16 травня у Концертному залі Національної спілки композиторів України відбувся авторський вечір відомої української композиторки Людмили Юріної
Перші творчі кроки Людмили Юріної припали на другу половину 1980-х років спочатку як студентки, потім асистентки-стажистки кафедри композиції Київської державної консерваторії імені Петра Чайковського (клас Євгена Станковича). Завдяки участі у міжнародних музичних фестивалях «Київ Музик Фест», «Два дні й дві ночі нової музики» в Одесі, зарубіжних форумах, зокрема в Італії, Молдові, Монголії, Німеччині, Польщі, Фінляндії та інших країнах, композиторка здобула міжнародне і всеукраїнське визнання.
Практичне і теоретичне вивчення сучасних тенденцій європейського мистецтва на майстер-курсах провідних музикантів сучасності – П.-Г. Діттріха, І. Ардітті, Г. Цапфа, Ґ. Штеблера, Ж. Дюрана (Райнсберґ, Німеччина), Г. Лахенманна і В. Ріма (Дрезден, Німеччина), а також під час навчання за творчими стипендіями – Шраян-стипендії (Шраян, Німеччина, 1998), стипендії Міністерства науки і мистецтв Баден-Вюртемберґу (Баден-Баден, Німеччина, 2001), за грантом від Фонду Фулбрайта (США, 2010), перебування в Експериментальній електронній студії Південно-Східного радіо Німеччини від Фундації Гайнріха Штробеля (Фрайбурґ, 1999) та у Міжнародному центрі композиторів у Візбі VICC (Готланд, Швеція, 2005, 2006), стажування у Стенфордському університеті (США, 2011) у Центрі комп`ютерних досліджень музики та акустики (CCRMA) – дало композиторці неоціненний досвід.
Своєрідною часткою у міжнародному визнанні Людмили Юріної стали записи на компакт-дисках «Два дні й дві ночі нової музики: Фестивалі 1998-2000» та «Римські канікули» ансамблю Borealis Brass, записи на радіо «Deutsche Welle» (Німеччина), Канадському та Українському радіо. Низка її творів опубліковано у видавництвах «Музична Україна», «Frederick Harris Publishing Music» (Канада), «Furore Verlag», «Certosa-Verlag» (Німеччина), «Terem-Мusic-Verlag» (Швейцарія) і «Donemus» (Нідерланди). Сьогодні в арсеналі композиторки – звання лауреата міжнародного конкурсу Torneo Internationale di Musica TIM (Італія, 1999), Премії імені Бориса Лятошинського (2007), Премії імені Віктора Косенка (2014), Премії імені Миколи Лисенка (2016). Вона – член Національної спілки композиторів України, Асоціації Нова Музика (Української секції Міжнародного товариства сучасної музики/ISCM), голова Асоціації «Жінки в музиці» (Україна), почесний член Комітету Міжнародної асоціації «Жінки в музиці» (Італія) та асоціації «Музика Феміна» (Мюнхен, Німеччина).
Творчість Людмили Юріної охоплює симфонічну, камерно-інструментальну, камерно-вокальну, електронну музику, музику до кінофільмів і дитячих п’єс. Камерно-інструментальна музика – найчисельніша група творів композиторки. Ці композиції викликають інтерес із точки зору втілення принципів інструментального театру, театральності, експериментів зі складами виконавців, наявності програмності, символізму тібетської філософії, сакральності теми як сюжетної основи, а також звернення до різних технік композиції з огляду на «сценарність» твору.
На авторському вечорі ми мали змогу ознайомитися із вісьмома різнохарактерними камерно-інструментальними творами Людмили Юріної у виконанні Національного ансамблю солістів «Київська камерата» під керуванням Валерія Матюхіна та солістів – Богдана Галасюка (гобой), Золтана Алмаші (віолончель), Артема Замкова (віолончель), Юрія Дубинського (скрипка), Марії Кіях (флейта), Віталія Алфавицького (кларнет), Дмитра Таванця (фортепіано), Володимира Ворончука (фортепіано) та Георгія Черненка (ударні).
Кожен виконуваний твір характеризував різні десятиліття і тематичні лінії творчості композиторки. Концерт розпочався із масштабних оркестрових творів (своєрідних авторських філософських споглядань і «занурень» у специфіку мислення, символізму тібетської філософії, християнських мотивів), продовжився камерно-інструментальними і завершився трьома сольними п’єсами.
Так, «Ран-нан» для 19-ти струнних (1993) уособлює зацікавлення автора у період 1990–1992 років символізмом тібетської філософії, зокрема «Тібетською книгою мертвих» (Бардо Тодол), трактатом про підготовку переходу людини до іншого світу. Звідси – взаємодія двох образно-стилістичних шарів: «потоку свідомості» й «думок та ідей», що ніби кадр за кадром змінюють одне одного. Першому властиве сублімування гармонійно-стійких акордових комплексів, другому – трансформація сонорно-алеаторичного шару. Продовженням теми переходу людини до іншого світу стала ідея нескінченного «внутрішнього світла», вдало втіленого авторкою через численні динамічні градації, divisi струнних і гру фарбами оркестрової партитури, застосування різних сполучень флажолетів, pizzicato, glissandi.
Символізм тібетської філософії відображений Людмилою Юріною і у творі «Той, що входить» (2003) для камерного оркестру, написаному 10 роками пізніше, ніж «Ран-нан». Авторка обрала сценарну «фабулу» східної практики посвячення у «коло світла». Фонічна подібність ударних (там-там, wood-blocks, сampane) тібетським інструментам підкреслює образно-емоційні конфліктні сфери – філософсько-споглядальну і активно-агресивну.
«Янгол білого дня» для камерного оркестру (2006) розкриває одну з провідних тем творчості композиторки – сакральність. В основі монотематичного розвитку – цілотонова гама, що лунає на одній із дзвіниць Києво-Печерської лаври.
Занурення у підсвідомий дискурс через звернення до квазісеріального, сонорного методу розробки матеріалу вбачається у «Дрейфі» для камерного оркестру (2014). Інтерес Людмили Юріної до пошуку відображення фізичних властивостей предметів у музиці, зокрема, кола, що розходяться на воді від каміння, що кидають, реалізується у «Silicon Interferences» для флейти, фортепіано, скрипки і віолончелі (2015). Сольні п’єси «Irrlicht» («Блукаючий вогник», 1999) для віолончелі та «Рітурнелі» для фортепіано (1995) у блискучому, віртуозному виконанні Золтана Алмаші й Дмитра Таванця розкривають технічні можливості інструментів через ідею імпровізаційності в суворій серіальній послідовності, медитативності («Рітурнелі»), розширення арсеналу нетрадиційних способів звуковидобування («Irrlicht»).
Феєричною кульмінацією і окрасою вечора став твір «As soon as possible» («Якнайскоріше») для гобоя соло у виконанні Богдана Галасюка, написаний спеціально для майстер-курсу в Райнсберзькій музичній академії (Німеччина) на чолі з відомим сучасним німецьким композитором П.-Г. Діттріхом, а також виданий нотним видавництвом «Terem-Music Verlag» (Базель, Швейцарія). Прем’єра п’єси відбулася 15 листопада 1997 року у рамках Фестивалю сучасного українського мистецтва «Мета-Арт» (Київ). Ідея твору – поступове прискорення темпу: від повільного, задумливо-філософського вступу до швидкої, феєричної кульмінації-каденції-коди із подрібненими ритмічними групами.
Звернення до режисерських коментарів із приводу особливостей виконання прийомів і тексту, котрий виголошує виконавець під час гри («fast! faster! faster! faster! stop!» («швидко! швидше! (тричі) стоп!»), акторська гра – міміка, жести, тупотіння ногами у фіналі п’єси, акцентуація на динамічності звучання, розширеній техніці гри (підвищена виконавська складність за рахунок введення флажолетів або мультифонік) свідчать про те, що «Якнайскоріше» є яскравим зразком інструментального театру періоду 1990-х років в українській музиці.
Євген Станкович в інтерв’ю поділився з автором статті спогадами про роки навчання Людмили Юріної і враженнями від концерту: «Людмилу Юріну я знаю давно. Вона була з тої когорти студентів, зараз відомих людей, що розпочали свій творчий шлях у 1990-х – Петро Товстуха, Сергій Зажитько, Микола Ковалінас.
На початку 1990-х років мені, як молодому спеціалісту, Олег Семенович Тимошенко (на той час ректор консерваторії. – О. Г.) запропонував працювати на кафедрі композиції. Людмила з Сергієм (Зажитьком. – О. Г.) перейшли у мій клас. Що я можу сказати, – це були вже підготовлені музиканти, дорослі, сформовані та обдаровані люди. Вони дуже багато знали на той час, цікавилися сучасною музикою, тим, що відбувалося у мистецькому світі. Хоч я вважаю, що композиція є важкою професією, важким марафоном, який треба пройти. Так склалося, що ця плеяда композиторів успішно проходить цей марафон.
Практично кожен із них пішов своїм шляхом. Людмила Юріна знайшла власну дорогу в музиці, ще починаючи зі студентських років, – це інтерес до авангарду, – і продовжує, на мій погляд, успішно в ньому працювати. В авторському концерті були твори, які написані десять років тому, твори написані пізніше, і можна сказати, що вона не йде второваними стежками, дотримується естетики сучасного бачення світу. Я можу побажати їй і надалі плідно працювати».
На завершення хочеться навести слова Людмили Юріної стосовно лейтідеї концерту: сьогодні кожен має нести в собі «внутрішнє світло», зберігати й передавати його близьким і рідним. Таким «внутрішнім світлом» для нас і є мистецтво.
Ольга ГУРКОВА
Фото з архіву Людмили Юріної
