Володар Борисфену: міф чи реальність?

18
Share Button

Очікувана подія відбулася… Мабуть, такий вислів доречний щодо прем’єри нового балету Євгена Станковича у Національній опері України. По-перше, композитор, який уже не раз пробував свої сили в балетному жанрі, досить довго мовчав. Адже після останнього, п’ятого балету «Вікінги» (1999 р.) пройшло дванадцять років. А по-друге, про «свіжий» твір усесвітньо відомого майстра давно ходили чутки

Ця робота для митця за багатьма параметрами являла собою «новий формат». Він співпрацював із новими лібретистами – Анатолієм Толстоуховим, Володимиром Зубановим, Василем Туркевичем і балетмейстером Віктором Яременком. Із диригентом Олексієм Бакланом Євгенові Станковичу вже доводилося зустрічатися під час постановки балету «Вікінги». Художнє оформлення було покладено на молодих художників Олексія й Володимира Чебикіних і Олександра Цугорка – дебютантів у театральній сценографії.

stankovych

З погляду сюжету балет у певному сенсі традиційний, – композитор продовжив історичну тематику, якій були раніше присвячені «Ольга», «Прометей», «Вікінги». Цього разу Євген Станкович звернувся до прадавніх часів – далекого V століття, коли кочові народи-варвари, зокрема гуни, намагалися захопити цивілізовану й багату Римську імперію, аби панувати на території нинішньої Європи. У тих війнах, а також у знаменитій битві на Каталаунських полях (тодішня Галія), у котрій коаліційним військам Західного Риму все ж вдалося зупинити загарбників, брали участь, як стверджують сучасні історики, і наші предки слов’яни. Зі слів самого автора, цим твором він завершив балетну трилогію, що представляє своєрідну ретроспекцію української історії у такій послідовності: «Володар Борисфену» – «Вікінги» – «Ольга».

У цілому постановку «Володаря Борисфену» можна назвати вдалою. Хоча, прямо скажемо, балет не має яскравої і рельєфної фабули, – він, скоріше, безсюжетний, і вибудувати струнке ціле композиторові, напевно, було складно.

Стисло зміст виглядає так: молодий слов’янський княжич Кий, уклавши договір із гунами в особі їхнього ватажка Ірнека, сина Аттіли, воює з римлянами, але, вчасно отямившись і не бажаючи більше брати участі в кривавій борні, повертається на Батьківщину – у рідні землі на берегах Дніпра-Борисфену. За час його відсутності там почали хазяйнувати ворожі племена. Прогнавши їх, Кий стає повноправним правителем і засновником слов’янського князівства, тобто володарем Борисфену.

divchata

Однак, незважаючи на непоказний сюжет, Євген Станкович написав цілісний, стилістично рівний і компактний твір на дві дії (у кожній дві картини) тривалістю по 40 хвилин. Завдяки цьому балет досить легко сприймається. Нестачу сюжетних колізій композитор компенсував уведенням масових сцен: ритуального акту поклоніння богові Перуну, бенкету слов’ян із гунами й карнавального свята у Римі.

Якоюсь мірою дотримуючись традицій музично-театрального мистецтва XIX століття, автор через урочисто-думні інтонації охарактеризував образ гусляра-рапсода, від імені якого нібито ведеться оповідь. Принципово різними музичними засобами змальовано також гунів і слов’ян – народності, дуже різні за своєю ментальністю. У тематизмі слов’ян композитор підкреслив пантеїзм пісенного мелосу, а гунів виписав грубими звуко-ритмічними фарбами.

hloptsi

Загалом музика балету, як і належить, складається з контрастних жанрових епізодів – ліричних, драматичних, помпезних, фантастичних тощо. Та найголовніше, що Євген Станкович, як майстер-симфоніст, не перенаситив звучання зайвими шарами. Адже те, що добре в симфонії, може виявитися недоречним у балеті.

Оркестрова фактура доволі легко прослуховується, місцями стаючи прозорою. Подеколи пробивається плакатна декларативність, наприклад, у заключній сцені всенародної радості з приводу благополучного повернення Кия на Батьківщину і його перемоги над варварами-загарбниками. Часом учуваються декоративно-ілюстративні елементи, але вони тут цілком природні.

zlodey

Звісно, успіх спектаклю залежить, окрім власне музики, від багатьох інших складових: якості гри оркестру, сценографії, освітлення, костюмів, атрибутики мізан­сцен, але головне – хореографічної драматургії.

Напевно, прадавній історичний сюжет, що, скоріше, скидається на легенду, вигадку, зорієнтував постановників на сценічне вирішення балету в казково-феєричному ракурсі. І такий підхід виявився правильним. Адже творча група мала виконати основне завдання – заінтригувати слухача, захопити його, створити видовище.

Від початку й до кінця спектаклю на сцені панує казкова атмосфера, у тому числі й завдяки талановитій і високопрофесійній роботі художників-сценографів. Кілька рядів завіс-декорацій над сценою, що змінюють одна одну, позначаючи місце подій, зумовлюють ефект багатовимірності простору, його оптичної глибини. Домінують блакитно-синьо-лілові або жовтяві кольори. Виписані на полотнах у золотавих тонах багатоликі антропоморфні й зооморфні божества-істукани супроводжують першу половину спектаклю – ритуальні сцени життя слов’ян. Абстрактна картина, що символізує битву, з’являється у батальних епізодах. Криваво-червоне сонце на чорному тлі є знаком лиха і свавілля, що чинилися на слов’янських землях за відсутності Кия. А золоті куполи Києва на білому тлі прикрашають апофеозний фінал балету – торжество добра над злом.

Коли у повній темряві на сцені прожектор висвітлює постать гусляра у традиційних плетених постолах і широкій підперезаній сорочці, відразу пригадуються казковий зачин – «У тридев’ятому царстві…» або ж сивочолий Боян у «Руслані і Людмилі» Пушкіна–Глинки.

Костюми героїв вельми ефектні, але головне – вони підкреслюють казковість дійства: гарні спадаючі бежеві туніки у римських весталок, ніжно-маслинова – у римлянки Октавії, вже не кажучи про інших учасників масової сцени карнавалу в цивілізованому, «просунутому» Римі. Красиво і навіть феєричніше виглядає одяг слов’ян, хоча для народності, що в V столітті перебувала ще на стадії племінної формації, він явно нетиповий.

vorohy

Войовничі й дикі варвари-гуни всім своїм зовнішнім виглядом –застрашливим гримом і чорними костюмами – становлять різкий контраст чесним і добрим лицарям-слов’янам. Ірнек, як проводир війська гунів, – особливо грізний, вираз його обличчя, скоріше, нагадує застиглу гримасу. Екіпіровання слов’янських жерців так само вражає казковою неправдоподібністю. Пасма біло-сивого скуйовдженого волосся обрамовують їхні голови, маски закривають обличчя. Вони скидаються на якихось чудовиськ.

Відповідно до примарно-феєричного антуражу запропонована й хореографічна режисура. Хоча балетмейстер і прагнув осучаснити танцювальні рухи, зокрема у номерах за участю варварів-гунів, але в цілому хореографія не виходить за межі традиції балетних па ХІХ століття – звичні жести, картинне здіймання рук, стереотипні пози й повороти… Нині, на початку третього тисячоліття, після украй модернових експериментів хореографів минулого сторіччя, усе це сприймається, як анахронізм, і хоча й вписується у казковий контекст, але не узгоджується із музичним матеріалом. У багатьох випадках музичний і візуально-сценічний ряди взагалі не збігаються. Подеколи дійство перетворюється на танцювальний дивертисмент. Хоча слід віддати належне солістам і кордебалету, які професійно виконують свої партії.

У трактуванні режисерів-постановників «Володар Борисфену» постає як міфологічне казкове дійство без претензій на архаїку, дух старовини й історично побутову вірогідність. Трапляються й цікаві, неформальні режисерські рішення. Наприклад, у мелодраматичній третій картині балету перед режисерами стояло досить складне завдання сценічно передати почуття героїв – спогади Кия про кохану Зореславу й любов Октавії до загиблого від меча гунів Феліціо. Що ж бачить глядач? Прожектори поперемінно освітлюють пари закоханих, які щоразу обмінюються партнерами.

poklony

Не обійшлося й без режисерських промахів. Явно бракує масовості, видовищності й маскарадного антуражу в картині римського свята. Вайлувато і безпорадно рухаються весталки на тлі задника сцени. Жерці-волхви у слов’янських ритуалах – аж надто статуарні, утім, можливо, саме такими цих персонажів і задумали постановники. У фіналі балету – сцені всенародного торжества – серед різномастого слов’янського люду безглуздо виглядають жінки у прозорих ніжно-бежевих вишуканих римських туніках. Також не зовсім зрозуміло, чому гусляр Боян виходить лише на початку й у кінці першої дії, однак не з’являється в другій, особливо у фіналі вистави, – адже розповідь про всі події ведеться начебто від його імені.

Незвичним, як для балетного спектаклю, є жанровий мікст у фіналі. Тут поєднується семантика жесту й співу, танцю й хору. Це величний гімн, що за мелодикою нагадує стародавні модальні праслов’янські наспіви. Тож у кінці утверджується основна ідея казкового твору – тріумф добра і справедливості.

Таким постав на прем’єрі балетний міф-сказання «Володар Борисфену». Невдовзі після показу вдалося зустрітися і поговорити з композитором.

– Євгене Федоровичу, чи задоволені Ви постановкою?

– Якщо не вдаватися в деталі, то в цілому задоволений. Спектакль – це постійний творчий процес, і від вистави до вистави щоразу відбуваються зміни.

– Чи не складно було втілювати такий маловиразний сюжет?

– Не можу сказати, що вкрай складно, бо тематика твору мене не відвертала. У балеті взагалі сюжет – поняття досить умовне.

– А до запропонованого Ви ставитеся як до історичної правди, вигадки або чергової гіпотези істориків?

– Історичної правди щодо заснування Київської Русі вчені й досі не з’ясували. Усе, що вони пропонують, – це гіпотеза, чергова версія. «Володар Борисфену» – балет про події, які з історичної точки зору могли б відбуватися.

– Не плануються його постановки в інших містах України або показ за кордоном?

– Усе можливо, поживемо – побачимо. Прогнозувати завжди складно.

– Чи працюватимете й надалі в цьому жанрі?

– Якщо будуть замовлення, то чому б і ні.

– А як з іншими сценічними жанрами?

– Я вже давно пишу оперу «Страшна помста» за Гоголем. Сподіваюся, що найближчим часом я її все ж таки завершу.

– Над чим працюєте зараз?

– Над Концертом для маримби та оркестру.

Анна ЛУНІНА

Фото Романа РАТУШНОГО

Друковану версію статті див.: «Володар Борисфену»: міф чи реальність? – 2011. – № 3. – С. 54–59.

Share Button