Ukrainian Live. Борис Кудрик. Портрет композитора

132
Share Button

Із 15 вересня відбувається великий всеукраїнський тур підтриманий Українським культурним фондом. Організатори – громадська організація «Колегіум Музікум» зі Львова – взялись відкривати й популяризувати маловідомі сторінки української музики

У рамках проекту Ukrainian Live Tour виконуються незнані твори Зіновія Лиська, Лєшека Мазепи, Сидора Воробкевича, а також інструментальні опуси Станіслава Людкевича, Нестора Нижанківського, Василя Барвінського та Анатолія Кос-Анатольського. Це – особлива сторінка української музики, поки що не представлена широкому загалу.

Борис Кудрик (1897–1952) – галицький композитор, колись популярний у музичних колах, однак мало відомий поза ними. Композитор, який відчув увесь трагізм долі митця у тоталітарній системі й зробив останній болючий ковток повітря на чужих холодних землях Мордовії у засланні.

Пропонуємо кілька фактів із життя Бориса Кудрика.

Бусьо. Так просто, тепло й ніжно називали другого з чотирьох дітей у родині Кудриків. Пізніше він став поважним музикантом і отримав псевдонім «Рогатинець», адже народився та почав пізнавати світ у місті Рогатині, що на Івано-Франківщині.

Любов на все життя. Ні, прекрасної історії кохання ви тут не знайдете, адже композитор був одинаком. Проте самотнім його точно не назвеш, бо крізь життя його вела одна любов – Музика. Уже з дитячих гімназійних років Бусьо опановував гру на фортепіано, любив виконувати твори Моцарта, Бетховена та Лисенка.

Блискуча освіта. У 1915–1918 роках навчався на філософському факультеті Віденського університету (німецька філологія та загальна історія) і водночас у Віденській музичній академії у відомого професора Евзевія Мандичевського. Пізніше – у Львівському університеті на музикознавчій кафедрі у видатного польського професора Адольфа Хибинського, де 1932 року захистив докторську дисертацію на тему «Історія української музики в Галичині 1829–1873».

Церковна музика. Левова частина праць Бориса Кудрика присвячена вивченню української церковної музики, а першим масштабним дослідженням у цій сфері була його докторська дисертація. У 1933 році він розпочинає читати курс історії української церковної музики у Богословській академії, а згодом створює при ній Інститут церковної музики, де формує бібліотеку духовних музичних видань і музикознавчих працьє

Викладаючи в академії, Кудрик продовжує досліджувати церковну галицьку музику та 1937 року публікує ґрунтовну монографію «Огляд історії української церковної музики». У цій праці він одним із перших охоплює грандіозний за розмірами період – від часів княжої доби до музики композиторів першого десятиліття ХХ століття. Тут Кудрик подає як загальні історичні відомості, так і окремі музичні зразки, які аналізує. В «Огляді історії української церковної музики» можна прочитати про початки церковного співу в Україні та іноземні впливи на його формування і розвиток.

Багатогранність. Композитор, піаніст, диригент, акомпаніатор, педагог, дослідник, лектор, музичний критик – усе це Борис Кудрик зумів гармонійно поєднати у житті.

Феномен. Зі спогадів композитора Василя Витвицького: «Невисокий, дрібний, завжди кудись задивлений і завжди у щось заслуханий, він був неначе з’явою не з цього світу. Мав феноменальну музичну пам’ять. Міг ту чи іншу сторінку одного з-поміж знаних творів (а знав їх без кінця) покласти на папір із повною точністю. Я не раз висловлював подив із цього приводу. Він тоді кривився, відмахувався й говорив: “Та що там! Це ж грамофонна плита!” До речі, нотний папір був у нього під рукою постійно. Мета – негайно записати якусь музичну думку, тему до сонати, сюїти чи іншого твору. Під час кількахвилинних відвідин до мене він встигав скомпонувати цілу нотну сторінку й записати її своїм великим нотним почерком».

Успіх. Його Соната ля мінор для скрипки з фортепіано була нагороджена 1932 року на конкурсі секції «Об’єднання українських організацій в Америці». Відомий скрипаль-віртуоз Роман Придаткевич увів цю Сонату до репертуару. Про опус Бориса Кудрика газета «Свобода» (США, 1934, 11 черв.) писала: «Твір цей написаний свіжо і є одним із найкращих, які вийшли в останніх часах із рук українських композиторів». А в рецензії на авторський концерт із творів Бориса Кудрика Василь Барвінський відзначав: «Львів одержав щирого представника на нашій убогій музичній ниві… Уже тепер можна ствердити серйозність його праці, далеку від такого частого в нас дилетантизму, бо основану на глибокому музичному знанню».

Фатальний Відень. Із театром «Веселий Львів», для якого аранжує музику до окремих номерів і пише твори для малого оркестру, митець навесні 1944 виїхав до Відня. Радянська контррозвідка «Смерш» робила «зачистку» району, в якому мешкав композитор, і зайшла до його напівпідвальної квартири.

Московські чекісти давно шукали його. При особистому обшуку в нього відразу знайшли посвідчення члена Спілки композиторів УРСР. Композитора заарештували. Закритим судом, який відбувся у Відні 7 червня 1945 року, Бориса Кудрика засудили на 10 років ув’язнення із конфіскацією майна. Вирок касаційному оскарженню не підлягав. Його відправили до табору для політичних в’язнів у Мордовській АРСР, станція Потьма.

Метелик. Подальшу долю композитора описала Уляна Старосольська-Любович, яка сама пережила майже десятирічне заслання у Казахастані: «І уявіть собі цього Буся у совєтському карному лагері, серед “урків”, що грають у карти за те, хто має забити сусіда, де кусок хліба видирають собі силою. І, навіть там, голодний та споневірений, він на клаптиках паперу писав своє музичне “вірую”. Але Бусьо помер там не тільки від фізичного насильства, – він помер від музики. Може та смерть була йому визволенням від такого життя. Він застудився і опинився в лагерному шпиталі. Його виснажене тіло не витримало запалення легень. Він помер. Пишу це над потоком, сидячи на камені. Мала я писати про щось конкретне. Але на папір сів метелик. І я раптом почула, як грає потік і шумлять дерева. Бусьо зі свого музичного неба? Бо мусить таке бути – для музик…»

Незламність. Із таборів Василь Барвінський, який тоді також відбував так зване «покарання», привіз твори Бориса Кудрика, робота над відновленням яких була дуже складною. Писані олівцем (рідко чорнилом) на розлінованих власноруч зошитах у косу лінійку чи клітинку, зшиті нитками в грубі манускрипти, – ці рукописи викликають трепет, бо чудом уціліли в тюрмах і на далеких засланнях. Вони ще не вповні оцінені, однак є свідченнями незламності духу, наперекір найважчим ударам долі, – вірності музичному покликанню митця.

Попри те, що могила Бориса Кудрика знаходиться на далеких чужих мордовських землях, душа його – на рідний землі. Адже та її частина, яку митець вклав у твори, отримує нове дихання тут – на Батьківщині.

Світлана ВЛАДАРСЬКА

Share Button