П’ятого березня на 90-му році життя померла Софія Грица
Відома у світі фольклористка, музикологиня, культурологиня, славістка, етномузикологиня, докторка мистецтвознавства, багаторічна провідна співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України, членкиня-кореспондентка Національної академії мистецтв України, членкиня Національної спілки композиторів України. Даний перелік певною мірою може сприяти уявленню про науковий розмах цієї особистості.
Уродженка Львова, Софія Грица мала освічених і розумних батьків, які сприяли і підтримували свідомі захоплення юної галичанки, особливо в царині музики. Успішне закінчення Львівської консерваторії дипломною роботою під керівництвом Станіслава Людкевича, очевидно, було визначальним у рішенні присвятити себе виключно дослідженню і розвиткові фольклористики та етномузикології.
Українська народна пісня, як одна з фундаментальних основ національної української культури, полонила львівську, а від 1950-х років – київську вчену. Впродовж цього часу Софія Грица чимало здійснила у сфері дослідження історії словесного і музичного фольклору, музикології та славістики. Продовжуючи справу попередників – видатних українських фольклористів і композиторів, вона розробила теорію пісенної фольклорної парадигми як сукупності одного пісенного зразка.
У полі зору дослідниці були питання вивчення у фольклорі часу й простору, соціологічних напрямів і міжетнічних зв’язків. Понад 400 наукових праць, низка монографій, серед них «Ф. М. Колесса», «Мелос української епіки», «Фольклор у просторі і часі», «Українська фольклористика ХІХ – початку. ХХ століття», монографія «Леся Дичко в житті і творчості» та інші, також упорядкування і публікація трьох томів праць академіка Філарета Колесси, статті до енциклопедій, до «Історії української музики»…
Могло би скластися уявлення про С. Грицу, як про академічного, «кабінетного» вченого. Значно ширше її вдачу й риси характеру можуть доповнити учні та колеги: популяризаторська праця на радіо і телебаченні – сотні циклів «З народних джерел», «Золоті ключі», «Перлини душі народної» та інші.
Українська пісенність – ось та стихія, якою блискуче володіла Софія Грица не лише в теоретичному, а й практичному сенсі. Це й фольклорні експедиції в різні регіони України (двічі до Чорнобиля), активна творчість як організатора, голови чи членкині журі всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Софія Грица брала активну участь у VI, VII, ІХ–ХІІ Міжнародних з’їздах славістів.
Між іншим, дослідниця народної творчості не цуралась і компонування музики. Леся Дичко не раз слухала окремі солоспіви Софії Грици і відзначала їхній високий естетичний рівень і красу. Щодо збереження спадщини – наукової та композиторської – мають подбати, думається, колеги й вихованці Софії Грици.
Авторів цих рядків із небіжкою лучили багаторічні приятельські, творчі стосунки. Її невеличке затишне помешкання по вулиці Драгомирова у Києві, вщерть заповнене книгами і нотами, при відвідинах виповнювалося гостинністю, цікавими бесідами з приятелями чи учнями та делікатним, витонченим гумором. Незабутні хвилини…
Честь її пам’яті й Царство небесне…
Володимир ГРАБОВСЬКИЙ, Леся ДИЧКО
