«Мистецькі історії» із Володимиром Шейком

2
Share Button

Минуло-цьогорічні реорганізаційні процеси у сфері національного теле- і радіомовлення, котрі й досі не завершилися і поки до кінця не є зрозумілими широкій громадськості, викликають тривогу, зокрема щодо існування видатних творчих колективів, а також ряду цікавих і дуже потрібних суспільству проектів, котрі планувалися як довгострокові. Одним із таких проектів є уже доволі популярні «Мистецькі історії». На щастя, кілька днів тому його постійна ведуча Галина Бабій, на радість усім шанувальникам, через мережу Facebook повідомила, що перша у 2016 році передача циклу все ж відбудеться. Із цієї нагоди пропонуємо публікацію журналу «Музика» кількарічної давнини, котра нагадає про історію «Мистецьких історій» (вибачте за тавтологію) і перші передачі проекту

Відомого українського диригента, заслуженого діяча мистецтв України, директора Об’єднання художніх колективів «Музика», художнього керівника і головного диригента Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України Володимира Шейка практично неможливо без попередньої домовленості застати у робочому кабінеті. Концерти, репетиції, творчі й ділові зустрічі, наради, розробка нових мистецьких проектів, планування гастрольних подорожей, перегляд прем’єр – далеко не повний перелік складових його щоденного розкладу.

Спектр зацікавлень маестро – вельми широкий. Окрім суто професійних напрямів роботи, він охоплює новітні технології, подорожі, культуру різних країн… Звісно, з людиною таких різноманітних інтересів завжди є про що поговорити. Цього разу темою нашої розмови став унікальний проект «Мистецькі історії», що ось уже майже рік реалізується спільними зусиллями національних радіо- і телекомпаній України. Раз на місяць Велику концертну студію НРКУ вщерть заповнюють слухачі – проводиться запис передачі, присвяченої якійсь неординарній мистецькій темі, про котру розповідає чарівна ведуча, запрошуються до слова видатні митці сучасності, а у виконанні провідних артистів України звучить …класична музика, що в наш час, погодьтеся, – ексклюзив. Потім програму захоплено переглядають мільйони шанувальників мистецтва, серед яких не раз бувала й авторка цих рядків

myst-istoriyi

– Пане Володимире, як народилися «Мистецькі історії»?

– Ідея музичного проекту на серйозну класичну тему витає у просторі давно, тому що останнім часом такого, скажімо, непопсового матеріалу в ефірі просто немає. Це стало неформатом, бо не дає гроші телебаченню, а всі жадають дивитися телевізор. Я шукав підходи, але, дякувати Богові, задум допоміг утілити генеральний директор Національної радіокомпанії України Тарас Аврахов (у 2010–2014 роках. – Ред.). Він, так би мовити, упредметнив цю думку, дав їй реальний імпульс – технологічний, організаційно-фінансовий тощо. Так вишикувалися зірки на небі, що все спрацювало. Як будь-яке нове дітище, воно народжувалося в муках, творчих експериментах, – важливо те, що всі концертні акції суто національні, мають прямий стосунок до України, її культури. Наприклад, була імпреза, присвячена 20-річчю Незалежності України, – і раптом з’явилися телекамери Першого національного…

– Отак самі по собі?

Тарас Аврахов
Тарас Аврахов

– Та ні – зусиллями нашого генерального директора. Зауважу, що переговори з каналом велися і раніше. Перший спільний музично-телевізійний проект був присвячений 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні – симфонія Олександра Яковчука «Відгомін дитинства». Це спогади хлопчика про війну, автобіографічний твір для хору, мецо-сопрано та симфонічного оркестру на чотири частини. Тексти – дуже яскраві, щемливі. І в мене виникла ідея втілити цей проект до 9 Травня: ми записали його до фонду Національного радіо і зняли телевізійну версію. Довелося попрацювати з музичною редакцією Першого національного телеканалу та переглянути понад 50 документальних стрічок. Постав дуже класний музично-телевізійний продукт на 40 хвилин. Цей фільм, який зробили за сім днів, транслювався через 15 хвилин після святкового параду Перемоги, і для нас то було дуже важливо.

– Така своєрідна візуалізація музики?

– Напевно. Пізніше виникла можливість знову звернутися до такого формату, – на тему Голодомору з музикою духовного концерту Ігоря Щербакова «Сон». Це вже був телеканал «Культура». Вони теж вклали душу в роботу: здійснили концертну зйомку з кліповими, фотографічними елементами, візуальною підтримкою.

Галина Бабій
Галина Бабій

– Показували по телебаченню?

– Так! І часто. Теми перемоги у війні, Голодомору – дуже серйозні! Потім підійшло 20-річчя Незалежності України. Працював оркестр народних інструментів із телебаченням – і ми зрозуміли, що цей формат може бути цікавим. А найголовніше – Перший національний телеканал так само це усвідомив, попри те, що така музика в нинішні часи, повторюю, – неформат.

– У нас на телебаченні академічна музика практично відсутня. По-моєму, ваша передача – єдина в цьому плані. Як ви прийшли до жанру «Мистецьких історій»?

– Це – ідея Тараса Аврахова і Галини Бабій, нашої ведучої.

– Я так розумію, що ви є генератором тем більшості імпрез?

– Ми пропонуємо багато тем, а потім обговорюємо та приймаємо колегіальне рішення…

myst_istoriyi

– І ви шукаєте щось цікаве.

– Дякувати Богові, ніхто не обмежує фантазію. Але, як генеральний продюсер, Тарас Аврахов завжди дуже ретельно вникає у кожну тему, приділяючи особливу увагу тому, як усе виглядатиме в кадрі. На нього лягає розв’язання величезної кількості технологічних проблем. Спочатку виникає якийсь задум, потім ми приступаємо до його втілення: вирішуємо з ким працюватимемо, розробляємо програму. Далі передаємо її Галині Бабій, котра придумує як «одушевити» все в телевізійному форматі, віднаходить цікаві деталі, факти для коментарів тощо, а ми працюємо з артистами – запрошеними або своїми.

– Мушу визнати, що це доволі складно, враховуючи, що ви готуєте не просто концерти…

– Звичайно, нам було б легше посадити на сцені симфонічний оркестр і грати програму, але я розумію різницю між сприйняттям музики в концертній аудиторії і біля телевізора. У першому випадку публіка налаштована на твори певної стилістики, на неї впливають сила звука, навколишня атмосфера, сусіди в залі, інші чинники, а в другому – нічого такого немає і людину має щось заворожити. Тож ми ретельно продумуємо, що буде відбуватися на екрані. Оскільки багато в чому традиції телевізійної зйомки таких проектів були забуті, з першої ж передачі, – а це був проект із музикою Йоганна Штрауса, – перед нами постали певні труднощі. Судіть самі: у залі був балет, діяли персонажі, які виходили з різних місць, музиканти несподівано реагували на події, вставали, рухалися по сцені… А знімальна група повинна була все це відстежувати! І хоча ми розписали, що й де відбуватиметься, представили сценарні плани, – телевізійники, зрозуміло, щось упустили. Та зрештою кінцева версія вийшла непоганою. Зараз на Першому національному знімає свіжа група, режисер Людмила Кривомаз, із якою ми давно знайомі. З кожною новою програмою – на сьогодні їх уже дев’ять, вони різножанрові й можуть слугувати основою для цілих напрямків – наш спільний продукт покращується, колеги з телебачення ставляться до роботи надзвичайно відповідально і творчо.

 

myst-istoriyi2

– Один із концертів, пов’язаний з музикою українського кіно, дуже мені сподобався.

– Так, задумали ми його гарно. Я вважаю, що це – одна з найкреативніших імпрез у «Мистецьких історіях». Адже величезний пласт музики українського кіно зараз ніде не звучить, його мало хто знає. Люди приходять до кінотеатру дивитися фільм, – музика в цьому разі таперствує, тобто супроводжує зоровий ряд. А в нас усе зведене в форму концерту.

– Тобто це вже, виходить, зовсім не другий план…

– Тут саме кіно стає другим планом, воно підтримує те, що ми хочемо сказати. Величезні зусилля – інтелектуальні й творчі – витрачені композиторами на музику до кінострічок. Видатні люди писали і пишуть музику до фільмів на важливі теми. Це сила-силенна матеріалу, який проходить повз слухача. Зараз модна тема, приміром, – музика Голлівуду. Але це популярний формат, бо має підсвідому прив’язку до улюблених фільмів. Ми ж хотіли представити музику саме українського кіно і знайшли чимало цікавого. І отримали колосальне задоволення! До речі, є ще й надзвичайно виразна музика українського театру…

 

– У вас теж була така «Мистецька історія»?

– Ні, ця «Мистецька історія» поки перебуває у нашій голові. Тут ми маємо безмежне поле для діяльності, тому що театр багатожанровий. Якщо балети й опери звучать у різних театрах світу, то музику до драматичних вистав слухають локально, наприклад, при перегляді якогось конкретного спектаклю десь в Ужгороді чи Полтаві. Отже, музика українського драматичного театру має невелику аудиторію. А мене вона дуже цікавить, бо це – творчість наших композиторів. Причому не в усіх театрах є достатні оркестрові потужності, й автори спочатку часто-густо розраховують на більший склад виконавців, а потім адаптують написане до місцевих можливостей. Ми ж спроможні виконати все в оригіналі й тому хочемо цей величезний шар інтелектуального багатства країни підняти. Тут є вельми широкий спектр репертуару, причому ми завжди готові додати виразних фарб, персонажів, що й зробили, наприклад, у проекті, присвяченому Миколі Лисенку.

– Так! У вас вийшло концертне виконання майже всієї «Наталки Полтавки».

– Відомий український диригент Іван Гамкало сказав: «Знаєте, переглянувши ваш проект, не потрібно вже слухати всю оперу: ви вповні подали колізію». Насправді, ми не зобов’язані відтворювати весь сюжет, а можемо обмежитися квінтесенцією, – це наш формат. Але коли є нагода застосувати прийоми театралізації, то ми це робимо.

Солістка - Сусанна Чахоян
Солістка – Сусанна Чахоян

– Мені подобається, що й ви особисто берете участь у цих театралізаціях – із пістолетами, капелюхами, пляшками шампанського абощо.

– Доводиться.

– Ваше театральне минуле обтяжує чи допомагає?

– Надає додаткового дихання. Якщо ми маємо стосунок до такого візуального жанру, як телебачення, то, звичайно, театральні навички дуже корисні. Тим більше, що в театрі оперети, де я працював багато років, усі мусили робити й знати все. Нині розвиваються наші постановочні служби, набираються досвіду, тому що розкриття такої теми, як, приміром, «Бандура», потребувало значних зусиль. Траплялося, що за три з половиною хвилини слід було зробити перестановки на сцені за участю 65-ти осіб, і з цим успішно впоралися.

– Ви дуже вимогливо ставитеся до виконавців: у «Мистецьких історіях» брали участь Ніна Матвієнко, Сусанна Чахоян, Богдана Півненко, балет «Сузір’я Аніко» й інші відомі артисти…

– Так, поки що Бог дає хороших виконавців.

– У вас виникає ідея і ви шукаєте її реалізаторів? Або бачите когось, приміром, на сцені в опері й кажете собі: «О! Треба взяти на замітку й при нагоді людину залучити»? Що первинне?

– Первинна ідея! Завжди хочеться зробити щось, бо то цікаво, цього ще ніхто не робив або, наприклад, це може породити якусь позитивну творчу енергетику. Мотивація є завжди. А з огляду на те, що я відпрацював у театрі вісімнадцять років, десять із яких головним диригентом, то вже, напевно, на рівні автоматизму виникає думка щодо підбору персонажів, солістів, дійових осіб… І якщо зустрічається розумна і професійна особистість, то працювати – одне задоволення!

vechir-lysenko

– Яка перспектива у проекту «Мистецькі історії»?

– Упевнений, що проект і надалі триватиме. Його перспектива – національна. Тематика, яку ми розробляємо, – дуже важлива. І ми хочемо цю ріллю орати й отримувати на ній сходи. А також цінуємо вдячну публіку й композиторів. Візьмемо, скажімо, такий напрямок, як «Видатні особистості». У нашому циклі були концерти, присвячені Павлу Тичині, Костянтину Огнєвому, подружжю Олександр Білаш – Лариса Остапенко. Усі вони – співці України, свого народу, і таких багато. Тож це – ще один вектор нашої роботи.

– Хочу додати, що він – доволі неформальний.

– Якщо ми не будемо створювати якісний мистецький продукт про Україну, то ніхто цього не робитиме. Національна тематика лежить в основі виховання нації або, якщо можна так висловитися, презентування нації самій собі. І це нормально, це жодним чином не підрізає нам крила щодо знайомства з музикою світовою. Наприклад, один із проектів може бути джазовим – уже є джазова бандура, джазова гітара і симфонічний оркестр. Тарас Аврахов запропонував торкнутися у «Мистецьких історіях» теми «Проспівана поезія».

Володимир Шейко і звукорежисер Андрій Мокрицький
Володимир Шейко і звукорежисер Андрій Мокрицький

– Тобто бардівська пісня?

– Бардівська і не тільки: рок-балади, авторські пісні, музика на вірші видатних поетів… Галина Бабій вже обмірковує сценарій. Звичайно, буде й Шевченківський проект, – у нас уже накопичено достатньо матеріалу для нього. Запланований також проект, пов’язаний зі Стефаном Турчаком, у якого я мав честь бути студентом. На жаль, останнім… Не за горами ювілей хору Українського радіо (Академічний хор імені Платона Майбороди Національної радіокомпанії України. – Ред.).

– А фінансово як ви це все осягаєте? Вам держава дає кошти або щоразу шукаєте спонсорів?

– Здійснювати творчі звершення у наших реаліях стає усе складніше. Якщо говорити про «Мистецькі історії», то тут величезну справу роблять генеральні директори національних радіо- й телекомпаній Тарас Аврахов і Єгор Бенкендорф (нагадуємо, йдеться про 2012 рік. – Ред.). Це – подвижництво, інакше не назвеш, тому що в державних програмах на ці передачі гроші не закладені. Вдало склалися зусилля двох організацій, і це було відзначено на колегії Держтелерадіо. А ми повинні за угодою з телекомпанією раз на місяць видавати новий продукт. Тому все тримається на творчому і людському ентузіазмі та любові до своєї справи, країни. Звичайно, всі учасники проекту отримують від цього особисте колосальне задоволення. Ми втомлюємося, але і моральні дивіденди маємо позитивні. Кожен до цього ставиться як до доброї справи свого життя, – повинні ж бути хороші справи у житті!

– Я щиро бажаю вам і вашим колегам нових цікавих відкриттів! Упевнена, що в перспективі з’явиться іще не одна тема для наших бесід, яка викличе беззаперечний інтерес у читачів журналу.

– Дякую за добрі слова! Завжди готовий до зустрічі.

Ольга ГОЛИНСЬКА

Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА та надані Володимиром Шейком і Тарасом Авраховим

Друковану версію матеріалу див.: Ольга Голинська. «Мистецькі історії» з Володимиром Шейком // Музика. – 2012. – № 5. – С. 50–55.

Share Button