Жанна і Левко Колодуби відзначають 85-річчя!

8
Share Button

Цьогоріч святкують 85-річний ювілей подружжя видатних українських композиторів Жанна та Левко Колодуби!

Вітаючи їх із такою поважною датою, пропонуємо увазі читачів статтю, яку журнал “Музика” друкував 5 років тому до їхнього 80-річчя (див.: Зоряний творчий стаж, помножений на сімейний // Музика. – 2011. – № 1-2)

Минулий 2010 рік – ювілейний для композиторського подружжя Жанни й Левка Колодубів – пройшов в Україні під знаком їхньої музики. Апофеозом цілої низки святкових заходів став концерт у Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України

Розпочався ювілейний марафон парним авторським концертом у Кіровограді, підготовленим спільними зусиллями учнів і викладачів місцевого музичного училища та дитячої музичної школи № 2. Хоча до аншлагів, бурхливих оплесків і загального захоплення композиторам не звикати, одначе Левко Миколайович, який прибув до степової столиці ще і як голова журі Конкурсу юних композиторів імені Юлія Мейтуса, вперше відвідавши батьківщину старшого колеги, був насправді розчулений.

Естафету підхопив Чернігів, де оркестр Збройних Сил представив розгорнуту програму з творів Левка і Жанни Колодубів. Потім до музичних привітань долучилася Біла Церква. Але цілком очікувано «лідером» ушанування ювілярів стала Національна музична академія України, із якою ось уже понад півстоліття тісно пов’язане їхнє життя. Серію відкрив надзвичайно цікавий концерт у Великому залі академії, а пізніше пов­номасштабні акції пройшли по окремих кафедрах, зокрема мідних і дерев’яних духових інструментів.

zhanna-kolodub

Концерт у Національній філармонії, організований за сприяння Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки композиторів, поставив кульмінаційний знак оклику в цьому параді подій. Ювілейна програма містила важливі для кожного автора твори, які, прозвучавши поряд, утворили власну логічну драматургію.

Зовсім не випадково концерт розпочався фрагментами з балетної сюїти «Снігова королева». Адже Жанна Колодуб багато років була членом редколегії музики для дітей у видавництві «Музична Україна», сотні разів виїздила у різні регіони колишнього СРСР на творчі зустрічі з дітьми. Тривалий період вона працювала в дитячій комісії Національної спілки композиторів, а впродовж останнього часу очолює її. Природно, що велику частку доробку композитора становить музика для дітей.

Широковідомі два зошити «Обробок пісень народів світу», «Музична абетка» – збірка пісень на народні тексти Жанни Колодуб. А «Дитячий альбом» видано навіть у далекій Канаді. Найбільшої ж популярності набув саме балет «Снігова королева». Протягом п’яти років він із незмінним успіхом ішов у Донецькому оперному театрі (партію Кая танцював уславлений Вадим Писарєв). «Снігову королеву» в радянські часи й без відома автора ставили в багатьох містах величезної країни. Цьогоріч те саме зробили учні та викладачі кіровоградської дитячої музичної школи № 2. Тож на ювілейній імпрезі у виконанні Національного симфонічного оркестру України під орудою Володимира Сіренка музичні «портрети» героїв балету – Снігової королеви, Герди, Троля – прозвучали свіжо і яскраво.

Прозора пейзажна замальовка «Цвітуть каштани» – частина з сюїти «Київські ліричні картини» – неначе у кришталевій крапельці сконцентрувала характерні особливості авторського почерку Жанни Колодуб. Адже її численні оркестрові твори вирізняються прекрасною тембровою гармонією, делікатністю, вишуканістю інструментування. Власне, усім її композиціям притаманні лаконізм, економне використання засобів виразності, класична ясність форми, мальовничість образів.

Показовим для творчості Жанни Колодуб є й тричастинний Концерт для фортепіано з оркестром (соліст – заслужений артист України Геннадій Дем’янчук). Загалом у її «портфелі» – вісім концертів для різних інструментів. Окрему сторінку становить тріада меморіальних творів: для скрипки «Concerto doloroso» («скорботний», пам’яті батька – відомого вінницького скрипаля Юхима Брондза, засновника місцевої музичної школи, учня і пізніше асистента легендарного Петра Столярського та однокашника знаменитого Давида Ойстраха; саме в ансамблі з останнім десятирічна Жанна публічно зіграла Концерт для двох скрипок А. Вівальді; під час війни батько загинув у Майданеку), для альта (пам’яті мами – Віри Войцицької-Брондзи, яка була альтисткою, закінчила Київську консерваторію, однак не пережила жахів воєнного лихоліття й померла у віці 36 років) і фортепіано (спогади про світле, безтурботне дитинство).

З ранніх років Жанні пророкували майбутнє великої скрипальки. Але дівчинка рано приступила також до навчання гри на фортепіано і на цьому інструменті швидко досягла неабияких успіхів, багато імпровізувала. Безхмарне дитинство закінчилося з початком вій­ни, яка жорстоко пройшлася по її долі. Після смерті батьків усі турботи про Жанну та її меншого брата Едуарда взяла на себе бабуся Катерина Антонівна. Саме завдяки їй дівчинка закінчила музичну школу по класах скрипки і фортепіано, а потім – Київське музичне училище імені Рейнгольда Глієра – так само з двох спеціальностей, причому всього за два роки. У період студентства в консерваторії фортепіано остаточно «перемогло» скрипку. Святковий, сповнений урочистих «передзвонів», дуже віртуозний Фортепіанний концерт якраз і є виявленням любові Жанни Колодуб до цього інструмента.

Увінчала перший відділ ювілейної програми Поема для флейти і камерного оркестру (солістка – дипломантка міжнародного конкурсу Мирослава Сіренко). Щоби шановний читач зрозумів роль цього твору та й самого інструмента в житті композиторки, знову мушу зробити певний екскурс у минуле.

Вже на першому курсі консерваторії Жанна Колодуб змушена була самостійно заробляти на життя і паралельно з навчанням працювала концертмейстером на кафедрах скрипки, хорового й симфонічного диригування, народних і духових інструментів. Пізніше набуті досвід і знання стали їй у великій нагоді.

levko-kolodub

Вона була постійною відвідувачкою усіх концертів сучасної музики, пленумів Спілки композиторів України, де звучали нові твори українських митців. Саме на одному з них і зустріла Жанна свою долю – молодого красеня із Харкова – композитора Левка Колодуба. Відтоді вона в усьому була йому добрим другом і помічницею. Їхній злагоджений сімейний союз невдовзі сягне кінця шостого десятиріччя.

Власне, з напівсерйозного-напівжартівливого про­хання допомогти і стартувала композиторська ка­р’єра Жанни Колодуб. Це було на початку 1960-х років, коли вона вже мала донечку Оксану (нині фахового музикознавця, лектора Національної філармонії України), викладала в консерваторії, виступала як піаністка. Левко Миколайович писав музику до кіно і, не встигаючи, попросив дружину скомпонувати Ноктюрн для флейти. Ось коли пригадалися факультативні уроки в класі Бориса Лятошинського та концертмейстерська практика! Музика народилася на одному диханні. Чоловік не змінив у ній жодної ноти. Експеримент виявився настільки вдалим, що композиція відтоді стала для Жанни Юхимівни життєвою потребою, а пробуджений талант розквітнув і зміцнів.

Найбільшою її пристрастю стала музика для різних духових інструментів та ансамблів: «Драматичний концерт» для труби з оркестром, Концертино для гобоя, струнного оркестру та фортепіано, «Українська сюїта» для квінтету духових, «Калейдоскоп» для флейти, гобоя і фагота, «Музика для чотирьох» для квартету саксофонів, «Ескіз в українському стилі» для гобоя і фортепіано, «Слов’янське коло» для флейти з фортепіано та багато інших творів, написаних на прохання концертуючих музикантів, педагогів і студентів. Вони давно увійшли в концертний і педагогічний репертуар.

Звичайно, не зрадила Жанна Юхимівна і рідному фортепіано. Її перу належать два фортепіанних концерти, сюїти, альбом «Весняні враження» тощо. Втім, не залишилися поза увагою й інші інструменти – скрипка, альт, гітара, дзвіночки (альбом із 16-ти п’єс для останніх став у буквальному розумінні хрестоматійним, оскільки раніше оригінальних п’єс, написаних спеціально для дзвіночків, не було).

Отже й зазначена Поема для флейти прозвучала в ювілейному концерті, як поетичний гімн: духовим інструментам, юності, творчості, коханню.

Жанна Колодуб органічно поєднує композицію із педагогічною діяльністю на кафедрі загального фортепіано. За понад півстоліття через її клас перейшло понад 200 студентів різних факультетів. Частенько саме вони ставали першими слухачами, а потім і виконавцями багатьох її творів. Окрім Києва, численні композиції Жанни Колодуб звучать у Німеччині, США, Канаді, Єгипті, країнах Східної Європи тощо. Тож і не дивно, що Жанна Юхимівна має численні звання і нагороди: лауреат премії імені Миколи Лисенка, народна артистка України, член-кореспондент Академії мистецтв.

Її портрет був би неповним, якщо не згадати про виняткову красу і чарівність цієї жінки, про її відданість дочці й сину, а тепер уже й двом онукам, про домашній затишок, – за що б вона не бралася, усе позначено печаткою любові. Скрізь панує той дух творчості, який і сьогодні є для неї рушієм життя, сенсом існування.

dychko-na-kolodubah

Другий відділ авторського концерту Колодубів розпочався монументальною Симфонією № 5 Левка Миколайовича «Pro memoria» (Пам’яті жертв страшних лихоліть в Україні). Цей масштабний вражаючий реквієм, літопис трагічної історії нашої Вітчизни став водночас епітафією численним представникам могутнього козацького роду Колодубів, закоріненому на Чернігівщині, насамперед, батькові, загиблому в сталінських застінках.

Левко Колодуб народився у Києві, виховувався у музичному середовищі (мама Лідія Андріївна була оперною співачкою, бабуся Єфросинія Степанівна – вчителькою музики). Після арешту батька родина переїхала до Харкова, де Левко закінчив музичну десятирічку по класу кларнета і консерваторію по класу композиції Михайла Тіца.

1954 року повернувся до рідного Києва. З 1966-го викладає у Київській консерваторії (тепер Національна музична академія України, з 1985 року – професор), упродовж 1997–2002 років очолював новостворену кафедру музично-інформаційних технологій. Дійсний член Академії мистецтв України, президент Асоціації діячів духової музики, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат премій імені Бориса Лятошинського, Михайла Вериківського, Артемія Веделя.

Левко Колодуб сьогодні по праву вважається корифеєм української культури. Масштабність його особистості засвідчує творчий доробок: чотири опери, одинадцять симфоній, понад двадцять концертів для різних інструментів з оркестром, дві «Карпатські рапсодії», численні сюїти, хорові, камерні твори, романси, музика до вистав і кінофільмів – усього й не перелічиш. Причому все написане – талановите. Левко Миколайович – майстер симфонічного оркестру, обдарований художник, який бездоганно володіє розмаїтою гамою музичних кольорів, створюючи розгорнуті яскраві полотна.

zhkolodub-shved-skorik

Симфонії Левка Колодуба – це своєрідна сага, літопис епохи, пропущений крізь призму мистецької свідомості й утілений у неповторній звуковій палітрі митця. Це – антологія життя цілого народу, сфокусована в неповторній авторській манері письма. Водночас кожна з них – вдалий творчий експеримент композитора в різностильових модусах, котрий, однак, не виходить за межі академічної традиції й щоразу зберігає добре знаний оригінальний почерк. Усі симфонії є унікальною енциклопедією роботи композитора із симфонічним оркестром: глибоке відчуття природи й виконавських можливостей кожного інструмента дозволяє Левкові Миколайовичу «вимальовувати» свої твори за допомогою чистих і змішаних тембрів. Навіть на вигляд його партитури вирізняються стрункістю і ясністю, вмотивованістю застосування кожного інструмента чи оркестрової групи. Побудовані за законами класичної архітектоніки, вони являють собою логічні конструкції, що вражають чіткістю й пропорційністю. При тому на першому плані все-таки залишається художній образ, і головне завдання – донести його до слухача. Недаремно цього року Левко Колодуб нарешті став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка саме за симфонічні твори останніх років.

Тріумфальним завершенням парного авторського концерту стало виконання блискучої п’єси для симфонічного оркестру «Троїсті музики». Ця невеличка оркестрова мініатюра віддзеркалює показові для Майстра міцний зв’язок із українським фольклором, яскраве національне підґрунтя при віртуозному оперуванні усім арсеналом найсучасніших засобів музичної виразності. Саме за ці якості музику Левка Колодуба люблять у багатьох країнах світу, причому не лише там, де проживають українці. Завдяки її ефект­ності, національній приналежності, вона цікава людям, далеким від української ментальності. Адже мова музики – інтернаціональна. А надто музики Справжньої.

Насамкінець про зоряне композиторське подружжя відгукнулися їхні колеги й однодумці.

Леся Дичко – композитор, народна артистка України, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка:

– Обидва композитори чудово доповнюють один одного. У Жанни – неповторний яскравий стиль у царині камерної музики та музики для дітей. Левко – видатний симфоніст, якого характеризує глибина думки, рельєфно окреслена драматургія, вдала інтерпретація фольклору з рідної Чернігівщини.

Іван Гамкало – диригент Національної опери України, народний артист України, член-ко­рес­пон­дент Академії мистецтв України:

– Про Левка Колодуба я вперше дізнався у 1960 році, коли з’явилася його перша «Карпатська рапсодія». Я багато диригував цим твором у Києві, Донецьку і навіть у Саратові, де його сприйняли тріумфально. Увесь час слідкував за творчістю композитора. Потім я із Державним оркестром підняв його на той час призабуту Другу симфонію «Шевченківські образи», – монументальна й водночас конкретна, оперна музика, написана з величезним розмахом, у дусі графіки Касіяна, теж мала надзвичайний успіх. Остання наша робота – опера «Поет» на сцені Національної філармонії (на жаль, у концертному виконанні), яку поставив мій син – режисер Микола Гамкало з Державним духовим оркестром. Оркестрування виявилося таким вдалим, що можна було подумати, ніби грає повний симфонічний оркестр. Музику Жанни я чув на різних пленумах, фестивалях і був приємно вражений, бо то рідко буває, щоби й чоловік, і жінка стали відомими композиторами. Я не раз бував у них удома – відчував його гостинність, творчу атмосферу. Та й їхня донька Оксана – талановитий музикознавець. Тож це – справді запашний букет у суцвітті нашої музичної культури.

Ігор Щербаков – композитор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, професор, Голова правління Національної спілки композиторів України:

– Левко Колодуб був першим живим композитором, якого я побачив, приїхавши на консультацію до Київської консерваторії в 1974 році. Він одразу заімпонував мені своєю інтелігентністю, обізнаністю (тоді ми обговорювали оперу «Воццек» А. Берга). А згодом я осягнув його величезну майстерність як композитора симфонічного, оперного, котрий пройшов визнач­ний шлях разом із численними учнями. Його останні симфонії свідчать, що митець сповнений цікавих творчих задумів. Жанна Юхимівна – це окрема тема. Не існує піаніста, який би не мав у репертуарі її творів. Упевнений, сьогодні словосполучення Жанна Колодуб і дитяча музика є тотожними. Одне невіддільне від другого.

Володимир Рожок – ректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, доктор мистецтвознавства, народний артист України:

– Жанна Юхимівна і Левко Миколайович – унікальне явище в нашій вітчизняній культурі. Усе своє творче життя вони натхненно працюють на ниві музичного просвітництва, розробляють різні жанри, причому надзвичайно майстерно. Недарма ж вони увінчані високими званнями й нагородами. Від імені усього колективу академії хочу ще раз їх привітати й побажати творчих успіхів!

Ірина СІКОРСЬКА

Фото Романа РАТУШНОГО

Share Button