Висока продуктивність, осягнення вищих ступенів професіоналізму, здобуття акмеологічних вершин досконалості в мистецьких професіях – мета кожного, хто вступає на професійну стежку. Та чи всім вдається здобути поставлені цілі і чи усвідомлюємо та вміємо дати собі раду з ризиками і викликами у тій чи іншій сфері мистецької діяльності? Чи достатньою мірою практикуючі фахівці та початківці обізнані з екологією та охороною праці у своїй ділянці? Наскільки розвинена і чи існує взагалі міждисциплінарна інфраструктура з цих питань? Чи задовольняються потреби та запити музикантів, насамперед щодо здоров’я, проблем професійного травматизму чи медичної реабілітації, а найголовніше – практичного застосування механізмів профілактики, діагностування та бодай елементарної анатомічної освіченості задля зменшення кількості переграних рук і губ, зірваних голосів, стресів, перевантаження фізичного і психологічного? Такі питання ставить спільнота форуму International Symposium on Performance Science (ISPS). Про проблеми, що знаходяться на перехресті музичного виконавського мистецтва, психології, медицини, економіки, та про шляхи їх вирішення, що обговорюються на ISPS, – у матеріалі Лілії Назар-Шевчук.
Сесія перша. За межами музичних насолод
Провідні вчені з багатьох країн, різних наукових і практичних галузей, зокрема, медицини, уже чимало років працюють, намагаючись якщо не нівелювати, то бодай суттєво зменшити кількість існуючих проблем, покращити і удосконалити ергономіку та підвищити продуктивність всієї професійної когорти музикантів. Загальне уявлення про мистецькі професії та про діяльність митців як про високоестетичну дефіляду краси, легкості, творчого пориву та вияву натхнення навіть не припускає, наскільки енергетично виснажлива та кропітка, фізично важка та довготривала праця стоїть за лаштунками кожного сценічного виступу чи навчального акту на шляху здобуття музичних професій.
На базі Royal College of Music та Imperial College London провідними науковцями та митцями було створено Сentre for Performance Science (СPS), головна мета якого – об’єднати експертні оцінки та перехресні дослідження в сферах мистецтва, медицини, технічних і природничих наук, а також бізнесу з цілого світу для проведення кросдисциплінарних дискусій та вирішення численних проблем, пов’язаних з продуктивністю праці та навчання у професійній мистецькій сфері. Пошуки для створення симулятора продуктивності наступних поколінь передбачають впровадження нових проєктів, які б досліджували практику та результативність у царині мистецьких професій. Центр виконавської науки дотримується чіткого міждисциплінарного підходу до досліджень виконавської діяльності, одержуючи доступ до досвіду та обладнання Королівського коледжу музики та Імперського коледжу Лондона. CPS спостерігає, як люди навчаються та застосовують отримані знання в реальних контекстах праці.
Географія поширення цього руху знайшла широкий і потужний резонанс в багатьох країнах світу на всіх континентах. Так, перша конференція ISPS була скликана в Порту в 2007 році (Португалія), у 2009 – в Окленді (Нова Зеландія), 2011 – у Торонто (Канада), 2013 – у Відні (Австрія), 2015 – у Кіото (Японія), 2017 – у Рейк’явіку (Ісландія), 2019 – у Мельбурні (Австралія), 2021 – у Монреалі (Канада). Цього року ISPS проходив наприкінці серпня у Варшаві, а його організаторами стали традиційно Royal College of Music, Imperial College London, СPS і Варшавський медичний університет спільно з Музичним університетом імені Шопена.
Ініціатором та головним рушієм цього уже без перебільшення світового руху щодо екології та охорони праці чи не всіх мистецьких професій є Аарон Віллямон – професор виконавських наук в Королівському коледжі музики, керівник Центру виконавської науки, який разом з командою однодумців розгорнув широкозакроєну діяльність у даній сфері. Член Королівського товариства мистецтв (FRSA), Академії вищої освіти (FHEA), він є засновником Міжнародного симпозіуму з перформансу, головним редактором Performance Science (спеціалізований розділ Frontiers – Frontiers Media SA, є видавцем рецензованих наукових журналів із відкритим доступом, які активно працюють у галузі науки, техніки та медицини). Його власні дослідження, як керівника докторантури LAHP (London Arts & Humanities Partnership), зосереджені на проблемах навчання та викладання музики, впливу музики і мистецтва на суспільство. Серед найважливіших праць: Музична досконалість: стратегії та методи підвищення ефективності (2004, Oxford University Press); у співавторстві з J. Ginsborg, R. Perkins, G. Waddell та ін. – Дослідження музичного виконавства: методи музичної освіти, психології та виконавської науки, (2021, Oxford University Press) та понад 150 одноосібних та у співавторстві статей у провідних наукових часописах.
Ініціативний комітет склали вчені з різних країн і континентів: Ліліана Арахуйо та Ізабелла Козетт з McGill University; Пауліна Дербец з Mexican Healthy Conservatoires Network, Канада; Аманда Краузе з James Cook University, Австралія; Массімо Цісарі з Scuola Universitaria di Musica/Conservatorio della Svizzera italiana Lugano, Швейцарія; Діана Сантьяго з Federal University of Bahia (UFBA), Бразилія; Джіан Янг з Shanghai Conservatory of Music, Китай; Бріджіт Ренні-Салонен з Stellenbosch University, Південна Африка; очевидно, група польських науковців: Анджей Б’ялко з Krzysztof Penderecki Academy of Music; Ярослав Врублєвскі з Fryderyk Chopin University of Music; Аліція Делєцка-Бури з Academy of Art in Szczecin; знаний актор і хореограф Каспер Міклашевскі; Богдан Цішек з Medical University of Warsaw. Очолили дев’ятий ISPS-2023 традиційно Аарон Віллямон з Royal College of Music, London, United Kingdom (далі UK) та Кшиштоф Домбровскі з Medical University of Warsaw, Польща.
Симпозіум охопив більше 30-ти країн-учасниць з різних континентів та регіонів світу: Англія, Шотландія, Франція, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Португалія, Італія, Греція, Польща, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Естонія репрезентували європейську зону; численні делегації вчених Північної і Південної Америки представляли США, Канаду, а також Мексику, Бразилію, Аргентину, Болівію; заангажовано велику кількість вчених з Австралії, Японії, Китаю; свої наукові пошуки демонстрували представники Ізраїлю, Індії, Ліберії, Нової Зеландії, Південної Африки. Саме керівному комітету та нашим польським друзям (з промоції Наталії Ревакович, Ярослава Врублєвского, Анни Станкевіч-Юзвіцкої та Кшиштофа Домбровского) належала ініціатива долучити Україну до цього руху, про що А. Віллямон повідомив світове наукове співтовариство на урочистому відкритті симпозіуму.
Тема цьогорічного ISPS-2023 «Турбота про продуктивність і кар’єру» була покликана ініціювати дискусію щодо зв’язків між продуктивністю і добробутом митців у сучасному суспільстві. Конкретні напрямки та галузі дослідження, методологічні підходи були навмисно залишені відкритими для заохочення міждисциплінарного обміну з метою демонстрації матеріалів, що містять детальний опис оригінальних досліджень з усіх дисциплін, які можуть запропонувати нові погляди на мистецтво та науку. Теми, які піднімалися на симпозіумі не просто варті уваги, а спонукають до конкретних дій та вирішення багатьох питань щодо охорони праці професійних митців та навчання.
Тематичні блоки включали найрізноманітніші проблемні сфери фахової мистецької діяльності: це професійні виклики та оптимізація продуктивності, зміцнення здоров’я та благополуччя, здорове тіло; зміни в культурі та їх вплив на ефективність і добробут митців, зв’язок між добробутом і творчістю, глобальні погляди на добробут; інвестиції в майбутніх художників, художня освіта і майбутнє виконавства, динаміка навчання; мистецтво руху, вокальна техніка, допомога та лікування голосу, анатомія кисті та передпліччя; дослідження ідентичності музикантів, психологічної гнучкості, впливу тривоги на продуктивність, подолання стресу та стресостійкість; питання технологій та мистецтва, впливу соціальних мереж та багато інших.
В розлогих пленарних лекціях, які проводилися щоденно провідними вченими з різних континентів, було закумульовано основні ідеї симпозіуму. З ґрунтовною лекцією «Біль у музикантів, пов’язаний з грою: епідеміологія, механізми, лікування та профілактика» виступив Ганс Крістіан Ябуш (Institute of Muscians’ Medicine; Dresden University of Music, Німеччина), піднімаючи гостру дискусію довкола існуючого постулату «no pain — no gain». Цікаво, що мистецьким прецедентом вчений обрав унікальний приклад видатної піаністки Клари Шуман з проблемами рук при роботі над Гендель-Варіаціями Й. Брамса та про роль її співпраці у подоланні болю з відомим лікарем-самаритянином ХІХ ст. Фрідріхом фон Есмархом. Роберта Антоніні Філіппе (University of Lausanne, Швейцарія) представила адаптивні шляхи застосування спортивного досвіду для мистецької професійної діяльності у лекції «Оптимізація психічного здоров’я та розумової діяльності для досягнення успіху: уроки, отримані зі спортивної психології», підкреслюючи не менш важкі фізичні навантаження у музикантів, танцівників, артистів ніж у спортсменів та можливості адаптації до мистецької галузі елементів спортивної медицини. Тему «Перспективи акустики концертних залів та роботи в них» підняв Тапіо Локкі (Aalto University, Фінляндія).
Суто медичний погляд на виконавські фізіологічні проблеми музикантів у лекції «Анатомія руки і передпліччя» висвітлили Богдан Цішек і Аркадіюш Ковальчик (Medical University of Warsaw). Натомість Людивіна Обрі (Humboldt Universität zu Berlin, Німеччина) представила тему «Вивчення ролі стилю виховання та сенсорної чутливості в музиці. Тривога при виконанні: дослідження за участю музикантів у Німеччині та Австрії». Мацєй Квятковскі — відомий польський актор, сподвижник сучасних сценічно-хореографічних перформансів представив тему «Продуктивність і захопленням рухом». Хара Трулі (University College London, UK) репрезентувала основні шляхи розвитку та напрями арт медицини або медицини сценічного мистецтва, пропагуючи нові принципи PAM-education (єдність фізичної культури, арт-мистецтв і музики).
Також відбулася презентація запланованого нового вельми актуального видання The Oxford Handbook of Musicians Health Advocacy (Оксфордський довідник із захисту здоров’я музикантів). Зрештою, багато проблем було висвітлено у The Oxford Handbook of Music Performance, Vol. 2, опублікованого Oxford University Pres у 2022. Статті цього видання присвячені максимальній продуктивності і уважності, сценічній поведінці, керуванню емоціями та харизмою, покращенню оцінки музичного виконання, а також – навичкам і компетенціям, необхідним для розбудови кар’єри та професійної успішності.
Розділи, присвячені здоров’ю та добробуту, містять дослідження і вивчення мозкових механізмів, задіяних у навчанні та виконанні музики, музичній діяльності в людей з обмеженими можливостями, тривоги під час виконання, хвороб та ризиків для здоров’я в інструменталістів, слухових і голосових проблем, врешті, сприянню здоровому способу життя. Диференційовано роботу з духовими, струнними інструментами, з фортепіано, сольним голосом і вокальними ансамблями. Піднімаються практичні проблеми, з якими стикаються дослідники та виконавці – наприклад, вивчення руху під час музичних виступів. Висвітлено типи технологічних, соціальних інновацій та інновацій добробуту, які впливають на зміни та задуми музикантів щодо планування своїх виступів та діяльності в ХХІ-му столітті. Нове ж видання передбачає більш детальну та скрупульозну картину зв’язку і співпраці арт-медицини з мистецькими професіями. Так, для цьогорічного симпозіуму дані опитувань і досліджень щодо глобальних змін у культурі, продуктивності праці та благополуччя надавала Королівська Ліверпульська філармонія, зрештою, багато вчених з різних континентів і країн демонстрували свої дослідження, спираючись на досвід, стан речей та перспективи арт-медицини у власних країнах чи регіонах.
Співорганізатором Варшавського симпозіуму був проф. Криштоф Домбровскі, який погодився висловити кілька думок щодо даної наукової проблематики, згадуючи власний шлях до арт-медицини:
«Закінчивши ліцей за профілем історія, філософія та історія мистецтв, я хотів навчатися у Варшавському медичному університеті, тому самостійно поглиблено опанував біологію та фізику і вступив на фізіотерапію, де під час навчання покращив свої математичні навички та був прийнятий до Варшавського технологічного університету, вивчаючи біомедичну інженерію. Тож, можна сказати, мені судилося перебувати між різними науковими полями… Здобувши ступінь магістра з фізіотерапії, я подав документи в докторантуру на медичний факультет, де на кафедрі анатомії став аспірантом проф. Богдана Цішка. У 2014-му проф. Анна Станкевіч-Юзвіцка запросила мене провести семінар з фізіології для студентів Музичного університету ім. Ф. Шопена (FCUM). Цей досвід змусив мене зрозуміти, як мало я знав про потреби музикантів. Після багатьох розмов на цю тему з професором я вирішив вивчати медицину виконавських мистецтв в University College London (UCL). Саме там я познайомився з провідними фахівцями та ініціаторами арт-медицини – професорами Аароном Віллямоном, Харою Трулі, Говардом Бердом, Яном Вінспуром, Майклом Шиплі та ін. Після повернення до Польщі, разом з нашими професорами – піаністкою Анною Станкевіч-Юзвіцкою, органістом Ярославом Врублєвскім та композиторкою Анною Іґнатовіч-Ґліньскою – ми почали займатися організацією міжуніверситетської співпраці між Варшавським медичним університетом та FCUM, результатом якої стало підписання угоди та створення наукової групи. Свою першу роботу ми представили на ISPS-2017 в Рейк’явіку. Надалі нам вдалося провести низку досліджень та опублікувати кілька статей, доступних в Інтернеті («Musculus Palmaris Longus: вплив на здатність гри на клавішних інструментах – попередній звіт» Front. Psychol., 2018, Performance Sciencе, Vol. 9) і також провести декілька навчальних курсів. У 2021 я захистив докторську дисертацію та запропонував проф. А. Віллямону провести ISPS-2023 у Варшаві, а він, у свою чергу, запросив мене до Наукової ради ISPS-2021. Мені вдалося отримати державний грант, хоч весь проєкт був важким і виснажливим, оскільки вперше проводився на території Східної Європи, та сподіваюся, що він відкрив для всіх нас можливості співпраці у багатьох цікавих проектах.
Як медик я вважаю, що вирішення проблем співдії між медициною і музикантами є вкрай необхідними, і ці дві галузі взаємно мусять розвиватися, інакше їхні шляхи можуть розійтися. Факт, що інвестиції в справи культури є незаперечною необхідністю. Мусимо всіляко допомагати і підтримувати наших артистів – хоча б на такому ж рівні, як це є у спортсменів, які мають величезні групи опіки, суттєві і глибокі зв’язки з медициною, добре розвинену структуру співпраці та достатньо наукових підходів у галузі власне спортивної медицини. Адже відповідний фізичний тренінг, психічно-нервові затрати цілком спів ставні, а окремих випадках і більші за спортивні. Наприклад, спортсмени можуть досягнути пенсійного віку вже у 30 років. Натомість, музиканти-виконавці часто змушені грати до 70-ти років.
Звичайно, говорячи про даний кросдисциплінарний напрям арт-медицини, ми входимо і у соціологічну сферу, порушуючи низку складних економічних питань. Адже в реальності музиканти найрізноманітніших професій однозначно потребують спеціалізованої медичної опіки, причому з різноманітних сфер медицини. Ті ж вокалісти повинні мати безперевний фоніатричний нагляд, постійне консультування та фахове медичне вирішення голосових проблем, з якими стикається чи не кожен співак. Чи кожен отоляринголог докладно орієнтуються в специфіці даного типу виконавства та може надати відповідну консультацію чи конкретну допомогу? І так чи не у всіх видах мистецької діяльності, кожен з яких потребує диференціації та дискретної спеціалізації саме медичного потенціалу.
Є і загальні проблеми, наприклад, болю. Спостерігається доволі дивна тенденція в мистецькому світі, що опанування артистичної професії у будь-якому разі пов’язане з болем. Вважаю такий підхід дуже нездоровим і не бачу необхідності дотримуватися навіть такої думки, тим паче в ХХІ столітті. Йдеться не лише про уникнення фізичного болю, але й психічно-емоційного і в процесі навчання, і у професійній діяльності. Тут визначальними є знання зі сфери медицини та ергономіки – анатомії, фізіології, реабілітаційно-оздоровчих напрямів, фактично, екології, охорони та захисту навчання і праці. Для подолання, а що важливіше – для попередження болю існує чимало практик і технік, якими повинні володіти і застосовувати у своїй діяльності педагоги й практикуючі фахівці.
Маю надію, що ідеї арт-медицини, які уже знаходять свою реалізацію в багатьох мистецьких навчальних закладах, спеціалізованих медично-артистичних центрах різних країн світу, демонструючи зустрічний рух професійної мистецької діяльності і медицини, знайдуть свій резонанс і в Україні, перед якою зараз постали дуже складні виклики іншого порядку, хоч попри всі складнощі – життя продовжується і треба думати про майбутнє».
Лілія НАЗАР-ШЕВЧУК
Фото надані авторкою
Далі буде
