Цієї осені на Волині пройшов шістнадцятий музичний фестиваль «Стравінський та Україна»

 Думка про фестиваль сучасної музики з іменем Стравінського з’явилася далекого 1979 року: в інтерв’ю «І серця місячні сонати», що було опубліковане на сторінках обласної «молодіжки», її висловив мій співрозмовник скрипаль Богодар Которович. Цей задум міг ще довго жевріти, якби восени 1993 року не сталася зустріч із мистецтвознавцем Олександром Федоруком, тодішнім головою Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. Ідея фестивалю виявилася суголосною програмі «Повернуті імена», яку втілював учений. Відтак уже наступного року в Луцьку та Устилузі відбувся перший фестиваль «Стравінський та Україна». Тоді його організував Богдан Самохваленко, піаніст і педагог, начальник управління культури.

Стравінський і «Планета Голлівуд»

До Нью-Йорка Ігор Стравінський приїхав 30 вересня 1939 року, а вже 13 листопада 1940-го композитор отримав «гостинець» від Голлівуду: студія Уолта Діснея випустила у прокат повнометражний мультиплікаційний музичний фільм «Фантазія».

Згідно з Вікіпедією, це був один із найсміливіших проєктів. Участь у ньому взяли 1000 художників і техніків, які створили 500 персонажів. Музику «Весни священної» Стравінського наполягав включити до мега-відеокліпу сам Уолт Дісней. Авторів екранізації консультували директор Американського музею природничої історії Рой Чепмен Ендрюс, англійський біолог Джуліан Хакслі, астроном Ервін Хаббл. Воно й не дивно – йшлося про історію зародження життя на Землі, від одноклітинних організмів до загибелі динозаврів!

Стравінський не поділяв захоплення глядачів, адже інноваційний підхід американців не мав нічого спільного із духом першої постановки балету. «…я хотів дати картину радості Землі і торжества Неба в слов’янському розумінні, – зазначав художник Микола Реріх. – Я люблю древність, високу у її радості і глибоку у її помислах». Він і гадки не мав, що хтось у цій любові піде аж так далеко…

1942 року фільм «Фантазія» отримав два «Оскара», а сусіда і товариш Стравінського Александр Тансман заохотив його писати музику для кіно. Не склалося… Очікувану музику до кінофільму Стравінський опублікував як «Four Norwegian Moods» для оркестру у видавництві «Ассошіейтед Мюзік Паблішерс» 1944 року і диригував першим виконанням твору в Кембриджі (Мессачусетс).

30 вересня цьогоріч уперше в програмі фестивалю «Стравінський та Україна» фрагмент цього твору озвучив Національний академічний духовий оркестр України.

Дві латинські меси…

Натомість прихильність до духових інструментів, як зазначив, відкриваючи фестиваль, директор Волинської обласної філармонії Сергій Єфіменко, не полишала композитора упродовж усього життя. 18 жовтня під час заключного «концерту прем’єр» прозвучала Меса для хору і подвійного квінтету духових. Твір виконали Академічний камерний хор «Бревіс» і духовий квінтет із Тернополя.

Що спонукало написати римо-католицьку Месу православного композитора, для якого слов’янська мова Літургії була мовою його молитов, котрий регулярно з 1926 року ходив до причастя?

У «Діалогах» із Робертом Крафтом Стравінський так пояснив свій вчинок: він хотів, щоб її виконували на богослужіннях, «а це немислимо в російській церкві, оскільки канони православ’я забороняють участь інструментів у службі, а я можу стерпіти спів без акомпанементу лише в музиці з найпримітивнішою гармонією. Мою Месу виконували у католицьких храмах, щоправда нечасто, та все ж…. Її поява частково обумовлена деякими месами Моцарта, які я знайшов у 1942–1943 роках у другосортному музичному магазині в Лос-Анджелесі. Програвши ці рококо-оперні солодощі гріха, я зрозумів, що повинен створити свою месу, і то справжню. Між іншим.., я писав її без усілякого впливу старовинної музики і не керувався жодними взірцями».

Зазначимо, духовна музика – альфа й омега у репертуарній політиці Волинської обласної філармонії і її провідного колективу – Камерного оркестру «Кантабіле» (художній керівник і диригент Товій Рівець). Таке налаштування стало «гармонічною опорою» для реалізації двох наступних задумів.

6 жовтня під диригуванням Софії Бернатовіч солісти Малгожата Гжегожевіч-Родек (сопрано) та Пйотр Олєх (контратенор) у супроводі камерного оркестру «Кантабіле» виконали у костелі Св. апостолів Петра і Павла «Stabat Mater» Джованні Перголезі й «Бароковий триптих» Мірослава Нізюрського (партія акордеона – Ельвіра Слівкєвчіц-Цісак).

Наступної суботи 12 жовтня у костелі прозвучала «Латинська меса» для хору, солістів, оркестру і органа Станіслава Монюшка. Твір під орудою Олександра Жигуна виконали Народна академічна хорова капела «Почайна» і камерний оркестр «Кантабіле».

Під час волинської прем’єри, що об’єднала під склепінням кафедрального костелу Св. апостолів Петра і Павла напередодні свята Покрови православних, греко-католиків, католиків, виконавці запропонували музику, в якій кожна частина «Латинської меси» «лягала на душу» своїм мелодичним багатством. Монюшко послугувався «мовою» настільки простою, яку зрозумів би кожен, не вивчаючи її спеціально.

1865 року Станіслав Монюшко завершував роботу в Музичному інституті, де вів клас хорового диригування. На добру згадку про спільну працю композитор зробив музичний презент для своїх учнів. Вони не залишилися у боргу і в листопаді 1865-го, коли поляки під ярмом окупантів шукали духовну опору не лише у казаннях священників, а й у творах своїх митців, відбулося перше виконання «Латинської меси».

Минуло 154 роки і нині 5 травня «Латинська меса» прозвучала під тими ж склепіннями найстарішого кафедрального собору Св. Іоанна Хрестителя у Варшаві на урочистостях з нагоди 200-річчя від дня народження композитора.

Повертаючи імена

Через 25 років від моменту заснування фестиваль «Стравінський та Україна» продовжує реалізовувати ідею проекту «Повернуті імена» Олександра Федорука. І йдеться не лише про спадщину Ігоря Стравінського.

Цьогоріч уперше в програмі форуму звучала музика українського композитора Сергія Борткевича. Його увертюру до «Казкової опери» та балетну сюїту «Тисяча і одна ніч» під диригуванням Мирослава Кріля виконав Академічний симфонічний оркестр Тернопільської обласної філармонії.

На п’ять років старший від Стравінського, випускник консерваторії у Лейпцигу і викладач консерваторії у Берліні, Сергій Борткевич був депортований з Німеччини на початку Першої світової війни, згодом рятувався втечею від більшовицької чуми з Харкова. 1920 року після арешту та експропріації родинного майна на батьківщині він прибув до Стамбула. У його кишені було усього двадцять доларів, а в руках – одна валізка з нотами. 1945 року в його дім у Відні влучила бомба… Нині, завдяки зусиллям зарубіжних і українських дослідників, твори Сергія Борткевича повертаються в Україну.

…Ігор Стравінський та Ігор Блажков. Диригент зазнав численних утисків, прагнучи популяризувати творчість композитора. Він першим почав виконувати його музику в Україні (сюїта із балету «Жар птиця», 1959), першим відкрив для музичної культури Устилуг (1962), першим почав розробляти тему «Стравінський та Україна».

2008 року на сцені Волинського академічного театру імені Тараса Шевченка (Луцьк) відбулася українська прем’єра «Весіллячка» Ігоря Стравінського. Для її втілення тоді знадобилися чотири роялі, шість ударних установок, музиканти з Рівного, капела «Думка» з Києва…

За сприяння благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» у співдружності з колективами Чернівецької обласної філармонії мистецький тандем Ігоря Блажкова та Йосипа Созанського підготував і показав у Луцьку найвизначніші твори Ігоря Стравінського. Під орудою диригента волиняни почули «Реквієм», оперу-ораторію «Цар Едіп», «Симфонію псалмів»…

Хоровий триптих

До Міжнародного дня музики Галицький академічний камерний хор запропонував волинянам програму «Мирослав Скорик: учні і послідовники». Хорову асамблею фестивалю продовжили хорова капела «Почайна» Національного університету «Києво-Могилянська академія», Галицька академічна хорова капела і Академічна хорова капела «Бревіс» Тернопільської філармонії. Разом із колективами також виступили солісти Олена Шиналь (сопрано), Ніна Харченко (мецо-сопрано), Олег Чорнощоков (бас), Тетяна Асадчева (мецо-сопрано), Тетяна Шпорук (сопрано), Оксана Скрипчук (альт), Іван Бобітко (тенор), Іван Кусеня (тенор), Святослав Костецький (бас).

«Старі зірки» і «нова хвиля»

Після минулорічної презентації проекту піаніста Євгена Громова «Київський авангард 1960-х: школа Бориса Лятошинського» дирекція фестивалю вирішили розширити контекст шістдесятих. Так із музейних фондів і приватних збірок народилася експозиція «Відлуння “великого ритму”», яку розгорнули у Волинському краєзнавчому музеї. У ній розповідалося про перший луцький бітовий ансамбль «Лель» В’ячеслава Куркіна (1965), переможців всесоюзного фестивалю «Янтарна труба» в Каунасі 1974 року Зіну Пронько і ансамбль «Лель», вокально-інструментальний ансамбль «Світязь», інформаційно-музичну програму «Студія 3» Волинського радіо, яка від 1986 року творила систему пошуку і промоції молодих волинських талантів.

Відкриття виставки ознаменувала публічна лекція гостя фестивалю британського режисера Тоні Палмера. У ній йшлося про слово як основу світобудови, слово у творах Світлани Алексієвич, Вільфреда Оуена та Джозефа Конрада.

Ще одна контекстна сторінка фестивалю – концерт лауреата міжнародних конкурсів Романа Шутка «Піано енерджи», в якому звучали твори Ферруччо Бузоні, Ігоря Стравінського, Фридерика Шопена, Віктора Косенка.

Академічне, значить романтичне

Не всі молоді меломани змогли витримати дистанцію шістнадцятого марафону «серйозної» музики – сучасної і класичної. До слова, Ігор Стравінський теж не переймався тим, що грамзаписи його творів не були хітами продажів, адже «тільки мізерна частина музичної публіки цікавиться новинками».

Шістнадцятий фестиваль «Стравінський та Україна» завершився на романтичній хвилі. Дух романтизму панував на концерті з творів Сергія Рахманінова у виконанні піаністки Етелли Чуприк, у творах «українського Рахманінова» – композитора Сергія Борткевича.

Із «романтичної доби Баден-Бадена» був родом підступний і невтомний Джокер, що чванився у кожній «здачі» ще одного прем’єрного твору Ігоря Стравінського. І тому добре знайомий мотив із увертюри до «Севільського цирульника» у фіналі музики до балету «Гра у карти» цілком закономірний. Адже він знає головну ваду слухача, якому легше впізнавати, ніж пізнавати.

Василь ВОРОН