Через кілька місяців виповниться 100 років від дня народження видатного піаніста ХХ століття Артуро Бенедетті Мікеланджелі
На думку музикознавців ХХ століття породило близько 30 відомих піаністів, серед яких Марта Аргеріх, Клаудіо Аррау, Володимир Ашкеназі, Данієль Баренбойм, Альфред Брендель, Альдо Чікколіні, Альфред Корто, Дьордь Циффра, Едвін Фішер, Еміль Гілельс, Глен Гульд, Клара Хаскіл, Володимир Горовиць, Вільгельм Кемпф, Євген Кісін, Ланг Ланг, Діну Ліпаті, Нікіта Магалофф, Мауріціо Полліні, Артур Рубінштейн, Святослав Ріхтер, Артур Шнабель, Рудольф Серкін, Григорій Соколов, Андраш Шиф, Раду Лупу, Крістіан Цимерман та інші. Найвидатнішими з них музичні критики вважають Артуро Бенедетті Мікеланджелі та Святослава Ріхтера.
Народився італійський музикант 5 січня 1920 року у невеликому місті Брешії, що на півночі країни, у сім’ї адвоката Джузеппе Бенедетті Мікеланджелі, який грав на фортепіано, писав музику й викладав її. Саме він почав давати перші уроки гри на скрипці та фортепіано трирічному Артуро, а через рік привів дитину до музичного навчального закладу у Брешії. У шість років відбувся перший шкільний сольний виступ хлопчика, після чого батькам порекомендували віддати сина до Міланської консерваторії, де він і продовжив навчання до 14 років.
Після консерваторії він іще рік грав у францисканському монастирі на органі, вивчав також композицію. Через 4 роки взяв участь у першому в своєму житті міжнародному конкурсі у Брюсселі, де отримав лише сьому премію. Артур Рубінштейн, який був у журі , підкреслив хороше технічне виконання та недостатньо переконливу інтерпретацію. Та вже за рік Артуро виборов перше місце на міжнародному конкурсі у Женеві. У журі були польський піаніст Ігнасій Ян Падеревський та Альфред Корто, який сказав про Мікеланджелі: «Народився новий Ліст».
Так до Артуро Бенедетті прийшов успіх і можливість виступати на найкращих сценах світу. Але почалася Друга світова війна. Про військову молодість піаніст завжди згадував неохоче. У дослідженнях радянських музикознавців Олександра Меркулова та Геннадія Ципіна є багато згадок про участь Мікеланджелі у русі Опору, його професії льотчика, арешти фашистами, восьмимісячне перебування у фашистській в’язниці, втеча з полону на ворожому літаку до своїх.
Можна було б і повірити легендам, якщо б не факти з італійського Центру досліджень «Артуро Бенедетті Мікеланджелі» у Брешії, які розповідають про воєнний період життя піаніста. Згідно з документами, у 1940 році Артуро виступав у Барселоні, давав концерти зі скрипалем Г. Чомпі. У 1940–1941 робив записи для італійської студії грамзапису «Голос Падрона» творів Ісаака Альбеніса, Фридерика Шопена, Алессандро Скарлатті, записи з оркестром концертів Едварда Гріга та Роберта Шумана, зіграв сольний концерт у театрі Адріано у Римі (1942). У 1943 році робив записи на платівки для німецької фірми «Telefunken», мав концерт із Берлінським філармонійним оркестром під орудою Ернеста Ансерме.
Після одруження з Джулією Джудетті 20 вересня 1943 Артуро мешкав у невеликих селищах поблизу Брешії до листопада 1944-го, коли під час бомбардувань був зруйнований будинок, а разом із ним знищений рояль Маестро. Тоді ж його заарештували фашисти, але через кілька днів за допомогою італійського капітана І. Дуньяні Мікеланджело опинився на волі. Повертаючись додому, він вирішив переховуватися під дахом готелю «Вітторія», щоб не відбувати військову службу на боці німців.
Цікаво, що попри постійні заклики до армії, Артуро Бенедетті продовжував концертну діяльність: виступав в Академії «Санта Чечилія», у театрі «Ла Скала», брав участь у фестивалі «Флорентійський травень», давав концерти в інших містах Італії та у Швейцарії. Усе це – завдяки підтримці принцеси Бельгії, майбутньої королеви Марії Йозе, яка оцінила його талант ще в часи конкурсу у Брюселі 1937 року.
Піаніст часто повторював фразу: «Важливо не загубити контакт зі своїм Я… Перш ніж вийти на публіку, артист повинен знайти дорогу до самого себе».
Після війни у 1946-му Артуро виступав в Англії, у 1947 – в Америці і на сценах країн Європи, Японії, Південної Африки. У 1964 гастролював у Радянському Союзі, де отримав блискучу оцінку критиків і зокрема самого Генріха Нейгауза.
Репертуар Мікеланджелі був доволі обмеженим. Це твори Йоганна Себастьяна Баха, віденських класиків, німецьких романтиків, серед яких Франц Шуберт, Роберт Шуман, Йоганнес Брамс, французьких імпресіоністів Моріса Равеля та Клода Дебюссі, італійців Алессандро Скарлатті, Ферруччо Бузоні, а також Фридерика Шопена, Ференца Ліста, Сергія Рахманінова. До модерної музики піаніст зацікавлено ставився лише у юні роки.
Артуро Бенедетті Мікеланджелі був видатним педагогом. Поміж його учнів – Марта Аргеріх і Мауріціо Полліні. З другої половини 1940-х років він викладав у консерваторіях Болоньї, Венеції, створив власну школу у місті Больцано та вів майстер-класи в Ареццо.
Портрет музиканта був би неповним, якщо не згадати його захоплення альпінізмом та автоперегонами, у яких він брав участь і навіть вигравав нагороди. Жив дуже скромно, навіть аскетично. Обожнював носити чорний светр. Міг розлютитися на близьких друзів за запізнення на обід і був дуже люб’язним із садівником. Грати любив уночі, на добу займався близько 7-8 годин.
Шлюб із Джулією Джудетті (яка пережила чоловіка на 17 років і зберегла цінні документи) закінчився розлученням у 1970 році. Та цього ніхто не помітив, бо вона здебільшого займалася господарством, вихованням їхнього сина і майже не з’являлася поруч із чоловіком. Тому багато хто вважав Мікеланджелі неодруженим! Після розлучення турботи на себе взяла мадам, яка стала менеджером і близьким другом великого піаніста.
Майже завжди у концертних турах Артуро Бенедетті пересувався зі своїми роялями, які дуже беріг і часто не використовував через погані умови у концертних залах (високу вологість чи сухість, перепад температур тощо), відмінюючи концерти. Тому був відомий, як піаніст котрий більше відмінив концертів, ніж їх зіграв. Але це не забаганки, не вада характеру, а ознака високої вимогливості до себе, власної гри.
Артист відомий також як перфекціоніст, який все життя прагнув до високої досконалості в інтерпретації. Саме через це – і обмеження у репертуарі, і рідкі виходи на сцену, і чимало випадків відміни концертів. Однак італійська преса наводить історію, коли піаніст потрапив у аварію, зламав ребро, та все ж вийшов на сцену… Після такого концерту він пролежав у лікарні цілий місяць.
У 1968 році студія грамзаписів Маестро збанкрутіла. Судовим вироком став арешт усього майна піаніста і його платівок. Артуро Бенедетті Мікеланджелі заявив, що …ніколи більше не гратиме в Італії і переїхав до Швейцарії, у Лугано. Проте через 12 років він повернувся на Батьківщину з концертами. Протягом 1969–1980 він дав три концерти у Ватикані для Папи Римського, гастролював у інших країнах.
Багато виконань творів Мікеланджелі вважають еталонними, а його трактування Концерту Едварда Гріга, Чакони Баха – Бузоні, Варіацій Йоганнеса Брамса на тему Нікколо Паганіні – узагалі неперевершеними.
Великий піаніст співпрацював із Лондонським, Берлінським, Туринським та іншими оркестрами, з відомими диригентами, такими як Герберт фон Караян, Серджу Челібідаке, Вільгельм Фуртвенглер, Дімітріс Митрополус. Здійснив записи для всесвітньо відомих фірм «ЕМІ», «DGG», «Decca», «Deutche Grammophon» та інших.
Італійська музична спільнота запланувала багато заходів із відзначення 100-річчя від дня народження видатного музиканта. Акції на вшанування цієї знаменної – не лише для італійців, а й для музикантів усього світу – дати розпочнуться зовсім скоро.
Діно Модаффері Кондо (Італія), Аліна Грегуль (Україна), Олена Девіль Кантеблес (Франція)
