12 і 13 жовтня творча команда проекту «Нарешті Гендель!» дивувала любителів музики сучасною постановкою опери «Ацис і Галатея», що відбулася у Великому залі імені Василя Сліпака Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського
Близько двох років меломани, виконавці, музикознавці – усі, кому не байдуже, що відбувається в музичному просторі країни, – уважно слідкують за подіями від Open Opera Ukraine: майстер-класи, концерти, оперні постановки постійно привертають увагу шанувальників музичного мистецтва. Адже, як підкреслюють керівники проекту, їх кредо – просвітницька діяльність, в якій музика, зокрема опера, – інструмент комунікації з аудиторією, засіб осмислення сучасності і можливість професійного розвитку для молодих талантів. Насамперед у центрі уваги Open Opera Ukraine – музика доби бароко (концерти «Театр звуків для імператора», «Нарешті Гендель», «Контратенорова сієста», сценічна постановка опери Генрі Перселла «Дідона та Еней»).
Згадуючи «Ациса і Галатею», хочеться відразу закидати усіх причетних до постановки компліментами: «унікально», «високопрофесійно», «концептуально»… Але це буде надто примітивно, тому про все по черзі, смакуючи деталі.
Вибір опери для постановки виявився вдалим і, думаю, був невипадковим. По-перше, опери Генделя до цього часу не йшли в Україні у сценічному виконанні, що одразу піднімає статус події до унікальної. По-друге, для постановки була обрана камерна опера, яка не мала б викликати труднощів. Але легкість у даному разі лишень видима: на шляху до прем’єри перед командою Open Opera Ukraine стояло чимало складних професійних завдань.
Перше і найголовніше з них – поставити оперу, створену на початку XVIII століття, на сучасний манер – так, щоб кожен зміг включитись подумки в дію та відшукати свої сенси. Інше завдання, не менш складне – професійно виконати твір з музичної точки зору. Для мене, як і для всієї аудиторії, інтрига була саме в цьому: як поєднаються у постановці античний міф, барокова музика та обіцяна сучасна постановка.
Увертюра одразу змусила аудиторію напружити слух – звучав незвичний для сучасного прихильника опери оркестр старовинних інструментів. Так, так, саме тих старовинних інструментів, які побутували за часи Ґеорґа Фрідріха Генделя. Теорби з м’яким звучанням жильних струн, барокові гобої з бархатистим тембром, яскраві голоси поздовжніх флейт та неперевершено чистий і дзвінкий тембр клавесинів потребували уважного, вдумливого слухання. Відмітимо принагідно вдалий вибір затишної зали Оперної студії НМАУ, адже оркестр старовинних інструментів з його камерним складом за своїми фізичними властивостями навіть з підзвучкою не може обійняти звучанням традиційно великі оперні зали.
Не можу утриматись від компліментів оркестрантам, серед яких були як запрошені, так і наші українські виконавці. Рівень їхньої гри вразив у саме серце. Професійні музиканти знають, що справжнє історично-поінформоване виконавство старовинної музики – дуже складна справа. Висока технічна складність потребує значної майстерності, гра на специфічних, старовинних інструментах – спеціальних навичок, інтерпретація творів – історичної обізнаності. Разом із музикантами диригенту-постановнику Йорґу Халубеку (Німеччина) вдалося передати неймовірну палітру почуттів з вдаваною легкістю і видимим задоволенням.
Сценографія та костюми на перший погляд виглядали дивними, і свідомість пручалась адекватному їх сприйняттю, послужливо відтворюючи стійкий образ серйозних концертів старовинної музики з виконавцями у пишних сукнях. Позбутись такого когнітивного дисонансу допомогла іронічно-ігрова ситуація на сцені: хор у кумедних купальних костюмах початку ХХ століття і рятувальних жилетах та всілякі атрибути для плавання позбавили постановку будь-якої серйозності й трагічності. Недарма композитор назвав свій опус «оперою-маскою» – тож обрана постановниками концепція «легкого курортного роману» органічно поєдналася з музикою доби бароко.
Сильне враження справив вдумливий підхід постановників до найменших деталей на сцені (режисерка-постановниця Тамара Трунова, художниця-постановниця Олеся Головач, дизайн костюмів Катерина Бякова і Максим Голуб). Розуміння цього прийшло майже в кінці вистави, коли все побачене почало ставати на свої місця у загальному пазлі, який склали червоні хусточки героїнь, що співпадають з кольором одягу Ациса (об’єкту їхнього кохання), ритуал вдягання чужих туфель (спроба приміряти на себе таке бажане положення коханої жінки), головний герой в ролі рятувальника (який не здатен на порятунок), дзеркальний дискобол на вишці як символ легковажності, кумедне військове спорядження з надувних кругів для плавання та багато інших смачних «фішок» і «фішечок» від постановників. Концептуальності постановці додавала навіть простота та практичність одягу героїв, через яку дизайнерам вдалось донести до аудиторії меседж: «ця історія про нас, це все сьогодні і буде існувати завжди».
Найбільш динамічним фактором на сцені виявився хор – постійно присутній коментар дії. Хористи продемонстрували найцікавішу пластику (хореограф Павло Івлюшкін), взаємодіяли між собою та з головними героями, встигали навіть комунікувати з публікою! Браво!
І все ж таки, найтривожніші передчуття зачаїлись в очікуванні виступу солістів. В Україні практику барокового співу не назвеш поширеною. Для вокалістів, звичних до романтичної стилістики виконання (що ставить кардинально протилежні завдання), тонкі динамічні градації, високі вимоги до технічності і рухливості голосу у взаємодії з інструментальним супроводом, складність орнаментики, відсутність вібрато – вагомі труднощі, не завжди підвладні вітчизняним виконавцям. Але яку насолоду отримав слух, коли всі солісти, без винятку (у прем’єрній виставі це Катерина Левицька – Галатея, Сергій Колесник – Ацис, Ігор Воронка – Поліфем, Анна Твердова – Деймон), впоралися зі згаданими труднощами на високому професійному рівні, зриваючи романтичні стереотипи. Окрема подяка – Наталії Хмілевській, яка працювала з вокалістами і хором.
Ще одне стабільно болюче питання – дикція вокалістів. Порадувала й здивувала якісна вимова тексту усіма виконавцями (його можна було синхронно перекладати тим, хто знає англійську). Зауважу лише про технічний недолік: те, що звучало зі сцени, не співпадало у часі з перекладом на табло і глядачам, які не дуже володіють мовами, не все могло бути своєчасно зрозумілим.
Насамкінець хочеться висловити подяку всім, без кого ця подія не змогла б відбутися: Галині Григоренко, Анні Гадецькій, Українському культурному фонду. Анна Гадецька взяла участь у проекті в усіх можливих іпостасях: як співзасновниця і програмна директорка, музикознавиця – фахівець з історично-поінформованого виконавства і навіть артистка хору! Галина Григоренко продюсувала проект і всіляко підтримувала молодих виконавців, а Український культурний фонд надав матеріальну підтримку проекту, що в наш час є вирішальним фактором на шляху до здійснення творчої мрії.
P.S. Про аншлаг та фурор – зрозуміло за замовчуванням. Сильно. Стильно. Професійно. Open Opera Ukraine, дякуємо за творчість, креатив, натхнення, змістовну програмку (безкоштовну!) і наліпки з Циклопом!
Світлана ПОСТОВОЙТОВА
Фото – Костянтин Гомон
