«Де немає святої волі,
Не буде там добра ніколи».
Тарас Шевченко
Бойову стрілецьку пісню породило саме життя. Легіон Українських січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії був першою українською військовою формацією, предтечею майбутньої Української армії
Загони січових стрільців об’єднали значну частину патріотичної української молоді. Їхня міцна й довготривала боєздатність і незламна ідейна переконаність пояснюються тим, що більшість мала вищу і середню освіти, серед них було й чимало осіб з ученим ступенем доктора наук.
Принагідно зауважу, що в листопаді 1917 року в Києві був утворений Галицько-буковинський курінь січових стрільців (перша регулярна українська військова частина періоду Визвольних змагань 1917–1921 років, сформована з колишніх військовополонених армії Австро-Угорщини наддністрянців – галичан і буковинців, а також закарпатців, частково з УСС) – при армії Української Центральної Ради. Він став найбільш боєздатною частиною Армії УНР.
Пісенна творчість УСС (1914–1920) не має аналогів у світовій військовій поезії. Виплекана на козацьких і народних традиціях, вона збереглася, оживляючи, підбадьорюючи, скріплюючи український дух нашого воїнства. Стрілецькі пісні виявилися мистецьким символом державницьких змагань за незалежність України.
Першими їхніми авторами були безпосередні учасники військових подій: Михайло Гайворонський, Роман Купчинський, Левко Лепкий, Антін Баландюк, Микола Угрин-Безгрішний, Антін Лотоцький, Григорій Трух, Богдан Крижанівський. Патріотичні, бойові, веселі й жартівливі, глибоко ліричні та задушевні, сумні й трагічні, вони не давали забути хто ми є на цій Землі. Генокод наших дідів і батьків ніс могутнє прагнення волі, якого не здатні знищити ані моральні, ані фізичні тортури.
Основними творцями стрілецьких пісень були три композитори – Михайло Гайворонський, Роман Купчинський і Левко Лепкий. Випускник Львівського музичного інституту імені Миколи Лисенка (клас скрипки), Михайло Гайворонський у творчому доробку має багато опусів для духового оркестру та стрілецьких пісень на слова Левка Лепкого, Романа Купчинського, Юрія Шкрумеляка, Василя Бобинського й власні тексти («За рідний край», вірші Романа Купчинського, «Йде Січове військо», слова Михайла Гайворонського та інші).
Роман Купчинський і Левко Лепкий вийшли з давніх священичих родин, у яких культивувалася любов до музики. Їм обом, а особливо Лепкому, близька була гітара – інструмент, поширений у домашньому музикуванні на Галичині. Вони стали авторами дуже відомих та улюблених на всій території України стрілецьких пісень: «Ой видно село» та «Чуєш, брате мій» або «Журавлі» Левка Лепкого й «Ой та зажурились стрільці січовії», «Засумуй, трембіто» Романа Купчинського.
Окремо слід відзначити пісню «Ой у лузі червона калина», в якій скристалізувалася уся програма УСС. Цю пісню стрільці прийняли за гімн. У добу Першої світової війни вона стала символом визвольної боротьби.
Встановлено, що перший її варіант написав відомий поет, директор і режисер Українського театру у Львові «Руська бесіда» Степан Чарнецький 1914 року. Здійснивши постановку трагедії Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце руїни», він був невдоволений фінальною піснею-скаргою України «Чи я в лузі не калина була». Для оптимістичнішого фіналу митець вставив у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки», дещо переробивши у ній слова. Крім того, Чарнецький додав до пісні власну мелодію. Вистава спричинилася до популяризації пісні, особливо її останньої строфи «Ой у лузі червона калина похилилася…»
Особливе місце посідає пісня-реквієм «Чуєш, брате мій». Свого часу, коли з відомих причин не можна було називати її авторів, мелодію оголошували як українську народну. А насправді вона авторська – Левко Лепкий написав музику на поезію брата Богдана Лепкого «Видиш, брате мій». У процесі значного її поширення в народі став популярним початковий рядок: «Чуєш, брате мій». Цей народний варіант включає не тільки зоровий, а й музичний елемент, що посилює образно-емоційну сферу вірша та загалом трагічну ідею твору.
Пронизливе, сумовите курликання журавлів асоціювалося в Богдана Лепкого з тужливим настроєм галицьких і буковинських емігрантів, які змушені були шукати кращої долі на чужині. Здається, немає людського серця, яке б не відгукнулося, ба навіть здригнулося від звуків цієї щемливої мелодії, відомої у цілому світі.
До улюблених стрілецьких пісень ліричного характеру можна віднести три твори Романа Купчинського – «Човен хитається», «Мав я раз дівчиноньку», «Зажурились галичанки». Остання відома у майстерній обробці для мішаного хору Миколи Леонтовича.
До хорових обробок стрілецьких пісень зверталися також і галицькі композитори: Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Роман Сімович, Микола Колесса, Борис Кудрик, Зіновій Лисько, Нестор Нижанківський, Антін Рудницький. Їх приваблювала народнопісенна стихія, що проявляється у відповідній мелодико-ритмо-метричній структурі, а також бойовий, патріотичний, оптимістичний дух:
«Пішли наші Стрільці Січовії у кривавий тан,
Визволяти рідну Україну з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»
І ми маємо зберігати «тую стрілецькую славу», зафіксовану в численних стрілецьких піснях, бо наша боротьба за святую волю з московським окупантом продовжується дотепер. А пісенна творчість Українських січових стрільців стала гідним внеском у духовну музично-поетичну скарбницю українського народу.
Оксана ЗАХАРЧУК
