацію, складну фортепіанну фактуру.

Фантазія Альберта Гіноварта побудована на музиці ключових п’єс з обох сюїт Енріке Гранадоса, розгортання яких вибудовує сюжетно-драматургічну лінію твору: «Розмова у вікні», «Фанданго при свічках», «Скарга, або Маха і соловей» та «Серенада привида».

Наведемо слова Гранадоса, що відкривають деякі особливості ідеї сюїти: «Я хотів би дати в “Гойєсках” індивідуальну ноту, суміш гіркоти і грації, хотів би, щоб жодна з цих двох фаз не превалювала одна над одною в атмосфері вишуканої поезії. Важливе значення мають мелодія і ритм, які часто занурюють повністю в музику. Ритм, кольори і життя чисто іспанські, відтінки почуттів наскільки раптово закоханих і пристрасних, настільки драматичних і трагічних, якими вони з’являються в усіх творіннях Гойї».

Усі ці авторські побажання Естебану Вельверде і Євгену Дашаку вдалося втілити з виключним артистизмом і натхненням. Музика захопила феєрією ритмів повільної і настороженої серенади – «суміш гіркоти і грації» (перший епізод), напружено-трагедійного, динамічного фанданго, розкішшю ліричного освідчення і принадливими трелями кларнета-солов’я («Маха і соловей»), віртуозною, стрімкою, святково-піднесеною (з гротесковим присмаком) серенадою фіналу. Цей твір мав великий успіх у слухачів концерту, виконавців вітали із захопленням.

На завершення програми прозвучала Соната Франсіса Пуленка для кларнета і фортепіано. Твір із по-прокоф’євськи стрімкими й задерикуватими енергійними образами першої і третьої частин та щемливою, теплою лірикою середньої, повільної частини пролунав легко і граціозно, як вишукана арабеска.

Відзначимо концертмейстера Євгена Дашака, який провів концерт на найвищому професійному рівні. Ми знаємо його як музиканта унікальної обдарованості. Йому властивий абсолютний стилістичний смак, досконале володіння фортепіанним туше, надзвичайне вміння тембрального злиття з інструментом соліста, доповнення його звучання барвами фортепіано, невичерпна різноманітність нюансування, диригентське відчуття форми, надзвичайно сильний внутрішній енергетичний імпульс – усі ці якості концертмейстера допомагають солістові як безцінний дороговказ. У нинішньому концерті в дуеті з маестро Естебаном Вальверде яскраво проявилася майстерність піаніста. Ансамбль двох музикантів був бездоганним.

Пан Вальверде подякував слухачам за теплий прийом і запропонував на біс невеличкий романс Ріхарда Штрауса Morgen («Завтра»), op. 27, № 4 з циклу «4 Lieder» у перекладенні для кларнета і фортепіано. Цей шедевр вокальної лірики Ріхарда Штрауса, сповнений тиші, тристанівської знемоги, музиканти виконали з вишуканою поетичністю. Прелюдія і постлюдія романсу у виконанні Євгена Дашака створили атмосферу піднесеного споглядання і найвищого блаженства. Останній просвітлений акорд фортепіано розтанув у тиші зачарування:

Краса не в лініях, не в тоні, не в поставі:
Це повів, риска це, це промінь здалеки,
Що раптом промайне і спалахне в уяві,
Нараз освітливши події та віки…
(Максим Рильський)

Тетяна ОМЕЛЬЧЕНКО

Фото Сергія НІКОЛАЄВА

Share Button