Лідія Шутко та Олександр Козаренко: «Українська скрипкова соната» – 90 років sonare

849
Share Button

Фіналісти змагання за Шевченківську премію-2018 Лідія Шутко (скрипка) та Олександр Козаренко (фортепіано) блискуче зіграли у Києві одну з своїх найкращих концертних програм під назвою «Українська скрипкова соната, Sonata quasi una Fantasia»

У Малому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського 27 січня прозвучало чотири скрипкових полотна трьох українських композиторів – Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика та Олександра Козаренка, завдяки чому слухачі змогли поринути у понад 90-літню історію розвитку скрипкової сонати в Україні. Нагадаємо, що Борис Лятошинський написав Сонату для скрипки та фортепіано у 1926 році.

Як зауважив доктор мистецтвознавства, професор Юрій Чекан, представляючи камерний дует публіці, перелік творів під назвою «Українська скрипкова соната» міг би бути й іншим, адже багато українських композиторів працювали в зазначеному жанрі і за бажання можна виокремити кілька типологічних матриць. Однак спробуймо зрозуміти, чому артисти зосередили виконавську увагу саме на Сонаті для скрипки та фортепіано Бориса Лятошинського, обох скрипкових сонатах Мирослава Скорика та авторському творі Олександра Козаренка Sonata quasi una Fantasia для скрипки та фортепіано.

Очевидно, вибір фундаментального жанру камерного музикування для своєрідного підсумку 25-річної життєтворчості дуету можна пояснити тим, що ансамбль Лідії Шутко й Олександра Козаренка склався завдяки сонаті. Митці розпочали спільну діяльність виконанням Скрипкової сонати американського композитора Джона Корільяно – надскладної композиції, що визначила певний репертуарний вектор дуету, в якому домінують твори світового скрипкового репертуару, об’єднані у серйозні монографічні програми. З іншого боку, латинське sonare (тобто звучати), від якого походить італійський термін «соната» (в сенсі будь-який інструментальний твір, на противагу вокальним кантатам) дуже влучно визначає виконавське кредо знаного дуету – безкомпромісне звучання всіх виконуваних творів, включно з безліччю скрипкових мініатюр Йоганнеса Брамса, Фріца Крейслера, Антоніна Дворжака, Миколи Колесси, Станіслава Людкевича, Анатолія Кос-Анатольського та інших.

Та повернімося до рефлексій із приводу концертної програми «Українська скрипкова соната». Пригадаймо ту виразну експресію і потужну енергетику Сонати Бориса Лятошинського, з якої розпочали виступ музиканти. Переповідати як майстерно, віртуозно та яскраво був відтворений цей твір – справа надто невдячна і недоречна, тому що кожну інтонаційну миттєвість артисти пережили так переконливо, що, здавалось, у залі відбувається якесь незбагненне священне дійство. У такі особливі моменти мимоволі увиразнюються думки про виконавське мистецтво, по-справжньому опанувати яким можна одним єдиним способом – «із рук у руки». Отож, легендарні Давид Ойстрах, Юрій Янкелевич, Олег Криса в особі пані Лідії Шутко дарували слухачам скрипкову майстерність найвищого класу, яку віртуозно підтримали піаністи Фелікс Блуменфельд – Валентина Стешенко-Куфтіна – Всеволод Воробйов руками Олександра Козаренка. Принагідно нагадаємо, що Борис Лятошинський шанобливо називав Валентину Стешенко-Куфтіну «моя піаністка» – вона була першою виконавицею майже всіх фортепіанних творів композитора.

Після екзистенцій Бориса Лятошинського прозвучали обидві скрипкові сонати визнаного маестро сучасності Мирослава Скорика (вчителя з композиції Олександра Козаренка). Виразна музична мова з просвітленою діатонікою у Першій сонаті, написаній 1963-го (до речі, це рік народження Олександра Козаренка, – ще один нюанс щодо невипадкового вибору програми), була прожита на сцені дуетом напрочуд натхненно і легко. Складалося враження, що музиканти захоплено спілкуються між собою та з публікою за допомогою різноманітних ритмічних формул.

Не менш цікавий полілог відбувся і в Другій сонаті Мирослава Скорика, написаній у 1993 році. Артисти витончено підкреслили контрапунктичні сполуки мелодичних ліній, фактурних пластів і рельєфно загострили звучання. Дуже темпераментно виконали фінальну частину – «Бурлеску».

І на такому високому емоційному піднесенні на завершення програми дует подарував публіці Sonata quasi una Fantasia для скрипки й фортепіано Олександра Козаренка. Це було справжнє одкровення музикантів, складалося враження, що музика матеріалізується на очах і шалена енергетика артистів заповнює собою весь простір. Тому «біс» у вигляді «Мелодії» Бориса Лятошинського був необхідний для того, щоб присутні прийшли до тями.

Якщо раптом комусь не поталанило побувати на концерті «Українська скрипкова соната» харизматичного дуету Лідії Шутко та Олександра Козаренка із програмою «Українська скрипкова соната» в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Кракові, Мюнхені та Єрусалимі, то є можливість дещо виправити ситуацію і послухати однойменний компакт-диск, який артисти записали влітку з нагоди ювілею видатної скрипальки.

Досьє:
Лідія Остапівна Шутко – народна артистка України, професор Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Лауреат міжнародних конкурсів імені Йоганна Себастьяна Баха, Петра Чайковського, Яна Сібеліуса. Закінчила Львівську консерваторію й аспірантуру Київської консерваторії. Стажувалась у Давида Ойстраха. Перша виконавиця творів Станіслава Людкевича, Анатолія Кос-Анатольського, Мирослава Скорика, Віктора Камінського та цілої плеяди львівських композиторів.

Олександр Володимирович Козаренко – заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор Львівського національного університету імені Івана Франка та Українського вільного університету в Мюнхені. Лауреат Міжнародного конкурсу імені Миколи Лисенка, композиторських премій імені Левка Ревуцького, Миколи Лисенка, Бориса Лятошинського. Закінчив Київську державну консерваторію імені Петра Чайковського як піаніст (клас професора Всеволода Воробйова) та композитор (клас професора Мирослава Скорика) і аспірантуру. Стажувався у Вюрцбурзькому університеті (Німеччина).

Олена СТЕПАНЮК

Share Button