Соломія Крушельницька: неперевершена і неповторна

536
Share Button

2017 рік для світового оперного мистецтва позначений вагомими ювілеєм: 145 років тому народилася видатна українська співачка Соломія Крушельницька

Незабутній оксамитовий голос, діапазон майже у три октави, високі професійні якості музиканта, яскрава сценічна зовнішність – все це зробило Соломію Крушельницьку унікальним явищем оперної культури межі ХІХ–ХХ століть. Її неординарний талант поціновували слухачі Італії й Німеччини, Польщі й Росії, Франції й Америки. На одній сцені з нею співали такі оперні зірки як Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тіто Руффа. Знамениті диригенти Артуро Тосканіні, Клеофонте Кампаніні, Леопольдо Муньоне наперебій кликали її до співпраці.

Саме завдяки Соломії Крушельницькій «Баттерфлай» Джакомо Пуччині і сьогодні ставиться на оперних сценах світу. Доленосним виконання головних партій співачкою стало і для інших творів. Її дебютні виступи в «Саломеї» Ріхарда Штрауса, «Лорелеї» і «Валлі» Альфредо Каталані подарували славу цим творам і внесли їх до постійного оперного репертуару.

Соломії Крушельницькій присвячували музичні твори, з неї писали портрети. У неї були закохані відомі діячі культури і політики: письменник Василь Стефаник, письменник і громадський діяч Михайло Павлик, адвокат і політик Теофіл Окуневський, особистий фармацевт єгипетського короля, а достатньо відомий італійський художник Манфредо Манфредіні … покінчив життя самогубством від нерозділеного кохання до оперної діви.

Її нагороджували епітетами «неперевершена», «єдина», «неповторна», «незрівняна». Один із найяскравіших італійських поетів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Габрієле Даннунціо присвятив Крушельницькій «Поетичний спомин», який згодом поклав на музику композитор Ренато Броджі:

«Вона опустила очі додолу,
У винятковій тиші
Здалося відкриються безкрайні простори.
О! А якщо назавжди під несподіваним громом
Ми можемо залишитися німі?
Повільно Вона підіймає очі,
Відкриває вуста конвульсивні й безкровні,
Чую перші слова незвичайні,
Що падають, як краплі крові,
від рани, яка кровоточить».
(переклад – А. Г.)

Соломія Крушельницька листувалася з видатними діячами української культури: Іваном Франком, Миколою Лисенком, Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською; завжди виконувала українські народні пісні у концертах, ніколи не поривала зв’язки зі своєю батьківщиною.

Парадоксально, але Крушельницьку жодного разу не запросили співати на сцені київського оперного, хоча вона листувалася з адміністрацією театру протягом кількох років. Однак у цьому парадоксі була певна закономірність. Ту ж таки долю «незапрошених» мали інші відомі українські артисти: солістка Віденської опери Іра Маланюк і неперевершений вагнерівський тенор, соліст шведської королівської опери Модест Менцинський.

В ролі Чіо-Чіо-сан в опері Джакомо Пуччині «Мадам Баттерфлай»

Окрім містечок і сіл Західної України Соломія співала в Одесі на сцені місцевої опери у складі усе ж таки італійської трупи. Хороше ставлення одеситів до неї й італійського колективу зумовлювалося присутністю в місті великої кількості італійців, які не просто проживали в Одесі, а й багато зробили для розвитку музичної культури «південної Пальміри».

Працюючи у Великому та Маріїнському театрах протягом кількох років Соломія Крушельницька опанувала опери Петра Чайковського і з великим успіхом виконувала їх.

Вона народилася 23 вересня 1872 року на Тернопільщині у багатодітній співучій сім’ї священика. Збагнувши незвичайні здібності голосу доньки, батько зміг дати їй належну музичну освіту (вона співала у його хорі і, навіть, деякий час диригувала ним), підтримав її у небажанні виходити заміж за нелюба і присвятити життя мистецтву. Відмова доньки від шлюбу з майбутнім священиком завдала багато клопотів усій сім’ї Амвросія (до його інших дочок перестали свататися), але батько, на відміну від матері Соломії, завжди був на боці своєї улюблениці.

Заняття у львівській консерваторії у професора Валерія Висоцького упродовж трьох років дали хороший результат: Соломія дебютувала на сцені Львівського оперного театру як мецо-сопрано (!) у «Фаворитці» Гаетано Доніцетті.

Знайомство з італійською зіркою Джеммою Беллічоні підштовхнуло Соломію до подальшого навчання в Італії. Тут з’ясувалося, що природа її голосу інша: не мецо, а лірико-драматичне сопрано (це підтвердила відома міланська вчителька бельканто Фауста Креспі).

Отож доля Соломії була вже пов’язана з Італією (до слова, ім’я Соломія з італійської перекладається «тільки моя»). Перед нею постала серйозна проблема: потрібно було «переробити» голос з мецо на сопрано. Все довелося починати «з нуля».

У своїх мемуарах сестра Крушельницької Олена пише про характер Соломії:«Кожного дня вона по п’ять-шість годин займалася музикою і співом, а потім ще йшла на лекції з акторської гри… додому приходила стомлена. Але ніколи не скаржилася. Я не раз дивувалася, звідки в неї стільки сил та енергії. Та сестра так пристрасно любила музику і спів, що без них, здалося, не було б для неї життя…Соломія за своїм характером була великою оптимісткою, але завжди чомусь відчувала якесь незадоволення собою… до кожної ролі готувалася старанно. Щоб розучити партію їй досить було тільки переглянути ноти, які вона читала з листа, як читають друкований текст. Напам’ять партію вивчала за два-три дні. Та це було тільки початком роботи…»

Про високі професійні музичні якості співачки свідчить музикознавець Гвідо Маротті: «Соломія Крушельницька – блискучий музикант із гостро розвинутим критичним почуттям. Вона чудово грала на роялі і сама вчила партитури та ролі, не звертаючись за допомогою до фахівців…»

Із листування з Михайлом Павликом відомо, Соломія Крушельницька вивчала також композицію, сама намагалися писати музику, але потім залишила цей вид творчості, присвятивши себе тільки співу.

1894-го Соломія підписує контракт із Львівською оперою. Разом із відомим тенором Олександром Мишугою вона співає в операх «Фауст», «Трубадур», «Бал-маскарад», «Галька». Не всі оперні партії були зручними для її голосу (у партіях Маргарити та Елеонори є колоратурні фрагменти), однак співачка впоралася. Проте польська критика почала звинувачувати Крушельницьку у тому, що вона співає в італійській манері, що забула те, чому її навчали у львівській консерваторії, приписуючи їй недоліки, яких вона не мала. Звичайно тут не обійшлося без «ображеного» професора Висоцького та його учнів. Тож після виступів у львівській опері Соломія знову їде до Італії на навчання.

«Як приїду де за пару літ до Львова…, то мене публіка тамтейша й не пізнає… Витримаю до кінця і переконаю всіх песимістів наших, що й руська душа є здібна обняти хоч би найвищий вершок в артизмі…»

І дійсно, вона повернулася до Львова у січні 1895-го. Тут співачка виконала «Манон» Джакомо Пуччині, а потім поїхала на навчання до Відня до відомого педагога Генсбахера опановувати опери Вагнера. До слова, Соломія виконала головні партії чи не в усіх операх Вагнера на різних сценах світу і вважалася однією з найкращих виконавиць його творів.

Потім була Варшава. Тут вона швидко здобула пошану і славу. Польські публіка і критика вважали її неперевершеною виконавицею партій Гальки та Графині. У сезонах 1898–1902 років на сцені Великого театру у Варшаві Соломія виступала разом із Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Адамом Дідуром, Владиславом Флоріанським та іншими. За ці п’ять років вона виконала партії в операх «Тангейзер» і «Валькірія» Ріхарда Вагнера, «Отелло», «Аїда», «Дон Карлос», «Бал маскарад», «Ернані» Джузеппе Верді, «Африканка», «Роберт-Диявол» і «Гугеноти» Джакомо Мейєрбера, «Донька Кардинала» («Юдейка») Фроманталя Галеві, «Демон» Антона Рубінштейна, «Вертер» Жюля Массне, «Джоконда» Амількаре Понк’єллі, «Тоска» і «Манон» Джакомо Пуччині, «Сільська честь» П’єтро Масканьї, «Фра-Дияволо» Данієля-Франсуа Обера, «Марія ді Роган» Гаетано Доніцетті, «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні, «Євгеній Онегін», «Пікова Дама» й «Мазепа» Петра Чайковського, «Геро і Леандр» Джованні Боттезіні, «Галька» і «Графиня» Станіслава Монюшка, «Гоплана» Владислава Зеленського.

Однак як і у Львові, у Варшаві знайшлися люди, які вдавалися до наклепів, провокацій, шантажу великої співачки. Діяли вони через пресу і так само як у Львові писали, що співачка заробляє більше ніж інші співаки і при цьому не хоче співати польською, не любить музики Монюшка тощо. Соломія, ображена такими статтями, вирішує покинути Варшаву. (Фейлетон Лібецького «Нова італійка» підштовхне співачку зробити свій подальший вибір на користь італійського репертуару.)

В ролі Адріани в опері Франческо Чілеа «Адріана Лекувре». Рим, 1905 р.

У 1902 році Крушельницька гастролює у Петербурзі, навіть співає для російського царя. Потім виступає в Парижі разом зі знаменитим тенором Яном Решке. На сцені міланського «Ла Скала» співає у «Саломеї», «Електрі» Ріхарда Штрауса, «Федрі» Симона Майри та інших операх. Так триває тріумфальна хода великої співачки. 1920-го року вона востаннє вийде на оперну сцену: в театрі «Ла Скала» Соломія співатиме у «Лоенгріні» Вагнера.

Завершивши оперну кар’єру Соломія почала співати камерний репертуар. Під час гастролей в Америці вона, за відгуками преси «…співала сімома мовами: італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською, російською старовинні, класичні, романтичні, сучасні і народні пісні. Кожній із них Крушельницька вміла надати своєрідного колориту, адже вона мала ще одну неоцінену рису: почуття стилю».

1939 року напередодні розподілу Польщі між колишнім СРСР та Німеччиною Крушельницька знову приїздить до Львова. Вона робила це щороку, аби побачитися з родиною. Однак повернутися назад в Італію уже не зможе… Цьому завадять спочатку приєднання Галичини до СРСР, а згодом – війна.

Могила Соломії Крушельницької у Львові на Личаківському цвинтарі

Повоєнна радянська преса писала про небажання Крушельницької залишати Львів і повертатися до Італії, наводячи слова нібито самої співачки, яка вирішила, що краще бути радянською людиною, аніж « італійською мільйонеркою».

Сильний характер допоміг Соломії пережити і лихо, і голод, і хворобу зламаної ноги протягом 1941–1945років. Молодші сестри як могли допомагали Соломії, адже вона не мала роботи, її нікуди не запрошували. З великими труднощами колишня зірка оперної сцени влаштувалася працювати у Львівську консерваторію. Але громадянство її залишалося італійським. Задля того аби отримати громадянство соціалістичної України Соломії довелося … погодитися на продаж їх із чоловіком вілли в Італії і віддати гроші радянській державі… Отримавши від радянської влади мізерні відсотки від продажу вілли, роботу викладача, згодом звання «заслуженого діяча» і пізніше – професора, велика співачка поринула у педагогічну працю.

Попри вік, Соломія Крушельницька виступала із сольними концертами до 77 років і за згадками одного з слухачів її концертів, вражала « глибиною яскравого, сильного, гнучкого сопрано, яке невідомо за допомогою яких чарівних сил свіжим потоком лилося з немічного на вигляд тіла старої жінки…»

Співачка прожила щасливе життя оперної зірки першої величини, але часто цитувала своїм учням слова Енріко Карузо: «Усім молодим людям, які прагнуть в оперу, мені хочеться гукнути: “Отямтесь! Це дуже важка професія. Навіть коли у вас пристойний голос і солідна освіта, ви мусите ще освоїти величезний репертуар ролей. А для цього потрібні роки наполегливої праці і виняткова пам’ять. Додайте сюди сценічну майстерність, яка так само вимагає навчання і без якої в опері не обійтися. Треба вміти рухатися, фехтувати, падати, жестикулювати, тощо. І нарешті, при теперішньому стані опери, необхідно володіти іноземними мовами”». Від себе Крушельницька ще додавала кілька порад, зокрема як поводитися з колегами на сцені.

Поштова марка України 1997 р., присвячена Соломії Крушельницькій

Видатних учнів Соломія Крушельницька після себе не залишила: мало хто у той час вчився до п’ятого курсу, надто важкі були повоєнні часи у Львові.

…Померла велика артистка у Львові у 80 років від раку горла. На цю хворобу вона нікому не скаржилася…

P.S.: Подруга Соломії Негріта да П’яцціні, донька директора театру у Буенос-Айресі згадувала: «Жоден диригент ніколи не робив їй ніяких практичних зауважень, визнаючи її неперевершеність. Зате до порад і думок великої Соломії прислухалися навіть видатні диригенти і співаки…»

Аліна Грегуль, Dino Modafferi Condò.
Italia

Share Button