Цього року вийшла в світ книжка, якої давно чекали як музиканти-професіонали, так і аматори музики. Це спогади, статті й матеріали про видатного піаніста Олександра Слободяника («Олександр Слободяник. Фортеп’яно і доля». Львів: ЗУКЦ, 2024. 368 с., іл.)
Редакторами-упорядниками видання стали Наталія Кашкадамова та Вадим Ґолембо. Книжка має передмову й такі розділи: «Роки навчання», «Роки слави», «Американські роки», «Post factum» і «Додатки». Вона видана за матеріальної підтримки родини і друзів Олександра Слободяника.
Видатний український піаніст отримав блискучу школу спершу у Львові у Лідії Ґолембо. Вже від четвертого класу він виступав у відкритих концертах і його виконання відзначалося своєрідним трактуванням добре відомих творів.
Продовжив він навчання у московській Центральній музичній школі при консерваторії, до якої вступив у клас Генріха Нейгауза. Серед його вчителів слід назвати ще Сергія Діжура, а пізніше Віру Горностаєву.
У консерваторські роки Олександр Слободяник брав участь у різних міжнародних конкурсах: імені Фридерика Шопена, імені Бедржиха Сметани, Королеви Єлизавети в Брюсселі. Найзначнішим став виступ у третьому Міжнародному конкурсі імені Петра Чайковського в москві (1966 р.), де він здобув четверту премію.
На цьому конкурсі й мені пощастило слухати гру Слободяника, що залишила незабутній спогад на все життя. Його мистецтво підкорювало незвичністю трактувань, виконавською свободою і чудовою звуковою палітрою. Член журі того змагання професор Павло Серебряков вважав, що за емоційним наповненням інтерпретацій творів Олександр Слободяник був найсильнішим серед учасників. Публіка палко приймала його і пророкувала йому першу нагороду.
Вже у 25 років Слободяник став солістом московської філармонії і розпочав активну концертну діяльність, якій присвячено цілий розділ книжки. У ньому наводяться не тільки програми його виступів і характеристики концертних поїздок у різні країни світу, а й показано як розвивалося його мистецтво та як реагували на нього різнонаціональні слухачі. Вибрані рецензії і критичні статті опубліковані у виданні.
Поряд із відомостями зі славетних концертних сцен у різних частинах світу розповідається й про концерти піаніста у Львові та Києві, куди він регулярно приїжджав, бо це була його музична вітчизна.
Як широко освічений музикант, Слободяник приділяв велику увагу новій музиці. Особливо близьким був із творами Альфреда Шнітке.
У статті Наталії Кашкадамової «Концертна діяльність Олександра Слободяника та відгуки критики» зібрано й добре cкомпоновано маловідомий матеріал, що змальовує панораму творчої діяльності піаніста. Особлива увага приділена концертному турне в США 1968 року, де великий успіх здобуло, зокрема, його трактування знаменитих «Картинок з виставки».
У матеріалі також підкреслено значущість виконання Слободяником 24-х етюдів Шопена цілісним циклом. Наводяться відгуки американської преси на цю унікальну мистецьку роботу. В них відзначена блискуча технічна майстерність і нові інтонаційні ходи в інтерпретації відомих п’єс. Висновок критики: серед сучасників немає гідних суперників для Слободяника.
Виконання етюдів Шопена циклом зберігалося в програмах Слободяника до останніх його концертів. Загалом твори Шопена були представлені в більшості його програм і слугували критерієм оцінки піаністичної майстерності митця. В статті згадано ще низку інших етапних робіт на концертному шляху видатного інтерпретатора: фа-мінорну Сонату Брамса, Варіації та фугу Макса Реґера на тему Баха, Концерт Альфреда Шнітке. Розкрито глибину інтерпретаційної концепції та унікальну напругу шаленого виконання сі-мінорної Сонати Ліста.
Сумлінно зібрані упорядниками афіші, програми, рецензії преси різних країн дають можливість уявити образ знаного піаніста в його багатоплановій діяльності – як концертанта, виконавця, діяча культури, що самовіддано служив піаністичному мистецтву.
Продовженням огляду концертної діяльності артиста слугує в останньому розділі книжки стаття про «Мистецтво Слободяника у звукозапису» того ж самого авторства. У ній подано ретельний аналіз виконавської майстерності піаніста. Старанно підібраний репертуар, вміщений у таблиці звукозаписів, є неоціненним матеріалом для шанувальників його таланту і дослідників.
Книжку доповнено прекрасним довідковим апаратом і списком літературних джерел. Вона багато ілюстрована численними фотографіями з архівів сім’ї Слободяника.
Вдячність за таке прекрасне видання належить висловити Наталії Кашкадамовій і Вадиму Ґолембо. Вітаємо всіх учасників цієї роботи з безсумнівною удачею. Їм вдалося зберегти пам’ять про видатного піаніста Олександра Слободяника (1941–2008), який передчасно пішов від нас.
Хочеться вірити, що з’явиться ще й продовження цієї книжки на підставі матеріалів, котрі зберігаються у сім’ї Олександра Слободяника. Видання справді безцінне і потрібне для піаністів-виконавців і педагогів.
Ельвіра ДАГІЛАЙСЬКА, професорка Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової
Фото надані Наталією Кашкадамовою
