Юрій Руцинський та Олена Сінчук – фортепіанний дует

78
Share Button

Жанр фортепіанного дуету має досить багато прихильників як серед виконавців, так і серед слухачів, але у концертних програмах він присутній нечасто. Тим бажанішою була зустріч з одним із кращих вітчизняних ансамблів, що відбулась 26 вересня в Малому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського

Співкурсники в колишньому училищі імені Рейнгольда Глієра і консерваторії Олена Сінчук (учениця Ігоря Рябова) та Юрій Руцинський (учень Аріадни Лисенко) за ініціативою Юрія уже вісім років грають дуетом і встигли об’їздити з концертами чи не всю Україну. Вони настільки зігралися, що слухачам із заплющеними очима здається, ніби грає одна, але дуже активна людина.

Слухати цей дует надзвичайно цікаво завдяки багатству нюансів, технічній довершеності, високому професіоналізму. Їхній різноманітний репертуар охоплює різні часи, музику багатьох країн, стильова палітра барвиста, манера виконання – вишукана і темпераментна, з безмежжям градацій.

Цього разу концерт зібрав кваліфіковану аудиторію, ніхто не аплодував між частинами, емоції сплескували після кожного твору, а в кінці нагадували розбурхане море. Вигуки «браво!» демонстрували захоплення, єдність, насолоду, що поєднували слухачів і виконавців, а програма була цікава і непроста. На «розігріві» дві сонати Клементі ніби розчинили двері до царства ансамблів, де панували в той вечір три «кити» – Брамс, Ліст і Брубек. Перші твори були відправною точкою від епохи Моцарта і Бетховена до романтизму ХІХ сторіччя і джазу ХХ.

Позитивна впорядкованість класичного світовідчуття в інтерпретації італо-англійського маестро Муціо Клементі прозвучала не без гумору, смачно і витончено. Композитор, знайомий по дитячому репертуару і пародії Дебюссі, по-доброму посміхнувся у своєму переважаючому мажорі.

Коментуючи наступний опус, Юрій Руцинський умовно назвав його п’ятою симфонією, адже їх у Брамса всього чотири, однак історія створення фа-мінорної сонати для двох фортепіано дає підставу для такого визначення. Спочатку це був струнний квінтет, потім автор «примірив» на нього суто клавірний масштаб (ми були ніби присутні при цьому етапі творчого пошуку), а пізніше зупинився на жанрі фортепіанного квінтету. Симфонічне дихання, втілене у чотирьохчастинному циклі, виконавці розкрили в динамічному обширі та у глибині контрастів. Драматичний поштовх першої частини після відпочинку в симбіозі лендлера і колискової у другій перейшов до напруженої третьої і гострого зіткнення у фіналі.

Після такого навантаження слухачам і піаністам потрібна перерва, але часова обмеженість спонукала до мобілізації надможливостей, і тут залу стало легше: Лістова програмність конкретизувала зміст, а оркестрова фактура потребувала неабиякого фізичного зусилля, звукові хвилі переповнювали простір, здавалося, долали стіни, перекочувались на вулиці міста, де колись сам Ліст вражав численних фанів своєю грою. Ремінісценція моцартівського «Дон Жуана» була розіграна не просто «по нотах», а рельєфно виліплена, театрально зрежисована. Окрім спогадів про оперу в цілому, перед нами з’явились самі герої, – персоніфікація Дон Жуана і Церліни в особах Юрія та Олени вдалася ідеально.

Останньою крапкою стали сюїта Дейва Брубека з назвою, що зазвичай не перекладається, але наприкінці програми була доречною. Points on jazz популярна не тільки як віртуозний, ефектний твір, але завдяки незвичним для джазу жанрам (Прелюдія, Скерцо, Фуга, Хорал, навіть Blue Rondo a la Turk), а також Блюз і Рег.

Ну, і як же без «вишеньки»? Коронний «біс» П’яццолли підсумував дуетний «торт», а коментарі кандидата мистецтвознавства Олени Галузевської у діалозі з Юрієм не переобтяжили враження, а додали слухачам ерудиції та розуміння музики.

Залишається побажати учасникам концерту продовжити свою плідну діяльність на радість слухачам.

Юрій МИХАЛЬЧУК

Share Button