В одному з найдревніших англійських міст Оксфорді відбувся Український тиждень культури, презентований відомим фестивалем «Bouquet Kyiv Stage»

Назва брендового фестивалю відповідала його суті: 20 мистецьких заходів утворили своєрідний букет із концертів, показу кінострічок (у тому числі «Тіні забутих предків» із музикою Мирослава Скорика), арт- і фотоекспозицій, фешн-перформансу, творчими зустрічами з особливими гостями. Цей яскравий «букет» став символічним дарунком, красивим мистецьким жестом глибокої вдячності за величезну підтримку і допомогу Великої Британії нашій країні.

Водночас українські «оксфордські дні» виявилися для британців відкриттям і знайомством із майже невідомою їм культурою. І це дуже важливо для України: адже місто найстарішого у світі англомовного університету, який виховав 50 нобелівських лауреатів, видатних діячів політики, науки і культури, є своєрідним барометром духовного життя Королівства Великої Британії.

Місто, в якому 39 коледжів об’єднані в Оксфордський університет, має силу-силенну залів, театрів, галерей, бібліотек, музеїв, де щодня пропонуються нові акції, а публіка – це високоосвічені містяни й студентська молодь з усього світу. До слова, цьогоріч Оксфорд прийняв близько 50 студентів і 12 професорів з України, а в самому графстві мешкають понад 15 тисяч українців.

Половину всього фестивального дійства становила музична частина. Для участі у ній iз різних країн прибув «вищий ешелон» українських професійних музикантів – Валентин Сильвестров, Вікторія Польова, камерний хор «Київ», Богдана Півненко, Антоній Баришевський, Олег Безбородько, Євген Громов, Інна Галатенко, Анна Хмара, а також майстер візуальних і аудіофіксацій головних мистецьких подій Олег Павлюченков.

Центральною постаттю «Bouquet Kyiv Stage» в Оксфорді став, звісно, Валентин Сильвестров, якому 30 вересня минуло 85! Тож цілком імовірно, що дні проведення фестивалю були обрані під ювілейну дату, яка, до того ж, припала на переддень Міжнародного дня Музики – 1 жовтня. Авторські концерти Сильвестрова склали музичний букет дарунків композитору.

Легендарний хор «Київ» під орудою маестро Миколи Гобдича озвучив присвяту композитору прем’єрою хорової версії сильвестрівських «Пісень без слів», об’єднаних у цикл «Сльози», що сприймався як хоровий реквієм, де вимовлені лише два слова – «Dies irae». Важко передати враження від божественного співу заворожливої краси мелодій під тисячолітніми склепіннями церкви St. Michael. Як зізнався Валентин Васильович, його мелодії – непередаваний біль через безневинні жертви трагедій у Бучі, Ірпені…

Музичні дарунки Сильвестрову продовжили його улюблені виконавці – співачка Інна Галатенко та піаніст і композитор Олег Безбородько. Вокальні мініцикли на вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Павла Тичини, Василя Стуса, Леоніда Кисельова, а також перекладені українською мовою поезії Пауля Целана, Омара Хаяма і Джона Кітса утворили музично-поетичний простір, де поезія стає музикою, а музика – поезією.

«Навіть не розуміючи словесного тексту, сприймаєш його глибину, настрій, образи, бо все це передає музика»; «Ваші артисти просто зачарували, ці мелодії і голос залишаться в пам’яті надовго», – такі враження викликали досконалий спів Інни Галатенко та, «в унісон» сильвестрівській музиці, гра Олега Безбородька.

Магію мелодій серенад, миттєвостей, вальсів, пасторалей, об’єднаних Сильвестровим у макроцикл «Багателі-ХІІ», відтворив у своєму речиталі Олег Безбородько. За допомогою найтонших градацій інтонаційного руху, мікроколивань динаміки й агогіки музикант озвучив ніжну красу й космічну простоту ліричного світу Сильвестрова. На прохання публіки піаністові довелося продовжити гру. Враження доповнювала виняткова акустика та сама атмосфера Holywell Music Room, який відкрився ще 1748 року і є першим у Європі концертним залом.

Програма Олега Безбородька стала частиною фортепіанного триптиха, в якому взяли також участь Євген Громов і Антоній Баришевський. Розгорнутий трьома піаністами, цей марафон презентував у форматі non stop українську фортепіанну музику за 80-річний період.

Болісні й трагічні образи «Шевченківської сюїти» й прелюдій, що їх створив Борис Лятошинський під час війни у 1942 році, пролунали грізним набатом сьогоденної війни в Україні. Саме так опуси Лятошинського сприймались у виконанні Євгена Громова. Демо української фортепіанної творчості піаніст продовжив Сонатою Євгена Станковича.

Як і завжди, концертна драматургія Громова мала особливий концепт. Прелюдіям Лятошинського передувала рідко коли грана соната (соль мажор, № 54) Гайдна, що можна було сприйняти як нагадування про місце, у котрому музика віденського класика звучала часто, а ще як пієтет до Оксфорда, де Гайдн отримав високий сан Доктора музики. Завершувала концертну програму теж маловідома соната (фа мінор, № 11) Шуберта. Її виконання вибудувало логічну модуляцію до наступної – сильвестрівської частини триптиха у виконанні Олега Безбородька: адже Шуберт є одним із найближчих «однодумців» Сильвестрова.

Piano-марафон завершив Антоній Баришевський, котрий представив нову музику українських композиторів – Святослава Луньова, Вікторії Польової, Максима Шалигіна.

Коментуючи програму для оксфордської публіки, я назвала цих авторів «музичними дітьми Сильвестрова». То була алюзія на відому кінострічку «Незаконні діти Веберна», де головним персонажем є Валентин Сильвестров. Адже згадані митці, як, до слова, і Баришевський, і Безбородько, і Громов, і Галатенко, кожний по-своєму, – але дотичні до художнього простору Сильвестрова. Тому ця фінальна частина виступу піаністів теж стала музичною присвятою ювіляру.

Окремо слід відзначити феноменальне мистецтво Антонія Баришевського, в інтерпретації якого кожний фортепіанний опус стає виконавським шедевром.

Музика Вікторії Польової прозвучала ще в одному оксфордському концерті – у виконанні блискучого англійського вокального ансамблю Appolo 5, який поєднав зразки англійської музики з українською. Під час цього українсько-британського діалогу публіка чудово сприйняла і світову прем’єру молодої української композиторки Ганни Кузіної-Рождественської.

І знову вразила атмосфера локації: концерт відбувався в соборі ХІІ сторіччя Christ Church Cathedral, відомому красою в стилі пізньороманської архітектури. Цікаво, що це єдиний в Англії собор, який є капелою одного з коледжів (Christ Church) Оксфордського університету.

Музичний діалог «Британія–Україна» продовжився 30 вересня великим концертом за участю симфонічного Orchestra of St. John’s, камерного хору «Київ» і нашою зірковою скрипалькою Богданою Півненко, яка в той вечір із кількома іншими українськими музикантами долучилася також до складу оркестру. Цього разу музика звучала на сцені Sheldonian Theatre, названому на честь Теодора Шелдона, котрий фінансував його будівництво.

А темою «діалогу» стала музика бароко: «Мессія» Генделя представила німецько-англійське бароко, хорова музика Веделя, Бортнянського та симфонія Березовського – українське барокове мистецтво. Чомусь переконана, зважаючи на вельми емоційну (зі свистом і тупотінням ніг) реакцію публіки в переповненому залі, що українська музика остаточно підкорила британців.

Завдячуємо цьому і самій музиці і, звісно, неперевершеному співу нашого славетного хору «Київ», який до того ж, приготував ще один сюрприз Валентину Сильвестрову. Ювіляра запросили на сцену, оточили колом і заспівали урочисте многоліття. Упевнена, такого хорового дійства під куполом оксфордського театру ще не відбувалось!

Весь цей дивовижний вечір несподівано, але й символічно завершив ліричний парафраз незабутнього Юрія Шевченка «Ми Є!»

Завдяки Богдані Півненко й Анні Хмарі оксфордська слухацька аудиторія відкрила для себе також українську скрипкову музику, причому в абсолютно різних її проявах. Твори українських «класиків ХХІ сторіччя» – Мирослава Скорика, Левка Колодуба, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича – музикантки об’єднали в програму під назвою одного з опусів Станковича «Дотик Янгола».

Публіка, що зібралась у Holywell Music Room бурхливо і довго аплодувала українському дуету, тож «у відповідь» прозвучала ще й скрипкові опуси Юлія Мейтуса. До речі, в перший день фестивалю Богдані Півненко довелося виступати ще в одній ролі – скрипальки-демомоделі у фешн-проєкті Федора Возіянова «Обличчя майбутнього» («Face the Future»). Дефіле супроводжувалось музикою Баха у виконанні Євгена Громова.

Дуже цікавою виявилася відкрита бесіда Валентина Сильвестрова з очільником факультету музики коледжу St. Hilda’s, професором Мартіном Гаррі, який є великим прихильником творчості українського митця і вже понад 20 років викладає фахові дисципліни майбутнім композиторам на прикладах із його опусів. Тож розмова, скорше відповіді на запитання, стосувалась і творчості, і проблем сучасної музики, і звісно, ставлення Валентина Васильовича до війни в Україні. Яку ж гостру відповідь стосовно росії та її вождя всі почули!

Зустріч із Сильвестровим проходила в концертному залі Музичного дому, названого на честь народженої в Оксфорді відомої англійської віолончелістки Жаклін Дю Пре. «The Jacqueline du Pre Мusic Bildung» є частиною коледжу St. Hilda’s, отже, як бачимо, місто і коледжі Оксфордського університету радо приймали в своїх залах гостей з України.

У цьому ж залі завершилися музичні події Українського тижня в Оксфорді. Укотре вразив хор «Київ»: убрані у вишукані гаптовані строї, співаки розіграли феєричне хор-дійство з фольклорних та естрадних зразків української музики. А заключним акордом зазвучала під барабанний дріб символічна «Червона калина» з розгорненим на весь сценічний простір прапором України й традиційним вигуком «Слава Україні!»

Символічно також, що і зустріч із Сильвестровим, і концерт його творів «Музика поезії», і закриття Українського тижня в Оксфорді відбувались 1 жовтня – у Міжнародний день Музики. Взагалі, поняття «культурна дипломатія» нині набула ширшого, сказати б, політичного значення. Принаймні щодня, після та під час кожного заходу лунали слова підтримки, захоплення британців і віри в Перемогу нашої країни.

Особливо чітко їх доніс директор Cherwell College Стівен Кларк, пристрасна промова якого була просякнута болем і співпереживанням з українським народом.

…Відлуння української музики, так само як інших мистецьких подій, безумовно, залишиться в Оксофорді та пошириться за його межами. Рівень української культури, що його показав оксфордський тиждень, абсолютно відповідає найвищим світовим стандартам.

У виконанні цієї важливої для України культурницької місії – величезна заслуга її головних організаторів: Ірини Буданської, Євгена Уткіна і всієї команди «Дому Майстер Клас». Неймовірними зусиллями їм вдалось у цей надскладний час знайти таких партнерів, як British council, Ukrainian Institute, UK/Ukraine Season, OSJ, а головне – потужну спільноту однодумців з міста Оксфорда, друзів, котрі на волонтерських засадах здійснювали колосальну організаційну, творчу безкорисливу допомогу.

Всім учасникам музичних подій Cherwell College Оксфордського університету надав можливість проживати (звісно, безоплатно) у своїй резиденції. А під час проведення заходів ще й збиралися кошти для гуманітарної підтримки нашій країні.

P. S. Тож, і на мистецькій ниві Велика Британія показала, що є вірним, надійним другом України. Попереду – наступні спільні плани й проєкти!

Леся ОЛІЙНИК, Оксфорд – Лондон