Сальваторе Адамо: «Падає сніг…»

2492
Share Button

…Падав сніг, але ніщо не спроможне втішити юнака, – ані весела передсвяткова метушня біля вітрин магазинів, ані казковий блиск ялинкових іграшок. І усе через те, що кохана не прийшла…

Так, не для нього це зимове свято. Проте він чекав, а сніг увесь час падав, притрушуючи гілки дерев, церковний мур, виблискував у світлі ліхтарів. Мимоволі юнак замилувався тим, як чарівно кружляли сніжинки, відчуваючи своєрідну музику й ритм цього казкового вечора.

Однак душевний розпач не полишав, і юнак назавжди запам’ятав це. Його крик відчаю згодом пролунав на весь світ, став доленосною зіркою, приніс світову славу. Йдеться про Сальваторе Адамо та його легендарный шансон 1960-х «Tombe la neige»

«Дописую портрет знаменитого шансоньє Сальваторе Адамо. Ще замолоду відчував глибоку повагу до цього співака… Ось – геній, справжній митець, який сказав своє слово у світовому мистецтві», – ось так висловився про шансоньє у вересні 2010 року знаменитий художнік Нікас Сафронов в інтерв’ю газеті «Бульвар». Він був присутній на московському концерті Адамо у травні 2010-го.

Як Мішель Платіні та співачка Даліда, Сальваторе Адамо з’явився на світ далеко від Парижа – міста, у якому здобув світову славу.

Життя шансоньє розпочалося на Сицилії, у маленькому містечку Комізо 1 листопада 1943 року. Кілька років по тому білий пароплав забрав чотирирічну малечу з нужденної сицилійської землі до континентальної Європи, а саме бельгійського містечка Монса, де батько працював шахтарем, аби заробити на життя. Згодом Сальваторе опинився у Франції. Отже, народився в Італії, змужнів у Бельгії, став знаменитим у Франції…

Чи легко бути іммігрантом?

Білий пароплав насправді виявився звичайнісіньким поромом у затоці Мессіни. Сальваторе й донині згадує, як вони із матінкою добиралися до Бельгії, сидячи на клумаках. Країна зустріла їх холодно й непривітно, зате була робота. Мати готувала італійські страви – pasta fagiolle, макарони у квасолі. Сальваторе сумував за батьківщиною: шукав Італію у неаполітанських канцонах батька, мелодіях фестивалю у Сан-Ремо. Відтоді найулюбленішою його піснею лишається «Lacrimae Napolitane» («Неаполітанська сльоза»).

Батько прагнув усіляко оберігати сина від примх долі. Тому й з тривогою спостерігав за палким захопленням Сальваторе шансоном. Чотирнадцятирічний юнак мав гітару, яку подарував йому дідусь (сьогодні вона посідає почесне місце у брюссельській оселі шансоньє). Мабуть, жага до вокалу завадила Сальваторе закінчити навчання у коледжі Святого Луки у Турне. Отже, Сальваторе розпочинав із неаполітанських канцон, а з часом перейшов на французьку мову, яка стала для нього рідною.

Музичні конкурси наприкінці 1950-х привели Адамо до переможного результату в Парижі: у лютому 1960-го 17-літний юнак посів перше місце на конкурсі молодих талантів із власною піснею «Si j’osais» («Якби я насмілився»). Тріумф Сальваторе почула вся Європа по Радіо Люксембургу.

Молодий шансоньє став бажаним гостем фірм звукозапису й улюбленцем молоді. Тоді у життя увійшло «джинсове» покоління, яке з часом охопить хвиля бітломанії і дух бунтарства. Його сподівання й висловив Адамо у творчості.

100 тисяч примірників синглу «En blue jeans et blouson d’cuir» («У блакитних джинсах і шкіряному блузоні») виробництва фірми «Пате-Марконі» було розпродано на початок лютого 1963-го. Не дрімала й фірма «Polydor»: вона енергійно тиражувала платівки з піснями Сальваторе, а шансон «Sans toi, ma mie» («Без тебе, кохана») став справжнім хітом.

Сольний концерт на сцені уславленої паризької «Олімпії» 1965-го мав шалений успіх та увів співака до еліти світової естради. Він вартий чималого, адже у цьому залі виступало ціле сузір’я виконавців найвищого класу: Ів Монтан, Едіт Піаф, Даліда, Джо Дассен, Жорж Брассанс, Жильбер Беко, Шарль Азнавур, Джонні Холлідей. Концерт, записаний на платівку безпосередньо із залу, дає можливість почути наживо голос Адамо, оцінити глибину його таланту. Там він виконав і легендарний шансон «Tombe la neige», що й донині лишається його візиткою.

Ангел французького шансону

«Tombe la neige» постала, коли Сальваторе виповнилося 18 років. «У цьому віці все страшено драматизується, – згадує він із гумором, – і відтоді я вирішив, що дівчина не прийшла через негоду: сніг їй завадив, на нього я скинув провину…» Ось так, через нещасливе побачення народилася перлина пісенної лірики Адамо.

«Сніг падав» спочатку у Бельгії, згодом у Франції, у розпал літа 1964-го. Три роки по тому у Японії шансон став традиційною японською піснею про сакуру під снігом, – там його відтворили у формі класичного хайку з п’яти строф.

Випадав «сніг» і в СРСР. Студенти 1960-х відшукували Адамо крізь тріск радіоперешкод, на гнучких платівках журналу «Ровесник» і магнітофонних плівках, у фільмах «Журналіст» і «Франція, пісня».

Імідж співака сформувала переважно лірична тема, яку він адресував молоді. Недарма шансоньє Жак Брель називав Сальваторе «un tendre jardinier de l’amour» («ніжний садівник кохання»). Окрім «Tombe la neige», репертуар шансоньє збагатили такі шедеври, як «Elle» («Вона», 1964), «Amour perdu» («Втрачене кохання», 1964), «Dolce Paola» («Чарівна Паола», 1965) та «La Nuit» («Ніч», 1965). У творчості Адамо відбулося неповторне поєднання пісенних культур Італії й Франції – канцони та шансону.

Гумор Адамо сприймається іноді, як соціальна сатира, зокрема в пісні «Vous permettez Monsieur?» («Чи дозволяєте ви, месьє?», 1964), де головний герой, звичайний хлопець, намагається запросити на танець доньку мільйонера.

На небосхилі європейського шоу-бізнесу Адамо з’явився у шалені 1960-ті, коли хвиля протесту молодих проти старших і традиційних буржуазних цінностей прокотилася світом. «Будьте реалістами – вимагайте неможливого!» – закликав Че Гевара. Біля паризької Сорбонни будувалися барикади, а студенти скандували: «Забороняється забороняти!» У центрі Рима молодь билася із карабінерами. Бої точилися в Турині й Мадриді, Брюсселі й Стокгольмі. Зброєю протесту стала рок-музика: «Beatles», Джон Леннон, Йоко Оно та інші йшли в авангарді молодіжного руху.

Не стояв осторонь і Адамо. Першою «ластівкою» на соціальну тему виявилася пісня «Inch’ Allah» («Інш Аллах»), яку він написав 1967 року під час арабо-ізраїльської «шестиденної війни». Цю пісню, що закликала до релігійної толерантності, радо зустріли у Франції, проте заборонили у країнах арабського світу. Та це не засмутило альтруїста Адамо. В альбомі «Доля ангела» він стверджує, що кохання – «це світло нашої нації, її ангел-охоронець».

Мудрість як точна наука

Адамо відповідає усім стандартам успіху сучасного шоу-бізнесу: понад 100 мільйонів платівок за підсумком загального продажу – красномовний покажчик. Співак визнаний і за океаном. Він тричі виступав у нью-йоркському «Карнегі-холі», а під час тріумфальних турне в Аргентину й Чилі збирав повні стадіони. Понад 30 разів гастролював у Японії; там він – майже національний герой. Двічі відвідував СРСР, а в 2010 і 2013 роках мав концерти у Москві й Санкт-Петербурзі.

Адамо – справжній лицар (у цей сан його посвятив Альберт II – король Бельгії) і кавалер Ордена Почесного легіону.

На відміну від зірок сучасного шоу-бізнесу, Сальваторе – щаслива людина, мабуть тому, що мудра. Адже мудрість – наука точна, як стверджував Арістотель.

Адамо уникає тусовок, живе тихо й скромно в передмісті Брюсселя. У нього лише одна (!) дружина – дівчина, яку кохав із дитинства, Ніколь Дюран. Пара має трьох дітей – Ентоні (нар. 1969, льотчик цивільної авіації), Бенджаміна (нар. 1980, рок-музикант) і доньку Амелі (нар. 1979). Народженню Ентоні присвячено шансон «Petit bonheur» («Маленьке щастя»).

Сальваторе задоволений власним життям. Саме про це – автобіографічна книжка «Le souvenir du bonheur est encore du bonheur» («Спогади про щастя – також щастя»).

«Як тяжко написати історію людини, яка ще жива!» – зітхав Стендаль у творі «Життя Россіні». Адамо – насправді живий класик шансону. І хвалимо Бога, що так!

Утім розпочиналося усе взимку, коли через нещасливе побачення народилася перлина пісенної лірики Адамо «Tombe la neige…» – «Падає сніг…»

Володимир СКРИНЧЕНКО

Share Button