Одна з найкращих хорових капел Європи знову в Києві! Цього разу у рамках ювілейної Десятої Пасхальної асамблеї!
З роками асамблея розвинулась у міжнародний захід, який охоплює різні жанри і форми. Проте зароджувалась вона у такому вже далекому 2009 році як виключно хорова всеукраїнська акція. А отже концерт хорової капели «Орея» Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера під керівництвом Олександра Вацека займає почесне місце серед 25-ти представлених хорових колективів у програмі ювілейної Пасхальної асамблеї.
Концерт хору «Орея» щоразу стає неймовірною сенсацією у хоровому мистецтві. Несамовите захоплення і радість від почутого й побаченого «дива» наповнюють серце кожного слухача.
Чого ми чекаємо від академічного хорового виступу? Не більше ніж співу. Хористи, подібно до оркестрантів, відгороджені від публіки умовною стіною – «папками-пюпітрами», і єдина «дійова особа» на сцені – це спина диригента. Така традиція. Іншими словами, ми приходимо на хоровий концерт не дивитися, а слухати. Але протягом останнього десятиліття в хоровому академічному мистецтві України все більш явно простежується тенденція до синтезу і пошуку нових виразних засобів, зокрема, шляхів «пожвавлення» поведінки хору на сцені.
Що ж собою представляє академічний хор «Орея»? Це – група артистів, котрі звучать як один великий Голос. Співаки – гості на цій сцені, але водночас вони на ній «живуть» і повноцінно нею володіють. Хористи становлять єдиний художній організм, але кожен із них може робити на сцені щось іще окрім якісного співу.
Саме це й спостерігали глядачі концерту «“Орея” – Великодню». Різноманітність вокальних амплуа просто вражає: академічні твори (Сергій Рахманінов. «Всенощное бдение», Євген Станкович. «Садок вишневий» на вірші Тараса Шевченка, Станіслав Людкевич «Ой зацвіли фіалочки»), українські народні пісні в обробках Ганни Гаврилець, Олександра Вацека, Андрія Кушніренка, Олександра Біди, Віктора Грицишина та сучасні естрадно-джазові твори. Концерт мав двочастинну структуру, де друге відділення було присвячене музиці XVI–XXI століть різних країн світу. Саме у цій частині Олександр Вацек подавав свої коментарі до кожного твору, маючи у відповідь публіку, яка, затамувавши подих, повністю віддалась Музиці.
Ідея хорового театру, про яку активно говорять і починають поступово впроваджувати на сцені провідні хорові колективи країни, – живе і успішно працює в колективі Олександра Вацека. У хоровому середовищі його без перебільшення можна назвати законодавцем моди.
Вацек не тільки «розв’язав руки» артистам хору, зумівши подолати їхню холодну сценічну статичність і змусивши рухатися. Він відкрив іншу перспективу і довів, що один і той самий склад хористів може співати не просто різну музику, а ще й відтворювати її у різних вокальних манерах. Тобто бути і академічним, і народним хором, якщо треба – «дитячим», а то й джазовим або естрадним. Ось вона, наступна сходинка на шляху до «хорового театру», де диригент – «це режисер вокального звука, його фарби, тембру». І все це аж ніяк не вадить якості виконання.
Однаково переконливо у рамках одного концерту, щиро «беручи за душу», звучать у виконанні хору духовна музика і народна пісня, причому кожний жанр – у притаманній тільки йому вокальній манері.
Абсолютно очевидно, що професіоналізм «Ореї» перебуває не на тому рівні, коли стежиш «чи спотикнеться фігурист на високому стрибку», а гадаєш «чи зможе він зараз перевершити себе». Прикладом тому є фантастичний «Політ джмеля»…
Однак, що найголовніше у виконанні «Ореї» і самого Вацекa – це справжній, абсолютний контакт із публікою, – саме такий, яким повинен бути дотик артиста з глядачем. Зв’язок, що містить театральності рівно стільки, скільки потрібно, щоб утримати інтригу в залі, але обеззброюючий, щирий, природний, імпровізаційний і просвітницький. Адже Олександр Вацек завершив концерт словами «Слухайте найкращі хори України та світу!»
Катерина КОЛЕСНІЧЕНКО
