Про що відає «Конотопська відьма» – експеримент джазмена Олексія Пєтухова

85
Share Button

В Одесі з успіхом проходять вистави містично-бурлескного мюзиклу «Конотопська відьма»

Георгій Ковтун

Знаменитий у всьому СНД і за його межами режисер музичного театру Георгій Ковтун поставив величезну кількість вистав по всьому світу. Його нова постановка в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька – мюзикл «Конотопська відьма» за однойменною повістю українського класика Григорія Квітки-Основ’яненка, створеної ще в 1833 році, – сколихнула хвилю професійної критики і глядацьких думок. Колоритний сюжет, бурлескність, динамічність дії, барвисті декорації, видовищна, «густонаселена сцена» з величезним (близько 100!) числом акторів і, звичайно, музика, – все задля ідеї Георгія Ковтуна «показати Україну такою ж красивою, якою я її знаю і люблю, …яскравою, ефектною, співочою».

Олексій Пєтухов

Музику до вистави написав одесит Олексій Пєтухов, відомий джазовий піаніст-віртуоз, талановитий імпровізатор і композитор, який «на щастя, виявився дуже цікавим і близьким по духу» режисерові. Жанр мюзиклу складний, і потребує від музики блискучих, самобутніх образів, гострих, епатуючих барв, стилістично розкутого і різноманітного оркестру. Але також – гнучких прикладних функцій щодо хореографії і сценографічної дії.

Пропозиція Ковтуна виявилася творчим викликом для Олексія: «Як джазовий композитор я ніколи не працював у цьому жанрі! Але я не відмовляюся від того нового, що мені цікаво було б спробувати. І я погодився», – визнав він, коли ми зустрілися після вистави для «розбору польотів» і обміну вражень від побаченого. У театральній залі, ще гарячої від аншлагу, гасили світло, на сцені – розбирали декорації.

– Затишна зала, мов чарівна піч, де щойно виготовили і подарували всім розкішне свято! Схоже, Олексій, я знаю чому ви все ж погодилися: вас привабив сценарій?

– Спочатку сценарію в нас не було! (Інтригуюча посмішка.) Але я знав, що Георгій Ковтун – генальніальний режисер-постановник, і припускав, що на сцені все буде інакше, бо мюзикл – не просто п’єса. Георгій ставив епізоди врозкид, і ми розуміли: повна картина вистави, як мозаїка, складеться ближче до кінця процесу постановки. І коли я побачив як ставляться масові сцени, танці, вигадуються складні трюки, оригінальні рухи, то був у повному захваті! Це фантастика! Автор лібрето, музичний режисер, балетмейстер-хореограф, – Георгій Ковтун робив усе сам-один від початку до кінця людина! І важливо: все, що відбувалось на сцені, – дія, сюжет, пластичні рішення, – він миттєво зміг почути в музичному матеріалі!

– Георгій Ковтун заявив в інтерв’ю: «Я художник, у якого фарби – це актори. Коли людина йде назустріч – це радість, я починаю малювати». А що для вас, композитора, – радість і фарби в мюзиклі?

– Для мене – це великий обсяг стилістично різної музики! Ідея – у міксуванні сучасних стилів з українською мелодикою: це дає несподівані, яскраві ефекти! Масові сцени з танцями і хором написані мною традиційно, в народному ключі, – але і тут, окрім традицій, я хотів звучання сучасного і незвичайного! Наприклад, у танцювальному епізоді український мелос раптом неочікувано, виливається у жанр рок-н-ролу. Я назвав його «гуцульський рок-н-рол»: бо використував автентичний «гуцульський лад» в мелодії у кларнетів, «блукаючий» лад з підвищеним 4-м щаблем у басу, і весь епізод витримав у ритмах рок-н-ролу. Вийшла весела альтернатива польці!

– У яких фрагментах партитури вам хотілося втілити особливі почуття? Є у виставі щось дороге для вас особисто?

– О, так! (Одразу теплішає.) Це ліричні сцени Олени і Дем’яна. Власне з них і чудових віршів Ольги Сєдової почалася моя робота над мюзиклом: читав – і враз картинки спливали перед очима! Ось герої зустрілися, ось говорять про кохання… Я відчував, що має прозвучати не просто якась попсова пісня, і навіть не джазова, а справжня лірика з українським колоритом. Це запам’ятовується!

– Український мелос лунає в інструментальних і вокальних сценах з перших звуків і до фіналу. Де знайшли джерело його різноманітності?

– Безумовно – у враженнях мого дитинства. Так чи інакше, дитячі емоції – це сублімація, віддзеркалена в моїй творчості: у пам’яті спливли типові ладоутворення, ритми, поспівки, знайомі кожному танці – полька й гопак… У певний момент я навіть згадав і переглянув серію мультфільмів «Як козаки…» режисера Володимира Дахна. Там прекрасна музика українських композиторів Мирослава Скорика, Володимира Губи, Бориса Буєвського, Ігоря Поклада – чудова ілюстрація того, як із мінімумом інструментів досягти блискучого результату! Крім того, я знайшов в інтернеті багато українських музичних фільмів 1950–1960-х і навіть 1930-х років. Переслухав ще раз «Наталку Полтавку» Миколи Лисенка, «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і з подивом відкрив для себе багато чого цікавого! Згадав навіть свої колишні «халтури» і танці на весіллях (сміється).

– Чи були моменти, коли Олексій Пєтухов як композитор жартував із глядачами? Змішував стилі, поєднував непоєднуване?

– Так! (Радісно.) Я не знаю помітить публіка чи ні: в епізоді, де Пріська грає з Пістряком як із м’ячиком, бавиться, робить з ним що хоче, а він просто голову від неї втратив, – я тихенько вставив там цитатку «I Feel Good» James Brown (іронічно наспівує: «та-дуда-дуда-дуда»). Коротко! На чотири такти програшу: поки він млів – я це собі дозволив (виблискує поглядом).

– Що можна назвати інсайтом для публіки і новим музичним експериментом цього мюзиклу для вас?

– Усі сцени з нечистою силою і лейтмотив Відьми – моменти справжньою містики і страху в сюжеті… (серйозний). Крім того, що для мене в принципі ці образи нові, я мав придумати як виразно їх оркеструвати. Завдання спонукало мене слухати багато симфоній – Брукнера, Чайковського, Шостаковича. Це був хороший досвід: він змусив удосконалюватися!

– Як вважаєте, сюжет «Конотопської відьми» – це 200-річна історія української класики чи гостро соціальний, актуальний сюжет сьогодення? Вони ж там не тільки веселяться і одружуються, а зраджують одне одного, мстяться, інтриги плетуть, пропивають свою землю…

– Це так… Зрозуміло, що в сюжеті, як і в музиці, важлива інтерпретація. Проте, дивлячись на цих «персонажів», розумієш: це дуже актуально! Образ недолугого, егоїстичного Сотника, який перебуває при владі; хтивість, жадібність, підступність Пістряка, його прагнення потрапити у владу за будь-яку ціну, – можна сміливо проводити паралелі з сьогоденням. Скільки ж хитрощів, інтриг, маніпуляцій, жорстокого позбавляння конкурентів і навіть особистої помсти! Втім, як і світлих почуттів: кохання, вірності, краси, – вони були, є і будуть! І врешті-решт у фіналі кожен отримує те, на що заслужив.

Анна АРХИПОВА

Фото надані прес-службою Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені Василя Василька

Share Button