Пам’ять, що об’єднує

38
Share Button

23 листопада, у День пам’яті жертв голодоморів в Україні Київська опера презентувала імпрезу під назвою «Молитва Катерини»

Оркестр і хор Київського муніципального академічного театру опери та балету, а також Камерний дівочий хор Київської середньої спеціальної музичної школи імені М. Лисенка (хормейстер Юлія Пучко–Колесник), вихованці Театральної студії «Артеко» представили програму з творів Л. Ревуцького, Є. Станковича та І. Карабиця.

Цей концерт є першим для диригента, заслуженого артиста України Віктора Плоскіни в стінах Київської опери на посаді головного диригента театру. Не так давно він повернувся в Україну після десяти років роботи у Мінську, в Большому театрі опери та балету Білорусі, а з початку жовтня очолив Київську оперу.

«Дуже важливо, щоб ця дата не перетворилася на, так би мовити, буденне свято, до відзначення якого підходять формально, – підкреслив В. Плоскіна. – Це, без перебільшення, особливий день для всіх українців. Тому цілком природно, що на концерті має звучати саме українська музика».

Наскрізною для концерту можна назвати ідею пам’яті. Страшні факти про Голодомор, цифри почали відкриватися у дослідженнях істориків із початку 1990-х років. Але окрім них і задовго до них із покоління в покоління в українських родинах (спочатку потайки і ніби між іншим, а потім відкрито) передавалися спогади про голод: про людей зі зброєю і «штрикачами», що приходили до обійстя і витрушували все до останньої зернини, про те, як виживали люди і кому не вдалося вижити. Тому Голодомор – у генах чи не кожного українця.

Кантата-поема «Хустина» Левка Ревуцького на вірші Тараса Шевченка – хрестоматійний твір, який, однак, не вельми часто звучить у концертних програмах. «Хустина», написана Ревуцьким на початку 1920-х років, не пов’язана з темою Голодомору (хоча створювалася теж у непростий, буремний, голодний час). Однак її глибоке українське коріння, архетипічні образи, інтенсивність ліричного струменя, що розвертає плакатно-урочистий формат кантатного жанру в площину особистісного переживання, виявилися співзвучними концепції імпрези та природно поєдналися з іншими творами.

Другий скрипковий концерт Євгена Станковича – геніальне симфонічне полотно з партією солюючої скрипки – твір трагедійного звучання. Його поява спричинена трагічними подіями у родині композитора, що не могло не відбитися на своєрідній музичній драматургії, побудованій як медитація-заціпеніння: у ній повільно, один за одним зринають дорогі серцю, а від того ще більш болісні музичні теми-спогади. Винятково вдалою виявилася ідея запросити для виконання цього концерту Дмитра Ткаченка – лавреата міжнародних конкурсів, українського скрипаля, що нині працює у Великій Британії. Для київської публіки це була надзвичайна нагода пережити від початку до кінця, не загубивши жодної фрази, музику Станковича, пропущену крізь особистість без перебільшення видатного музиканта.

«Молитва Катерини» Івана Карабиця на вірші Катерини Мотрич – проникливий реквієм за «убієнними голодом». Між появою вірша та музики – всього два роки. Цей твір, за розповідями, виник як безпосередній відгук композитора на гранично емоційний текст Катерини Мотрич. Іван Карабиць почув по радіо, як поетеса читала свої вірші й одразу взявся за створення музики: голос чтиці, дитячий хор із початковим пронизливим вигуком соліста-дисканта «Мамо, матусю! Хлібчика дай!» та оркестр одразу зазвучали в його уяві. Прем’єра «Молитви» 1993 року спричинила неабиякий резонанс серед слухацького загалу. Твір не брав участі у конкурсі композицій на тему Голодомору, який оголосили американські меценати українського походження Іванна та Мар’ян Коці, але тоді був визнаний одним із кращих українських творів на цю тему.

Учасником того прем’єрного виконання був режисер-постановник концерту 23 листопада Віталій Пальчиков: тоді він співав у хорі хлопчиків під орудою Елеонори Виноградової. Яскраве дитяче враження закарбувалося на роки і зараз дало поштовх ідеї нового виконання «Молитви Катерини» Івана Карабиця.

Текст твору читала народна артистка України, Герой України Ніна Матвієнко, а авторка «Молитви за убієнних голодом» Катерина Мотрич була присутня в залі – вже це cаме по собі зробило атмосферу виконання твору особливою. Разом з оркестром Київської опери у виконанні взяв участь дівочий хор КССМШ ім. М. Лисенка. Промовиста, загострена експресія слова Катерини Мотрич у симбіозі з музикою Івана Карабиця була підсилена дією на авансцені (діти різного віку у довгих полотняних сорочках) і пісочною анімацією, що проектувалася на задник (художник – Олег Сьомін).

«Людині, як вища ознака людського, дана пам’ять. Ми пам’ятаємо і радість, і горе, – прокоментував ідею концерту диригент Віктор Плоскіна. – Водночас пам’ять – це те, що здатне об’єднати тебе з іншими. Зараз для нас це є, мабуть, найважливішим».

Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ

Share Button