Алгоритми конструювання символічної образності пісні «Ой у лузі червона калина»

2783

Зовсім недавно я подавала в журналі «Музика» розвідку про алгоритми дії на людську підсвідомість мелодичної хвилі композиції «Стефанія» Kalush-orhcestra – переможниці пісенного «Євробачення-2022». Хто б міг подумати, що завдяки сучасним системам комунікацій українська «Стефанія» упродовж доби охопить увесь світ? Навіть святкування у Франції 14 липня Дня Паризької комуни проходило під цей наспів!

У своїх рядках я зазначала, що графічне зображення з’явилося спонтанно й дуже швидко. Нині ж зізнаюся, – мене просто «спонукала» до того музикознавиця з Ніжина, давня моя подруга Олена Кавунник, яка на другий день після перемоги України на «Євробаченні-2022» зателефонувала мені й у категоричній формі заявила: «Ви повинні це намалювати!»

Зовсім інша справа була зі стрілецькою піснею «Ой у лузі червона калина», створеною 1919 року січовим стрільцем Степаном Чарнецьким. У радянські часи як національно визнана пісня-гімн вона перебувала під забороною, співалася тільки на закритих підпільних зібраннях українських патріотів і дисидентів. Цю пісню зі сцени й в ефірі швидше можна було почути за океаном поміж українських діаспорян, аніж над Дніпром чи Дністром. Її виконувала у концертах й уславлена Українська республіканська капела під орудою Олександра Кошиця і в його обробці.

У 1980-ті роки пісню повернув до повнокровного звучання зі співочих майданчиків видатний фольклорист і хормейстер Леопольд Ященко з хором «Гомін». За цим «проривом» пісню підхопили та ввели у репертуар майже всі хорові колективи України, як професійні, так і аматорські.

Нової потужної енергетики пісня-гімн набрала від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022-го. Усім пам’ятний той кліп, знятий на Софійській площі в Києві, де український співак і композитор-аматор Андрій Хливнюк виконує власну версію наспіву. Спів Андрія незабаром підхопили музúки з ансамблю Pink Floyd і створили вокально-інструментальну рок-композицію, що охопила всі континенти.

Водночас багато солістів і хорів почали її співати в різних обробках, як-от тисячоголосі хори a cappella на Співочому полі в Естонії та Каунаському фестивалі «Тут зустрічаються річки» («Čia teka upės», Литва, соліст Д. Шиян, диригентка – народна артистка України О. Мадараш), ансамбль із п’яти солістів Литовської опери на концертній Жальгіріс-арені (солісти В. Мушкунайте, М. Плечките, Р. Карпіс, Е. Давидовичус, Й. Сакалаускас, аранжування у стилі hard-rock Т. Дічюнаса), паства кафедрального костьолу у Варшаві на чолі з отцем-настоятелем та інші.

Зрозуміло, що мелодія пісні-гімну бентежила й мої серце та думку. Адже дід по батькові Матвій Флавійович Працюк був січовим стрільцем, до того ж вправним музúкою і, переконана, знав, вірогідно співав цю пісню (хоча то гіпотетичне переконання, бо 1938 року його як «затятого петлюрівця» розстріляли). Переосмислити звукову хвилю наспіву в графіку (audioline – graphicline) просив мене й брат Володимир Працюк – відомий український учений (лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки).

Однак останню риску в цьому питанні підвела 12-річна двоюрідна племінниця Василиса-Квітка Веласкес-Кузик. Одягнувши український стрій ще й віночок на голову, вона з найвищою оцінкою за виконання соло «Червоної калини» перемогла в академічному вокальному юнацькому конкурсі у Ванкувері (Канада).

Подітися мені не було куди. Тож вирішила здійснити цю працю, попри її багатоплановість і багатозначність. Бо розгорнута, складна за мотивною і драматургічною формою мелодична лінія пісні потребувала серйозного осмислення.

«По вченому» моє завдання зветься конструюванням символічної образності, прихованої в об’єкті, а сама наука – семіотикою. Такими таємницями цікавилися науковці від Піфагора й Аристотеля до Олексія Лосєва й Бориса Рибакова. Щоправда, більшість семіотичних розробок стосувалася проблем співвідношення музики й слова/літери, тобто – вербального напрямку думки. Хоча й відомі факти зазначення в сакральній музиці символів «хреста», «хреста-розп’яття», «драбини Якова» тощо. Отже, графічний лінеарний напрямок (graphicline) досліджень цілком має право на існування у семіотиці (власну розвідку про це окремо запропоную аудиторії найближчої наукової конференції).

Насамперед – мелодична структура. Куплет має два епізоди: заспів – приспів. Перший диптих, заспів – дворядкова строфа:

«Ой у лузі │ червона калина │ похилилася,
Чогось наша │ славна Україна │ зажурилася».

Рядки мають по 15 складів. Кожен рядок за мотивною природою поділяється на три мінігрупи-«пучечки»: 4 + 6 + 5 = 15 при співвідношенні склад=звук. «Пучечки калини» обумовлено змістом, адже вони символізують соборність України, тобто єдність Сходу й Заходу.

Приспів пісні дещо модифікує ритмічно-поетичну будову. Це також диптих, але повторений двічі (реприза) він утворює катрен (вірш на 4 рядки: пам’ятаємо, що у пісенній творчості, як і в фольклорі, повторення рядків відіграють важливу формотворчу роль):

«А ми тую │ червону калину │ підіймемо,
А ми нашу │ славну Україну, │ гей, гей, розвеселимо!
А ми тую │ червону калину │ підіймемо,
А ми нашу │ славну Україну, │ гей, гей, розвеселимо!»

Перші два сегменти кожного рядка у складовому відношенні тотожні із заспівом, а от останній – третій щоразу має складову видозміну. До того ж звуки мелодії у зонах півкадансу й кадансу додають свої елементи:

– вірш 4 + 6 + 4 = 14, мелодія 4 + 6 + 6 = 16 (розширення напівкадансове);

– вірш 4 + 6 + 7 = 17, мелодія 4 + 6 + 8 = 18 (каданс із переходом на повтор);

– вірш 4 + 6 + 4 = 14, мелодія 4 + 6 + 6 = 16 (розширення напівкадансове);

– вірш 4 + 6 + 7 = 17, мелодія 4 + 6 + 7 = 17 (заключний каданс).

Тож звукові хвилі мелодії приспіву можна було б зобразити гілочками й листям таким чином (подаю перший диптих у верхній півсфері, а його репризу уявляємо продовженням по годинниковій стрілці у нижній півсфері):

Звернімо увагу на елемент «Гей, гей», що вважається вигуком і, здебільшого у фольклорних зразках іде поза вербальним змістом. Він, як і «Ой, ох», дійсно важливий для української пісенності, особливо народної (погляньте тільки-но на самі назви народних пісень і їхніх обробок).

Існують різні погляди. Зокрема, що це – риса національної співацької традиції/практики. Але особисто я розумію цей вигук дещо в іншому ракурсі – як вияв енергії так званого первісного дихання «Ха», що в різних видозмінах наповнює не тільки фольклорні зразки, а й інші форми вокальної музики – романси, солоспіви, хори, ораторії та опери: Ха – Ах – Ох – Ай – Ой – Гой – Гей – Хей… Усі ці вигуки правомірно назвати «проспіваним диханням». Музиканти-теоретики могли б їх назвати «інтонованим диханням» (бо зафіксоване нотами), що дає можливість накопичити повітряну енергію для співу.

Думаю, багато хто звертав увагу, як вокалісти (і аматори, і професіонали) за кулісами перед виходом на сцену притискають руку до діафрагми й тихенько вигукують «ха, ха» або «хо, хо». Вони перевіряють свою «енергетичну» готовність до співу. Цей ефект гарно використав німецький композитор Ріхард Ваґнер у хорі валькірій (жінок-воїтельок, не плутати з сучасною зброєю!) в однойменній опері: там є тільки «проспіване дихання» – «Хей-я, хей-я, Хей…»

Чому так затримала погляд читача на цьому елементі/вигуку? Бо саме він стане ключовим у драматургії приспіву пісні. В оригіналі 1919-го вигук «Гей, гей» вписується в останній рядок «гей, гей, розвеселимо!» як мелодично розспіваний у сув’язі з іншими словами. Версія пісні лютого 2022 року, яку ми почули від Андрія Хливнюка, вражає наповненням потужної енергії, що вразила пекучим болем мільйони сердець. Він ніби вивільнив і запустив на планетарну орбіту могутню енергію життя «Ха» боротися разом з усіма силами добра проти підступного ворога.

Спочатку, як підготовка до зміни інтонаційної ситуації (приціл), відбувається регістрове підняття останнього складу першого рядка приспіву: «А ми тую червону калину підійме-МО». А в другому рядку прямо наведено «вогонь–залп»: «А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!»

І повторення дистиха приспіву немає! Бо всю енергію бійця вкладено в один прицільний «залп».

Саме ця «Ой у лузі червона калина-2022» нині найбільш поширена у світі та несе людству тривожну думку про Україну, трагедію війни на її землі. Тому, коли я продумувала можливі лінії графіки «Червоної калини», одразу планувала показати дві версії виконання пісні – Степана Чарнецького (1919) й Андрія Хливнюка (2022), – щоб одразу було видно різницю варіантів їхнього звучання.

Зрозуміло, моє суперзавдання – не просто змалювати «картинку», а побачити, які важливі символи приховані у мелодичній хвилі, бо через графіку їх легше «пізнати». І вийшов – КОСМОС.

Загальний малюнок має за основу сферичну форму. В центрі ЗАСПІВ – ядро-куля із 2-х трійць «пучечків» калини. Для мене було непередбачуваним і цікавим те, що при їхньому зведенні у ціле – проникненні одного трикутника в другий – за ефектом інтертексту утворилася така собі «Зірка Соломона». Однак, думаю, це поверхове тлумачення.

Відомо, що сам символ – значно древніший за царя Соломона. Його знали і в древній Месопотамії, і давньому Єгипті. Зображення знаходимо і в давньоскіфських похованнях. Він первісно позначав поєднані в цілому жіноче й чоловіче начало (залежно від того, куди спрямовано вістря кута).

Ядро (планету з людством) оповиває коло/оберіг – ПРИСПІВ, повторений двічі. На малюнку звуки-склади пісні починаються з верхньої півкулі та рухаються за годинниковою стрілкою. Версія приспіву Андрія Хливнюка утворює останню зовнішню півсферу: бачимо, як енергія «Ха» виривається із сталих форм і виходить на новий життєвий простір (мал. 3).

Пісня «Ой у лузі червона калина» за моєю семіотичною розвідкою audioline–graphicline вже четверта (перші три: «Щедрик», «Дударик», «Стефанія»). Усі вони мають оригінальні, зовсім не схожі малюнки та вкупі нагадують мені ілюстрації з Манускрипту Войновича (квіти й рослини з невідомої планети, описані невідомою мовою).

Однак думка працює над таїною тих загадок і загальнолюдських символів. Бо вірю, що за найбільш вражаючими творами музичного мистецтва розкривається огром смислів, закладених авторами/творцями як свідомо, так і натхненно-інтуїтивно. Це підказано Провидінням, що варто було хоча б частково розкрити й зрозуміти. Буду вдячна читачам за спільні «мандри» у лабіринтах символів, звуків і ліній.

Валентина КУЗИК