Насправді я дуже рідко відвідую концерти. Тож у цьому розумінні я особа зовсім неосвічена, тобто «темна». Але ж таких людей у нашому суспільстві більшість, на жаль… Пробачте, якщо напишу щось «не те». Це просто мої особисті враження та емоції, а не оцінювання творчості композитора Володимира Рунчака

Писатиму спочатку не про виконувані твори. Наприклад, газети чомусь люблю читати з останньої сторінки…

Ближче до останнього номера програми серйозна публіка у залі, здається, ожила. І дійсно, цікаво було спостерігати за яскравим виступом молодих саксофоністів («“Азбука Морзе”: музичне (і не тільки) тлумачення знаків»). Мабуть учасники цього квартету у певний момент втомилися від того, що всі думки треба постійно намагатися втискати у рамки стандартних нотних знаків. Тож для повноти сприйняття вони вирішили спілкуватися між собою максимально вільно, а також «сурдоперекладач» упевнено тлумачив виконуваний колегами музичний текст.

Усім сподобався невимушений вихід бадьорих, готових до нібито репетиції трьох виконавців у творі «Мої звукові метафори». Таке собі музикантське життя поза сценою… Одразу зникла напруженість і офіційність, захотілося навіть їм у чомусь допомогти — хоча б ті листочки з нотами розкласти, чи поговорити. Видно, що у такої веселої компанії «трьох» обов’язково знайшлася б цікава тема! Аж ось усі вони розсілися по місцях і почали зосереджено виконувати свої партії. Та згодом так заслухалися звуками і втомилися від старань, що аж заснули на сцені (напевно дуже «теплою» була генеральна репетиція). Проте гучні глядацькі оплески здатні розбудити справжнього артиста в будь-якому стані! Головне ж красиво вклонитися враженій публіці! «Репетиція» завершилася. А глядачі у залі ще довго сиділи усміхнені… Мені завжди подобаються такі перформанси — із нотками гумору!

Цікаво було спостерігати за нестандартними прийомами гри на музичних інструментах під час виконання «Сонати в тональності До мажор» для труби і фортепіано. Це ж треба у наш час написати твір у До мажорі! Хоча чомусь жодного натяку на цю тональність у творі я не почула. Дивно, чому автор дав таку назву?

«Парад віртуозів» теж музично запам’ятався. Та й доречним було фінальне зітхання ансамблістів. Утомлюються навіть віртуози… До речі, коли держава вкладає стільки коштів у проведення військових парадів, то краще б спрямувала їх на підготовку Парадів віртуозів для популяризації серед населення власної культури.

Неочікувано для себе я почула на сцені дует скрипки та баяна («Kyrie eleison» та «В наслідування Д. Шостаковичу»). Навіть уявити не могла, що ці два інструмента можуть так гармонійно поєднуватися, доповнювати одне одного і навіть звучати, як єдине ціле. Мені дуже сподобалось!

А на початку концерту…

Слухаючи «На смерть Ісуса», я дуже переконливо почула дзвін у виконанні хору. Коли над залою злітало луною таке дивне звучання: чи то спів людський так дзвенів, чи то дзвони над усіма слухачами співали… І несподіваний тихий свист хористів перетворював сцену на прозоре небо із журавлиними ключами…

Люди роками на щось скаржаться, шукають винуватців і ворогів, розпалюють суперечки, готові знищити одне одного, не маючи в душі нічого святого, не цінуючи найголовніше — життя. Напевно саме про це йшлося в одному з творів композитора «Tuba mirum» для квінтету мідних духових інструментів. Плине час, змінюються погляди, ми починаємо цінувати втрачене. Та минулого вже не повернеш. І над цією метушнею та несправедливістю вічною константою лишається небо й зграї журавлів у ньому. Для усіх, хто вірить, вічною Істиною є Бог…

Дякуючи композитору Володимиру Рунчаку за його творчість, а також усім виконавцям і колективам, що брали участь у концерті, я хочу побажати, щоби справджувалися слова проректора Національної музичної академії України імені Петра Чайковського пані Лесі Олійник, які прозвучали у Малому залі закладу під час відкриття авторського концерту: «…щоб Ви, композиторе, були найвиконуванішим сучасним українським автором, і не тільки на Батьківщині, але й за її межами!!!»

Із найкращими побажаннями всім українським композиторам і виконавцям

Тетяна СОБОЛЄВА (не музикант, звичайний слухач)

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА

На головному фото: Хор “Аніма” Київського національного університету культури і мистецтв (художній керівник і головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Наталія Кречко). Вітальне слово проректора НМАУ ім. П.І. Чайковського Лесі Олійник