Стилістичний дуалізм концертного рояля

0
Share Button

Концерт фортепіанної музики в залі філармонії… Без жодних перебільшень ця, начебто, проста фраза здатна вмістити у собі цілий світ думок, почуттів, емоцій і вражень. На перший погляд нічого особливого… Але що з людини робить людину? Хіба не здатність рефлекторно мислити, осмислювати явища об’єктивного світу і сутність власного буття?

Напевно кожен із нас пам’ятає такі відомі фрази, як: «Пізнай себе і ти пізнаєш світ» (Сократ); «Я мислю, отже я існую» (Рене Декарт) або ж тезу сенсуаліста Джона Локка – «Нема нічого в розумі, чого не було у відчуттях». Проте як усе це стосується концерту фортепіанної музики чи навіть теми статті «Стилістичний дуалізм…»? Невже фортепіанна музика здатна допомогти людині пізнати світ і саму себе?

Якщо музика є відображенням дійсності в мистецьких категоріях і формах, то людина, яка творить, виконує або сприймає музичний твір, що звучить зі сцени філармонії, є саме тим суб’єктом, котрий намагається зрозуміти сутність свого буття та існування. Саме в цей момент концертний зал перетворюється на священний храм знань, де чисті форми чуттєвого споглядання поєднуються з апріорними категоріями розсудку й розуму людини. Неймовірно, але саме така концепція концертного вечора була основою музичного свята, створеного неперевершеним виконавцем Дмитром Онищенком і концертною компанією «UKR Artists», що відбувалося в залі Івано-Франківської обласної філармонії.

Івано-Франківська філармонія
Івано-Франківська філармонія

Дуалізм музичного вечора проявлявся як у програмі з музичних творів, що писалися у різні епохи, так і в синтезі слова (поезії) та музики, штучного й природного освітлення сцени, монотематизмі мініатюр і багатотемності музичних циклів, синтезі раціонального та емоційного типів музичного сприйняття, прагненні до універсального, узагальненого та конкретного й деталізованого вияву художніх образів. Кожен опус, що відтворювався музичними звуками підкореного рояля Дмитра Онищенка, був неначе спробою осмислення сутності людини, її героїчних рис, невдач і рішучих перемог…

У контексті сказаного не випадковою була й структура програми – від аналітичних роздумів у Прелюдії і фузі fis-moll Йоганна Себастьяна Баха з другого тому «Добре темперованого клавіра» через цикл симфонічних етюдів Роберта Шумана до урочистого й тріумфально-переконливого художнього образу бахівської Чакони з партити № 2 (ре мінор) у фортепіанній транскрипції Ферруччо Бузоні. Така побудова імпрези чітко вказувала усім присутнім у залі філармонії на масштабність музичних думок та ідей, що звучатимуть упродовж концерту.

Червоною ниткою і смисловою основою події було своєрідне експонування ідей раціоналізму та ірраціоналізму, де аналітичні міркування бахівських фуг протистояли «флорестанівським» за характером «Симфонічним етюдам» Роберта Шумана. Однак такі цілком полярні за змістом підходи до осмислення дійсності жодним чином не «боролись» між собою за право нав’язати себе слухачеві, а майстерно експонувалися Дмитром Онищенком кожен окремо з характерними для них логікою, чіткістю, аналітичною визначеністю музичних форм. Навпаки, музикант підкреслював їх імпульсивністю й імпровізаційністю виконання, конфліктністю драматургії і наївно-мрійливою лірикою художніх образів.

Отже, без жодних протиставлень піаніст неначе давав можливість слухачам обрати свій шлях і спосіб мислення. А думати було над чим, адже програма концерту називалась «Вечір музики та поезії». З огляду на це, між номерами звучали глибокі поетичні думки Любові Загоровської, які не тільки утворювали смисловий фон звуковому рядові, а надавали сучасного філософського змісту музичним творам, що писалися два, три чи чотири століття тому. Таким чином організатори синтезували слово і музику, максимально конкретизувавши інтенції думок і почуттів, об’єднали їх у єдине ціле мистецького гносеологічного процесу.

Дмитро Онищенко
Дмитро Онищенко

Заданий на початку емоційний і смисловий тон поезії продовжила музика вже згаданої Прелюдії і фуги fis-moll Йоганна Себастьяна Баха з другого тому ДТК. Однак ця музика сприймалася зовсім інакше, ніж її могли сприймати сучасники композитора. І йдеться не про інтерпретаційні ремарки виконавця, які були цілком переконливо витримані в стилістиці того часу, чи про адекватність слухацького «прочитання» музичного тексту згідно з теорією Яворського щодо клавірних творів Баха. Мова про іншу епоху, інший контекст сприйняття, обумовлений літературним текстом віршів сучасного поета, що звучали перед і частково в процесі виконання твору.

Така подача клавірної музики цілком змінила психологічні установки її розуміння, декодування художнього змісту і запропонувала слухачеві інше семантичне значення добре відомої композиції, навіяне духом сучасності. Тож очевидною парадигмою програми було віднайти баланс між музикою і поезією, зокрема в інтерпретації старовинної музики, яка, з одного боку, мала би бути актуальною для сьогодення, а з другого – свідчити про велич мистецьких досягнень попередніх століть. Дещо схожий принцип використовували у роботі такі відомі диригенти, як Вільгельм Фуртвенглер і Леопольд Стоковський, які прагнули старовинну музику представити через категорії постромантичного ідеалу…

Завершились аналітичні роздуми… Палкі емоції знову підкорили «холодний» розум публіки… Проте цього разу героїчний образ трансформувався з теми траурного маршу, пройшовши непростий шлях інтонаційного становлення – від «похмурого», імітаційно-поліфонічного викладення матеріалу в першому етюді Роберта Шумана до величавої і переможної ходи в фіналі. Звичайно, і зал, і виконавець глибоко співпереживали шуманівському герою із примхливим характером.

Здолавши перешкоди, зокрема систему різних жанрів і прийомів фортепіанної романтичної музики XIX століття, художній образ нашого героя змінився, як і почуття філармонійної аудиторії, про що свідчили численні вигуки «браво!» Утім хіба не таким впливом на свідомість та емоції людей відзначається справжнє мистецтво?

onischenko1

Саме таку зміну, відтворену Дмитром Онищенком у «Симфонічних етюдах» (op. 13), прагнув утілити Роберт Шуман. В одному з листів він писав: «…у варіаціях об’єкт потрібно весь час чітко бачити, але скло, крізь яке на нього дивляться, повинне бути по-різному забарвлене… я намагався уквітчати його різними фарбами».

Відтак у «Симфонічних етюдах» автор не просто представляє основну тему в різних гармонічних варіантах, а трансформує її і пристосовує до різних жанрових умов. Хоча гармонія для Шумана є надзвичайно важливою. Він писав: «…у музиці, як у шахматах. Королева (мелодія) володіє найвищою владою, але вирішує завжди король (гармонія)». Таким чином, Дмитро Онищенко не тільки майстерно розкрив драматургію, діалектику контрастів одного з яскравих фортепіанних циклів Роберта Шумана, а й виявив кілька образно-жанрових ліній: героїчну, скерцозну, кантиленно-ліричну, що в окремих етюдах (ІІ, XI) звучить у схвильованому та вольовому характері.

І знову на сцені філармонії звучить Її величність фуга (Прелюдія і фуга cis-moll Баха з другого тому ДТК). Цього разу вона була дещо лаконічною, проте патетичнішою від попередньої. Якщо прелюдія звучала як аріозо, моління чи благання, то фуга була вельми динамічною. Швидкий темп (Vivace), тема шістнадцятими… Її «виткий» тематизм неначе перегукувався із темою початкового хору кантати Баха BWV 19 «Es erhub sich ein Streit» і нагадував про боротьбу консонансу й дисонансу, світла і темряви…

Як і годиться на вечорі музики та поезії, знову зазвучало слово. Цього разу квінтесенцією його змісту стали роздуми Людмили Загоровської над «філософією життя», що були співзвучні характеру художніх образів Ноктюрну c-moll (op. 48, № 1) і Мазурки a-moll (op. 67, № 4) Фридерика Шопена.

Саме в жанрі ноктюрну польського композитора яскраво виражено камерну лірику з її широкими кантиленними темами. Однак цей твір Шопена дещо відрізнявся від інших трагізмом і величчю водночас, що створювало незабутню атмосферу «концерту при свічках», надихало публіку до осмислення поетичних рядків, озвучених ведучою програми. Згодом у схожому емоційному характері прозвучали твори Сергія Рахманінова – Етюд-картина g-moll (op. 33) і більш драматичний Етюд-картина es-moll (op. 39, № 5).

Очевидним було те, як виконавець не просто жив, а переймався долею художнього образу, кожним звуком, що виходив із клавіш і струн концертного рояля. Безперечно, така самовіддача не могла не вплинути на слухачів, – у метроритмі композицій, що звучали, немов бились серця усіх присутніх, а цілий зал дихав в унісон із виконавцем, переживаючи ті самі почуття, що втілені в інтонаційних образах і художньому світі музики.

З огляду на таку насичену програму вечора важко було передбачити який твір завершить концерт. Начебто все уже було сказано…

І ось фінальним номером ведуча оголошує знамениту Чакону Баха з Партити № 2 (d-moll) у фортепіанній транскрипції Бузоні. Унікальність цього твору не лише в тому, що його виконували і виконують видатні скрипалі – Ієгуді Менухін, Іцхак Перлман, Гідон Кремер та інші, і навіть не в тому, що, написаний в оригіналі для скрипки соло, він перекладений для різних музичних інструментів – віолончелі, фортепіано та, зрештою, для цілого оркестру! Ця музика привертає увагу насамперед образним змістом.

onischenko2

От як писав музичний критик Олександр Сєров: «Який же геній цей Бах! Візьме одну думку і проводить її все глибше і глибше, вживається в неї і разом із цією думкою проникає у схованки душі! Слухаючи цю дивовижну музику, починаєш дивуватися: чи може бути на світі ще інша музика, зовсім інший стиль (не поліфонічний) – настільки повним і безмежно органічним є багатоголосний стиль великого Себастьяна?»

У чому суть такого захоплення Чаконою Баха? Відповідь знаходимо в самому творі. Музична драматургія, базована на розвитку одного музичного образу, попри інтенсивний і глибокий розвиток, зберігає монотематичний зміст, а триразове проведення теми (другий і третій раз у вигляді динамічної репризи) покликане утвердити смислову єдність опусу. Як зазначає Володимир Рабей у книзі «Сонати і партити Й.С. Баха для скрипки соло», чакону з Партити № 2 можна порівняти з готичним собором, у якому кожна з незліченних архітектурних деталей (веж, арок, контрфорсівтощо) служить втіленню однієї всеохопної ідеї – устремління вгору.

Очевидно саме таку трансцендентну ідею прагнули утвердити організатори концерту – Дмитро Онищенко та концертна компанія «UKR Artists», а твори, котрі звучали, демонстрували боротьбу раціонального та емоційного типів мислення, які є сутністю людини. У їхній єдності та діалектичній боротьбі людина стає Людиною, здатною логічно і раціонально мислити й водночас бути не просто аналітичним механізмом, що з позиції механістичного матеріалізму керується видозміною фізіологічних процесів, але й суб’єктом, наділеним «філософією серця» (П. Юркевич) зі здатністю емоційно відгукуватися на життя. А от які ці емоції – вирішувати нам…

Отож, пройшовши через безліч емоційних станів, долаючи внутрішню боротьбу консонансу і дисонансу, розглядаючи сучасні проблеми, порушені поезією Любові Загоровської крізь призму різних відтінків варіаційного циклу Роберта Шумана, слухач не просто насолоджувався фортепіанною майстерністю Дмитра Онищенка, а відчував себе суб’єктом об’єктивного світу, розмірковуючи над сутністю власного буття та існування у священному храмі мистецтва – Івано-Франківській обласній філармонії.

Віктор СПОДАРЕНКО

Share Button