«Мій» Васкс

109
Share Button

Колись давно була зима 2017-го, в мене тоді були дреди, друзі, перший курс і гарний настрій. Одного милого сніжного вечора ми пішли на концерт сучасної контрабасової музики, який організовувала платформа KCMD. Саме там я вперше почула «Bass trip» сучасного латвійського композитора Петеріса Васкса. Виконував його чудовий контрабасист Назарій Стець.

Цікавість – потужна штука, тож… Далі була весна, пошуки, гугл, ютуб і, як результат, – знайдена одна хорова партитурка. Життя працює на прискорення, літо пройшло швидко.

Другокурсна осінь – нові й сміливі починання. У мене вже не було дредів, проте були бібліотека, каталог, читальний зал, конференція, курсова робота по тій самій знайденій партитурі, ще раз конференція, сесія… Літо знову пролетіло швидко.

Минулої осені я зустріла людей, які також цікавляться і досліджують творчість Васкса. Завдяки ним мені пощастило зв’язатися з композитором та отримати від нього листа, а з ним – нові партитури, сподівання і натхнення. А далі вже відома схема: бібліотека, читальний зал, конференція, курсова…

І ось вона, моя четверта осінь у НМАУ. Позаду дві курсові роботи, пов’язані з музикою Васкса, попереду – диплом і жодних сумнівів. І як доказ та додатковий аргумент моєї впевненості – особиста зустріч із композитором. Тут, у Києві.

Ця подія мала особливе значення для багатьох людей. Петеріс Васкс приїхав на українську прем’єру свого Концерту для альта і камерного оркестру, що відбулася 15 вересня у Національній філармонії України у виконанні Максима Рисанова, якому й присвячено твір, і Національного камерного ансамблю «Київські солісти».

Мене запросили бути модератором зустрічі. Тоді, чекаючи на мить знайомства, я усвідомила, що, напевно, ніколи в житті ще не хвилювалася так сильно. І зовсім не тому, що я не знала, що сказати. Якимось зовсім неочікуваним для мене дивом відстань Україна–Латвія, Київ–Рига, яка раніше здавалась нездоланною, за одну мить перетворилась у ніщо.

На зустріч прийшло багато людей: музикознавці, інструменталісти, диригенти, композитори та поціновувачі музики композитора. Усі посміхались, посміхався і Петеріс Васкс. Він почав розмову так: «Прежде всего хочу сказать: я – счастливый человек. Больше всего на свете люблю музыку. Музыка – это моя профессия. А ещё я уже 30 лет живу в свободной Латвии. Что может быть прекрасней, чем жить на родине, которая свободна, и делать то, что ты любишь больше всего?»

Ці щирі та світлі слова, пронизані любов’ю до Батьківщини та справи свого життя, мають велику моральну силу й цінність, адже зрозумілі та близькі і музиканту, і громадянину, і кожній свідомій людині.

Розмова зав’язалася природно й легко. Були запитання про життя, творчість, людей, із якими композитор спілкувався у минулому. Також Васкс розповів історію створення альтового концерту і сформулював його головну ідею.

За цей твір він узявся, коли Максим Рисанов звернувся до нього з таким проханням, адже, за словами композитора, неможливо писати музику, не знаючи для кого, – спілкування з інтерпретатором є необхідною складовою творчості. Автор говорив, що звучання струнного оркестру – найбільш приємне для нього, кожен інструмент має особливий тембр. Тож на створення цього опусу дуже вплинуло меланхолійне інтонаційне обарвлення альта.

Говорячи про ідейний задум, Петеріс Васкс сказав: «Я думаю, в каждом сочинении композитор должен показать путь к любви, идеалам, но именно с альтом это получилось не так-то просто».

У концерті 4 частини: перша – вступ, початок, наспів; друга – фольклористична; у третій мусить бути дорога до світла, проте з’являються напруга й драматизм.
«Третья часть несёт отпечаток реального мира, в котором живёт композитор, полного агрессии, – пояснив автор. – Она заканчивается злым триумфом жестокой силы, уничтожающей всё. Но так ведь нельзя заканчивать сочинение, зачем вообще писал?»

Тож у четвертій частині – знов кантилена, у якій композитор показує, що його ідеали сильніші зовнішніх протиріч. Концерт закінчується чистим до-дієз-мажорним акордом. «Зло существует, но мы против! Во всяком случае я в своей музыке не согласен, что зло может победить», – такою тезою відповів композитор на одне із запитань.
Він додав, що неможливо поставити крапку, якщо конфлікт не вирішений. У кожному творі композитор прагне віднайти і привести слухача до світлого ідеалу, котрим є любов.

Велику повагу викликає ставлення композитора до природи й навколишнього світу. Він поділився власними переживаннями щодо нинішньої екологічної кризи, виказав занепокоєння байдужим ставленням людей до природи. У багатьох творах відобразилися ці погляди, а також образи рідної Латвії, літні й весняні пейзажі та голоси птахів.

Зустріч тривала близько двох годин. Петеріс Васкс розповів про своє минуле, роки навчання, складнощі життя за радянської доби, про деякі твори, контракт із видавництвом Schott, стосунки з молодими композиторами й виконавцями. Та, на мою думку, найважливішими були не відповіді на запитання, а моменти живого спілкування, можливість безпосередньо відчути неймовірно світлу і натхненну енергетику, яка просочується у кожному погляді й слові композитора.

Наступного дня у філармонії на українській прем’єрі Концерту для альта і камерного оркестру я бачила автора. Він сказав: «Они так хорошо сыграли, я счастлив!» І це дійсно так. Оплески не вщухали, люди дарували квіти, фотографували композитора, соліста, оркестр. В інтернеті після події з’явилося безліч позитивних відгуків, вдячних постів тощо.

Музика Петеріса Васкса несе у собі світлу частинку його самого, вона знаходить відгук у людей різного віку й різних професій у всьому світі. Особисто я дуже вдячна тій випадковості, своєму першому курсу, друзям і дредам, разом із якими тоді, взимку 2017-го, вперше почула музику цього надзвичайного композитора. Та подія багато в чому передбачила мої подальші плани на музикознавчому шляху.

На зустрічі Петеріс Васкс сказав: «Что может быть лучше, чем жизнь в музыке?», – риторичне запитання, яке все ж змушує замислитись. У житті багато доріг, думок, однак таке спілкування не проходить безслідно. Воно дарує натхнення створювати, виконувати, вивчати, ділитись, шукати й жити музикою, у музиці.

Марія ТИТОВА

Фото Ірини БІЛИК

Share Button