Першу оперу 12-літнього Вольфганга Амадея Моцарта поставив у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва співак, шоумен та режисер Дмитро Тодорюк. Виставою театр відзначив 260-ліття композитора і відкрив власну малу сцену – «Артистичну вітальню»
Легку лірико-комічну інтермедію ще зовсім юний, але вже досить відомий Амадеус написав на замовлення багатого мецената – віденського лікара-гіпнотизера Антона Франца Месмера, і на сцені його ж власного Садового театру у Відні опера і була показана вперше. Точніше, це був зінґшпіль – німецькомовний різновид музичного спектаклю із розмовними діалогами. Лібрето пародіювало сюжетні мотиви опери Жан-Жака Руссо «Сільський чаклун».
Парочка молодих закоханих – пастух Бастьєн (тенор) і пастушка Бастьєнна (сопрано) не можуть порозумітися через взаємні ревнощі і підозри у невірності. Їм на допомогу приходить сільський чаклун Колас (баритон). Він не лише «чаклує», промовляючи тарабарські «чудодійні» заклинання, а й навчає своїх підопічних азам любовних стосунків, цілком у дусі куртуазії XVIII століття: Бастьєну він говорить, що дівчатам потрібна розкіш та обожнювання, а Бастьєнні радить одягнутися привабливіше, витерти сльози, бути веселою, лукавою, привчати свого хлопця до кохання за допомогою флірту. 
При цьому із вуст Коласа час від часу можна почути характерні для класицизму та Просвітництва моралізуючі меседжі («Кохання – це коли люди шанують одне одного», «Бережіть своє щастя», «Милої чесноти найдорожчі в світі»), а також протиставлення природності і штучності (невинність сільських хлопців і дівчат проти вибагливості і манірності міських паничів та панянок). Бастьєнна починає втілювати настанови пана Коласа, розігріваючи пристрасті коханого, що призводить до чергової бурхливої сварки, оскільки Бастьєн не визнає своєї зради. Використовуючи різні хитрощі (розповіді про неіснуючу коханку, погрози вкоротити собі віку, прощання «назавжди»), він таки повертає Бастьєнну у свої обійми. Колас вінчає закоханих, а ті вихваляють його мудрість.
Обрана режисером-постановником форма телевізійної ситуаційної комедії чудово пасує до сюжету і музики «Бастьєна»: простий побутовий сюжет без побічних ліній та заплутаної інтриги, звичайні люди у якості головних героїв та їх стосунки, неодмінний happy end. Тому пастух і пастушка галантної епохи у київській постановці так легко перетворилися на безпосередніх та простодушних провінціалів, а Колас – на «лікаря-гіпнотизера» (реверанс у бік замовника спектаклю Месмера), стильного, заможного, впевненого у собі «господаря життя», сучасного графа Каліостро, що вирішує усі проблеми, – типи, які охоче експлуатуються у сучасних ситкомах.
Дмитро Тодорюк веде виставу, наче зйомки серіалу, зупиняючи артистів, якщо вони невиразно вимовляють текст або ж коли начебто треба перезарядити камеру. Але ці «стопи» не надто часті й надокучливі: у другій половині вистави вони взагалі відсутні, і мимоволі починаєш думати – невже зйомка все ще триває? Асистенти Коласа (артисти балету Галина Гриньків, Ольга Пастернак та Мирослав Черноус) є одночасно й асистентами режисера. Вони ж виконують танець-пантоміму у сцені «чаклування» Коласа, наче маріонетки слухняно йдучи за руками свого лялькаря (хореографія Сергія Кона).
Сценографія Людмили Нагорної схожа на декорації ситкомів, що локалізують дію максимум у двох-трьох закритих приміщеннях (кухня, вітальня, офіс). В даному випадку це – інтер’єр кухні-кав’ярні, підкреслено яскравий та еклектичний (герань у горщиках сусідить із хайтеківськими різнокольоровими круглими світильниками), по-своєму милий та затишний. «Привіт» із XVIII століття – фарфорові статуетки «Пастух і пастушка», ніби між іншим розставлені у протилежних кінцях кухні.
Наталія Усатюк (Бастьєнна), Сергій Шаповал (Бастьєн) та Сергій Москальчук (Колас) діють як актори у телевізійних комедіях – без емоційних півтонів, але ніде не «пережимають», зберігаючи відчуття міри (Моцарт зобов’язує!), поєднуючи щирість з ігровою умовністю. Злагоджене, прозоре та максимально комфортне звучання оркестру під батутою Алли Кульбаби делікатно підтримує голоси солістів. Вистава йде українською мовою (переклад виконав сам режисер-постановник), підсилюючи контакт публіки з музикою й артистами, які знаходяться у невеликому просторі камерної сцени. 
Цей контакт подеколи реалізується зовсім тісно: Бастьєнна у спокусливій сукні заграє з одним із симпатичних молодих глядачів у залі.
Наскрізь позитивна, невимушена, грайлива атмосфера міні-спектаклю була би неможливою без музики Моцарта. Юний геній просто дивовижно майстерно жонглює типовими для тодішньої опери інтонаціями. А про те, наскільки успішно він засвоїв науку галантного кохання, красномовно свідчать деякі пікантні подробиці його біографії і, звісно, його майбутні оперні шедеври, просочені вишуканою чуттєвістю і грою в любов.
Після щасливого фіналу, коли утомлені артисти вже було розслабляються, режисер повідомляє, що попереду – це один дубль. Коли саме – слідкуємо за театральними афішами.
Юлія Пальцевич
Фото Патімат Мірзаєвої та Ярослава Тишкуня
