Оперний вікенд у клубі трамвайників і не тільки

108
Share Button

Життя столичного музичного театру останнім часом помітно пожвавилося. Шанувальники опери отримали можливість долучитися до неординарної, свіжої інтерпретації чотирьох одноактних опер різних епох і стилів у виконанні молодих талановитих артистів

Це не були традиційні «концерти в костюмах», співали не «статуї командорів» у пишних декораціях. Глядачі були присутні на живих, дуже рухливих, динамічних, цікавих, захопливих оперних виставах. У проекті брали участь відмінно навчені акторської майстерності молоді артисти, представники вітчизняної вокальної школи, які прекрасно володіють голосами, сценічним рухом і працюють у музичних театрах столиці.

Музикознавець Галина Дуб улітку виграла грант Українського культурного фонду для проекту, задуманого спільно з культурно-мистецьким об’єднанням Hronotop.UA. Їм вдалося здійснити по-справжньому важливу місію. Оскільки рівень рутини й консервативності, небажання придивитися до тенденцій сучасного оперного процесу поза Нацоперою України всередині її зашкалює, такий яскравий, що б’є через край оптимістичним професіоналізмом, епізод музичного життя Києва став ковтком свіжого повітря, приводом із надією подивитися в оперне майбутнє країни.

Присутні у Малій опері (колишньому клубі трамвайників на Лук’янівці, що його покійна велика примадонна Євгенія Мірошниченко, полишивши сценічну кар’єру, хотіла перетворити на новий оперний театр) були вражені. Театр за життя Євгенії Семенівни та після її смерті так і не склався, але назва прижилася. І два вечори – 3 й 4 листопада – у старому, обідраному залі, не пристосованому для таких вистав, без оркестрової ями, на невеликій сцені, серед скромних декорацій у рамках проекту «Оперний вікенд» тривав показ чотирьох камерних опер.

Галина Дуб

Чотири випускники НМАУ імені Петра Чайковського, молоді оперні режисери поставили по одній опері. Три з них супроводжував Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України, яким керував асистент-стажист класу симфонічного диригування Володимира Кожухаря НМАУ Костянтин Старовицький (цей проект фактично став його випускним іспитом в асистентурі).

Почали з комічної опери італійського композитора Гаетано Доніцетті «Ріта», яка вперше побачила світ 1860 року на сцені Опера-комік у Парижі. Композитор, котрий написав понад 70 опер різних жанрів, перемежовує тут розмовні діалоги й музичні номери. Створена на французьке лібрето Г. Ваеза, в оригіналі опера не виконувалася. Її співали італійською. Лібрето українською переклав Анатолій Навроцький, музичне перекладення для квінтету духових зробив Костянтин Старовицький.

Ріта – Дар’я Литовченко

Оперу перенесено на Лук’янівку з підмостків Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. Участь взяли солісти театру Дар’я Литовченко – Ріта, Олександр Вознюк – Беппо і Павло Денисенко – Гаспар.

Дія відбувається у готелі Ріти, тиранічної і сварливої дружини Беппо. Життя пари порушує прибуття пірата Гаспара, першого чоловіка хазяйки, якого вважали покійним. Він теж був упевнений, що Ріта згоріла під час пожежі, й тепер знову намірився одружитися. Коли Гаспар зустрічається із колишньою дружиною, то в жаху намагається бігти, але Беппо, побачивши можливість позбутися ляпасів і стусанів деспотичної подруги, наполягає на тому, що Гаспар – її законний чоловік. Вони розігрують Ріту в карти, в результаті чого диктаторка розуміє, що пора змінювати характер, і залишається з Беппо, а Гаспар відправляється до нової нареченої до Алжиру.

Режисер Лада Шиленко, художник-постановник Катерина Маркуш і дизайнер Марина Рибалко переміщують дію в наш час, оснащуючи сцену сучасними неоновими вивісками та іншою атрибутикою. Дія розвивається стрімко. Спочатку вербальні інтонації й манера гри видаються трохи перебільшеними, але артисти швидко входять у форму, а глядачі звикають до стилю виконання. Досить жваво й чисто акомпанує квінтет духових, яким спритно, часом включаючись у діалоги й підігруючи персонажам, керує Костянтин Старовицький. Весело, енергійно й органічно. Найбільш емоційним, різновекторним і голосистим у цьому чудовому терцеті виглядає блискучий Беппо Олександра Вознюка.

Опера «Ведмідь» Ірини Губаренко. Дмитро Воронов

Ірина Губаренко (1959–2004) – донька видатного українського композитора-оперника Віталія Губаренка і відомого музикознавця Марини Черкашиної-Губаренко. Опера Ірини «Ведмідь» навіює спогади про чарівний фільм за Антоном Чеховим із Ольгою Андровською і Михайлом Жаровим. Український композитор зуміла надати нового імпульсу старому сюжету, розповісти сучасною музичною мовою комедію ХІХ століття.

Усі виконавці відмінно «жили» всередині чеховських героїв. Солістка театру оперети сопрано Соломія Приймак – «невтішна вдова» – виразно лякала пістолетом сусіда-кредитора (Дмитро Воронов), який намагався вибити борг її покійного чоловіка. «Ведмідь», у свою чергу, смішно і награно-грізно гарчав «Бу-бу-бу-бу-бу, как я зол! Как я зол!!!» і обертав витріщеними очима (Чехов в оригіналі, російською). Партію оповідача чудово виконав на роялі акомпаніатор-піаніст Євген Фомін.

Сергій Бортник. Опера «Ведмідь» Ірини Губаренко

Але найбільше сподобався соліст Національної філармонії тенор Сергій Бортник. Він добре відомий як виконавець серйозного, складного матеріалу. Я чула його в Бахових Страстях за Матвієм, Іоанном, Марком і Лукою. Він співає Ленського, Альфреда, Водемона… І раптом – абсолютно інше амплуа: яскрава комічна роль слуги Луки, не тільки виразно, ідеально інтонаційно проспівана, а й неймовірно яскраво зіграна. Браво!

Поставив виставу режисер Одеської національної опери Антон Литвинов, відомий як виконавець партії Коріолана в однойменній «колективній опері» Влада Троїцького. Художник Сандра Крмаджян, дизайнер Поліна Веллер. Цього вечора в Малій опері відбувся 11-й показ твору Ірини Губаренко, який раніше виконували переважно на фестивалях.

Анастасія Поліщук. «Медіум» Джанкарло Менотті

Наступного вечора було не менш цікаво. Показали містичну трагедію «Медіум» – оперу на музику й лібрето Джанкарло Менотті, написану на замовлення Колумбійського університету. Там її вперше прослухали 8 травня 1946 року. Потім оперу поставили в лютому 1947-го у нью-йоркському театрі «Хекшер». Прем’єра проходила разом з іншим твором Менотті –хрестоматійним «Телефоном». Бродвейська постановка стартувала в театрі «Етель Беррімор» 1 травня з тим самим складом артистів.

На обидві партитури чекав великий успіх. Згодом «Медіум» зняли італійською як фільм-оперу. А 1948-го він отримав театральну премію «Тоні» за найкращий дизайн сцени. «Медіум» у Києві ставили в камерному театрі «Дивний замок». Вистава – переможець краківського фестивалю «Схід–Захід» у номінаціях «Найкращий акторський колектив» і «Найкращий сценічний дебют у Польщі».

Дар’я Миколенко. «Медіум» Джанкарло Менотті

За сюжетом мати двох дорослих дітей і псевдомедіум мадам Флора (співала мецо-сопрано, солістка КМАТОБ Анастасія Поліщук) обманює довірливих клієнтів із допомогою доньки та німого прийомного сина. Але одного разу на черговому сеансі вона сама відчуває присутність потойбічних сил. Партії інших персонажів теж співають солісти КМАТОБ Дар’я Миколенко (донька Моніка), відвідувачі сеансів Мадам Нолан (Олеся Матей) і подружжя Гобіньо (Інна Калугіна та Роман Лещев). Німу роль Тобі виразно провів артист хору Національної опери Сергій Дерун. Мімічну роль Духа зіграла Олександра Шевельова.

Повне, глибоке сопрано Дар’ї Миколенко особливо яскраво звучало на високих кульмінаціях. Усі грали органічно, щиро. Публіка, затамувавши подих, не відволікалася ні на мить, стежила за подіями із завмиранням серця.

Дух захопили сцени божевілля головної героїні. Після вистави, дізнавшись, що Насті Поліщук усього 24 роки, я відчула «культурний шок», так реалістично, акторськи-достовірно, інтонаційно-вивірено й проникливо виконала молода солістка свою партію. Шаляпін у спідниці!

Поставив оперу магістрант-режисер НМАУ Олександр Співаковський (він же переклав українською мовою). Художник – Сандра Крмаджян, дизайнери – Лана Тесленко і Олена Майстра.

Завершив фестиваль одноактний зінгшпіль Вольфганга Амадея Моцарта «Бастьєн і Бастьєнна». Німецьке лібрето Ф. Вайскерна й І. Шахтнера переклав українською режисер-постановник Дмитро Тодорюк – композитор, бард, актор і лауреат «Київської пекторалі».

Юний Вольфганг Амадей створив партитуру у 12 років(!), ще мало розуміючи зміст комедії. Моцартів зінгшпіль оповідає про кохання, необґрунтовані ревнощі, сварки й примирення двох молоденьких пастушат. І на початку опери Бастьєнна, страждаюча від сумнівів у вірності коханого й готова до смерті, абсолютно безтурботно ділиться планами на самогубство в ясних і світлих мажорних мелодіях.

«Бастьєн і Бастьєнна»

Дар’я Миколенко після антракту відмінно провела стилістично контрастну роль. Її партнер – тенор Дмитро Фощанка – теж соліст КМАТОБ. Досягти гармонії закоханим допомагає сільський чаклун-шарлатан Колас (бас Олександр Харламов). У КМАТОБ опера йде вже два роки в постановці Дмитра Тодорюка за участі цих самих вокалістів. Новими на «Оперному вікенді» стали декорації і костюми Світлани Карпової, а також оркестр і диригент.

Співали й грали цілком гідно, хоча Моцарт – випробування не просте, під силу найкращим, і найбільш зріло прозвучали кілька красивих ансамблів. Фощанка спочатку звучав хриплувато, але розспівався. А високий Харламов тримався впевнено. Струнні грали гармонійно, струнко, загалом оркестр упорався непогано, якщо не враховувати парочку кіксів валторн… Але хто з нас безгрішний?

Виставу заявлено як «сітком-оперу» й вирішено у вигляді зйомок музичного фільму. Дію перенесено в наш час, до чого загартованому європейськими осучасненими постановками оку не звикати. Втім гучні російськомовні репліки псевдорежисерів, що перекривали зал із-за спин глядачів, різали вухо грубим дисонансом, перериваючи й руйнуючи моцартівську вишуканість і високу гармонію…

P.S. Напередодні «Оперного вікенду» автор цих нотаток побувала на проекті «Мистецької експедиції», із яким уже тричі їздила країною (Ужгород, Вінниця, Острог) разом із його ідеологом Людмилою Гарарук. Цього разу вона організувала денний концерт-майстерню «Оперна інтервенція» в Архітектурному корпусі КНУБА. Співали студент першого року бакалаврату Муніципальної академії музики імені Рейнгольда Глієра бас/баритон Антон Перегуда (клас корифея вітчизняної опери Анатолія Кочерги) і викладач академії, сопрано Ірина Українець у супроводі концертмейстера Ірини Пономаренко.

Молодий вокаліст звучав для свого юного віку дуже зріло, відмінно проникаючи в образний зміст музики, прекрасно вживаючись у поетичний текст. Міцно, яскраво заспівав арії Моцарта, Чайковського, романси Степового, Рахманінова. Що стосується сопрано, то вона у стартовій арії із вердіївського «Дона Карлоса» була ще не зовсім у формі, але в наступному монолозі мадам Баттерфлай розспівалась, прозвучала вельми органічно. Далі обидва соліста цілком упоралися з матеріалом. Щоправда, як нерідко буває із вихованцями вітчизняної вокальної школи, співачка добре сприймалася на форте, майже уникаючи тихого звучання. Насамкінець вона виконала пісню Наталки з Лисенкової «малоросійської опери», яку радісно вітали студенти-архітектори.

PP.S. У жовтні автор цих рядків відвідала концерт із творів Георга Фрідріха Генделя у «Мистецькому Арсеналі». Він став «пробним каменем» після барокових майстер-класів нашої працюючої на Заході Ольги Пасічник, яка разом із Open Opera Ukraine готує київську прем’єру генделівської опери «Ацис і Галатея».

У Нацопері днями відбувся ваґнерівський вечір, який слухала в прямій радіотрансляції. Співали вдало, яскраво, хоча оркестр «кульгав, не довчив».

26 листопада в НСК «Олімпійський» у рамках Open Opera Ukraine звучатиме повтор барокової «Дідони і Енея» Генрі Перселла. Ну що ж, «крига скресла, панове присяжні засідателі!». Перселл, Гендель, Моцарт, Вагнер, Менотті, Ірина Губаренко… Це не може не тішити!

Ольга КІЗЛОВА

Фото Анастасії МАНТАЧ та Артема ГАЛКІНА

Share Button