Сучасні технології вже давно оволоділи всіма сферами нашого життя. І хоча онлайн трансляція досі не може передати весь спектр почуттів та енергетики, які панують під час концерту симфонічної музики, приємній бесіді з чарівною і талановитою співрозмовницею не завадили ані «екранний бар’єр», ані відстань у кілька сотень кілометрів від Одеси до Львова

Про таємниці професійної «кухні» ми спілкувалися з Маргаритою Гринивецькою, диригенткою Одеського національного театру опери та балету.

Вікторія Антошевська: Вітаю, Маргарито! 30 жовтня відлунав перший концерт серії «Диригенти. Українською», започаткованої цьогоріч Львівською національною філармонією. Які ваші враження, чи виправдалися очікування?

Маргарита Гринивецька: Навіть більше, ніж виправдались. Із Львівською філармонією ми співпрацюємо вже втретє. Коли я отримала пропозицію зі Львова у такий складний час, була приємно здивована. Те, що молоді українські диригенти мають можливість працювати з професійним колективом, – супер. Я дуже вдячна тим, хто це придумав і зреалізував. І особливо почесно було, що саме я відкриватиму серію концертів, ще й з такими солістами! З Андрієм Павловим (скрипаль, знаний в Україні та за кордоном. – Ред.) знайома досить давно, ще з Києва; Марію Ткачик (теж скрипалька, лауреатка міжнародних конкурсів. – Ред.) знала як другого концертмейстера оркестру INSO, бачила її в роботі й дуже нею захоплювалась. Оркестр також порадував. Він виклався так, що я навіть не могла собі уявити, хоча склад був зовсім невеликий. Адже музика того самого Барбера («Адажіо» для струнного оркестру. – Ред.) потребує особливої віддачі кожного артиста.

В. А.: Якою була найперша співпраця з Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії? І з якими колективами зі Львова вам доводилось працювати?

М. Г.: Та зустріч пов’язана з екстремальним експірієнсом приблизно рік тому. За два дні слід було вивчити партитуру «Лючії ді Ламмермур», щоб замінити диригента. І в нас все добре вийшло. А потім був концерт, присвячений дню народження Моцарта. Я запросила двох вокалістів, і ми підготували насправді святковий, веселий і легкий вечір. Щодо інших оркестрів, я співпрацювала з INSO-Львів, а також із Бароковою капелою Львівської музичної академії.

В. А.: Встановлення контакту між диригентом і оркестром, особливо на першій репетиції, – майже інтимний процес. У такі моменти потрібна особлива концентрація, психологічний аналіз, синхронізований із пошуком дієвої тактики! «Дириґенти. Українською» як проєкт цікавий тим, що дає змогу слухачам спостерігати за подіями. Чи не виникало у вас відчуття дискомфорту через «сторонні очі»?

М. Г.: Зовсім ні, я вже звикла. Бо в театрі завжди хтось позаду тебе сидить, ходить, і ти навіть того не помічаєш. Перші вистави, репетиції я переживала: хто що скаже. А зараз – на здоров’я! Щодо «інтимних» моментів, ви абсолютно праві. Є речі, які чужі очі не мають бачити. Це здебільшого стосується перших репетицій, особливо під час «читки» нотного матеріалу або роботи над складним твором. Не хотілося б, аби оркестр почули у поганому стані, щоб дискомфорт відчували оркестранти. Трапляється, диригент має приділити увагу дисципліні та організаційним нюансам, налаштувати колектив на роботу. І стороннім очам це бачити не потрібно.

В. А.: Ви маєте досвід роботи з багатьма колективами. Чи траплялося, що контакт не вдавався?

М. Г.: На щастя, поки ні. Можливо іноді, під час репетицій відчувала певну «стіночку», але на концерті завжди все добре. Просто буває «любов з першого ауфтакту» з оркестром, а іноді не зовсім так. Потім усе налагоджується і ми стаємо цілісним організмом.

В. А.: Із якими психологічними аспектами в комунікації з оркестром стикається диригент? Чи психологія тут ні до чого?

М. Г.: Гарне запитання. Якщо розібратися, дійсно, диригент – частково і психолог, і педагог. Бо іноді буває, що загострюєш увагу на одній проблемі, а настрій колективу не відповідний і ти не отримуєш результатів. Треба розуміти, що сьогодні може бути так, а потім люди підуть додому, відпочинуть, поспілкуються, вип’ють кави, і завтра все стане на місце. Тому слід відчувати коли зробити зауваження і що в результаті вийде. Так само не варто забувати, що ми працюємо серед людей, а не механічних інструментів, тож у кожного може бути власний настрій. До речі, кожен оркестр має характер і настрій, який варіюється в залежності від програми або складу!

В. А.: Окрема історія – співпраця диригента з солістами. Соліст – апріорі зірка й подеколи хедлайнер заходу. Тому в роботі буває по-різному: дехто, умовно кажучи, перетягує ковдру на себе, концентрується переважно на своєму соло або не погоджується з баченням маестро. Як ви в цьому випадку вирішуєте проблему? Чи траплялися конфлікти?

М. Г.: Робота з солістом – дуже тонкий процес. Диригентові слід відчути: всіляко допомагати чи дати цілковиту свободу солісту. Багато залежить від характеру виконавця, його технічних можливостей, творчого досвіду та переконливості інтерпретації. На щастя, композитори залишили нам позначки в партитурах, тож до конфліктів не доходило. Ми обидва маємо від автора «документ», у якому все написано. Тож наше спільне завдання – виконати твір саме так, як він задумав.

В. А.: Вам особисто із якими солістами працюється найважче?

М. Г.: Мабуть із піаністами. Напевно тому, що зоровий контакт не такий частий, як зі скрипалями чи віолончелістами. З останніми, до слова, мені найзручніше виступати, – вони перебувають прямо біля тебе, ловлять кожен жест.

В. А.: Очевидно, аби бути успішним диригентом, замало лише володіти технікою і певним репертуарним багажем. Харизма, енергетика, відчуття оркестру і його потреб, методика репетиційного процесу, навіть використання деяких психологічних прийомів – це важливі речі, яким, на жаль, не вчать у музичних закладах (та й чи можна навчити?). Пригадайте себе студенткою. Чого вам як початківцю бракувало?

М. Г.: Знання, які я не отримувала в консерваторії, діставала деінде. Часом прогулювала загальноосвітні предмети на кшталт соціології чи економіки – то мені було не цікаво. Натомість відвідувала репетиції у філармонії та оперному театрі. Мій щоденний графік був побудований так: зранку йшла у філармонію, у перерві бігла на репетицію в театр, потім поверталася до філармонії, опісля знову йшла до театру. Майже щотижня у філармонію приїздили нові диригенти. І коли за пульт ставав майстер, то просто сиділа з партитурою, роззявивши рота, й забувала про все на світі. Лише думала: «Як він це робить?». Уважно слухала та запам’ятовувала його «ключики», щоби потім розв’язувати непрості задачі у роботі. Наприклад, стикаєшся із проблемою: якийсь фрагмент не звучить. Зараз бачу, як студенти не розуміють, що саме в такому випадку робити й що виправити. А от завдяки тому, що сиділа на репетиціях, усвідомлюю, в чому проблема і як її вирішити. Тому закликаю студентів ходити на репетиції, концерти, – там трапляються курйози й корисно подивитися, як диригент вийде з ситуації.

В. А.: Ви мисткиня із немалим творчим багажем. Які секрети роботи вже осягнули? Що би порадили собі 5 років тому?

М. Г.: Не боятися, не нервувати у процесі підготовки програми. Тому що це в мене «з’їдало» багато нервів, а значить – здоров’я. Насправді, коли виходиш упевнений і спокійний, то й оркестр розслабляється, відчуває комфортніші умови для музикування. Сама себе оцінювати не можу, але, як мені здається, поки що йду правильним шляхом.

В. А.: Повернімося до обговорення концерту. Цитуючи вас, очікувалася «концентрована емоційна наповненість» виступу. Очевидно її диктувала нестандартна концепція побудови програми. За суттю, це паралель «бароко – XX століття». На перший погляд здається, що музика цих двох епох, скоріше, полярна, ніж паралельна. Якими критеріями зумовлений вибір програми? Кому належить ідея – вам чи організаторам?

М. Г.: Мені запропонували два твори: Подвійний концерт Баха та Сoncerto grosso № 1 Шнітке. Я керувалася такою логікою: хотілося, щоб прозвучали «перлини», які висвітлять найкращі сторони оркестру. Адже струнні за тембровим наповненням найбільше подібні до людського голосу. Подумалося, що «Адажіо» Барбера має прозвучати відверто й наповнено, тому що знаю, яка сильна у Львові струнна школа! А рівень оркестру Львівської філармонії дозволить мені зіграти цей твір так, як я його відчуваю. На щастя, так і вийшло. Концерт Вівальді слугував невеличкою увертюрою, котра підготувала нас до Подвійного концерту Баха.

В. А.: На мою думку, значною мірою програму збалансувало виконання у другому відділі Concerto grosso № 1 Альфреда Шнітке (сам жанр коріниться у бароко). Композитор вдається до алюзій із Вівальді й Кореллі, застосовує барокові та неокласичні принципи, та й узагалі демонструє властиву йому полістилістику. Concerto grosso № 1 – надзвичайно глибокий і непростий для осмислення та інтерпретації. Як ви готувалися до його трактування?

М. Г.: Знайшлося багато підказок у самій партитурі. До речі, одна з особливостей письма композиторів ХХ століття – коментарі, виписані прямо в нотах.

В. А.: Сьогодні ми згадували про деякі психологічні особливості у роботі диригента. Насамкінець поділіться, що вам допомагає долати стрес чи втому? Чим захоплюєтеся?

М. Г.: Морем. Я його дуже люблю. Воно мене розслабляє. Коли жила у Києві, мені неймовірно бракувало моря. Мій «ритуал зцілення» полягає в тому, щоби просто пройтись уздовж морського берега, провести час із рідними, поспілкуватися з друзями, яким довіряю, ціную і які мене обов’язково підтримають. Маю багато класних товаришів, котрих знаю чимало років. Та й узагалі люблю людей. Я суперкомунікативна!

В. А.: Маргарито, дякую за цікаву бесіду! Спілкуватися з вами не лише приємно, а й надзвичайно цікаво. З вашого дозволу, додам невеликий P.S. Мені сподобалося нещодавнє оригінальне відео, де ви відповідаєте на поширені (навіть трохи банальні для музиканта) запитання про роль диригента і оркестру. Коли мене вкотре запитають щось на кшталт «навіщо потрібен диригент» чи «навіщо йому паличка», я залишу їм посилання.

https://www.facebook.com/lvivphilharmonic/videos/3500855699972984

Пропоную подивитися це відео також і нашим читачам. Доля гумору нікому не завадить!

Розмову вела Вікторія АНТОШЕВСЬКА

Фото – ЮРІЙ ЛИТВИНЕНКО, ВОЛОДИМИР ЕКІМБАШЯН; використано фото з особистої сторінки Маргарити Гринивецької в Instagram, а також з офіційної сторінки Львівської національної філармонії