Протягом 13–25 листопада 2019 року поціновувачів столичних концертів академічного спрямування приємно порадував яскравий мистецький проект – міжнародний фестиваль «Київські музичні прем’єри-2019»
Його ініціювала Національна спілка композиторів України (голова – Ігор Щербаков) і її Київська організація (голова – Ганна Гаврилець) за фінансової підтримки Департаменту культури Київської міськдержадміністрації (директор – Діна Попова), що уможливило безкоштовний вхід на всі заходи інтелектуально насиченого музичного свята (чи не вказаний на програмці слоган «Київ – місто, де все починається», що вже кілька років обраний як символ розвитку нашого міста, відіграв у цьому свою позитивну містичну роль?).
На різних сценічних майданчиках (Великий зал імені Героя України Василя Сліпака та Малий зал Національної музичної академії імені Петра Чайковського, концертні зали Будинку звукозапису Українського радіо та НСКУ, Національної академії мистецтв України) і в храмах (Прокатедральний римо-католицький собор св. Олександра, Михайлівський Золотоверхий собор) вісім різножанрових концертних програм частково репрезентували сучасний зріз композиторських уподобань і стильових пошуків, майстерність музикантів-виконавців в інтерпретації новітніх чи новознайдених партитур.
Інтригуючою під таким окресом виявилася прелюдія фестивалю у форматі камерного музикування. Перед слухачами, наче калейдоскоп трендів, минали різнорідні підходи розуміння музичної матерії, техніки письма, зрештою, як й індивідуальні способи мислення. І в цій навальній барвистості дисциплінуюче опорним фактором спостерігалося завжди раціональне розуміння своєї ролі виконавців у щирому бажанні донести авторський задум.
Загадкова назва циклу із трьох п’єс «У світі дітей індиго» для скрипки і фортепіано Віталія Годзяцького (дует Олександра Алтухова – Ольга Ващук) змальовувала контрастність, інколи рвучкість настроїв, очевидно, асоціативно пов’язуючись із гіперактивністю підліткової групи, названої радше метафорично, аніж науково обґрунтованим терміном. Суто експериментальною, базованою на принципах мінімалістичної техніки виявилася фортепіанна композиція «Моя спроба Number Six» Павла Колпакова у делікатному туше на staccato з вивіреним планом розгортання динаміки піаністки Юлії Сурженко.
З-поміж найвдаліших композицій цього концерту виділилися дві. Укладена із семи, написаних у різні роки, п’єс «Українська сюїта» для скрипки і фортепіано Богдани Фільц схвилювала щирістю і теплотою художнього вислову, яскраво національно забарвленого. У контрастних за принципом сюїтності частинах твору – «Гумореска», «Весняний романс», «Аркан», «Легенда», «Скерцо», «Новелета», «Романс» – спостерігалося щедре наповнення гарними мелодіями із явною конотацією на карпатський колорит, їхнім органічним розвитком. У проникливому виконанні онуки композиторки Лідії Мордюк (скрипка) і Віолетти Фіялко (фортепіано) сюїта прозвучала як блискучий концертний твір, задекларувавши національні пріоритети авторського стилю мисткині.
Так само ідея національного самоусвідомлення, але переосмислена у кардинально іншій стилістичній манері, вразила слухачів у «Псальмі» для кларнета і фортепіано Володимира Шумейка. Властива твору раптовість переходів емоцій (тут і хоральність, і вигук-протест невмирущої української душі, і якісь внутрішні сумніви особистості, і прихід до остаточності вибору) виявила майстерність композитора не лише у лексиці, а й у неймовірному володінні музичним часом, концентрації думки. Глибину задуму надзвичайно переконливо донесли Ярослав Гресь (кларнет) і Вікторія Щечка (фортепіано).
Три концерти «Київських музичних прем’єр-2019» не випадково присвячувалися хоровій музиці. Адже закладені в надрах культового побутування та народній творчості хорові традиції віддавна нуртують потужно, безперервно відтворюючи глибину і різноманітність своїх проявів на фоні зміни історичного контексту, політичних режимів, стильових революцій, примх моди, зрештою, часу. За висловом хормейстера, народної артистки України Галини Горбатенко, вони, «зародившись у давнину, на генетичному рівні виражають ментальність українців, якості їх миролюбної, щиросердої і ліричної душі».
У виконанні Камерного хору «Київ» під орудою Миколи Гобдича прозвучали масштабні полотна – «Урочиста Літургія» Лесі Дичко та нещодавно віднайдена і відреставрована «Літургія святого Іоана Златоустого» Якова Яциневича (1869–1945), сучасника Миколи Лисенка, відомого на початку ХХ століття київського регента.
Натомість сольну програму Академічного камерного хору «Хрещатик» (художній керівник і головний диригент – Павло Струць) наповнили як духовні мініатюри – «Ave, Maria» Михайла Шуха, «Боже мій, чому мене покинув? (Псалом 22)» Ганни Рождественської, «Достойно є» Євгена Станковича, «Богородице, Діво, радуйся» Ігоря Щербакова, так і світські композиції – камерна кантата «Полинова сутінь» Олександра Яковчука (слова Павла Мовчана), «За сонцем хмаронька пливе» Юлія Корженко (вірші Тараса Шевченка), «Не забудь» Ю. Нікіфоріва (слова Віталія Романюка), «Ти бачиш знову» Мирона Дацка (слова Василя Мендруня), «Ода Києву» Лесі Дичко (слова Бориса Олійника), показавши різні грані роботи з хоровою інтонацією.
До участі у цьому концерті був запрошений і цікавий дитячий колектив – хор «Пектораль» (художній керівник – Олена Барановська) Центру творчості дітей і юнацтва Оболонського району Києва, що натхненно заспівав чудові пейзажні замальовки Богдани Фільц на вірші Івана Франка – «Гріє сонечко» та «Надійшла весна прекрасна».
Пошукові й водночас відкриті на перспективу сторінки фесту вписали виступ молодого інструментального «Sed Contra Ensemble» (мистецький керівник – Андрій Мерхель) з творів Збігнєва Козуба, Еви Фабянської-Йелінської, Богдана Кривопуста, Артура Крошеля, Олега Безбородька, Віталія Вишинського, а також показ доробку композиторського студентства НМАУ імені Петра Чайковського.
У заключному концерті форуму, підготовленому Заслуженим академічним симфонічним оркестром Українського радіо під керівництвом Володимира Шейка, прозвучали прем’єри поеми «Золотоверхий Київ» для скрипки, альта, віолончелі та симфонічного оркестру Віктора Степурка (Ліза Гессе, скрипка; Олександр Лагоша, альт; Катерина Полянська, віолончель), «Пейзаж» на слова Вислави Шимборської для мецо-сопрано і симфонічного оркестру Надії Курінної (солістки – Ірина Ушаньова-Рудько, А. Дрозд, Валерія Туліс), симфонічні полотна «Нескорені» Олександра Яковчука, «Театр післязвуч» Валерія Антонюка, «Паралелі» Ганни Гаврилець.
Особливо сильне враження справила одночастинна Симфонія № 8 «Нескорені» Олександра Яковчука, присвячена кіборгам Донецького аеропорту, героям Іловайська, Маріуполя та Дебальцевого. Твір акумулює роздуми митця про події зовсім недавнього часу у східному регіоні нашої країни. Його образне коло відображає і особистісний первень, і звукозображальні моменти воєнної баталії, і плач за полеглими героями, що переростає у вселенського масштабу протест проти війни. Композиція має наскрізну драматургію із фазовим типом розвитку тематичного матеріалу. Майстерно вибудовані кульмінаційні розділи вражають зображенням напруженого військового протистояння ворогуючих сторін, пекельного запалу бою, жахливого дихання смерті у вічі нескореним воїнам, проте найголовнішим у драматургії стає заключний розділ. Він розпочинається із глухих ударів дивовижних дзвонів, виготовлених із 152-міліметрових гільз від артилерійських снарядів, символізуючи поминальний подзвін за полеглими. Після цього епізоду звучить розгорнутий вокаліз мецо-сопрано на фоні оркестру, як голос Матері – України. Ця тема безперервно розростається, від тихих нюансів поступово розвивається, досягаючи максимального рівня гучності, щоб у кульмінації перетворитись у протест-набат проти війни.
Цікавий художній проект Національної спілки композиторів України, яким виявися фестиваль «Київські музичні прем’єри-2019», виразно і компактно окреслив як герметизм, так і відкритість тенденцій композиторських пошуків крізь призму сучасного виконавського руху.
Ольга КУШНІРУК
