Київ Музик Фест 2017 і портрет Валентина Сильвестрова І. Імпресії

23
Share Button

Учора, 30 вересня симфонічною імпрезою у Великому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського офіційно стартував ХVІІІ Київ Музик Фест.

Відкриття цього форуму сучасної академічної музики великим симфонічним концертом – явище для Фесту цілком традиційне, як власне і саме його проведення у столиці саме цієї пори. Тож було би дивним шукати у події ознаки унікальності. Між тим саме початок і саме цьогорічного фестивалю став винятковим напевно в усій попередній історії «Київ Музик Фесту». Учора виповнилося 80 (!) років Валентину Сильвестрову.

Вражаюча дата в усіх сенсах. І тим приємніше, що саме до неї дирекція форуму вирішила приурочити відкриття одного з найпомітніших музичних фестивалів країни, що на концерті звучали композиції винятково самого маестро, і що відбулася імпреза у стінах консерваторії – його alma mater.

Якою була ця подія? Ажіотаж задовго до початку імпрези, місця у залі займали ще до початку репетиції, а під час самого концерту їх катастрофічно не вистачало – слухачі сиділи на сходах на другому і третьому поверхах, стояли у проходах.

Звісно не обійшлося без офіціозу. Ювіляра вітали поважні особи: театрально і революційно Міністр культури Євген Нищук (навіть хотів стрибнути до композитора у партер аби бути на одному з ним рівні. Щоправда чомусь так і не стрибнув, тож Валентин Васильович по бильцю сидіння піднявся на сцену), із вдячністю ректор академії Володимир Рожок, щиро композитор, голова спілки Ігор Щербаков. У залі звучали оплески, шалені і спокійні, захоплені вигуки, недоречний і дурнуватий смішок. Його, зокрема, спровокували слова подяки Валентинові Васильовичу за те, що він нормальна людина.

Так, НОРМАЛЬНА!!! У найвищо-духовному, людяному сенсі цього слова. Адже співпереживати болям і бідам нашого змордованого суспільства, щиро і світло, перейматися втратою тиші та спокою, зрештою бути такою простою й доступною у спілкуванні і писати таку (!!!) музику може тільки глибоко нормальна людина.

То що ж музика? Вона була саме такою, якою має бути музика Сильвестрова: матеріалізувалася з тиші і в ній же розчинилася. Музика Всесвіту, співаючих планет і гармонії універсуму. Невловима, крихка, тендітна. А ще – насичена безліччю алюзій. Слухаючи її здається що ти вже все зрозумів, осягнув, зрештою запам’ятав прекрасні багательно-пісенні теми. Аж ні. Вони вислизають, зникають, залишаючи у душі відчуття втрати чогось вищого, недосяжності прекрасного.

Насправді усе це можна сказати про кожен твір композитора. Й опуси, що звучали на концерті-відкритті фестивалю не виняток. Створена два десятиліття тому Шоста симфонія (1995) ніби продовжилася у двох композиціях останніх років – Концертино для фортепіано з оркестром (2015) та Концерті для скрипки з оркестром (2016). Звісно продовжилася не буквально. Два зразки концертного жанру у творчості майстра – закономірний шлях його еволюції до вищої простоти, лаконічності, концентрації думки. Це неймовірно унікальні втілення космічної краси і тиші, яку композитор віднайшов і дарує нам.

А що ж ми? Чи здатні сприйняти месидж маестро? Якщо говорити про виконавців, то напевно – так. Ретрансляція ідей Сильвестрова гідна його музики: таких туше і piano, трепетності і щемливості як у Богдани Півненко, Олега Безбородька, оркестра (диригував Володимир Сіренко) варто пошукати. І це щастя для нас, слухачів. Та чи в змозі ми його оцінити?

Чому виникло таке запитання? Та тому що сидячи у залі на останньому ярусі спостерігала за тим як більша частина публіки слухала (та чи слухала?) концерт, занурившись у соціальні мережі. Споглядання підштовхнуло до цікавого і сумного висновку. Стосовно музики Сильвестрова давно прийнято говорити про її співзвучність звукам Космосу, які лунають постійно і невпинно, просто ми через обмеженість свого слуху їх не чуємо. Сучасна інформатизація простору лише унаочнила цю паралель: музика майстра звучить постійно, але ми не чуємо її навіть тоді, коли б мали чути.

Валентина КУЛИК

Share Button