14–19 квітня цього року для Національної музичної академії України імені Петра Чайковського стали особливими – презентовані 6 концертів, об’єднаних єдиною назвою «Перший фестиваль сучасної і класичної музики “Нова музика в Україні”». У рамках фестивалю, організованого з ініціативи Володимира Рунчака, пролунала різна музика у виконанні як українських викладачів і студентів, так і зарубіжних. Серед студентських колективів хотілося б відзначити Біг-бенд «СараБанда», керівник якого – відомий композитор і джазовий піаніст Олександр Саратський. Колектив сформувався в академії недавно і вже виступив на масштабних майданчиках: у НМАУ, на київському XVIII Міжнародному фестивалі «Єдність» та у Національний філармонії України, де був великий концерт у двох відділах

Ми взяли інтерв’ю в Олександра Саратського, який розповів багато цікавого про життя колективу.

– Як і коли був створений оркестр?

– Біг-бенд засновано у вересні 2017 року, а вийшов у світ, як і має бути, через 9 місяців: перший концерт відбувся 15 квітня 2018-го. Власне, ідея організувати колектив у мене була давно. Я п`ять років просив ректорат погодитись на її реалізацію, і нарешті це вдалося!

– Яким є склад учасників колективу?

– Зараз у «СараБанді» приблизно тридцять музикантів, тобто – розширений склад. Окрім класичного бенду (чотири труби, чотири тромбона, п`ять саксофонів і ритм-секція), у нас епізодично з’являються такі інструменти, як флейта, кларнет, валторна і туба. Це обумовлено можливостями академії: приходять студенти, які володіють різними інструментами і бажають грати джаз. А я всі партитури пишу відповідно до наявних інструментів.

– За два роки існування колектив кадрово змінювався?

– Оскільки ми пов’язані з навчальним процесом – бенд є навчальною дисципліною, то, звичайно, як у будь-якому виші, періодично відбувається ротація: випускаються старші курси, їх змінюють молодші. Заняття проходять тільки протягом навчального року, є заліки, прописана програма. Влітку – відпочиваємо. Усе офіційно, згідно з навчальним планом.

– Як ви добираєте кадри?

– Кларнетиста й флейтиста я обираю сам. А такі основні інструменти, як тромбон і труба, – долучаю усіх охочих. Наприклад, у нас вісім труб, із яких грають чотири чи п’ять. В академічній музиці це називається регуляція, коли один змінює іншого й так далі.

– Чи є у «СараБанді» яскраво виявлені лідери?

– Я не буду називати імен. Як кажуть тренери футбольних команд, я не можу виділяти якогось там нападаючого, чи у нашому випадку – соліста колективу. Взагалі, відмінність біг-бенду від симфонічного чи камерного оркестрів у тому, що у бенді всі рівні. А спільне для колективів – у тому, що всі вони мають керівника, душу спільноти. Однак у симфонічному оркестрі є якась традиція (можливо, вона не правильна): що третя, четверта скрипка чи восьма віолончель отримують меншу зарплату, ніж перша скрипка або флейта. У біг-бенді такого немає, бо третя труба і п’ятий саксофон – такі ж солісти, як і перший, тобто всі пов`язані й не може бути такого, щоб грати без когось або якийсь тембр замінити. Одного разу в мене виникла подібна проблема в симфонічному оркестрі: не було англійського ріжка і його партію грав саксофон. У біг-бенді таке неможливо, адже кожен соліст – не тільки виконавець твору, а й співавтор, який теж долучається до творчого процесу, особливо тоді, коли імпровізує.

– Розкажіть про репертуар вашого колективу?

– Узагалі біг-бенд створювався для того, щоб студенти, які випускаються із нашої академії, уміли професіонально грати музику Мусоргського, Чайковського, Бетховена, Вагнера і працювати в оркестровій ямі оперного театру, у складі симфонічного чи камерного оркестрів, а в ідеалі, щоб кожен виконавець знав (а не лякався… сміється) як зіграти джазову імпровізацію, зазначену у партитурі, наприклад, на 18 тактів. Я вважаю, що такі музиканти стануть професіоналами екстра-класу, адже джаз, поряд з академічною музикою, виконується по всьому світу.

У нас в академії історію джазу я читаю уже 15 років і це не є щось нове. Біг-бенд – не нова практика. Вона існує і в Європі, і в Америці, і в Азії. Тому мені здається, виконавці, які грають з нами, зможуть прекрасно виконати і Телемана, і Верді, і Вагнера.

Поки ми більше спираємось на класичний свінг, може з елементами сучасного джазу – тобто не сьогодення, а 1950–1960-х років, коли був бі-боп і так далі. Але це тільки початок. Приміром, у мене в планах зіграти наступного розу «Ебоні-концерт» Стравінського, який написаний для біг-бенду Вуді Германа. Крім того, ми гратимемо сучасні стилі, джаз-рок і ф’южн. Планую влітку написати дві партитури у більш сучасному стилі для нашого бенду і шукаю ноти Стравінського. Адже цей концерт не так часто у нас звучить. «Ебоні-концерт» пролунав у київській філармонії у виконанні філармонійного бенду, сформованого на основі духового оркестру. Молодці, що вони це зробили!

– Ви пишете партитури студентам чи вони все імпровізують?

– Так, звісно, я пишу партитури. Коли виступаю сам з оркестром, то для себе не пишу партію фортепіано, а оркестрантам – пишу. Партія фортепіано імпровізується, там лише цифровка. Це стосується моєї техніки композиції. Із біг-бендом це не пов’язано, бо для нього партію фортепіано я пишу іноді нотами, а іноді цифровками, – навчаю студентів грати по цифровках, як у часи Баха, коли грали за цифрованим басом.

– «СараБанда» часто виконує обробки українських народних пісень…

– Це так само пов’язано не з біг-бендом, а зі мною. У мене біля тисячі обробок українських пісень. Дещо записано, навіть є видані збірки, «Цвіте терен», наприклад. Одна обробка «Цвіте терен» уже двічі звучала в Карнегі-холі. Там її виконував Антоніо «Бразельєро» Джонсон. Мої обробки звучали в Китаї, Японії – їх знає весь світ. Вони існують в безлічі варіантах: для Ніни Матвієнко, для симфонічного, камерного та духового оркестрів, для біг-бенду, для фортепіано, для квінтету, – для мене це природно, це те, чим я займаюсь усе життя. І, звичайно, наш біг-бенд грає мої обробки українських народних пісень.

– Як вам здається, у чому унікальність колективу «СараБанда»?

– Найголовніше, що я хотів би сказати: ми один із небагатьох бендів – в Україні це точно, а може й у Європі загалом чи Східній Європі, – хто грає виключно ексклюзивні партитури. Це наша фішка, гордість і відмінність від інших. Усі біг-бенди у Варшаві, Гельсінкі, у Румунії, Росії та Україні грають відомі партитури. Як вони грають – це інша справа: чи купують їх, чи «знімають» (записують по слуху) звучання. У нас жодної партитури такої немає! Усе пишу я, це – повний ексклюзив. Такого немає ніде, тому це важливо. Ми теж граємо якісь популярні композиції, котрі я можу скачати в інтернеті чи «зняти» приблизно звучання, однак навіть у такі партитури я все одно дописую інші партії, тому вважаю їх авторськими.

Я чув оркестри з оригінальним звучанням у Європі – в Англії, Нідерландах, Німеччині – не буду називати їхні назви. Але більшість грає у відомих аранжуваннях. А в нас – своє аранжування.

Наразі колектив готується до виступу на «ЧайковськийFest-2019», що відбуватиметься у Тростянці Сумської області 25–26 травня. Олександр Саратський спеціально до цієї події написав одну композицію на відомі хіти Петра Чайковського.

Щиро бажаємо колективу успіхів, а його керівникові – наснаги, терпіння і творчого натхнення!

Інна РИБАЧУК