Серед молодих українських композиторів останнього десятиріччя варто відзначити ім’я лауреата премії імені Левка Ревуцького Валерія Антонюка, творчість якого яскраво презентує сучасну українську музику
Усі його твори великої форми наповнені глибоким змістом, колосальною енергією думки, а це дозволяє говорити про їхній філософський характер і вільне володіння принципами симфонічного мислення, що є найвищим рівнем розвитку композитора.
Загальновідомо, що поняття «симфонізм» не має аналогів у теорії інших мистецтв: воно означає не лише наявність симфоній у творчості композитора або масштабність цього жанру, а й особливу властивість музики – динамізм діалектичного розгортання форми, змістовну глибину і рельєфність музичної тканини.
Симфонізмом позначена творчість Валерія Антонюка. Сформована в художньо-естетичних орієнтирах класико-романтичної традиції, вона вигідно вирізняється чітко окресленими та ясно вимовленими музичними мотивами-тезами, доцільністю застосування ладо-гармонічних засобів, інтонаційною насиченістю, динамічною інтенсивністю. Невимушено, емоційно щиро, багатобарвно звучить його інструментальна та вокально-інструментальна музика. Твори композитора завжди виконуються і слухаються із задоволенням, про що свідчать інтерв’ю із виконавцями, диригентами, солістами. Пояснення є цілком природним: те, що з цікавістю пишеться, так само й сприймається. У кожному опусі відчувається пристрасть автора до того, що він робить – змальовує складний внутрішній світ художника («Рефлексії Пізньої Осені» для бас-кларнета, «Молитва» для органа) чи занурюється у поезію минулого і сучасності («Заповіт» і кантати для мішаного хору на вірші Т. Шевченка, П. Верлена, Й. Мандельштама; кантати для сопрано та симфонічного оркестру на вірші Ф.-Г. Лорки та О. Пушкіна, «Чотири вірші» для сопрано та симфонічного оркестру на слова В. Стуса, 10 солоспівів на вірші японських поетів-класиків ХVI століття, вокальні цикли для голосу з фортепіано «Теплі пісні» на вірші Валентини Антонюк).
Інструментальні твори Валерія Антонюка, надто його симфонічні опуси («Звучання Присутнє» для симфонічного оркестру», Концерт для фортепіано та симфонічного оркестру; Симфонія № 1 «Гармонія Руху», Симфонія № 2 «Фанфари», Симфонія № 3 «Передбачувана Музика», Симфонія № 4 «Система Бажань», Симфонія № 5 «Про Війну», Симфонія № 6 «Лемент Над Прірвою», Симфонія № 7 «Маскарад Непобачених Снів», присвячена невинним жертвам воєн і терору 2015–2016 років, «Омріяна Незбагненність» для камерного оркестру) завжди містять у собі дещо від балади. Баладність, оповідальність присутні у всьому, що виходить з-під пера цього митця. На тлі проблеми «смерті автора», що є поширеною у мистецтві останніх десятиліть, імператив індивідуальності (не тільки творчої, а й особистої), – для Антонюка однією з важливих рис стилю. Ось чому його твори запам’ятовуються і вкладаються у музичний багаж слухачів, попри досить складну мелодико-гармонічну, темброву й фактурну складові.
Усі твори Валерія Антонюка – це завжди суб’єктивний наратив. У них завжди є суб’єктивні емоції й оцінки оповідача. Відчувається прагнення автора не просто донести інформацію, а й справити враження, зацікавити, змусити слухати, викликати певну реакцію. Отже, залучення слухача до співтворчості не лишає зал байдужим, тож репертуарні портфелі диригентів поповнюються симфонічними творами Валерія, інструменталісти із задоволенням грають його п’єси, а фондова скарбниця Українського радіо поповнюється записами його музики.
Фабульність – одна з прикметних рис композицій цього автора, навіть у творах без вербального тексту. Звісно, кожен чує у них щось своє, але вміння віддзеркалити дещо загальне, спільне для всіх, робить твори Антонюка цікавими для різних слухачів. Вражає також його відчуття форми, конструктивна виваженість, уміння лаконічно, за невеликий проміжок часу запропонувати «сюжет» – означити його зав’язку і провести усіма етапами розвитку до завершення. Ліричний герой, якого творить Валерій Антонюк, від чиєго імені звертається до аудиторії, надихає всіх оптимізмом світосприйняття, метафізичною вірою у найкраще.
Складний синтаксис, емоційна насиченість, чітка прописаність деталей викликають запитання щодо стильової генези творів композитора. Відповідь на них криється у синтезі таланту й Школи, що є фундаментом, базою, основою. Спроба зв’язати минуле й майбутнє, відродити небуття у новому житті, відтворити досвід у прийдешньому світі, – саме це і є втіленням традицій.
Спробуймо детальніше проаналізувати новий твір Валерія Антонюка «Омріяна Незбагненність» для камерного оркестру. Органічне поєднання класичних традицій і рис індивідуального стилю створює тут відчуття чогось рідного й близького, свого, зрозумілого, тутешнього. В уяві постають образи української природи, вічні у первозданності. На ясні, консонантні гармонії нашаровується звучання кластерних акордів (що, до речі, притаманне багатьом творам композитора), і слухач ясно відчуває подих сьогодення. «Омріяна Незбагненність» – твір дещо біографічний. «З нудьги, знічев’я, з неспокою, / З недоброго передчуття / Я знову мучуся собою, / Переглядаю все життя», – саме ці Шевченкові рядки спадають на думку, коли звучить музична композиція.
Основу мистецького досвіду Валерія Антонюка, окрім здобутків композиторів-класиків, становить також великий пісенний шар. Саме ремінісценції інтонацій мелодики знайомих із дитинства ліричних пісень останньої чверті ХХ століття, а також ледь відчутна стилізація окремих елементів творчості композиторів недалекого минулого створюють відчуття неперервності існування життя.
Майстерність композитора виявляється у тонкому зіставленні різних за характером наспівних тем і сучасних мелодичних зворотів. Картини та образи у творі формуються на основі симфонізації мелодичного матеріалу, розвиток якого відбувається засобами органічного, якісно оновленого синтезування прийомів народної і професійної музики.
Окремі мотиви, інтонації, деталі набувають у творі переосмислення, нового змісту. М’яка за характером, наспівна мелодія початку твору передає ніжність почуттів, відсилає слухачів до тієї пори дитинства, «коли дерева були великими». Ліричність мелодії підкреслюється звичним для слуху секвенційним розвитком і відтінюється повторенням кластерних акордів, що від самого початку створюють контрастний образ, – так виникає своєрідний дуалізм: пам’ять і сьогодення, котрі, як і в житті, звучать невід’ємно одне від одного. У другому періоді головна пісня-тема повторюється спочатку, але значно схвильованіше, ніж у першому епізоді. Супровід також стає насиченішим, повнозвучнішим: акорди густіші, у середньому регістрі підголоском проводиться імітаційна відповідь, що створює відчуття себе (автора/виконавця/слухача) як природної, органічної частки цього світу – вихованої ним і такої, що є його продовженням. Друга хвиля тематичного розвитку приводить до кульмінації першої частини, її смислового акценту: життя – мов повноводна ріка, воно прекрасне!
Музика другої частини – це сьогодення, метушня буднів, урбаністичні кластерні сполучення гармоній, збуджений темпоритм, майже відсутня мелодична лінія. Третя частина твору – синтез, побудова відповідності між елементами множини. Світ безкінечний, вічний, він – мій, а я – його, тому я – вічний! Захоплює тонке чуття композитора при виборі тембрових засобів. Саме дотичність старого до нового, сталого до новаторського у використанні музичних інструментів надає йому змогу віднайти такі засоби музичної мови, що вільно «читаються», легко сприймаються слухачем і швидко дістають естетичний відгук.
Можна з упевненістю сказати: «Омріяна Незбагненність» для камерного оркестру Валерія Антонюка становить новий етап у розвитку української симфонічної музики. Це один із тих зразків, де пісенна тема звучить у природному ладо-гармонічному «прочитанні», на перший план виступає щира народна образність. Значення твору полягає й у тому, що автор увів у творчу практику нову для української музики форму, засновану на засадах вільної організації і розробки пісенного тематизму.
Прем’єра «Омріяної Незбагненності» відбулася 3 грудня 2016 року на фестивалі «Бах і не тільки…», а в лютому цього року, у рамках 80-го сезону Миколаївської обласної філармонії, твір виконали вдруге. «Омріяна Незбагненність» прозвучала у виконанні колективу «АRS-NOVA» під керівництвом заслуженої артистки України Вікторії Жадько у програмі «Фестивалю Хорошої Української Музики». Це, безумовно, – визначна подія у культурному житті України. Інтерпретація твору цим колективом, судячи з висловлювання автора, збіглася із його задумом.
Щодо виконання, то Вікторія Жадько справді є майстром тонкого та проникливого відтворення найтендітніших дотиків композиторського пера. Її та Валерія Антонюка пов’язують давні творчі стосунки: прем’єри, записи до фондів Українського радіо симфонічних творів і Концерту для фортепіано з оркестром в інтерпретації автора.
Симфонізм, яким позначена творчість сучасного українського композитора Валерія Антонюка, – це не лише особливий динамізм розгортання змісту і форми, глибина і рельєфність музики, емансипованої від тексту, літературного сюжету, персонажів та інших допоміжних складових, притаманних вокальним жанрам. Його музика адресована слухачеві для цілеспрямованого сприйняття й несе значно більший і самобутніший обсяг художньої інформації, ніж музика фонова чи створена для декорування соціальних ритуалів.
Ольга ГРИЦЕНКО
Фото надані автором статті
