26 грудня пішла з життя одна з корифеїв українського музикознавства, блискучий педагог і науковець Олександра Іванівна Малозьомова. Представниця покоління, на долю якого випали тяжкі випробування, вона гідно прожила велике і плідне життя, залишивши по собі помітний і неповторний слід у вітчизняній музичній культурі.
Олександра Малозьомова народилася 12 січня 1930 року у Харкові, пережила Ленінградську блокаду, важкі післявоєнні роки. У 1953 році закінчила Київську державу консерваторію імені Петра Чайковського по класу видатних музикантів Марфи Крохмаль та Пилипа Козицького. Усе її професійне життя пов’язане з Київською консерваторією – Національною музичною академією імені Петра Чайковського, де вона працювала упродовж 1953–2005 років, понад 20 років – на посаді професора, завідувала кафедрою історії української та російської музики (1970‑1976 рр.), викладала курс історії російської музики на історико-теоретичному та виконавських факультетах. Фундаментальна тема, у якій Олександра Малозьомова була неперевершеним фахівцем, – це історія російської музики періоду «срібної доби». Широка обізнаність музикознавця в культурі того періоду позначилася на науково-методичній, викладацькій діяльності, дипломних і магістерських роботах, кандидатських дисертаціях учнів Олександри Іванівни. Серед них – видатні музикознавці, доктори мистецтвознавства Олена Зінькевич та Сергій Тишко, кандидати мистецтвознавства Наталія Гозулова та Світлана Коробецька, заслужений діяч мистецтв України Галина Кириліна та інші.
Однією з перших Олександра Малозьомова почала досліджувати українську оперу 1920‑1930-х років, зокрема оперну творчість Бориса Лятошинського. У 1970-му році під керівництвом Онисії Шреєр-Ткаченко вона захистила кандидатську дисертацію на теми «Героїко-патріотична українська опера 20–30-х років ХХ століття» на матеріалі творів Бориса Лятошинського, Юлія Мейтуса, Костянтина Данькевича, Володимира Фемеліді, Бориса Яновського, Олеся Чишка та інших композиторів. Наукові розвідки Олександри Іванівни утворили фундамент, на який спиралися всі подальші проблемні розробки цієї теми. Тема української опери стала наскрізною у науковій діяльності Олександри Малозьомової: окрім дисертації, їй присвячено численні статті, найперші з яких було опубліковано ще у 1960-х роках, а остання – «Оперні драми і колізії», присвячена операм Бориса Лятошинського «Золотий обруч» і «Полководець», ‑ щойно вийшла у журналі «Музика» (2015 р., №№ 3‑5). На жаль, ця ґрунтовна розвідка стала останньою працею музикознавця.
Олександра Малозьомова зробила надзвичайно вагомий внесок у дослідження історії Київської консерваторії. Ціла низка її праць 1988–2013 років розкриває різні етапи становлення провідного музичного навчального закладу України. Базовані на найширшому архівно-джерельному фундаменті, вони по-новому осмислюють і концепційно представляють історію – від найперших етапів його становлення до сьогодення, зокрема і такі вперше науково досліджені періоди, як перетворення Київського музичного училища на консерваторію (1880 – 1913 рр.), 1920-ті, 1930-ті роки, період воєнного лихоліття 1941‑1945 рр. та інші.
Олександра Малозьомова плідно займалася методичною роботою, зокрема, у складі колективу авторів брала участь у створенні підручників з історії української музики. Її багаторічна просвітницька діяльність відзначалася тематичною багатоаспектністю, глибиною та блискучим темпераментом лектора.
Однак і цими сферами не вичерпувалася багатогранна діяльність Олександри Іванівни. Упродовж 1988‑1996 років вона була деканом історико-теоретичного та композиторського факультетів і відділу роботи з іноземними студентами. І до цієї справи вона ставилася з притаманною їй винятковою відповідальністю й цілковитою самовіддачею. Студенти тих років згадують про неї як про зразкового декана – принципового, вимогливого і водночас людяного, турботливого. Саме такою вона назавжди залишиться у пам’яті кількох поколінь її колег, учнів, друзів.
