Облік, атрибуція та опис західноєвропейських нотних видань XVIII століття у бібліотеках світу – процес, який триває досі. Часами дослідники з’ясовують нові подробиці історії діяльності того або іншого видавництва, віднаходять нові музичні твори чи вилучають із небуття забуті імена. Чимало цінних знахідок на цьому шляху сталося й у відділі музичних фондів Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського

У цьому підрозділі найдавніші нотні видання та рукописи зосереджені головним чином у нотному зібранні графів Розумовських, у колекції чиновника Івана Гаврушкевича з міста Остера на Чернігівщині, а також у бібліотеці Київського міського оркестру. Крім того, існує багато окремих примірників, які не мають стосунку до жодного зі згаданих зібрань.

Зокрема, у відділі зберігається цікаве нотне видання без титульного аркуша – «Шість сонат для клавесина» (фа мажор, мі мінор, соль мажор, до мінор, сі-бемоль мажор, соль мінор). Нотний матеріал правої руки викладено в сопрановому ключі до. Кожна з сонат має три частини, а остання містить на додачу фугу. У кожному випадку зберігається наступна закономірність: середні повільні частини мажорних сонат написані в мінорі, а середні частини мінорних – у мажорі. Номер нотної дошки позначений на сторінках римськими цифрами: XLIII. Саме він дозволив на першому етапі точно датувати цей документ і визначити авторство творів.

За даними RISM, це видання, окрім НБУВ, збереглося лише в чотирьох бібліотеках світу. А саме: в Міській бібліотеці Лейпцига (єдиний примірник у Німеччині), бібліотеці Брюссельської консерваторії, Музично-театральній бібліотеці Стокгольма, бібліотеці найстарішого в Скандинавії університету міста Уппсала (Кароліна Редівіва), а також у приватному зібранні Андре Меєра в Парижі. Автором сонат є Крістоф Шафрат (Christoph Schaffrath, Schafrath, Schafrat) (1709, Гогштайн – 1763, Берлін) – німецький музикант і композитор доби переходу від пізнього бароко до галантного стилю, автор сонат, увертюр, симфоній, концертів, інструментальних ансамблів.

У доробку композитора є й інші сонати для клавесина. Цей цикл із шести сонат позначений опусом 2. Причому попереднім опусом 1 позначені «Шість дуетів» для різних інструментів, також вперше випущені Гаффнером за три роки до того, в 1746-му. Це свідчить не так про низьку продуктивність Шафрата-композитора в ті роки, як про його скромність.

Імовірно, він присвоював номери не всім своїм творам, а лише деяким (як це робив навіть Йоганн Себастьян Бах). Ідентифікаційний номер цього видання в RISM – 990057703, інвентарний номер НБУВ – 121526н. Ми не можемо стверджувати, що київський примірник цього видання має стосунок до нотного зібрання графів Розумовських. Проте повністю виключати таку можливість не слід.

Особливістю видання є велика присвята, яка займає повну сторінку альбомного формату 36х24 см, написану французькою мовою курсивом. Але вона не містить жодних відомостей про титул, ім’я і прізвище адресата. Такий великий обсяг тексту присвяти є дуже нетиповим. Із нього ми можемо зрозуміти лише одне: адресат був нюрнберзьким купцем, любителем музики, клавесиністом-аматором, сучасником і знайомим видавця цих сонат і лютниста Йоганна Ульріха Гаффнера (1711, Нюрнберґ – 1767).

Його видавництво було засноване 1742 року, тоді Гаффнер випустив своє перше видання – «Шість концертів, ор. 3» Адама Фалькенгаґена. Слід зазначити, що збіг прізвища цього видавця із прізвищем відомої зальцбурзької родини Гаффнерів, яким Моцарт згодом присвятив Серенаду № 7 (1776) і Симфонію № 35 (1782), є випадковістю.

Очевидно, що адресат присвяти, вміщеної перед нотним текстом сонат Шафрата, не був видатною постаттю у музичних чи світських колах. Про це свідчать відсутність звернення за прізвищем, посадою і дружній тон самої присвяти. Ідентифікацію особи адресата утруднювала відсутність титульного аркуша в київському примірнику видання. Завдяки цій знахідці, з’явилася можливість уперше розшифрувати, перекласти й опублікувати переклад листа-посвяти, який являє собою взірець перебільшено галантного стилю листування того часу (синтаксис і вживання заголовних літер збережено):

«ПАНЕ,

Сутністю Музики, так само як і Торгівлі, є Гармонія. Без довершеної сукупності приємних співзвуч неможливо викликати в душі те сприйняття прекрасного, яке її захоплює, і без взаємної й старанної Відповідності нема засобу досягнення купцями двобічних вигід, які були б рівною мірою законними й значущими. Чим простіші пропорції звуків, тим менше вони втомлюють душу, стають різноманітнішими і менш набридливими. Те саме й у Торгівлі: чим щиріша беззастережна впевненість у дружбі й порядності, тим менше вона нас обтяжує і більше підкріплена дійсністю, тим більше додає довіри й захищає нас від невдач, які спіткають тих, хто насліпо піддається безладу. Отже, ПАНЕ, нема нічого природнішого, ніж бачити ВАШУ Комерцію так щасливо заснованою й такою квітучою, тому що благородна пристрасть, яку ВИ відчуваєте до Гармонії, надзвичайно вправно поєднується з особливою витонченістю володіння Клавесином. Це, ПАНЕ, і є справжнім мотивом, який спонукав мене представити ВАМ цей Твір, ШІСТЬ СОНАТ, вияв геніальності одного з найчудовіших Майстрів нашого Сторіччя. Звольте прийняти їх у цьому граціозному і ласкавому Вигляді, який є для ВАС таким природним, і не майте жодних сумнівів у почуттях найдосконалішої поваги, з якими я маю честь бути,
ПАНЕ,

Штер Й. [дрібно ліворуч, прізвище гравера] у Нюрнберзі ВАШИМ дуже скромним і дуже слухняним Слугою,

Жаном [Йоганном] Ульріхом Гаффнером, Майстром Лютні».

У фондах бібліотеки університету міста Уппсала (Швеція) ми знайшли титульний аркуш цього видання. Із його французького тексту легко з’ясувати ім’я адресата присвяти, вміщеної видавцем. Ним виявився оптовий торговець з Нюрнберґа Ян (Жан) Ґійом Пфлюґер, чиє німецьке ім’я, зрозуміло, звучало як Йоганн Вільгельм (Iean Guillaume Pfluger = Johann Wilhelm Pflüger). Його постать поглинув час. Але цікаво те, що титульний лист містить ще одне важливе ім’я, яке вміщено після імені композитора (якого тут названо Крістофлем=Christoffle Шафратом). Читаємо, що композитор є «Доброчинцем Музики на Службі його королівській високості Амалії, принцесі Пруссії».

Згадки всіх цих імен є цілком правомірними. Видання здійснене коштом видавця (про що є відповідна згадка на титулі), а композитор Шафрат, у свою чергу, позначений слугою особи з королівської родини. Часто присвяти музичних творів були майже довільними і мали на меті єдине – вмістити на титулі ім’я коронованої або ще якоїсь високоповажної особи, яка могла навіть не знати про самий факт присвяти.

Такий прийом забезпечував більший комерційний успіх продукції видавництва. Те саме можна сказати і про згадки докладних титулів осіб, у яких композитори були на службі. Не став винятком і цей випадок. Анна Амалія Прусська (1723, Берлін – 1787) була сестрою третього короля Пруссії Фрідріха ІІ Великого. До речі, і вона, і її брат були музикантами та композиторами.

Щодо інших примірників цього видання (зокрема, тих, що збереглися в Стокгольмі та Брюсселі), на їхніх титульних аркушах у правому верхньому куті можна помітити сліди видавничої порядкової нумерації примірників, нанесеної брунатними чорнилами, цифри подекуди обрізані. В екземплярі з Брюссельської консерваторії чітко бачимо цифру «28», у стокгольмському примірнику – «1.08». Серед провенієнцій теж є штампи бібліотек і шифри, вписані багато років тому.

Також на титулі римськими цифрами зазначено пагінацію (XXXIX). А під номером нотної дошки, який зазначено й на титульному аркуші ліворуч, знову з’являється дрібно надруковане прізвище Stör з ініціалом J. Це, очевидно, прізвище гравера, але воно відрізняється від відомого прізвища постійного гравера видавництва Гаффнера, який співробітничав із ним протягом перших трьох років існування – Йоганна Вільгельма Віндтера.

Щодо нюрнберзького гравера Йоганна Вільгельма Штера (роки діяльності – 1727–1755), його прізвище ми бачимо на титульному аркуші. Більше того, саме він став автором гравюри (1730?), яка існує у двох варіантах і зберегла для нас чи не єдине зображення видавця і лютниста Гаффнера, на якій він – з інструментом в урочистому одязі.

Зазначена під гравюрою дата 1730 рік, дещо спантеличує дослідника, адже таке датування мало б свідчити про досить ранній час створення (коли портретованому було лише 19!) і розрив між портретуванням та часом початку спільного видавничого бізнесу (1745) – чималий. Але вміщені під гравюрою ініціали гравера і його прізвище не залишають сумнівів щодо авторства.

На одному з примірників гравюри портретованого названо «майстром лютні з Нюрнберга», а на іншому він фігурує як «AA. LL. Cultor». З огляду на те, що видавнича діяльність Гаффнера тривала з 1742 до 1765 року (тобто й після смерті Штера), можна зробити висновок, що Штер був не першим і не останнім із граверів, які співробітничали з видавництвом Гаффнера.

Існує й сучасне видання цих сонат. Воно являє собою перший том зібрання клавесинних творів Крістофа Шафрата, випущений у Німеччині видавництвом Cornetto. Schaffrath C. Cembalowerke : Heft I / Herausgegeben von Laura Cerutti. Cornetto-Verlag, [Stuttgart], 2005, (CP355, ISMN-M50100-306-8). Текст присвячення в цьому виданні відсутній. Також сонати принаймні двічі були записані на сучасних звукових носіях. Записи здійснили угорська клавесиністка Борбала Добозі (Hungaroton, 2008) й італійський клавесиніст Фернандо ді Лука (La Sala del Cembalo del caro Sassone, 2012).

Таким чином, після повної атрибуції цього документа 1749 року, можна стверджувати, що він є найстародавнішим світським нотним виданням у відділі музичних фондів НБУВ. Фонди відділу містять багато інших рідкісних документів XVIII–XIX століть, деякі з них збереглися в бібліотеках світу лише в єдиному або двох-трьох примірниках. Особливої актуальності зараз набуває продовження повної інкорпорації бібліографічних описів нотних видань XVIII століття, наявних у фондах НБУВ, до баз даних RISM. Це введе до наукового обігу нові матеріали і ширше сповістить світові про унікальність і різноманітність фондів НБУВ.

Олександр МОСКАЛЕЦЬ