Як коронавірусна криза змінила освітній процес майбутніх митців

131

Про сучасне життя та історію Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського «Дню» розповів ректор Максим ТИМОШЕНКО

«Без зусиль меценатів ми б не впоралися»

– Максиме Олеговичу! Ось уже понад два роки ви є ректором кращого мистецького вишу держави – НМАУ імені Петра Чайковського, тобто наближаєтеся до своєрідного екватора одного терміну перебування на цій відповідальній посаді. Отже, вже, мабуть, можна підбивати певні підсумки…

– Так, справді! На столі лежить моя програма на п’ять років, із якою я йшов на вибори 2018-го. Для мене вона – настільна книга, як Біблія. Відтак можу звітувати: за перший рік реалізовано те, що в ній записано і навіть де в чому перевиконано. Зокрема, ми отримали надходжень коштів набагато більше, ніж очікували. Лише за минулий рік на баланс консерваторії меценати перерахували понад 21 мільйон гривень. Виконано роботи історичного значення, наприклад – ремонт даху, якого ніхто не робив 62 роки!

Коли я прийшов на посаду ректора, взимку в деяких аудиторіях було +7-11 градусів. Зараз у нас хворіє набагато менше людей, бо просто стало тепліше. Для мене здоров’я, комфорт людей ‒ головне, у нас в Академії все має бути на найвищому рівні. Ефективні менеджери успішно впоралися з усіма викликами. Я вважаю це великою заслугою команди, саме команди, а не самого лише ректора, – один у полі не воїн. Утім є над чим далі працювати.

Прикро згадувати, але дехто планував відтворити на місці Академії колишній готель «Континенталь», а мої опоненти на виборах навіть озвучували план виселення нас на Троєщину.

– Можете назвати наших благодійників?

– Звісно, без зусиль меценатів ми б не впорались! Більшість із них не бажає реклами, вони бачать, які зміни відбулися в консерваторії, довіряють нам, розуміють, що команда працює ефективно, і прагнуть цьому сприяти. За рахунок меценатів відремонтовано десятки аудиторій. Нещодавно замінили вікна у Малому залі, який носить ім’я мого батька (Олега Семеновича Тимошенка – ректора НМАУ впродовж 1983–2004 років. – О. Г.). І це важливо, бо там стоять інструменти високої вартості.

Щойно відбулося відкриття оновленого за сучасними вимогами знаменитого 41-го класу. Зробити європейський ремонт нам вдалося завдяки меценату, моєму давньому другу Вікторові Гордєєву. Саме з цією аудиторією пов’язана історія кафедри хорового диригування, і ми щойно відкрили Пам’ятну дошку моєму батькові. Адже в цьому класі він викладав 40 років. Тут працювали такі корифеї, як Олександр Міньківський, Павло Муравський, Лев Венедиктов, Анатолій Авдієвський, багато інших діячів хорового мистецтва, а нині викладає видатний хормейстер Євген Савчук – до слова, учень мого батька, який створив свою хорову школу. Нагадаю, що українська хорова школа – найкраща у світі, і це визнаний факт.

Низький уклін меценатам – вони роблять велику справу! Хочу згадати бізнесмена Андрія Гордієнка, а також відомого банкіра і політика Федора Шпіга, якого, на превеликий жаль, нещодавно не стало. За життя він не бажав розголосу, але буде справедливо висловити в пам’ять про нього велику подяку за благородну справу. Саме Федір Іванович допоміг реставрувати аудиторію вокальної кафедри, де працювали такі могутні постаті, як Євгенія Мірошниченко, Анатолій Мокренко і багато інших.

– А державна частка у фінансуванні цих змін є?

– 2019 року ми вперше в історії консерваторії купили інструмент не за рахунок спеціального фонду, а за державні кошти. В аудиторії № 23, де викладав легендарний скрипаль Богодар Которович, стоїть Kawai, один із найкращих японських роялів. Дуже важливо, що до 30-ї річниці незалежності України нам обіцяли зробити ремонт фасаду Академії, затверджено також проєктно-кошторисну документацію на капітальний ремонт усієї будівлі. Адже консерваторія розташована в самому центрі міста, на Майдані Незалежності, де відбуваються головні події та урочистості, тому й зовні Академія має виглядати належним чином.

– Мій консерваторський диплом підписаний ректором Олегом Семеновичем Тимошенком…

– На сьогодні я – наймолодший ректор у нашій країні. Але мені не соромно дивитися в очі людям. Для мене виконання обіцянок і зміни в Академії є сенсом життя, адже я продовжую справу батька. Він жив консерваторією, майже півстоліття тут працював, багато встиг зробити. При ньому Київська консерваторія першою в Україні отримала статус національної академії. Минулоріч виповнилося 25 років, як ми носимо цей статус, і 80 – відтоді, як нам надано ім’я Петра Чайковського.

Локдаунські випробування

– Ви – дванадцятий за ліком ректор Київської консерваторії. Утім жоден із ваших попередників не стикався з такими труднощами, які спричинила світова пандемія…

– Справді, нині весь світ долає це випробування. Виклики, з якими усі зіткнулися, є дуже серйозними. Якщо говорити про Академію, то за цей час ми зробили чимало. Насамперед скажу, що всі наші працівники під час локдауну отримували зарплату в повному обсязі. Формально була можливість обмежитися лише посадовими окладами, але ми розуміли, що це – питання існування людей, їхніх сімей. Більше того, зарплата за ці два роки зросла і зараз вища, ніж загалом по країні, – не тільки у сфері культури, а й взагалі. А такі додаткові виплати, які ми надавали студентам, викладачам, скажімо, на День музики, День студента, до Нового року не робив ніхто. І все це – за рахунок економії коштів.

Однак мене не полишає певне відчуття несправедливості. Думаю, що за розмірами стипендій і зарплат ми, як провідний виш держави, маємо бути попереду. Низька платня – це просто знущання з наших людей. Маючи досвід роботи за кордоном, зокрема в Сполучених Штатах, знаю, які там і в Європі зарплати викладачів такого рівня, як наші. Ми – керівництво, адміністрація – робимо, що можемо. Але це питання має вирішуватися на рівні держави, бо йдеться про національний мистецький заклад, який повинен продовжувати розвивати традиції й підтримувати високі позиції у світовому рейтингу (нагадаю: Академія входить у сотню найкращих музичних вишів із виконавської майстерності!). І наш колектив, попри всі труднощі, цілком виправдовує свій статус. Навіть сьогоднішні пандемічні реалії підтверджують, що ми – на висоті. На будь-якому престижному міжнародному конкурсі – за всіма напрямками наші вихованці – серед переможців. Шкода, що у світі це знають, а у власній країні нам потрібно щось доводити.

Освіта без кордонів

– На сайті Академії опубліковано звіт про вашу діяльність за минулий 2020 рік – на 92 сторінки. Це вражає! Особливо сфера міжнародних відносин.

– Моя мрія, щоби нас знав увесь світ. 2017 року мене першим обрали до ради директорів Міжнародного Зеленого Хреста при ООН – найвпливовішої екологічної організації світу, яка має консультативний дорадчий голос в ООН та ЮНЕСКО. Моя громадська діяльність допомагає в міжнародних контактах, і я її продовжую.

Нещодавно ми підписали угоду про співпрацю з ЮНЕСКО. Це свідчення того, що з нами рахуються і хочуть співпрацювати. Маємо підтримку Євросоюзу. Зокрема, за програмою ЄС «Еразмус+» наші студенти навчалися минулоріч в Іспанії, а нині шестеро інших перебувають в Італії. Виграли також конкурс для навчання у Греції. Це дуже важливо, тому що студенти повинні бачити, які процеси відбуваються в інших країнах, набиратися досвіду і мотивації.

– Окремий напрям вашої діяльності – Китай.

Із Джеком Ма

– Маємо унікальний спільний проєкт із Хеншуйською академією музики. Китайські експерти довго обирали прийнятну для них систему навчання. У фіналі їхнього конкурсу опинилися 20 країн світу. Але вони зупинилися саме на українській моделі, бо вважають нашу музичну освіту зразковою, і китайський мистецький виш вирішив носити ім’я Петра Чайковського. Переконаний, це – міждержавний прорив України у сфері освіти. Я особисто брав участь у підготовці до візиту в Україну Джека Ма – засновника Alibaba Group – одного із найвпливовіших бізнесменів у світі. Джек – дуже скромна людина, походить із музичної родини, його батьки – викладачі музики, він брав участь у китайських вокальних конкурсах, професійно співає китайську оперу, диригує європейську класику і обожнює музику Петра Чайковського. Cьогодні Джек Ма – почесний професор лише нашої Академії. До слова, нашими почесними професорами є також світові зірки музичної культури співак Пласідо Домінго і диригент Рікардо Муті.

Із Пласідо Домінго

Коли я прийшов до консерваторії, тут навчалося не більше, ніж 100 китайських студентів. Зараз ми маємо 235 – це більше, ніж будь-де в українських вишах. Серед китайських студентів уже існує конкурс: щоби потрапити до нас на навчання не вистачає навіть місця для всіх охочих. Уперше в історії України ми ввели у навчальний процес вивчення історії китайської музики. В Академії відкрився центр Конфуція із поширення китайської культури, а в Хеншуйській академії запрацює великий осередок, де китайці вивчатимуть українську мову та історію української музики. Таким чином матимемо масштабний культурний обмін. До нас не раз приїздили китайські журналісти, а китайське інформаційне агентство «Сіньхуа» (головне в Азії, найбільше у світі) опублікувало багато матеріалів про Київську консерваторію.

– А наші студенти так само їздитимуть навчатися до Китаю?

– За бажанням. Насамперед там працюватимуть наші викладачі. Ми маємо ліцензію для бакалаврів, які навчатимуться у Китаї, а кращі випускники навчатимуться у нас в магістратурі, щоби здобути диплом нашої Академії. Вони платитимуть за навчання і сплачуватимуть податки нашій державі. Це вигідно для всіх. Цей проєкт унікальний не тільки для України, а й усього світу, насамперед, з точки зору культурного обміну. І мені дуже втішно, що в музичній сфері ми є в цьому лідерами.

– Традиційне запитання про найближчі плани – ваші і консерваторії.

– Планів багато. Крокуємо вперед в усіх напрямках – творчих і наукових, загальнонаціональних і міжнародних. Мріємо, нарешті, гідно відзначити 180-річчя від дня народження Петра Чайковського. Подію довелося відкласти через пандемію, хоча ми й провели міжнародний онлайн-марафон із багатьма учасниками з різних куточків світу, великий концерт Студентського симфонічного оркестру під орудою Ігоря Палкіна. Але не полишаємо надії здійснити масштабний мистецький захід на Майдані й відкрити пам’ятник Чайковському, який уже затвердив мер столиці. Плануємо цьогоріч встановити його біля консерваторії, й КМДА обіцяє взяти в цьому участь.

Адже ми повинні пишатись і не забувати, що геній світової культури має українське коріння. Про це йдеться в книзі «Чайковський: Україна на карті життя і творчості», автори якої – 11 провідних вітчизняних музикознавців. Ідея її створення народилася саме в нашій Академії. Це – унікальне сучасне видання, в якому ми повертаємо Чайковського Україні. Плануємо перекласти книгу англійською і китайською мовами. Адже саме Петро Чайковський одним із перших написав вокальний твір на вірші Тараса Шевченка. Що об’єднує Україну? Насамперед такі світочі, як Чайковський або Шевченко, і наша справа – доносити це світові.

Не можу не згадати газету «День». Саме вона назвала Чайковського в день 180-ї річниці його народження «батьком Київської консерваторії». Це було дуже влучно, – в одному слові відображено суть події. Нагадаю, зокрема, деякі факти з історії Київської консерваторії: 1863 року в Києві були відкриті музичні класи Російського музичного товариства, на основі яких постало згодом Київське музичне училище. 1880 року Чайковському було запропоновано стати його директором. На жаль, не склалося. А 1890-го Петро Ілліч, зважаючи на високий професійний рівень училища, наполягав на перейменуванні його на консерваторію. Тобто історія нашого закладу налічує 158 років, і він є одним і найстаріших у Європі. Наша обов’язок – говорити про давню історію, про своє коріння.

– Цьогоріч «День» відзначатиме 25-річний ювілей. Що би ви побажали виданню та його колективу?

– Я щиро вдячний головному редактору пані Ларисі Івшиній за все, що вона та її команда роблять, передусім, на підтримку національної культури. Газета є взірцем справжньої фахової журналістики, – на мою думку, вона унікальна і найкраща в нашій державі. Зараз, на жаль, майже немає видань, які писали би про українське мистецтво, об’єктивно висвітлювали б наші духовні надбання й проблеми. «День» здійснює титанічну працю в цьому напрямку, причому стабільно, принципово і неухильно. Жодна вагома подія – концерти, фестивалі, конкурси, конференції, ювілеї тощо – не залишається без уваги. І все – на усвідомленні важливості й суспільної потреби такої роботи. Сьогодні це – справжній героїзм.

Ми читаємо, любимо, шануємо це видання і будемо його всіляко підтримувати. Дай Боже «Дню» подальшого процвітання на многая літа!

Ольга Голинська, Леся Олійник, музикознавиці

З архіву «Дня» (див.: День. – 2021. – № 39-40. – п’ятниця-субота, 5-6 березня).

 

P. S. Нині розпочався перший етап реставрації НМАУ ім. П. І. Чайковського в рамках програми Президента України «Велика реставрація».

«Користуюсь нагодою від імені всієї консерваторської родини подякувати Президенту України, прем’єр-міністру України, міністру культури та інформаційної політики України за увагу і підтримку провідного мистецького вишу країни!». Ректор Максим Тимошенко