Микола Гоголь та українська національна опера

24
Share Button

Cамобутня літературна спадщина славетного російського письменника, який народився на українській землі, Миколи Гоголя стала невичерпним джерелом тем і сюжетів перших оригінальних опер, на котрих формувалися й зростали талановиті майстри вокально-сценічного мистецтва України. Герої творів цього генія, уособлюючи моральну силу, велич і красу нашого співучого народу, живуть на музичних сценах ось уже понад 130 років, зачаровуючи глядачів неповторним колоритом і яскравими характерами

До творчості Миколи Гоголя зверталося багато композиторів, серед них першість, звичайно, належить російським і українським. Це Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Модест Мусоргський, Микола Лисенко, Дмитро Шостакович, Ігор Стравінський, Родіон Щедрін, Василь Соловйов-Сєдой, Віталій Губаренко, Євген Станкович…

Народження музичних творів на Гоголеві сюжети завжди супроводжувалося мистецькими пошуками і цікавими експериментами, часто вони ставали визначними подіями в культурному житті. Саме такою була постановка в Харкові, тоді столиці України, «Сорочинського ярмарку» Модеста Мусоргського, якою 3 жовтня 1925 року за рішенням Уряду України (Постанова від 23 квітня 1924 р.) відкрито першу в історії національної культури Державну українську оперу. Її очолили: директор і режисер, учень Леся Курбаса Сергій Каргальський, художній керівник і головний диригент московського Большого театру Лев Штейнберг – організатор оперних театрів і філармоній у Києві, Харкові та Одесі.

"Утоплена" (пост. 1950 р.). Каленик - Олександр Гродзинський
“Утоплена” (пост. 1950 р.). Каленик – Олександр Гродзинський

Були різні думки з приводу того, якою ж оперою розпочати перший сезон новоствореного театру. Лев Штейнберг планував утілити на сцені твір свого вчителя Миколи Римського-Корсакова «Майська ніч» за повістю Миколи Гоголя, яким він диригував під час дягілевських сезонів у Лондоні й Парижі. Підтримуючи ідею вистави саме на гоголівський сюжет, головний художник театру Анатоль Петрицький запропонував натомість до постановки сонячну, веселу лірико-комічну оперу Модеста Мусоргського.

Спектакль «Сорочинський ярмарок» Льва Штейнберга, Анатоля Петрицького і режисера Миколи Боголюбова вразив глядачів багатобарвним яскравим колоритом, винахідливими модерними декораціями, блискучими акторськими роботами видатних співаків. Партію чарівної Парасі виконувала Віра Гужова, образ Грицька відтворив Іван Кученко, Черевика – Іван Паторжинський, Кума – Іван Тоцький. Прем’єра пройшла з тріумфом, відкривши колективу шлях до нових мистецьких перемог і національного репертуару. У редакційній статті, присвяченій театру і постановці «Сорочинського ярмарку», журнал «Нове мистецтво» (№ 1 за 1925 р.) наголошував: «3 жовтня – дата історична, тому що відкриття української опери – це не тільки народження ще однієї культурної установи, це нова доба».

До згаданої урочистої події українські митці пройшли тяжкі випробування, виборюючи право на свій національний музичний театр. Цікаво, що всі спроби його створення були пов’язані з творчістю Миколи Гоголя. Першим важливим кроком до здійснення мети стала постановка опери Миколи Лисенка «Різдвяна ніч» у 1874 році на сцені Київського міського театру. Тоді афіша повідомляла: «З дозволу начальства 25 січня в міському театрі панами аматорами драматичного мистецтва і музики поставлена буде вперше “Різдвяна ніч”, малоросійська опера в чотирьох діях. Музика Лисенка. Текст за Гоголем Старицького. В декораціях, костюмах і взагалі в сценічній обстановці буде збережено етнографічну точність…»

«Утоплена» (пост. 1950 р.). Писар – Яків Отрощенко
«Утоплена» (пост. 1950 р.). Писар – Яків Отрощенко

Над виставою працювали: видатний український драматург і режисер Михайло Старицький, художник Федір Вовк, великим хором і всією музичною частиною керували Микола Лисенко та Іполит Альтані, котрий допоміг авторові оркеструвати клавір. Хоча у спектаклі, як свідчить афіша, виступали аматори, деякі з них мали професійну музичну освіту. Серед виконавців були дружина композитора Ольга Лисенко, яка вчилася в Петербурзькій консерваторії, і Станіслав Габель (Пацюк), у майбутньому професор вокалу тієї самої консерваторії. Майстерно розроблені режисером і співаками образи гоголівських персонажів утілив злагоджений, гармонійний акторський ансамбль.

Київські шанувальники опери, які з нетерпінням чекали на прем’єру, зустріли її з ентузіазмом. Усі чотири спектаклі пройшли при переповненій залі театру. Навіть упереджено налаштована до українства газета «Киевлянин» у статті невідомого автора «Нова малоросійська опера», що з’явилася 2 лютого, відзначала грандіозний успіх української опери: «Не можемо обминути такого видатного явища в сучасній південноросійській музиці, навіть уже тому, що ця подія в дану хвилину стала в Києві животрепетним питанням дня, приваблюючи натовпи глядачів до театру і викликаючи у театральному залі величезне захоплення і надзвичайне піднесення».

«Утоплена» (пост. 1950 р.). Каленик – Сергій Іващенко
«Утоплена» (пост. 1950 р.). Каленик – Сергій Іващенко

Так розпочалися історія української оперної гоголіани та історія народження національного музичного театру. Опери й оперети українських композиторів постійно прикрашали репертуар українських пересувних музично-драматичних труп. У 1883 році на сцені Харківського оперного театру антрепренер Петро Медведєв зі своїм колективом показав Лисенкову «Різдвяну ніч», а у 1885-му корифеї національного театру познайомили харків’ян із мальовничою постановкою ліричної опери Миколи Лисенка «Утоплена» на лібрето Михайла Старицького за повістю Миколи Гоголя «Майська ніч». У ній брали участь славетні актори: Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Марко Кропивницький, Микола Садовський. Постановка – Михайла Старицького, диригував виставою автор.

У новозбудованому Київському міському театрі (відкритий у жовтні 1901 р.), де працювала велика російська оперна трупа із російським і західноєвропейським репертуаром, у грудні 1903 року відбулася масштабна прем’єра «Різдвяної ночі» Миколи Лисенка. Режисер Михайло Старицький разом із художником Фотієм Красицьким із граничною достовірністю відтворили побут українського села, етнографічні костюми. Син Миколи Лисенка Остап, згадуючи цю виставу, що готувалася до святкування 35-річчя творчої діяльності батька, наголошував на активній допомозі автора постановникам. Зокрема, Микола Лисенко щовечора зустрічався з Михайлом Старицьким, щоб обговорити кожну сцену спектаклю, брав участь у всіх репетиціях, працював із головним диригентом Іваном Палициним і виконавцями над сольними номерами, ансамблями, старанно розучував із хором колядки. У листі від 29 грудня 1903 року композитор писав, що віддав багато сил цій постановці, з ранку до вечора не виходив із театру.

Микола Римський-Корсаков. «Ніч перед Різдвом». Вулиця Диканьки. Декорація Петра Ламбіна з малюнка академіка Михайла Бочарова
Микола Римський-Корсаков. «Ніч перед Різдвом». Вулиця Диканьки. Декорація Петра Ламбіна з малюнка академіка Михайла Бочарова

Видатний хормейстер і фольклорист Олександр Кошиць, котрий був присутній на прем’єрі, зазначав: «Чудовий оркестр, широка сцена. Прекрасні декорації, гарний український реквізит, першорядні оперові сили, чудовий ансамбль – це все робило відповідну рамку для цього твору. Враження було велике… Думка линула в те, здавалося, неможливе майбутнє, коли в цьому театрі буде лунати правдива українська опера. Дуже велике враження зробив на мене артист Лоський (пізніше соліст московського Большого і петербурзького Маріїнського театрів. – Т. Ш.) у ролі Пацюка. Акт із колядками – це було щось потрясаюче».

Якщо до постановки 1874 року в Києві залучалися переважно аматори, то у виставі 1903-го виступали найкращі солісти російської опери, які прекрасно володіли українською мовою й утворювали, за свідченням Олександра Кошиця, гармонійний і колоритний акторський ансамбль. У своїй новаторській, як на той час, виставі Михайло Старицький уперше на оперній сцені втілив реалістичні принципи режисури українського музично-драматичного театру. Тріумф Лисенкової опери, показаної при аншлагах п’ять разів (21, 22, 28 грудня 1903 р. І 4 січня 1904 р. у приміщенні театру, 26 квітня 1904 р. – в Троїцькому народному домі, де тепер базується Київський національний театр оперети), перелякав українофобів з Російського музичного товариства, які визначали репертуар міської опери, і вони надовго відмовилися від подальшої співпраці з Миколою Лисенком.

«Ніч перед Різдвом». У хаті Солохи. Декорація академіка Михайла Бочарова
«Ніч перед Різдвом». У хаті Солохи. Декорація академіка Михайла Бочарова

У 1907 році Микола Садовський створив у Києві, в Троїцькому народному домі, перший стаціонарний український театр, на афіші якого поряд із драматичними виставами почесне місце посідали опери та оперети, в тому числі Лисенкові перлини на гоголівські сюжети. Крім «Різдвяної ночі» й «Утопленої», Садовський хотів поставити героїко-патріотичну оперу Миколи Лисенка «Тарас Бульба». Але скромні можливості театру й економічні негаразди не дозволили реалізувати заповітну мрію митця.

28 липня 1919 року, в розпал громадянської війни, у Києві на Меренгівській вулиці (нині вул. М. Заньковецької. – Т. Ш.) постановкою Лисенкової опери «Утоплена» розпочала творче життя Українська музична драма – своєрідний прообраз національного оперно-балетного театру. У мистецькому пошуку об’єдналися таланти засновників колективу – видатного режисера-новатора Леся Курбаса, композитора Якова Степового, відомої співачки Марії Литвиненко-Вольгемут, російського танцівника і хореографа Михайла Мордкіна, художника Анатоля Петрицького.

Микола Лисенко. «Тарас Бульба» (пост. 1955 р.). Остап – Микола Кондратюк
Микола Лисенко. «Тарас Бульба» (пост. 1955 р.). Остап – Микола Кондратюк

Паралельно з «Утопленою» Лесь Курбас працював над виставою «Тарас Бульба» Миколи Лисенка з Михайлом Донцем у головній партії. Але 30 серпня Київ захопили денікінці, новий театр було зруйновано, а чудові мальовничі декорації Анатоля Петрицького до спектаклів, зокрема й на гоголівські сюжети, викинули на вулицю й розстріляли з кулеметів.

Монументальна українська опера «Тарас Бульба» вперше побачила світло рампи лише 3 жовтня 1924 року на сцені Харківського російського оперного театру в натхненній інтерпретації Льва Штейнберга, який оркестрував Лисенків клавір, режисера Миколи Боголюбова й художника Анатоля Петрицького. Постановники прагнули наблизити події вистави (лібрето М. Старицького) до повісті Миколи Гоголя, завершуючи її картиною спалення Тараса, образ якого створив видатний співак Платон Цесевич. Партію Остапа співав Володимир Любченко, Андрія – Василь Войтенко, Насті – Ганна Лукашевич, Марильці – Марія Баратова, Воєводи – Марк Рейзен (у майбутньому – провідний соліст Большого театру). Ця вистава, хоч і викликала гостру критику за переробку авторського фіналу, започаткувала сценічну історію «Тараса Бульби» і заклала фундамент для організації на базі харківського колективу української столичної опери.

Тарас – Борис Гмиря
Тарас – Борис Гмиря

Київська державна українська опера, відкрита 1925 року, одразу ж проанонсувала постановку «Тараса Бульби», яку мав здійснити Лесь Курбас разом з Анатолем Петрицьким. Але театр «Березіль», де працював режисер, рішенням уряду було переведено до Харкова, і виставу створив у 1927 році головний режисер Драматичного театру імені Івана Франка Гнат Юра. Спробою осучаснення сюжету стала наступна київська постановка 1929 року режисера Володимира Манзія, який завершив спектакль картиною будівництва Дніпрогесу.

У 1928 році «Тарасом Бульбою» розпочали сезон дві пересувні робітничі опери: Правобережна на чолі з Сергієм Каргальським і Лівобережна під орудою Еміля Юнгвальда-Хількевича. В обох прем’єрах головну партію виконував провідний соліст Київської української опери Михайло Донець.

У 1930-ті роки розгорнулася активна підготовка до гучного святкування 130-річчя Миколи Гоголя. До урочистостей мали долучитися всі театри і установи культури. Постало питання про створення нової музично-сценічної редакції Лисенкового «Тараса», аби надати йому «великого оперного стилю». Планувалося розширити масові хорові епізоди, дописати ряд арій і фінальну сцену спалення Тараса, як у повісті Миколи Гоголя. Виконання цього державного замовлення уряд доручив поету-академіку Максимові Рильському (літературна редакція), видатним композиторам Левку Ревуцькому (написання нових епізодів, увертюри) і Борисові Лятошинському (нове оркестрування).

Остап – Дмитро Гнатюк
Остап – Дмитро Гнатюк

Прем’єра цієї редакції героїко-патріотичної опери Миколи Лисенка в монументальному трактуванні диригента Володимира Дранишникова, режисера Йосипа Лапицького і художника Анатоля Петрицького відбулася 27 квітня 1937 року і мала величезний успіх. Блискучий ансамбль виконавців прикрашали Михайло Донець, Іван Паторжинський (Тарас), Марія Литвиненко-Вольгемут (Настя), Михайло Гришко (Остап), Юрій Кипоренко-Доманський (Андрій).

У фіналі Тарас на палаючому багатті з численними піротехнічними ефектами вигукував текст із повісті Миколи Гоголя. Саме цей доданий постановниками епізод невдовзі викликав гостре засудження всієї вистави на сторінках газети «Правда». 24 жовтня 1937 року опубліковано статтю Георгія Хубова «Антинародна опера», що несправедливо критикувала загалом талановитий і масштабний спектакль. Його було заборонено, творців звільнено з роботи, а колективу наказано кардинально переробити постановку.

Наступну прем’єру оновленої редакції здійснили в 1939 році художній керівник театру режисер Микола Смолич і диригент Натан Рахлін. Вона завершувалася масовою оптимістичною фінальною картиною «Взяття Дубна»: запорожці у жорстокому бою долали опір поляків. Від шаблі Остапа гинув підступний Воєвода, на високому мурі з’являлася могутня постать Тараса – Михайла Донця, у героїчній пісні козаків учувалося торжество перемоги українського народу…

«Тарас Бульба» (пост. 1971 р.). Остап – Сергій Козак, Настя – Галина Туфтіна
«Тарас Бульба» (пост. 1971 р.). Остап – Сергій Козак, Настя – Галина Туфтіна

Колектив Київського академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка загалом вісім разів звертався до втілення Лисенкового «Тараса Бульби», шукаючи глибшого розкриття героїко-патріотичних ідей Гоголевого шедевра і музичної драматургії партитури. Серед виконавців головної партії, окрім згаданих, були такі відомі співаки, як Михайло Роменський, Андрій Кікоть, Олександр Загребельний, Анатолій Кочерга, Микола Шопша, Валентин Пивоваров. Кожний актор вносив свої неповторні барви в сценічну історію цієї ролі.

Найкращі режисери, диригенти, хормейстери, хореографи віддавали власний талант і майстерність неординарним інтерпретаціям музичних творів на сюжети Миколи Гоголя. Вистава «Тарас Бульба» стала мистецькою емблемою національної опери, її славою й гордістю. Цей твір у повоєнні роки поставлено в усіх музичних театрах України, його не раз показували на сцені Большого театру в Москві. А 1982 року з монументальною київською постановкою «Тараса Бульби» під керуванням видатного диригента Стефана Турчака вперше познайомилися слухачі на престижному міжнародному Вісбаденському фестивалі (Німеччина). Спектакль пройшов із тріумфом, він продемонстрував неповторну красу і велич українського народу, вірним сином якого був Микола Гоголь.

Модест Мусоргський. «Сорочинський ярмарок» (2001 р.). Парася – Світлана Годлевська, Черевик – Богдан Тарас, Грицько – Степан Фіцич
Модест Мусоргський. «Сорочинський ярмарок» (2001 р.). Парася – Світлана Годлевська, Черевик – Богдан Тарас, Грицько – Степан Фіцич

Тетяна ШВАЧКО

Фото з архіву Національної опери України і Валентина Ландаря

Друковану версію див.: Тетяна Швачко. Микола Гоголь та українська національна опера // Музика. – 2012. – № 3. – С. 10–15.

На головному фото:

Учасники першої вистави «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка (25 січня 1874 р.). Стоять (зліва направо): Солоха – Лідія Липська, Дяк – Антін Матвіїв, Голова – Павло Богданов, Пацюк – Станіслав Габель, Оксана – Ольга Лисенко (О’Конор), Вакула – Олександр Русов. Сидять: Чуб – Ізмаїл Новицький, Одарка – Надія Булах. Фото Влодзімежа Висоцького, анотовано учасником вистави Люцієм Кобилянським

Микола Лисенко. «Тарас Бульба» (пост. 1929 р.). Диригент – Микола Радзієвський, режисер – Володимир Манзій, художник – Іван Курочка-Армашевський
Микола Лисенко. «Тарас Бульба» (пост. 1929 р.). Диригент – Микола Радзієвський, режисер – Володимир Манзій, художник – Іван Курочка-Армашевський

Із фондів Музею Миколи Лисенка

 

 

Share Button