«Внутрішнє світло» музики Людмили Юріної

4
Share Button

16 травня у Концертному залі Національної спілки композиторів України відбувся авторський вечір відомої української композиторки Людмили Юріної

Перші творчі кроки Людмили Юріної припали на другу половину 1980-х років спочатку як студентки, потім асистентки-стажистки кафедри композиції Київської державної консерваторії імені Петра Чайковського (клас Євгена Станковича). Завдяки участі у міжнародних музичних фестивалях «Київ Музик Фест», «Два дні й дві ночі нової музики» в Одесі, зарубіжних форумах, зокрема в Італії, Молдові, Монголії, Німеччині, Польщі, Фінляндії та інших країнах, композиторка здобула міжнародне і всеукраїнське визнання.

Практичне і теоретичне вивчення сучасних тенденцій європейського мистецтва на майстер-курсах провідних музикантів сучасності – П.-Г. Діттріха, І. Ардітті, Г. Цапфа, Ґ. Штеблера, Ж. Дюрана (Райнсберґ, Німеччина), Г. Лахенманна і В. Ріма (Дрезден, Німеччина), а також під час навчання за творчими стипендіями – Шраян-стипендії (Шраян, Німеччина, 1998), стипендії Міністерства науки і мистецтв Баден-Вюртемберґу (Баден-Баден, Німеччина, 2001), за грантом від Фонду Фулбрайта (США, 2010), перебування в Експериментальній електронній студії Південно-Східного радіо Німеччини від Фундації Гайнріха Штробеля (Фрайбурґ, 1999) та у Міжнародному центрі композиторів у Візбі VICC (Готланд, Швеція, 2005, 2006), стажування у Стенфордському університеті (США, 2011) у Центрі комп`ютерних досліджень музики та акустики (CCRMA) – дало композиторці неоціненний досвід.

Людмила Юріна

Своєрідною часткою у міжнародному визнанні Людмили Юріної стали записи на компакт-дисках «Два дні й дві ночі нової музики: Фестивалі 1998-2000» та «Римські канікули» ансамблю Borealis Brass, записи на радіо «Deutsche Welle» (Німеччина), Канадському та Українському радіо. Низка її творів опубліковано у видавництвах «Музична Україна», «Frederick Harris Publishing Music» (Канада), «Furore Verlag», «Certosa-Verlag» (Німеччина), «Terem-Мusic-Verlag» (Швейцарія) і «Donemus» (Нідерланди). Сьогодні в арсеналі композиторки – звання лауреата міжнародного конкурсу Torneo Internationale di Musica TIM (Італія, 1999), Премії імені Бориса Лятошинського (2007), Премії імені Віктора Косенка (2014), Премії імені Миколи Лисенка (2016). Вона – член Національної спілки композиторів України, Асоціації Нова Музика (Української секції Міжнародного товариства сучасної музики/ISCM), голова Асоціації «Жінки в музиці» (Україна), почесний член Комітету Міжнародної асоціації «Жінки в музиці» (Італія) та асоціації «Музика Феміна» (Мюнхен, Німеччина).

Творчість Людмили Юріної охоплює симфонічну, камерно-інструментальну, камерно-вокальну, електронну музику, музику до кінофільмів і дитячих п’єс. Камерно-інструментальна музика – найчисельніша група творів композиторки. Ці композиції викликають інтерес із точки зору втілення принципів інструментального театру, театральності, експериментів зі складами виконавців, наявності програмності, символізму тібетської філософії, сакральності теми як сюжетної основи, а також звернення до різних технік композиції з огляду на «сценарність» твору.

На авторському вечорі ми мали змогу ознайомитися із вісьмома різнохарактерними камерно-інструментальними творами Людмили Юріної у виконанні Національного ансамблю солістів «Київська камерата» під керуванням Валерія Матюхіна та солістів – Богдана Галасюка (гобой), Золтана Алмаші (віолончель), Артема Замкова (віолончель), Юрія Дубинського (скрипка), Марії Кіях (флейта), Віталія Алфавицького (кларнет), Дмитра Таванця (фортепіано), Володимира Ворончука (фортепіано) та Георгія Черненка (ударні).

Валерій Матюхін і Людмила Юріна

Кожен виконуваний твір характеризував різні десятиліття і тематичні лінії творчості композиторки. Концерт розпочався із масштабних оркестрових творів (своєрідних авторських філософських споглядань і «занурень» у специфіку мислення, символізму тібетської філософії, християнських мотивів), продовжився камерно-інструментальними і завершився трьома сольними п’єсами.

Так, «Ран-нан» для 19-ти струнних (1993) уособлює зацікавлення автора у період 1990–1992 років символізмом тібетської філософії, зокрема «Тібетською книгою мертвих» (Бардо Тодол), трактатом про підготовку переходу людини до іншого світу. Звідси – взаємодія двох образно-стилістичних шарів: «потоку свідомості» й «думок та ідей», що ніби кадр за кадром змінюють одне одного. Першому властиве сублімування гармонійно-стійких акордових комплексів, другому – трансформація сонорно-алеаторичного шару. Продовженням теми переходу людини до іншого світу стала ідея нескінченного «внутрішнього світла», вдало втіленого авторкою через численні динамічні градації, divisi струнних і гру фарбами оркестрової партитури, застосування різних сполучень флажолетів, pizzicato, glissandi.

Символізм тібетської філософії відображений Людмилою Юріною і у творі «Той, що входить» (2003) для камерного оркестру, написаному 10 роками пізніше, ніж «Ран-нан». Авторка обрала сценарну «фабулу» східної практики посвячення у «коло світла». Фонічна подібність ударних (там-там, wood-blocks, сampane) тібетським інструментам підкреслює образно-емоційні конфліктні сфери – філософсько-споглядальну і активно-агресивну.

«Янгол білого дня» для камерного оркестру (2006) розкриває одну з провідних тем творчості композиторки – сакральність. В основі монотематичного розвитку – цілотонова гама, що лунає на одній із дзвіниць Києво-Печерської лаври.

Занурення у підсвідомий дискурс через звернення до квазісеріального, сонорного методу розробки матеріалу вбачається у «Дрейфі» для камерного оркестру (2014). Інтерес Людмили Юріної до пошуку відображення фізичних властивостей предметів у музиці, зокрема, кола, що розходяться на воді від каміння, що кидають, реалізується у «Silicon Interferences» для флейти, фортепіано, скрипки і віолончелі (2015). Сольні п’єси «Irrlicht» («Блукаючий вогник», 1999) для віолончелі та «Рітурнелі» для фортепіано (1995) у блискучому, віртуозному виконанні Золтана Алмаші й Дмитра Таванця розкривають технічні можливості інструментів через ідею імпровізаційності в суворій серіальній послідовності, медитативності («Рітурнелі»), розширення арсеналу нетрадиційних способів звуковидобування («Irrlicht»).

Богдан Галасюк

Феєричною кульмінацією і окрасою вечора став твір «As soon as possible» («Якнайскоріше») для гобоя соло у виконанні Богдана Галасюка, написаний спеціально для майстер-курсу в Райнсберзькій музичній академії (Німеччина) на чолі з відомим сучасним німецьким композитором П.-Г. Діттріхом, а також виданий нотним видавництвом «Terem-Music Verlag» (Базель, Швейцарія). Прем’єра п’єси відбулася 15 листопада 1997 року у рамках Фестивалю сучасного українського мистецтва «Мета-Арт» (Київ). Ідея твору – поступове прискорення темпу: від повільного, задумливо-філософського вступу до швидкої, феєричної кульмінації-каденції-коди із подрібненими ритмічними групами.

Звернення до режисерських коментарів із приводу особливостей виконання прийомів і тексту, котрий виголошує виконавець під час гри («fast! faster! faster! faster! stop!» («швидко! швидше! (тричі) стоп!»), акторська гра – міміка, жести, тупотіння ногами у фіналі п’єси, акцентуація на динамічності звучання, розширеній техніці гри (підвищена виконавська складність за рахунок введення флажолетів або мультифонік) свідчать про те, що «Якнайскоріше» є яскравим зразком інструментального театру періоду 1990-х років в українській музиці.

Євген Станкович в інтерв’ю поділився з автором статті спогадами про роки навчання Людмили Юріної і враженнями від концерту: «Людмилу Юріну я знаю давно. Вона була з тої когорти студентів, зараз відомих людей, що розпочали свій творчий шлях у 1990-х – Петро Товстуха, Сергій Зажитько, Микола Ковалінас.

Людмила Юріна і Євген Станкович

На початку 1990-х років мені, як молодому спеціалісту, Олег Семенович Тимошенко (на той час ректор консерваторії. – О. Г.) запропонував працювати на кафедрі композиції. Людмила з Сергієм (Зажитьком. – О. Г.) перейшли у мій клас. Що я можу сказати, – це були вже підготовлені музиканти, дорослі, сформовані та обдаровані люди. Вони дуже багато знали на той час, цікавилися сучасною музикою, тим, що відбувалося у мистецькому світі. Хоч я вважаю, що композиція є важкою професією, важким марафоном, який треба пройти. Так склалося, що ця плеяда композиторів успішно проходить цей марафон.

Практично кожен із них пішов своїм шляхом. Людмила Юріна знайшла власну дорогу в музиці, ще починаючи зі студентських років, – це інтерес до авангарду, – і продовжує, на мій погляд, успішно в ньому працювати. В авторському концерті були твори, які написані десять років тому, твори написані пізніше, і можна сказати, що вона не йде второваними стежками, дотримується естетики сучасного бачення світу. Я можу побажати їй і надалі плідно працювати».

На завершення хочеться навести слова Людмили Юріної стосовно лейтідеї концерту: сьогодні кожен має нести в собі «внутрішнє світло», зберігати й передавати його близьким і рідним. Таким «внутрішнім світлом» для нас і є мистецтво.

Ольга ГУРКОВА

Фото з архіву Людмили Юріної

Share Button