Музичний простір Галини Степанченко

129
Share Button

Зазвичай жінкам властиво приховувати свій вік, але… це не про Галину Степанченко, яка нещодавно відсвяткувала славний ювілей. А щойно надійшла радісна звістка: вона стала цьогорічною лауреаткою найпочеснішої для музиканта мистецької Премії імені Миколи Лисенка

Важко знайти людину, в якій так гармонійно поєднувалися б щирість, відкритість, комунікабельність, артистизм і водночас організованість, системність мислення, здатність наперед прорахувати ситуацію і прийняти єдине правильне рішення (героїня називає це «інтуїцією справжнього Водолія»). А ще – вміння завоювати будь-яку аудиторію, також стильність, елегантність і безмежний оптимізм, – усе це Галина Василівна.

Народилася вона незадовго до закінчення війни в далекій Казані, де батьки працювали на авіаційному заводі. У 1954 році її батька – Василя Олексійовича – перевели до столиці України, де він упродовж 25-ти років був генеральним директором Київського авіаційного заводу. Відтак із Києвом у Галини Степанченко пов’язане все свідоме життя.

Музичне обдаровання дівчинки проявилося рано. Батьки щиро раділи її успіхам у музичній школі, проте професійним музикантом не бачили. Тож несподіваним для них кроком став вступ доньки на диригентсько-хорове відділення Київського музичного училища (клас Івана Сітка), яке Галина закінчила з відзнакою (1964).

Освіта продовжилась у Київській консерваторії у класі легендарного Льва Венедиктова. За словами Галини Степанченко, він став її Учителем на все життя. А в хоровому класі царював Павло Муравський. Роки навчання в консерваторії були творчою лабораторією формування молодого хормейстера. Навчання у знаних музикознавців Леніни Єфремової, Олександри Малозьомової, Ади Герман закладали основи для майбутньої музикознавчої праці. Окремо слід відзначити активну роботу в науково-студентському товаристві під керівництвом професора Катерини Майбурової. За сумлінність студентка V курсу була відзначена стипендією імені Миколи Лисенка.

Паралельно в київській ДМШ № 5 розпочався й трудовий шлях. Малеча, яка співала тоді в її хорі й буквально обожнювала вчительку, тепер упевнено посідає провідні хормейстерські посади.

Найтриваліший і найвагоміший період біографії Галини Степанченко розпочався у 1969 році на посаді молодшого наукового співробітника відділу музикознавства ІМФЕ імені Максима Рильського НАН України. У цих стінах під керівництвом видатного вченого Миколи Гордійчука вона захистила кандидатську дисертацію, присвячену творчості Якова Степового (1979), того ж року вийшла і монографія. Справжніми друзями й наставниками в інституті для неї були академік Олександр Костюк та професор Марія Загайкевич.

Тут вона написала понад 100 наукових та енциклопедичних статей, розвідок, розділів до колективних монографій тощо, упорядкувала кілька збірників, була відповідальним секретарем «Української музичної енциклопедії» (том І), членом редколегії V тому «Історії української музики», отримала наукове звання старшого наукового співробітника (1991). Упродовж 2000–2002 років обіймала посаду заступника директора інституту.

З Анатолієм Авдієвським

У колі науково-творчих інтересів дослідниці – українські композитори (Борис Лятошинський, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко, Іван Карабиць, Ігор Щербаков, Ганна Гаврилець) і діячі хорового мистецтва (Анатолій Авдієвський, Павло Муравський, Лев Венедиктов, Євген Савчук, Богдан Антків, Микола Гобдич, Людмила Байда, Юлія Ткач, Богдан Пліш, Анжела Масленникова). Наділена ораторськими здібностями, вона виступала як авторка й ведуча численних творчих вечорів (Стефана Турчака, Льва Венедиктова, Віктора Іконника, Жанни та Левка Колодубів, Віталія Філіпенка, Якова Цегляра, Віктора Степурка, Володимира Симоненка, Святослава Крутикова, Світлани Острової, Олега Безбородька, Ігоря Щербакова, Ганни Гаврилець). За участі Галини Степанченко проведено понад 50 радіопередач каналу «Культура», телепередачі «Шкільний екран» на каналі УТ-2, про її діяльність знято телефільм «Моє життя – музика» (2005).

Доба Незалежності України ознаменувалася ще однією сферою діяльності: у 1992-му Галина Василівна організувала й очолила роботу з пресою при Центрі музичної інформації НСКУ – і тут розкрився неабиякий її менеджерський хист. Відтак вона входила до оргкомітетів, сприяла висвітленню таких, без перебільшення, епохальних для української музичної культури подій, як «Київ Музик Фест», «Форум музики молодих», «Музичні прем’єри сезону», «Золотоверхий Київ»; конкурси: Імені Сержа Лифаря, імені Стефана Турчака, Володимира Крайнєва, Богодара Которовича та багатьох інших. Вона не лише сама виступила авторкою біля 200 публікацій у періодичній пресі, а й упродовж 1993–2000 років залучала до роботи у пресі досвідчених музикознавців, а також талановиту молодь. Її однодумцями й соратниками в цій роботі у різні роки були Володимир Симоненко, Іван Карабиць, Олександр Подолян, Ольга Голинська.

Галина Степанченко, Мирослав Скорик, Леся Олійник

При тому Галина Степанченко – особа публічна. Вагому складову її діяльності становить громадський напрямок. Насамперед, у рідній Спілці композиторів, членом якої вона стала ще в далекому 1982: 1994–1999 – член правління НСКУ, від 1999 і до сьогодні – член правління, заступник голови КО НСКУ у співпраці в різні роки з Левком Колодубом, Ігореми Щербаковим і Ганною Гаврилець. Вона є членом Національної спілки театральних діячів (з 1986): 1993–2016 – експерт театральної премії «Київська пектораль».

Багато років бере участь у роботі різних комісій департаменту культури КМДА. У 2018 – член Експертної ради Міністерства культури із закупівлі творів композиторів.

За визначний внесок у розбудову вітчизняної культури Галина Степанченко відзначена званням заслужений діяч мистецтв України (2007), має подяки й грамоти департаменту культури та голови КМДА, мера Києва, Міністерства культури України, НСТДУ.

Перелічивши так багато досягнень і здобутків Галини Степанченко, не побоюся констатувати: наша героїня відбулася як особистість. Вона завжди у вирі сучасного мистецького життя. Зараз час «збирати каміння». Окрім успіхів на професійній громадській ниві, її втішає прекрасна родина: дочка Ольга, зять Микола, талановиті онуки Анна та Василь. Що радує і наповнює впевненістю, так це молодість її душі та небайдужість. А значить багато чого нового й цікавого ще попереду. З роси і води Вам, дорога Галино Василівно! Так тримати!

Ірина СІКОРСЬКА

Share Button