Після відвідування концерту «Художня зброя перемоги українських мисткинь»

25 серпня о 16 годині в Одеській обласній філармонії відбувся концерт під назвою «Художня зброя перемоги українських мисткинь» із творів українських композиторок і поетес, котрі написані під час війни. Проєкт «Художня зброя перемоги українських мисткинь» присвячений героїчній боротьбі українського народу проти російських загарбників і реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

До програми першого відділення імпрези увійшли музичні композиції Алли Загайкевич, Ганни Копійки, Кіри Майденберг-Тодорової, Кармелли Цепколенко, Асматі Чибалашвілі на вірші Юлії Дмитренко-Деспоташвілі, Валерії Жигаліної, Оксани Забужко, Ії Киви, Ліни Костенко. В них у прямій чи символічно-алегоричній формі відтворюються складні реалії воєнного часу, відображаються жахливі картини сучасного життя нашої країни, що потерпає від жорстокої і невиправданої агресії.

Ці твори пролунали у виконані тріо відомого українського ансамблю сучасної музики «Senza Sforzando», який є базовим колективом всесвітньо відомого фестивалю «Два дні й дві ночі нової музики».

У другому відділенні прозвучав аудіовізуальний перформанс «Сім базових емоцій під час війни» Асматі Чибалашвілі та хорові твори Кармелли Цепколенко і Ганни Копійки.
Розпочався концерт хвилиною мовчання на вшанування пам’яті загиблих унаслідок збройної агресії РФ.

Першим твором програми стала кантата Ганни Копійки «Відчуття» (2022) для сопрано, віолончелі та фортепіано за поезією Ліни Костенко. Прозвучали дві частини твору. В першій – «І жах, і кров, і смерть, і відчай» – змальовано узагальнений символ диктатора, кровожерливого нелюда, який сіє смерть і розруху. У восьми строфах поетеса у стислій формі виразила жахіття війни і дала застереження народам.

Починається твір теж символічно – тяжкі масивні акорди в низькому регістрі у партії фортепіано характеризують воєнну навалу, яка тяжкою ходою насувається на жертву. Доповнює цю картину віолончель, котра на тлі акордів тягне різкі дисонансні звуки. Також композиторка використовує шумові символи, що імітують вибухи бомб. Друга частина кантати – «Крила» – це символи чистоти, світла, духовності.

Продовжила програму кантата Кіри Майденберг-Тодорової «Люба моя» для сопрано, віолончелі та фортепіано за поезією Валерії Жигаліної. У ній символи вибудовані за логіко-смисловою ієрархією смерті й воскресіння. Тут композиторка використовує нетрадиційні шумові ефекти (удари піаніста по своєму корпусу, тихі самотні монотонні звуки у партіях вокалу та віолончелі).

Для відображення символів смерті авторка вдається до емоційно-драматичних нашарувань, які виражені тріольними побудовами, синкопованими акордами, глісандо звуків. Для символів воскресіння ж вибираються тихі, кришталеві й прозорі акорди.

Починається твір досить незвично – піаніст сім разів вибиває ритмізований малюнок, але не по кришці рояля, не по струнах, а по своїх грудях. Ці удари символізують осколки, які вражають людей після вибухів бомб. Удари по тілу – імітація тих ударів, котрі завдає війна засобами ураження. На цьому тлі в партії вокалу з’являється тихий самотній монотонний звук murmurando з авторською ремаркою without emotion. Його відтворює людина, вбита горем, – у неї вже немає емоцій, почуттів, а тільки тваринний нелюдський імпульс, який мимоволі виривається зі стражденної душі.

До цього символу спустошення за кілька тактів підключається віолончель із таким самим протяжним одиноким звуком у верхньому регістрі. В цей самий час у партії фортепіано з’являються насторожені поодинокі звуки, які переростають у переривчасті стакатні інтонації. На їхньому фоні звучання вокалістки поступово набирає силу і на крещендо, за підтримки динамічного пасажу фортепіано, спрямованого знизу догори, закінчується акцентованим акордом на фортісімо – досягає кульмінації.

Такий невеликий, але символічний вступ підводить до драматичного сплеску на словах «Люба моя» (авторська ремарка – dramatically). Ці слова вириваються як крик безмежної болі, відчаю, жаху і звучать без інструментального супроводу. Кінцівка твору побудована на символі воскресіння, продовження життя після смерті, але вже в іншій, нематеріальній формі.

Наступним твором у концерті була кантата Алли Загайкевич «Signs of Presenсe» («Знаки присутності») для сопрано, віолончелі та фортепіано за поезією Ії Ківи (2022). Авторка закінчила його за кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення. Але війна вже йшла багато років і передчуття великого лиха висіло у повітрі. Тому композиторка звернулась до символічних віршів поетеси, щоб висловити власні почуття наростаючої тривоги.

Відомо, що митці, поети – творчі люди на рівні підсвідомості відчувають імпульси, які надсилає соціум, всесвіт, і у вигляді художніх образів втілюють у творах. Артефакт, створений під впливом цих імпульсів, може бути такою самою ж загадкою для творця, як і для слухача або того, хто сприймає витвір мистецтва. Але, потрапляючи до свідомості, символи, закодовані в художньому образі, запускають ланцюгову реакцію чуттєвих процесів, які, оминаючи свідомість, наповнюють емоційний світ того, хто сприймає, переживаннями.

У кантаті «Знаки присутності» Алла Загайкевич використовує різні символи. Першу частину побудовано на символах статики, замороженої дії. Це нагадує війну, яка йшла в Україні з 2014 року. Статичні елементи форми занурюють у парадоксальний світ абсурду. Життя застигло в руїнах, тут ніде дихнути на повні груди, все схоже на страшний сон, де найнеприємніший епізод безперервно повторюється у різних варіаціях.

У другій частині – казкові химерні символи. Це занурення у глибини народних традицій, що продовжується й у третій частині, вирішеній у фольклорних символах із традиційними вигуками «і!», «а!», котрі нагадують коломийки з ігровими і танцювальними приспівками, наспівно-речитативним типом мелодіки. Четверта частина знову повертається до символів статики – музичний матеріал нікуди не рухається, не розвивається, а немов зависає в повітрі.

Війна була присутня і в кантаті Асматі Чибалашвілі «З вірою в Україну» (2022) для сопрано, темпл-блока, віолончелі, фортепіано та відео за поезією Юлії Дмитренко-Деспоташвілі. Композиторка також вдається до символіки війни і надії. До неї відносяться символи фатуму, неминучої смерті, туги і смутку за загиблими воїнами. У звукових ефектах закодовано два символи – війни з розрухою та смертями і відродження після прийдешньої перемоги.

Починається твір коротким глісандо з подальшим глухим ударом відкритою долонею по струнах рояля, довго звучать обертони, і тільки коли згасне останній вокалістка разом з ударами по китайській коробочці починає речитатив словами «Чорний будинок з чорними вiкнами…» Перша фраза звучить дуже тихо, ніби з почуттям жаху від побаченого. Після закінчення другої фрази в партії фортепіано – карбований удар, який повторюється по басовій ноті й звучить як рок, символ неминучої смерті.

Смислова кульмінація настає на словах «Й стане ще кращою!». Їх солістка промовляє речитативом на фоні затухаючого акорду по струнах рояля. Цим символом відродження закінчується твір і легкий вітерець глісандо на струнах рояля підтверджує, що все буде добре.

Завершувала перше відділення концерту кантата «Читаючи історію» Камелли Цепколенко. Твір написано у березні 2022 року, в Одесі. Це був дуже тривожний і жахливий час – російська армія наступала на всіх напрямках, Одеса перебувала під постійними ракетними обстрілами, під загрозою окупації, більшість часу доводилося проводити у бомбосховищах… І в цих умовах, як реакція на війну, у композиторки виникла ідея написати кантату.

У творі авторка використала кілька символів – символ Римської імперії, яка потерпала від варварів (аналог України під час війни, що зазнала вторгнення диких варварів – росіян), і, нарешті, символ перемоги «добра» над «злом».

Твір починається незвично – з декламуваня вірша Оксани Забужко, котре майстерно здійснила солістка тріо Тетяна Муляр. За задумом композиторки, елемент декламації сформує у публіки систему символів, які поринуть у підсвідомість і стануть базою для більш емоційного сприйняття твору. Фактично це вже і є початком партії вокалістки.

Композиторка вводить особливий прийом – удари по брязкотливій сталевій лінійці у партії фортепіано. Він додає незвичайний тембровий ефект і віддалено нагадує брязкіт обладунків воїнів. На цьому тлі вступає малий барабан у руках вокалістки, який підкреслює мілітаристське спрямування твору. Це – один із символів війни.

Перша фраза «І зруйнували ґоти Рим» проходить під акомпанемент різких розбитих акордів у віолончелі, після яких звучить невеличка фраза драматичного характеру, що закінчується так само різкими розбитими акордами у партії фортепіано. Уже в цій фразі закодовано символ війни, котрий має не тільки реальне, а й ірреальне коріння, завдяки чому в уяві слухача підтягуються всі жахіття війни – розруха, вбивства, пожежі, погроми, насилля.

Закінчується твір словами «Рим – все ж стоїть, як і стояв, а варвар – варваром і буде». Це символ віри в Україну, в її непохитність і невідворотну перемогу над ворогом. Перефразуючи слова поетеси, можна стверджувати: Україна як стояла, так і буде стояти, а на варвара чекають поразка і забуття.

Авторки означених творів, вільно оперуючи музичними та позамузичними засобами, створюють особисту форму, як індивідуальний проєкт, формуючи спектральний ореол із різнорідних різножанрових елементів. Вони зосереджують увагу на розвиткові драматичних ліній, виокремлюючи в камерно-вокальній палітрі протиставлення соло камерному ансамблю.

Драматичні колізії, втілені в символічній формі, стають формотворчим принципом, підпорядковуючи розвиток багатошарових пластів творів структурі сюжетів. Діалогічна взаємодія вокалу та камерних інструментів обумовлює розмаїття фактурних рішень, коли емоційно виразні комплекси, посилюючи одне одного, створюють картину єдності багатоликого цілого. Застосовуючи різні види структурних побудов, – то горизонтальні нашарування, то протиборство партій вокалу й камерного ансамблю, то крещендуючі фактурні наростання у складних синкопованих ритмах, композиторки створюють у символічній формі драматичну картину сьогодення.

Хотілося б відзначити артистизм виконавців – Тріо ансамблю SENZA SFORZANDO (Одеса, Україна) у складі Тетяни Муляр – сопрано, Михайла Безчастнова – віолончель, Олександра Перепелиці – фортепіано.

Головну увагу було прикуто до солістки – Тетяни Муляр, яка з високим артистизмом і майстерністю втілювала образи війни у цих творах. Її натхнення, активність і сила впливу сприяли розкриттю найпотаємніших задумів композиторок і виявленню художніх підтекстів творів. Інші члени тріо – Олександр Перепелиця і Михайло Безчастнов сприяли створенню цілісної музичної матерії, вибудовуючи ідеальний гармонійний ансамбль.

У другому відділенні концерту прозвучали ще три твори. Відкрив програму аудіовізуальний перформанс «Сім базових емоцій під час війни» (2024) Асматі Чибалашвілі для двох виконавців на препарованому фортепіано за картинами Володимира Мухіна. Його представили Асматі Чибалашвілі та Ірма Готкова (фортепіано).

Потім простір сцени зайняв мішаний хор STRUM-SPECTRUM Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової. Милодіжний колектив заспівав твори Кармелли Цепколенко і Ганни Копійки.

Першою пролунала «Колискова для Сашка» Кармелли Цепколенко для мішаного хору (2020).
Колискова пісня як жанр являє собою синтез принаймні трьох мистецтв: музики, поезії та образотворчості (зорові уявлення дитини). Значення колискової полягає не так у «догоджанні фізіології» дитини, як у налаштуванні запуску механізмів уяви. У колисковій існує безліч символів і протиріч, які зводять нанівець функцію пісні, якщо трактувати її як таку, що сприяє процесу засинання. Так, в одному випадку музика суперечить поетичному тексту, в іншому – текст музиці. В результаті за допомогою тексту і музики в дитини мали б з’явитися такі зорові асоціації, що їй стало б не до сну.

Протирічливість у колискових піснях – не випадковість, а навмисна зумовленість. Найчастіше текст колискової йде проти течії сну. Він тривожить дитину, породжує стан страху. Якби колискова пісня складалася тільки з тексту, то, ймовірно, дитина справді отримала б заряд негативних емоцій, але в тому-то й річ, що проти тексту бореться «оксамитова рука» мелодії, яка для дитини стає символом несправжнього, вигаданого. Мелодія робить повідомлення не реальною, а вигаданою подією.

В уявних подіях та страхах дитина «спалює» свої справжні хвилювання, тривоги – і засинає. Утім, буває й навпаки. Текст м’який, спокійний, а мелодія драматична. Причому драматизм цей, на перший погляд, зовсім не виправданий, якщо згадати призначення колискової пісні. Але роль мелодії тут зовсім не в нагнітанні страху, а в тому, щоб позбавити буденності знайомі образи. Символи природи вступають у протиріччя із символами музики. Переживання дитини розлучаються зі звичними зв’язками і спрямовуються іншим руслом саме завдяки музиці. Так і сталося в колисковій Кармелли Цепколенко.

І, нарешті, останнм твором концерту була кантата Ганни Копійки «Одеса» для мішаного хору (2022). Вона повертає нас у довоєнне буття і звучить, як символ щасливого життя без повітряних тривог, бомбардувань і, власне, без війни. Це – символ простого мирного життя, до якого ми обов’язково повернемося після нашої перемоги.

Опуси, повторюся, прозвучали у виконанні мішаного хору STRUM-SPECTRUM у складі: Ангеліна Слободянюк, Марія Берестова, Олена Іцкович, Анна Матвєєвська, Дар’я Цюре, Анна Середіна, Анастасія Хабаль, Вікторія Скороченко, Світлана Жук, Олександра Романова, Валерія Борщова, Артем Перцев, Сергій Балинський, Данило Матвієнко, Валерій Простомолотов, Євген Сухенко, Максим Танькут, Віктор Данілеску, Петро Сухарев. Художня керівниця – Ганна Копійка.

Відвідав концерт Гао Мінцзе, аспірант Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової

Посилання на пряму трансляцію концерту: