А чи могло би бути інакше з мисткинею, яка народилася у Львові у високоінтелігентній родині, що поєднала лінії добре відомих своєю винятковою духовно-культурною діяльністю фамілій Стернюків і Кисілевських із давніми священничими галицькими українськими традиціями, де особливо плекалося музичне мистецтво?

Першопочатки

Найперші кроки в музиці Наталія Ревакович-Ониськів здійснила під опікою мами – піаністки, випускниці Львівської консерваторії Галини Ониськів-Стернюк. Ця чудова ансамблістка (учасниця високомистецького камерного тріо у складі Богдана Бонковського – скрипка, Володимира Третяка – віолончель і Галини Стернюк – фортепіано), викладачка консерваторії, очевидно, лише за своє походження зазнала утисків і була звільнена з роботи за неблагонадійність в очах тодішньої (у 1972 році) радянської влади. Однак, попри такі важкі випробування долі, утримала високу професійність, працюючи понад 45 років (від 1975-го) керівником фортепіанного відділу у львівській музичній школі № 3.

Так, будучи ще ученицею молодших класів музичної десятирічки (тепер Львівський державний музичний ліцей імені Соломії Крушельницької), Наталія отримала піаністичну базу в класі «піаністичної внучки» Василя Барвінського Марти Булки-Пиріжок, згодом у старших класах навчалася в Лідії Голембо та Ольги Качевої, продовжуючи займатися в останньої у консерваторії (тепер Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка).

Переймаючи естафету своєї мами і Ольги Качевої, котра славилася як небувало тонка і вишукана ансамблістка, Наталія Ониськів розпочала музичну кар’єру саме в цьому напрямку, хоча паралельно освоювала й гру на органі в класі Самуїла Дайча. Як концертмейстерка й ансамблістка співпрацювала з багатьма музикантами, в тому числі зі студентським камерним хором під керуванням І. Даньківського, також була активною членкинею і виконавицею у гуртку «Сучасної музики», який провадила у консерваторії Наталія Кашкадамова.

Особливо ж цікавою і професійною виявилася робота в класі іменитої львівської скрипальки Лідії Шутко, з якою не раз виступала в різноманітних програмах. Останній спільний концерт музиканток відбувся у 1990-му у Варшавський музичній академії імені Фридерика Шопена.

Польські музичні горизонти

Доля зводить молоду піаністку з польським композитором і диригентом українського походження – добре відомим вітчизняному мистецькому загалу – Романом Реваковичем, і тепер уже для Наталії Ревакович постійним місцем проживання стає Польща. Нелегким був період адаптації, адже для музикантки завершився період юності й відкрився зовсім інший, незнаний світ початків зрілості.

Наталія працювала у середніх і вищих музичних закладах Варшави, активно концертувала як солістка та камералістка. Із польськими колегами з Музичного училища імені Юзефа Ельснера увійшла до складу фортепіанного тріо під назвою «Con fuoco», яке мало доволі широку амплітуду концертних виступів і записів. Особливим проєктом став «Паризький салон Фридерика», в якому поєднувалося художнє читання поезій і текстів, присвячених Шопенові у виконанні іменитого польського артиста Кшиштофа Кольберґера та фортепіанне тріо соль мінор Фридерика Шопена у виконанні тріо «Con fuoco».

І хоча життя в іншій країні та новій культурній парадигмі було цікавим, інспіруючим, але й нелегким, подружжя Реваковичів завжди ґравітувало у мистецькій діяльності до свого кревного коріння – української культури у її найрізноманітніших вимірах. Широкозакроєні контакти митців і їхня велетенська промоція української музики – вражаючі. Якщо про Романа Реваковича відомо й написано пiддостатньо, то діяльність Наталії цілковито заслуговує на висвітлення як не менш важлива й самовіддана.

Ініціатива Львівського фортепіанного тріо

Як українка-патріотка, камералістка засвідчує, що чудові зразки української музики в жанрі камерно-інструментального ансамблю є практично невідомими за межами України. З метою поширення і популяризації саме національних здобутків вона організовує Львівське фортепіанне тріо (початково зі скрипалем Володимиром Дудою і віолончелістом Тарасом Менцінським, згодом учасницями цього ансамблю були Лідія Футорська, Марта Семчишин, Вікторія Титаренко, Наталія Самострокова, Катерина Потеряєва – скрипальки, Соломія Канчалаба, Ольга Шутко – віолончелістки).

Хоча склад тріо і змінювався, стабільною залишалася пропорція двох музикантів зі Львова та незмінної піаністки – львів’янки з Варшави Наталії Ревакович. Цей міжнародний колектив, що почав існування 1999 року, активно концертував на теренах України й Польщі.

А перший концерт ансамблю вібувся 4 лютого у музеї Мазовецької старовинної металургії у підваршавському Прушкові. Директор музею, археолог за фахом, запровадив у ньому серію імпрез, у якій виступали провідні польські музиканти. Того вечора Львівське фортепіанне тріо поряд із творами світової класики виконало тріо «Ноктюрн» Станіслава Людкевича й низку солоспівів Миколи Лисенка в транскрипції для фортепіанного тріо. За словами Наталії Ревакович, «український репертуар поступово поповнювався, у його контекст також увійшли твори Фортепіанне тріо ля мінор Василя Барвінського, “Речитативи та рондо” Мирослава Скорика, “Музика рудого лісу” Євгена Станковича та “Пори року” Золтана Алмаші».

У 2012-му вагомою подією був виступ на Днях української музики у Варшаві, де ансамбль у Камерному залі Варшавської філармонії заграв чотири українських твори. У 2013-му тріо дало серію концертів у Варшаві, а саме в Станіславівському палаці з XVIII століття у Королівських лазєнках ансамбль заграв цикл трьох концертів з творами Мирослава Скорика, Людвіга ван Бетховена, Василя Барвінського, Франца Шуберта, Фридерика Шопена, Юзефа Ельснера, Сергія Рахманінова, Антоніна Дворжака. Важливим для нас було ввести українських композиторів у світовий контекст і довести, що вписуються вони тут знаменито.

Львівське фортепіанне тріо виступало також у Ґданську, Щецині, Вроцлаві, Лігниці, Сандомєжу, Грудзьондзу та інших містах. Поряд з українським репертуаром виконувалися твори світової класики – фортепіанні тріо Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Фелікса Мендельсона, Франца Шуберта, Роберта Шумана, Фридерика Шопена.

У середньому до пандемії 2020 року ансамбль щорічно проводив 5-7 концертів. У 2018-му тріо записало компакт-диск із “Думками” Дворжака й Тріо ля мінор Барвінського, виданий Фондом “Pro Musica Viva”. До 2019-го ансамбль зосереджувався на активності в Польщі, все частіше виступаючи в Україні».

Форма існування колективу, де не всі музиканти проживають в одному місті, спричиняла ряд труднощів. Репетиції, як правило, відбувалися у Львові та напередодні концертів у місцях їхнього виконання. Із цих між іншими причин склад ансамблю мінявся.

Додамо, що праця над українською музикою не обмежувалася лише концертною діяльністю. У 2013 році Наталія захистила дисертацію та отримала звання доктора мистецтвознавства в Музичній академії імені Кароля Ліпінського у Вроцлаві. Наукова робота полягала у розгляді творчості українських композиторів Василя Барвінського, Левка Ревуцького, Віктора Косенка, Валентина Сильвестрова та Богдани Фроляк.
Василь Барвінський у творчій проєкції Наталії Ревакович

Постійні пошуки й відкриття перлин камерно-інструментального українського репертуару привели свого часу Наталію Ревакович до одного з національних «хітових» творів, гідного увійти у музичний світовий контекст. Це Фортепіанне тріо ля мінор Василя Барвінського. «Праця над цим твором розкрила нам величезний музичний талант композитора. Вагомо додати, що Тріо Василя Барвінського дуже добре сприймалося польськими слухачами», – зазначає піаністка.

Проте з іменем Василя Барвінського – композитора унікально трагічної творчої долі, ноти якого були спалені радянським режимом, а сам він зазнав десятилітнього мучеництва у совєтських концтаборах, у Наталії Ревакович є значно тривкіші й глибші родинні зв’язки. Зазначимо, що її тіточна бабця (дружина брата рідної бабусі) – Володимира Кисілевська – була ученицею Василя Барвінського. Саме вона зберегла копію дворучного клавіру, здавалось би, безнадійно загубленого Концерту для фортепіано – одного з кращих творів у даному жанрі в українській музиці.

За збігом обставин, будучи ще у Львові, Наталія стала учасницею легендарного першого концерту на вшанування 100-річного ювілею від дня народження Василя Барвінського. Проведення заходу ледве дозволила радянська влада, він проходив без афіші й за зачиненими дверима, про що писала організаторка і промоутерка відродження імені композитора докторка Стефанія Павлишин. Найкращі національно свідомі музичні сили Львова, попри небезпеку, відважно погодилися взяти участь у концерті. Серед них – Лідія Шутко, якій акомпанувала Наталія Ревакович. Знайомство з фортепіанним і камерно-ансамблевим доробком композитора викликало в усіх причетних до події незаперечний інтерес і глибоке зацікавлення музикою митця.

Від виконання до видавничої справи

Після тріумфальної промоції Фортепіанного тріо Василя Барвінського на багатьох сценах Наталія Ревакович береться до складної видавничої справи. Так 2014 року постає одне з перших видань цього знаменного твору – у Львівському видавництві «Колесо».

Вимогливість, навіть прецизійність і високий професіоналізм дозволили Наталії здійснити насправді високоякісну роботу, гідну конкурувати на світових теренах. Докладно відредаговане (особлива заслуга належить Володимиру Дуді, який провів ретельну редакцію струнних партій) і відкореговане, що найважливіше, з урахуванням виконавських вимог, нотне видання містить передмову Наталії Ревакович трьома мовами (українською, польською, англійською) з інформацією про композитора та його Фортепіанне тріо.

Очевидно, що тираж почав розходитися не лише в Україні, а й за кордоном, викликаючи інтерес заокеанських музикантів. Адже саме якісні нотні видання та їхнє поширення світом є виявленням беззаперечної реальної дипломатії у справі розповсюдження нашої великої музичної культурної спадщини. Вони уможливлюють популяризацію української музики серед виконавців різних країн і континентів.

Успіх видання надихнув Наталію Ревакович до нового кроку, а саме – перевидання (відповідно у такому ж розкішному професійному вигляді) ще одного знакового камерно-інструментального твору Василя Барвінського, який ще за життя композитора отримав високі оцінки критиків і видатних музикантів у Європі та США. Це – перший в українській музиці Секстет для двох скрипок, альта, віолончелі, контрабаса та фортепіано. Ноти вийшли друком 2015-го в тому самому видавництві.

У повідомленні української музикознавиці Ольги Кушнірук на своїй сторінці у ФБ читаємо наступне: «У Кембриджському університеті сьогодні (3 серпня 2023 року) відбулася конференція представників музичних видавництв та інтернет-платформ Британії, Німеччини, Австрії, Іспанії. Поміж демонстраційних стендів, на одному з них, із Вісбадена, знайшла от такі 2 чудових нотних видання.

Мабуть ішлося про Фортепіанне тріо та Секстет Василя Барвінського. Цей авторський проєкт Наталії Ревакович справедливо і гідно був оцінений музичною спільнотою за велику вкладену працю щодо організації і ресурсів. Не випадково невеликі наклади (Тріо – 200 примірників, Секстет – 50) уже розійшлися серед музичної спільноти, а якість цих видань інспірує перемовини з потужними світовими нотними видавництвами, матимемо надію, успішними.

Відкриваючи ювілейний рік Василя Барвінського

Гуртуючи українських і польських музикантів, Наталія Ревакович пропонує цікаві та непересічні програми. Однак, щоб виконувати камерно-інструментальні твори більшим складом, вона нарощує мобільний колектив виконавців. Так, у репертуарі ансамблістів з’являються, окрім тріо, фортепіанні квінтети й секстети.

Найбільшою за складом ансамблевою композицією став Секстет Василя Барвінського, виконанням якого музиканти по суті відкрили ювілейний рік – у лютому 2023-го виповнилося 135 літ від дня народження композитора. У цьому концерті виступили українські інструменталісти – Наталія Самострокова (1-ша скрипка), Марта Бура (2-га скрипка), Любов Войтович (альт), Ольга Шутко (віолончель), Золтан Соланський (контрабас), партія фортепіано – Наталія Ревакович. Було виконано дві композиції: Секстет Василя Барвінського та Фортепіанний квінтет Юліуша Зарембського.

Секстет Василя Барвінського (1915) був приурочений до відкриття Будинку Музичного товариства імені Миколи Лисенка, осідлості першого українського Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка, зрештою, симптоматично й присвячений «батькові української музики». Написаний в оригінальній формі варіацій на власну тему з відгомонами інтонацій лисенківської кантати «Б’ють пороги», секстет став однією зі знакових композицій Василя Барвінського.

Цьому творові пророкували велике майбутнє видатний чеський композитор Вітезслав Новак (учень Антоніна Дворжака й учитель Василя Барвінського в Празі), Станіслав Людкевич і багато інших музикантів. Шестичастинна композиція становить сюїту-в’язанку оригінальних замальовок-імпресій, серед яких особливою атмосферністю й винятковою тембралістикою відзначається «Лірницька пісня» (ІІІ частина). Сповнена глибокого проникливого мелодизму «Думка» (V частина) присвячена матері композитора – Євгенії Любович, яка завчасу відійшла у засвіти (1913-го – під час роботи над секстетом). Пронизаний вітальною енергією та буянням молодечих сил фінал, побудований на запальних коломийкових і козачкових мотивах, вражає віртуозністю й життєствердністю.

Не випадково саме цей твір Василя Барвінського став одним із репрезентантів української камерної музики в світі, транслювався багатьма радіостанціями. Після відбору провідним критиком Робертом Шерманом на радіо New York Times у 1988 році він отримав ревеляційну оцінку: «Барвінський – неперевершений майстер камерного жанру, в якому якнайкраще передає дух і вартості української музики».

Музиканти вразили вишуканою манерою гри та глибокою чуйністю, демонструючи напрочуд витончену пісенну лірику і підкреслено яскравий сонорний фонізм, що ґравітував до імітації гри на народних інструментах. Також і атракційну технічну манеру, проявляючи виняткову злагодженість ансамблевого музикування, акустичну вистроєність, непросту поліфонію у співдії шести інструментів. Вони розгорнули перед слухачами цікаву й дуже доцільну драматургічну концепцію твору, репрезентуючи органічну і разом із тим свіжу та колоритну широкозакроєну звукову картину.

У концерті прозвучав ще один малознаний українцям, зате популярний на багатьох європейських сценах твір – Фортепіанний квінтет польського композитора другої половини ХІХ століття Юліуша Зарембського. Народжений у Житомирі (1854), митець прожив коротке (лише 31 рік) і навдивовижу яскраве життя, яке закінчилося теж у рідному Житомирі (1885). Перші фурорні виступи молодого віртуоза, який вражав досконалими піаністичними здібностями, після навчання у Відні пройшли в Києві та Одесі, а далі проглягли великими європейськими шляхами, які привели його врешті до іменитого Ференца Ліста.

Так! Юліуш Зарембський став одним з останніх учнів великого угорця, із яким підтримував щирі дружні зв’язки, присвятивши вчителю своє найбільше, останнє і єдине камерно-ансамблеве полотно – Фортепіанний квінтет. Юліуш Зарембський працював у Брюсселі, де очолював фортепіанну кафедру, між тим постійно гастролюючи (цікавою є участь віртуоза у показі й розробці двомануального фортепіано братів Манже на Всесвітній виставці в Парижі у 1878-му). Митець залишив по собі чималу низку фортепіанних творів, серед яких – лірико-романтичні та віртуозні композиції, утім не лише на польські, а й українські теми.

Однак найбільшого розголосу набув Квінтет Ю. Зарембського, якому на межі ХХ–ХХІ століть була присвячена ціла міжнародна конференція у Лондоні. Сповнений романтичної імпульсивної полум’яності, емоційно загострений, насичений нотами трагізму та непідробного болю, проте разом із тим щирою відвертістю і глибиною, Квінтет захоплює багатьох музикантів. Так струнний ансамбль, ведений Наталією Ревакович, зарепрезентував і ексапансивно відверту, динамічно експресивну, емоційно насичену та віртуозно гіпертрофовану манеру гри, властиву для камералістики пізнього романтизму, і втілення різних стильових напрямів, демонструючи високий рівень інтерпретаційної спроможності.

Фінальним акордом концерту стало виконання «на біс» неповторних «Лірників» Василя Барвінського. Вони прозвучали дискретно і високохудожньо, на рівні відчитування асоціативних рядів, звукових кодів, рефлексій та алюзій безмежних просторів аури рідної культури, одним з уособлень якої і є феноменальна українська лірницька традиція, – а головним жанром лірників була духовна псальма, дуже тонко й правдиво схоплена композитором, створюючи враження молитви.

Йдеться про молитву в пам’ять митця, який після феноменальних успіхів і визнання пережив тяжкі муки й поневіряння з найстрашнішим для композитора – спаленням нот (і саме лише цей Секстет Барвінський зумів, та й то не до кінця – останні 30 тактів твору дописав Станіслав Людкевич – відновити з пам’яті після мордовського заслання. Моління за зболених, замучених і знедолених, прохання про прощення і допомогу, – й усе ж під знаком віри та надії у завтрашній день…

Пієтет і шарм львівських майстрів у неймовірному ансамблі надзвичайно красивої камерної музики підтвердили невдовзі слухачі Івано-Франківської філармонії імені Іри Маланюк (з Наталією Ревакович цього разу співпрацювали Марта Семчишин, Вікторія Титаренко, Любов Войтович, Ольга Шутко, Іван Лиховид). Твір також увійшов до програм нового формату концертних акцій, започаткованих мисткинею у Львові з минулого року, – музичних вечорів у львівському Національному музеї імені Андрея Шептицького.

Розширення творчих обріїв

Шляхетність задуму – відродження традицій публічного камерного музикування, що відповідає найвищим культурним запитам, високоінтелігентній аурі нашого міста з давніми традиціями й колосальною історією побутування та прихильністю до камерно-інструментальних жанрів, супроводжується при кожному концерті, організованому Наталією Ревакович, непідробним інтересом. Глибоко вражена і зворушена свого часу мистецьким акціями камерної музики у Польщі, які традиційно проводилися у різних музейних формаціях та історичних пам’ятках, музикантка започатковує нову сторінку музичного життя рідного міста, з отцем Севастьяном Дмитрухом, який був ініціатором організації Музею митрополита Андрея Шептицького – духовного провідника нації, внесок якого у культурний розвій (у тому числі музичний) українства важко переоцінити. І тут знову відіграло знаменну роль родинне коріння Наталії Ревакович.

Як зазначалося на початку статті, однією з родинних гілок піаністки був славний рід Стернюків, із якого походив архієпископ Володимир Стернюк – видатний український церковний діяч, котрий очолював українську греко-католицьку церкву впродовж 1972–1991 років і був одним з її провідників у часи комуністичного режиму. «Ще перебуваючи в підпіллі владика Володимир, рідний брат мого дідуся о. Євстахія Стернюка, у 1984 році висвячує о. Севастьяна Дмитруха, який стає великим і щирим приятелем нашої родини», – згадує Наталія Ревакович.

Симптоматично, що дружні зустрічі та розмови довкола постаті митрополита Андрея Шептицького, а також започаткування і здійснення нелегких перших кроків в організації музею, привели до ідеї, а невдовзі й до втілення унікального музичного проєкту. Задля його повнокровної реалізації Наталія Ревакович передає до музею родинний інструмент – чеський довоєнний кабінетний рояль «Rous» з унікальною механікою німецької фірми «Renner», що уможливило проведення концертів із залученням високопрофесійних музикантів.

Ідея започаткування такого циклу концертів виникла з потреби представлення постаті митрополита Андрея Шептицького як великого мецената культури. Цикл концертів у Музеї імені Андрея Шептицького відкрив нову музичну камерну сцену, а «до участі в проекті “Музичні вечори в Музеї митрополита Андрея” будуть запрошені провідні митці Львова – музикознавці, музиканти та актори, студенти Музичної академії імені Миколи Лисенка, учні музичних шкіл, родини з музичними традиціями, а також виконавці з-за кордону. Музично-поетичні вечори, інструментальні й вокальні камерні концерти запізнають львівського слухача з творчістю світових та українських композиторів, а також із поезією – українською і світовою – в українських перекладах. Кожен концерт супроводжуватимуть короткі розповіді про життєвий шлях митрополита Андрея та його просвітницько-культурну діяльність», – зазначалося в промоційно-рекламних оголошеннях.

«Україну століттями зберігає культура. Російська агресія хоче знищити українську суб’єктність. Наш проєкт – це ще одна форма захисту України і будування її вагомості. Провадить нас у цьому світла постать митрополита Андрея Шептицького», – повідомляла Наталія Ревакович. Цікаво, що нова музична камерна сцена виявилася не єдиним супутником музею, оскільки ще у вересні 2022-го тут почала діяти школа образотворчого мистецтва, ініціатором і керівником якої став народний художник України, заслужений діяч мистецтв України, академік Володимир Слєпченко.

Так, 30 жовтня 2022 року відбувся перший концерт із серії “Музичні вечори в Музеї митрополита Андрея Щептицького» з ініціативи о. Севастіана, пароха Храму священномученика Климентія Шептицького та Наталії Ревакович. Загалом, як пояснював отець, ідеться про створення великого духовно-освітнього Центру митрополита Шептицького: «На понад 2000 квадратних метрів простору хочемо створити розширену експозицію музею, а також реставраційну майстерню, дитячу кімнату, лекторії та приміщення для скаутських сходин…» і, вочевидь, концертів.

Музичні вечори в Музеї митрополита Андрея Щептицького

Символічним був початок щомісячних музичних вечорів, оскільки прозвучали твори Василя Барвінського, Станіслава Людкевича та Фридерика Шопена у виконанні скрипальки Вікторії Титаренко, віолончеліста Тараса Менцінського й піаністки Наталії Ревакович, якій товаришував особливий рояль. «Це дуже близький мені інструмент. На ньому я вивчилася грати. Я закінчила Львівську консерваторію. Вся моя родина грала на цьому інструменті, і це є наша родинна реліквія. Я дуже тішуся, що вона саме в Музеї митрополита Андрея Шептицького», – розповіла музикантка.

Водночас мистецтвознавиця Лілія Назар-Шевчук розкрила маловідомі сторінки зв’язків родини Барвінських і митрополита Андрея, а також висвітлила його місійну та культуротворчу діяльність щодо розвитку музичного мистецтва краю.

Другий концерт із програмною назвою «Скарби мого народу» був приурочений до дня народження видатного українського філософа Григорія Сковороди й зібрав чималу команду виконавців. У літературній оправі Діни Тиравської прозвучали численні твори найрізноманітніших жанрів українських композиторів: духовні композиції невідомого автора VІІ століття, Дмитра Бортнянського, Миколи Лисенка, Володимира Сокальського, Оксани Герасименко, Станіслава Людкевича, Віктора Косенка, Василя Барвінського, Анатолія Кос-Анатольського, Романа Купчинського, Михайла Гайворонського, Мирослава Скорика, Левка Колодуба, Ігоря Шамо, Володимира Івасюка, Оксани Дегтяр-Горобченко, Геннадія Саська.

У концерті взяли участь молоді та зрілі музиканти: бандуристки Галина Штокало, Марія Довбуш, Софія Яворівська, Катерина і Наталія Бущак, Наталія Стахів-Винницька, Галина Найдух, Настя Ганас, Ольга Тацій; піаністки Ольга Демчук, Ірина Вольська, Руслана Кравченко; віолончелістка Любов Паращак; скрипалі Іванна Хамар, Артур Мірошкін; гітаристка Вікторія Лігашевська; кларнетист Юрій Назарук; контрабасист Андрій Акімов. У ролі концертмейстерів виступили Ірина Вольська, Христина Сапеляк, Руслана Кравченко.

Невдовзі, 26 лютого 2023 року було репрезентовано камерну музично-літературну композицію, де звучала поезія українських авторів: Василя Симоненка, Ліни Костенко, Оксани Пахльовської, Івана Малковича у виконанні народної артистки України Лесі Боньковської. А скрипалька Наталія Самострокова й альтистка Л. Войтюк запропонували низку настроєвих музичних творів.

18 березня 2023 року в Музеї імені Андрея Шептицького відбувся незвичайний музичний вечір. Це був великий концерт, присвячений 209-річчю від Дня народження Тараса Шевченка, в якому взяли участь студенти Львівського національного університету імені Івана Франка – Ю. Кінаш та В. Штурмак з кафедри театрознавства та акторської майстерності (клас викладача сценічної мови, народної артистки України Олександри Бонковської), які декламували поезії Кобзаря.

Студенти Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка: Х. Бобер, Р. Івасютин, В. Курочка, А. Гордєєва, І. Грезенталь, Х. Куртяник, В. Муравель, І. Стельмах, Н. Ощипко, Ю. Піцишин, Д. Миргородська, С. Грабовецька, Ю. Омелянчук, Р. Маркович, Г. Новіцька, Н. Грабарська представили у високопрофесійному виконанні вокальні сольні, ансамблеві та хорові номери української музичної Шевченкіани. Цих студентів до виступу підготували викладачі кафедри народних інструментів ЛНМА: народна артистка України, професорка Людмила Посікіра, заслужений діяч мистецтв України, доцентка Оксана Герасименко (бандура), заслужена артистка України, доцентка Олена Ніколенко (клас ансамблю), доцентка Руслана Калин та Н. Сітарська (клас вокалу).

На цьому шевченківському вечорі прозвучали твори Гордія Гладкого, Дионисія Бонковського, Миколи Лисенка, Данила Крижанівського, Гната Хоткевича, Якова Степового, Віктора Власова, Марії Приходько, Оксани Герасименко. Саме Оксана Герасименко – відома блискуча виконавиця-бандуристка, композиторка, педагогиня стала авторкою та зрежисерувала даний проєкт, який мав доволі широкий розголос і значно розширив виконавське коло музичних вечорів.

А давні традиції концертної галицької шевченкіани, які всіляко підтримував і трактував як маніфестацію українства митрополит Андрей Шептицький, знову ожили під його безпосереднім духовним патронатом, гуртуючи національно свідому молодь, сповняючи не лише культурно-музичні, а й громадянсько-суспільні обов’язки.

Знаменита й унікальна Наталія Половинка зі своїм мистецьким колективом, яка відроджує давні дійства у проєкті ІРМОС, запропонувала у квітневі дні програму «Пасху красеную», в якій прозвучали давні духовні напіви Великого посту.

«Великоднє дійство проєкту ІРМОС являє дорогу до Свята і сповнює Паску через давні духовні напіви України Великого посту і Великодня зі стародруків та рукописів Львівського Ірмологіону 17 століття. Проєкт ІРМОС із грецької означає “зв’язок”, “ланка”, “ірмолойний спів”, “монодія”, традиційний християнський духовний спів в Україні. Духовні напіви прийшли в Київську Русь sз Візантії з початком християнства.

Вони віками передавалися поколіннями монахів, духовних співців, спочатку з рук в руки, а пізніше – кулизм’яним записом. До 16-го століття ці напіви сформувались в Український духовний напів, ввібравши мелос української традиційної пісні і впродовж 16–17 ст. були зібрані в український нотолінійний Ірмолой – Богослужбову книгу, складену з монодичних співів – ірмосів. Ірмос – літургійний жанр давньоукраїнської духовної музики, який поступово вийшов із церковного обряду. Сьогодні його можна знайти тільки в стародруках архівів і в бібліотеках старих монастирів. Великою мірою завдяки проекту ІРМОС ірмолойний спів поволі повертається в українські церкви», – писала у промоції керівниця проєкту Наталія Половинка.

Здійснити таке унікальне духовне пірнання у глибини давнього церковного співу авторці допомогли Марія Кміть, Юлія Оліяр, Микита Обухов, Яків Басін і Сергій Ковалевич, який був рівночасно і співкерівником акції.

Попри військові події, ракетні бомбардування, біль і жах, своєрідним опором і свідченням незламності, непереможної віри в життя Музичні вечори під патронатом Наталії Ревакович продовжуються. Музикантка, мешкаючи за кордоном, сміливо щоразу приїздить до рідного Львова, влаштовує репетиції і розмаїті мистецькі акції.

Так, 9 червня 2023-го пройшов камерний концерт до 135-річчя від дня народження Василя Барвінського, у програмі якого прозвучало три композиції у виконанні Марти Семчишин (1-ша скрипка), Вікторії Титаренко (2-га скрипка), Любові Войтович (альт), Ольги Шутко (віолончель), Івана Лиховида (контрабас). За фортепіано – незмінна і креативна Наталія Ревакович.

Поряд із Фортепіанним секстетом Василя Барвінського та Фортепіанним квінтетом Юліуша Зарембського було виконано Фортепіанний квінтет сучасної української композиторки, яка здобула широке визнання на міжнародній арені, Вікторії Польової. Однією з визначальних рис її творчості є звернення до багатьох, у тому числі віддалених як у часових, так і просторових вимірах екзотичних культур – арабського, індійського, далекосхідних світів тощо.

Квінтет, який прозвучав у програмі, мав назву «Сімург», що означає у давніх міфологіях птаха з вершини гір, царя птахів, інша його назва Фенікс – неопалима і незнищенна духовна суть, яка новонароджується навіть після спалення. У «Бесіді птахів» суфійського містика ХІІІ століття Фарід-ад-Діна Аттара Сімург – це алегорія сутнісного знання, символ злиття Творця і Творіння. В християнському значенні Фенікс є тріумфом життя вічного, воскресіння, символом Христа.

Зміст квінтету виходить із поеми Аттара, де птиці світу йдуть на пошуки свого царя, Сімурга, аби він врятував їх від житейських страждань. Проходячи сім долин, безліч випробувань, вони врешті досягають омріяної обителі, де в кожній троянді райського саду, немов у дзеркалі, бачать власні відображення, зрозумівши, що вони і є тими 30-ма птицями – Сімургом, який живе в їхніх очищених серцях.

У композиції авторка використовує і псалмодичні промови-речитативи, і алюзії хорового співу, і особливо – відображення довгого шляху птахів через образи та відгомони шелестіння крил, шепотів, щебетань, переливів, розсипів іскор народження вогненної птиці Сімурга. Виконавці виявили небувалий рівень майстерності найвищого порядку, відтворюючи не лише небесно-птичі переливи, а й тонко схоплюючи глибинну духовну суть філософської композиції.

Опісля літнього вакаційного періоду в Музеї митрополита знову закипає музичне життя. За ініціативою о. Севастьяна та на запрошення Наталії Ревакович оригінальну концертну програму представила знаменита львів’янка з європейською славою і записами у багатьох країнах на оперних і концертних сценах – сопрано Софія Соловій.

Вона блискуче виконала низку віртуозних арій зі світового репертуару (Джованні Перґолезі, Вінченцо Белліні, Ґаетано Доніцетті, Томмазо Джордані), а також українські солоспіви Якова Степового, Станіслава Людкевича та інших. Окрасою концерту став незвичайний арфово-флейтовий супровід у виконанні талановитої львівської арфістки Іванни Митроган і флейтиста Михайла Сосновського.

Слідом за вересневим концертом, у жовтні було ініційовано нову камерно-інструментальну імпрезу – концерт альтової музики. Винятково шляхетний звук цього інструмента, прародичами якого є благородні та аристократичні віоли, якнайкраще відповідав інтимно-вчуленій обстановці монастирських стін, які впродовж віків наслухали глибинні духовні злети й просвітлення, відлунюючи співзвуччями молитовних зітхань, палкими одкровеннями зболених сердець чи прославним маєстатичним захопленням величчю Творця.

Не випадково публіці було запропоновано сповнені духовного начала твори найвищого з барокових митців Йоганна Себастьяна Баха, а також Каміля Сен-Санса, Ейтора Вілли-Лобоса, Бели Бартока, Мануеля де Фальї, Сергія Гаврилюка. Кращі досвідчені львівські альтисти й студентська молодь – Л. Войтович, А. Савич, С. Гаврилюк, Н. Довгань, Н. Санницький, А. Семоненко у супроводі концертмейстерів І. Берчук (фортепіано) та В. Мельник (бандура) подарували слухачам можливість насолодитися винятковим тембром альта.

Символічним став останній концерт у 2023-му, який відбувся в дні поминання всіх померлих – коли 1 листопада минає 79 років з дня смерті предстоятеля Української греко-католицької церкви, митрополита Галицького та архиєпископа Львівського Андрея Шептицького. Мотто концерту організатори сфокусували у наступних словах Митрополита: «Не тільки у глибокому середньовіччі, але й найімовірніше також у майбутньому український Київ відіграватиме для цілої Західної Европи велику роль, можливо, вирішальну роль. Український Народ мусить у тій історичній хвилині показати, що має досить почуття авторитету, солідарності й життєвої сили, щоб заслужити на таке становище посеред народів Європи, в якому міг би розвинути усі Богом дані сили».

Поетично-музичний вечір відбувся 5 листопада, а до участі запрошено провідних митців Львова. Заслужений артист України, актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, Творчої майстерні «Театр у Кошику» Роман Біль блискуче декламував поезії духовного спрямування Івана Франка, Леоніда Рудницького, Григорія Лужницького, Богдана Лепкого, Любові Пікас, Лесі Храпливої, Юзефа Лободовського, Станіслава Вінценза. Звучали в програмі і тексти Митрополита.

Музичну частину представляв родинний дует знаних львівських віолончелістів, викладачів ЛНМА імені Миколи Лисенка у складі батька й сина – Тараса та Модеста Менцінських. Вони запропонували слухачам унікально вишукану програм із вкрай рідко виконуваних дуетних композицій Фрідріха Августа Куммера, Фрідріха Дотцауера, Ж. Б. Барріє, Габрієля Форе.

Отже, проєкт Наталії Ревакович дав уже за рік існування вагомі плоди та значно розширив і збагатив горизонти музичного життя міста, збираючи в свою орбіту щоразу більше коло музикантів, даруючи львів’янам насправді високі музичні зразки непересічної естетичної насолоди.

Продовження місії

Очевидно, що Наталія Ревакович планує нові цікаві та неординарні концертні акції. А в міжчассі, попри виконавство, педагогічну й концертмейстерську роботу в Польщі, організацію Музичних вечорів включно з детальним пропрацюванням і вивіренням цілості кожного заходу, вона написала об’ємну науково-популярну статтю про рідний Музичний ліцей імені Соломії Крушельницької, розмістивши її у всепольському фундаментальному мистецько-педагогічному часописі Szkola Artystyczna. Велике враження справив проведений піаністкою майстер-клас у стінах ЛНМА імені Миколи Лисенка на кафедрі концертмейстерства, організований завідувачкою кафедри професоркою Оксаною Бассою, а також її виступи на наукових конференціях.

Поміж тим, Наталія Ревакович у грудні 2023-го організувала і всіляко сприяла реалізації концертної поїздки дітей із Львівської музичної школи № 3, де працювала її мама, до Польщі. Виступи юних українських музикантів увінчалася великим успіхом, а зріднення та співдія поміж дітьми різних народів – ще одна цеглина у побудові добрих міжнаціональних відносин і співпраці. Знаменитим виявився і цикл концертів артистки в дуеті зі славетною польською сопраністкою Мартою Боберською «Пісні польські та українські», які пройшли у багатьох містах і концертних майданчиках Польщі, відкриваючи перед польською слухацькою авдиторією можливість знайомства з шедеврами українського солоспіву.

Так, мистецький чин Наталії Ревакович набирає щоразу більш яскравих і багатогранних відтінків та векторів (наприклад, ініціатива лекції-концерту Лілії Назар «Хоровий світ Василя Барвінського» в ювілейний рік митця із залученням студентської молоді). Хоч головним залишається камерна ансамблістика, і в планах піаністки – вітчизняні та закордонні гастролі з амбітними серйозними програмами, що включатимуть зразки національної сучасної музики. Та найважливішим є той український дух – внутрішній камертон, який живить творче єство артистки, котрій, вже за словами митрополита Андрея, вдалося «погодити світове й національне», що є запорукою тривкого сліду не лише у вітчизняному, а й міжнародному мистецькому просторі.

Лілія НАЗАР-ШЕВЧУК